zommersteinhof: (Default)
Мій лічильник:  119 + 2 


Список стосується тільки дерев'яних церков (в тому числі костелів), які були знищені вогнем від початку незалежності України.
Після знаку "+" в "лічильнику додаються дерев’яні церкви, які були втрачені внаслідок якихось інших причин (були розібрані, повністю перебудовані або просто зігнили) - вони вказані окремо, у кінці списку. 

З державного сайту lib.rada.gov.ua/ можна довідатись, що
загалом в Україні за 20 років згоріло та розібрали приблизно 200 церков

Моторошні цифри статистики (станом на 2006 рік):
2000 року згоріла 21 церква, 2001-го — 23, 2002-го — 28,
2003-го — 22, 2004-го — 22, 2005-го — 19, 2006-го — 29.
Тобто тільки за неповні шість років Україна втратила 164 церкви, знищені вогнем!

З сайту vgolos.com.ua: "впродовж 2007-2012 років на території Львівської області у храмах виникло 22 пожежі, а в 14 випадках їх повністю знищено вогнем".

Треба зауважити, що не тільки вогонь нищить дерев'яні церкви. З виступу В. Кафарського на зустрічі з епископами і деканами греко-католицької та православних церков Івано-Франківської області дізнаємось:
"За роки незалежності в області згоріло 13 церков (від себе додам, що насправді згоріло 14), та самовільно громадами розібрано 12 церков - пам’яток архітектури місцевого значення. Основна причина – по заявах громад, мала вмістимість, ветхість окремих конструкцій, недоцільність ремонту, хоча ніякої фотофіксації цих будівель, актування стану чинним законодавством не проводилось. Найбільше - 4 дерев’яні церкви самовільно знесені в Галицькому районі (села Кукільники, Медуха,0зеряни,Слобода Більшівцівська), Снятинському - З (села Балинці, Іллінці, Шевченкове), Калуському  - 2 (села Яворівка, Боднарів). По одній дерев’яній церкві знесено в Коломийському (с. Сідлеще), Рожнятівському (с. Лецівка), Тисменицькому (с. Рибне) районах. Аналогічна доля мала спіткати і дерев’яну церкву в с. Делева Тлумацького району, яка на сьогодні обмурована новою цегляною будівлею, і фактично втрачена для сільської громади"
 

Read more... )

Корисні посилання:
- Втрачені дерев'яні церкви з 1990 р.
- Церкви горять в незалежній Україні, або Безкарність вандалів
- Справа священників-паліїв
risu.org.ua - окрема рубрика про пожежі в церквах.

 

zommersteinhof: (Default)
 ЯКИЙ ТИ БУВ, ПРОБУДИТЕЛЮ НАШ?

 

  (ДО 200-ЛІТТЯ МАРКІЯНА ШАШКЕВИЧА)

 

      Доля дарувала Україні постать воїстину непересічну і харизматичну, талановиту і щиро патріотичну, жертовну на благодіяння…Доля була безжалісною до нього і до його спадщини. Нащадкам не судилось навіть побачити його портрета…Та все-таки збереглися спогади його сучасників, які мали честь бути близькими до нього.

Іван Вагилевич про нього писав так: "Був веселий молодик, говорив много розумного: …його лице бліде і очі голубі мали в собі щось привлекательного," (лист до М.Погодіна від 26 червня 1843 року). Детальніший опис у Якова Головацького: "Маркіян був чоловік середнього зросту,щуплий, але меткий, волосся ясно-русе, очі сині, тужнії  носик невеликий, кінчастий – лице худощаве виражало якусь тугу і болість. Сам був м'якого доброго серця, в товаристві дотепний і забавний, показував себе веселим і шаловливим. Лиш коли розговорився за рущину, народніть, за рідний язик, родиму словесність і пр.,  тогди показувалася вся сильна душа його, котра в тім слабовитім тілі жила, очі блиснули живостю і якимсь святим вотхновенєм, чоло трохи приморщилося, і лице набрало якоїсь грізної поваги – говорить сердечно-сильно переконував, бо му з серця – він цілий тим духом жив і віддихав".

Таким бачив Маркіяна і Микола Устиянович: "Шашкевич був середнього зросту, тендітної будови тіла з делікатними рисами обличчя. Сині сумні очі, русе волосся і струнка постать надавали йому дівочої подоби. Високе чоло вже в молодості було змережане зморшками, а вуста видавали досвід мук… (1880 р., "Неділя", № 33, перекл. авт. Л.Ц.)

У 1893 р. організатори перенесення тіла М. Шашкевича з Новосілок до Львова замовили портрет у відомого художника Миколи Івасюка. Спогадів автора портрета нема, існує версія, що портрет "писали" з фотографії сина о.Маркіяна, Володимира, який помер 1885 року. Дружина нібито сказала, що син трохи подібний до батька.

Напередодні святкування 100-річчя з дня уродин Шашкевича тема портрета знову ожила, почала бути актуальною.  Портрет роботи М.Івасюка піддали сумніву, бо занадто простакуватим на ньому був зображений Шашкевич. Відомо ж, що фотографій у цей час не було, а о. Маркіян був забідним для того, аби замовити портрет у маляра. Оргкомітет зі святкування ювілею знайшов на це свій спосіб. Тлумачили, що літописець Нестор і король Данило, та й св. о. Миколай не знимкувались, а портрети є…так буде й з о. Маркіяном… Портрет замовили молодому та іменитому художнику Івану Трушу, а позував йому катехит Теодозій Лежогубський. Худе, запале обличчя і задумлені очі були основною ознакою портрету. Кожен, хто дивився на нього, думав: "Видать, зле тобі жилося, Маркіяне!" (Z.: портрет М.Шашкевича пензля І.Труша взято з Wikipedii).
У 1912 році повторились нарікання на створений портрет, на цей раз вони стосувались уже роботи І. Труша. Та ще й довідались, що до сих пір живе дружка дружини Маркіяна, Юлії-Йосифа Юркевича. На той час їй було понад 90 літ. Старенька пані не дала багато інформації,пам
'ять уже була не та. Але про о. Маркіяна згадала, що мав лице миле, лагідне, погляд – виразний.

На сьогоднішній день все ж існує думка, що найбільш правдоподібним є портрет, списаний із катехита Теодозія Лежогубського. І ця подібність підтверджується тим, що п. Лежогубський був нащадком М. Шашкевича по материнській лінії. Хоча дослідники життєпису і творчої спадщини о. Маркіяна, зокрема Михайло Возняк, були переконані, що десь має бути його оригінальний портрет. Варто також зауважити, що у 1916 р. у виданні "Львівська духовна семінарія часів М. Шашкевича" було використано портрет роботи Тшемеської-Губерової. Та мистецька його вартість поступалась перед роботою І. Труша.

Питання про оригінальниий портрет Шашкевича не перестає турбувати наших сучасників. Адже у о. Маркіяна був добрий товариш, який непогано малював. Малював він владик і митрополитів, ілюстрував книжки, рисував своїх товаришів. Звісно ж, не міг він не немалювати свого приятеля.

Художник Вендзилович свої роботи роздавав, мабуть, були вони і в Шашкевичів… Частина робіт художника віднайдена… А порівняно недавно були віднайдені фотографії родини Шашкевичів, його братів... Чи дізнаємось ми коли-небудь, як виглядав Маркіян Шашкевич? Дуже б  цього хотілось!

Основне, ми знаємо, яким він був і який спадок залишив. Серед іменитих художників, які вдавались у своїй творчості до зображення М. Шашкевича були: Я. Левицький (1938), М. Федюк (30 р. ХХ ст.), Р. Коваль (1966 р.), Р. Лещишин (1966 р.), Б. Хропович (1971 р.), Р. Безпалків (1982 р.), І. Карпинець (1986 р.), В. Патик (1956 р.), Р. Мацелюх (1999 р.), Є. Безніско (1986 р.). Усього близько 20 портретів.        

Як відомо, що є безліч портретів і самодіяльних художників. Один із них – Юлії Самойлович, який вона намалювала в післявоенний період, будучи учителем Гумниської школи. Мені видається, що саме цей портрет підпадає під описи, наведені вище. І саме ця робота має бути зображена на календарику, який випустить наш часопис "Воля народу" з офірування депутата районної ради Ігоря Іваськіва.

 

 

    Людмила Ціхоцька  "Воля народу" 13 січня 2011 року № 3 (2023) с. 5

zommersteinhof: (Default)
 Храм на Замарстинові, або як до Львова капуцини повернулися
Джерело: photo-lviv.in.ua

Цьогоріч минає 25 років із дня відновлення богослужінь у Церкві св.Йосафата. Розкішного храму, розташованого у північній частині Львова, на території колишнього села Замарстинів. І хоча побудований він не так давно, проте має свою цікаву історію.


І, найперше, пов’язана вона із подіями XVI ст., на початку якого, в Італії, від потужного католицького монашого ордену францисканців відгалужується нова спільнота прибічників особливо убогого життя. Через свій особливий стиль чернечої одежі згромадження отримує в народі прізвисько «капуцини», яке прижившись, невдовзі стає їхнім офіційним найменуванням.
 

Церква св. Йосафата у Львові, 2015 рік 
Читати далі... )

zommersteinhof: (Default)
Zazwyczaj wszędzie możemy przeczytać, że wiaduk był zbudowany według projektu inżyniera Zygmunta Kulki.

Most nad rzeką Prut, w pobliżu znanego uzdrowiska na linii Stanisławów – Worochta. Budowniczowie mostu to Stanisław Kosiński (projekt linii kolejowej), Zygmunt Kulka (projekt i wykonanie mostu) oraz kamieniarze z Dolomitów (Południowy Tyrol). [4]

Ale w 
"Kurjerze stanislawowskim" 1911 roku raptem wynika nazwisko inżyniera Witolda Żebrackiegostarszego inżyniera kolei państwowych, zastępcy kierownika budównictwa kolei państwowej Stanisławów-Woronienka!

 

Niestety internet dosyć skąpo podaje informację o Witoldzie Żebrackim (zresztą o inż. Z.Kulce - też)...

Żebracki Witold, ur. 1852 r. w Wieliczce, lata 1868-69 Akademia techniczna, lata 1869-73 słuchacz Politechniky w Zurychu. 
Obejmował post zastępcy kierownika budównictwa kolei państwowej Stanisławów-Woronienka, później - starszego inżyniera kolei państwowych. 
Był członkiem zarządu "Sokoła" w Sanoku.
Autor projektu budynku Towarzystwa Gimnastycznego "Sokół" w Nowym Sączu.

Nie mniej ciekawym temat staje się po przeczytaniu artykuła Chtistiana Ammana, który w tłumaczeniu z języka niemieckiego ukazał się w magazynie "Swiat kolei" №3/96:

W Historii kolei Monarchii Austro-Węgierskiej z 1898 r. zaliczono kolej Stanisławów - Woronienka pod względem krajobrazowym i znajdujących się na niej budowli
technicznych do najciekawszych kolei w Galicji. Pod kierunkiem Dyrektora Budowy von Bischoffa oraz Inspektora Stanisława Nikodema Kosińskiego zrealizowano plany Ludwika Hussa, ocenione jako wspaniałe dzieła sztuki budowy mostów.
Kolej ta „jest godna dołączyć do sławnych przejść alpejskich i szczególnie przez śmiało sklepione mosty obwieszcza chwałę austriackich inżynierów”.

O Ludwiku Hussie trzeba byłoby szukać w niemieckich i austriackich źródłach.
L.Huss był inspektorem i kierownikiem oddziału bazo- i mostobudownictwa Cesarsko-Królewskiej Dyrekcji Kolei Państwowych (kkStB). (
Ludwig Huss, k. k. Inspector und Vorstand der Abtbcilung für Unterbau und Brücken der k. k. Direction für Staatseisenbahnbauten). [7]
Wiadomo, że L.Huss był autorem projektu kamiennego mostu w czeskim mieście Pisek, który potocznie nazywają 
"Jeleni most"[8]  

Jeszcze jedno nazwisko pojawia się w artykule "Budownistwo transkarpackiej kolei na Huculszczyźnie" [9]:

W dolinie Prutu zbudowano dziewięć dużych kamiennych mostów. Największym z nich był most w Jaremcze, który miał 190 m długości, rozpiętość przęsła - 65 m i wysokość - 23 m. Nieco mniejszym był most w Jamnej: 122 m długości i rozpiętość przęsła 48 metrów. Oba mosty zostały zbudowane przy kierownictwie lwowskiego budowniczego W. Breitera.

Wykorzystane źródła:
1"Kurjer stanislawowski" 05 marca 1911 roku, str.3
2. 
http://delibra.bg.polsl.pl/Content/1343/ksiega.pdf

zommersteinhof: (Default)
В церкві села Красів знаходиться дуже незвичне дерев’яне розп’яття.
На жаль, його дуже складно сфотографувати (особливо мобілкою) через те, що круцифікс знаходиться між двома вікнами і світло дуже перешкоджає не тільки зазнимкувати, але і роздивитись це розп’яття.



.

Ось що пише Василь Лаба у своїй розвідці "Літопис парафії Красів":

"Нерозгаданим на сьогоднішній день є походження великого дерев’яного хреста з розп’ятим Христом (різьба по дереву)... 
Як згадує Катерина Дідух, родом з Бродок, цей хрест привезли посеред ночі в 1950-их роках в Бродки до місцевого господаря Чичкевича Михайла троє красів’ян: В.Палій, В.Кісців та М.Гуменецький, щоб заховати його до кращих часів. Кажуть, що хрест спочатку хотіли встановити в красівській церкві, але проти цього категорично висловився о.Тричецький, мотивуючи це тим, що хрест католицький.
Хрест заховали на стриху хати. Коли господар перекривав хату, виникло питання: як зняти його при потребі. І хрест переховали знову ж таки на стриху старезної сусідньої хати, де він пролежав багато років. Певного часу хрест потайки, відвезли до Красова і помістили в церкві. Хто і коли саме це зробив?.. Є різні судження... За словами С.Романіва, саме вони разом з М.Гуменецьким і перевозили цей хрест, і заносили його до церкви. Церква на той час була то закрита...
В якому році це було?.. Він, на жаль, вже не пам'ятає. Правда в інтернет-публкації "Євхористійне чудо в Красові", є думка о.Когута. що цой хрест привіз з Італії мешканець села Іван Каута, який брав участь у І світовій війні. Сумнівно, щоб бідний вояк з полону двигав додому такий великий хрест. Тим більше, що такий самий хрест з розп'яттям знаходиться в церкві села Довге коло Моршина.
Думаю, що такі хрести вироблялися в нас. Каута міг купити і пожертвувати до церкви цой хрест, а коли православна ієрархія стала приводити галицькі церкви до потрібного вигляду, то хрест (і не лише його!) котрийсь зі священиків мусив з церкви прибрати, щоб самому не бути прибраним з парафіі".
 
zommersteinhof: (Default)
 Якось саме з цієї світлини хатки в Дземброні почалась розмова про бляху, яка покриває наші сільські будинки, дерев’яні церкви, ба, навіть могили! Я, хоч і трохи жартома, став на захист цієї хатини, бо і господаря добре знаю, та й бляха не та разючо-блискуча, як на церквах, а старенька заіржавіла. Прямо хоч бери і перенось усю хатину разом з бляхою до скансену.


Фото 1. Хатина в Дземброні. Автор Роберт Ерік

В тій розмові, як аргумент, я привів у приклад нову моду на заіржавіле залізо в оформленні будинків в Данії (бо сам бачив). Не маючи власних фото, понабирав дещо з інтернету.


Фото 2. Використання заліза в архітектурі

Але я не знав, що це не бляха і навіть не заіржавіле залізо. Це новий матеріал, т.зв. кортенова сталь або «Corten steel», яка має напрочуд цікаві властивості. Кортенові сталеві листи здаються бронзовими, хоча на ділі вони дійсно просто іржаві - в цьому і є секрет "вічної" сталі з бархатистою фактурою: її окисна плівка не розмивається водою, тому сталь, один раз заржавівши, назавжди зберігає свій благородно-коричневий колір.

Пошуки в інтернеті привели до висновку, що цей матеріал цілком успішно застосовується не тільки в новітній архітектурі, але і в реставрації старовинних об’єктів.

  
Фото 3. Реставрація церкви св. Параскеви (ХІІІ ст.) в болгарському м.Несебр, яка є в списку ЮНЕСКО.
Фото 4. Реставрація вежі в
Сентеніль де лас Бодегас.

  
Фото 5. Реставрація Конвенту ді Санта Марія ді Джезу
Фото 6. Реставрація собору Баграта в Кутаїсі (Грузія)

Попри все, мушу визнати, що деколи мені здається, що наші церкви, запаковані в блискучу бляху, все ж залишаються традиційними, такими собі зрозумілими... Чого не скажеш, наприклад, про проект костелу Санта Моніки у Рівас-Васиамадрид, передмісті Мадриду. Його планують повністю покрити новомодною кортеновою сталлю. Але чи сподобається він іспанським віруючим так, як нашим рідним парафіянам їхні бляшані церкви?...


...
zommersteinhof: (Default)
 Недавно в інтернет-виданнях з’явились дві статті про львівські таблички з буквою "Т", в яких стверджувалось, що ці таблички означають місця оздоровчих прогулянок, т. зв. теренкури.
 
Досить важко в це повірити, тому що складно зрозуміти, чому ці таблички в парках і на деяких вулицях (Козельницька, Героїв Майдану) прикріплено до брутальних залізничних рейок.



  

Крім рейок у Львові можна знайти такі ж таблички на стінах будинків. І тут знову виникає сумнів, чи можна було визначити теренкури на шумних вулицях, по яких ще й гуркотіли трамваї (Бандери, Словацького, пр. Свободи та інші).

    
Таблички на Оперному театрі, школі № 55 і Головпошті

А кафе-галерея "Штука" не заморочувались і розташували таку табличку над входом до вбиральні!  



На форумі explorer.lviv.ua/ один з учасників написав, що ці рельси - це "геодезичні марки, для прив"язки карти до місцевості - має визначені координати які записані у спеціальному каталозі. Рельса якщо копнути впаяна у бетонний куб, щоб важко було зломати. Літерою Т позначено для зручності наведення теоделіта або нівеліра - саме на перехрестя палочок Т".
Хоча форумчани йому не повірили, а, може, якраз таки саме він мав рацію.

Використання обрізків залізничних рейок не тільки використовується у геодезії, а й має для цього усі законні підстави.
Польський закон
 Prawo geodezyjne i kartograficzne передбачає використання обрізків рейок в якості геодезичних знаків:
"Ґрунтовий однорівневий знак - це геодезичний знак з тривалого матеріалу (з бетону, граніту або штучного матеріалу, постіно встановлений на ґрунті (труба, рейка, металева скринька, бетонний або гранітний стовпз бетонною підошвою).
"Znak gruntowy jednopoziomowy - znak geodezyjny z trwałego materiału (z betonu, granitu lub tworzywa sztucznego, stabilizowany na stałe w gruncie (rura, szyna, skrzynka metalowa, słup betonowy lub granitowy ze stopą betonową)". 

Радянські закони і інструкції для геодезистів теж передбачали використання рейок. Такими ж вони залишились в сучасній Росії і, треба розуміти, в Україні.

  
Ґрунтовий геодезичний знак - рейка

Существуют так называемые пункты местных геодезических сетей, которые ещё называют опорно-межевыми сетями (ОМС). Они создаются в населённых пунктах и используются при определении границ земельных участков и разбивочных работах при строительстве, то есть при определении места, где именно нужно строить дом или прокладывать дорогу. Такие пункты не имеют геодезических вышек. При строительстве крупных объектов или застройке больших площадок часто создают временные реперы и пункты на период выполнения работ, что позволяет ускорить и упростить весь процесс. Часто это временные сооружения, например, забитая в землю металлическая труба или рельса, верх которой служит отметкой, поэтому после завершения строительства они прекращают своё существование.

Реперы, закрепляющие высотное положение точек на строительной площадке а — забетонированный рельс; б — вкопанный столб; в — забитая стальная труба; г — заделанная в стену марка; д — откраска; е — стальная плашка, приваренная к складной детали; 1 — стальной костыль; 2 — песок; 3 — гвоздь, забитый в деревянную пробку; 4 — цоколь стены; 5— карандашная риска; 6 — обрезок уголка, приваренный к закладной детали.

В інтернеті знайшлось тільки дві світлини рейок в якості геодезичного знаку.
 
  
Мітка опорно-межевої сітки (територія поблизу московського зоопарку) і рейка з хресто-подібним значком на торці

Розташування табличок на терені міста:
- парк ім. Ів.Франко (8 рейок з табличками)
- парк Стрийський (3 рейки без табличок, 1 рейка з табличкою)
- пр. Свободи, 28, Оперний театр (табличка на стіні)
- вул. Героїв Майдану і Бой-Желенського (6 рейок з табличками)
- вул. Козельницька (не перевірено)
- вул. Стуса, 57 (табличка на стіні)
- вул. Словацького, 1, Укрпошта (табличка на стіні)
- вул. Котлярська, 8, Кафе "Штука" (табличка в інтер’єрі)
- вул. Городоцька, 36, Театр ім. Л.Українки (табличка на стіні)
- вул. Бандери 91, школа №55

Незрозумілими однак лишаються питання: 
- якщо це тимчасові геодезичні знаки, то чому їх не ліквідували;
- що ж такого планували в парку ім. Б.Хмельницького, що в ньому (за підрахунками зацікавлених львів’ян) нараховується аж вісім рейок з табличками;
- в які роки встановлено ці таблички;
- чи зустрічаються такі таблички іще десь, крім Львова;
- що означає буква "Т" і чи взагали це буква?

Корисні посилання (з яких також взято деякі світлини):
1. Загадка львівських теренкурів
2. Цілюща енергетика Львова 
zommersteinhof: (Default)
 Олешко О.П., Гайнц Г.К.

ФОРМУВАННЯ МЕРЕЖІ ТА ОСНОВНІ ТИПИ ПЛАНУВАЛЬНИХ СТРУКТУР НІМЕЦЬКИХ КОЛОНІЙ У ГАЛИЧИНІ КІНЦЯ ХVIII - ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Національний університет „Львівська політехніка“ Львів

В процесі інтеграції України з Європейськими країнами виникає потреба вирішення проблем вивчення та збереження спадщини різних етносів, які проживали на її території. Інтерес до цієї тематики зумовлений ще й високим рівнем вивченості колонізаційних процесів в Європі у сер. ХVІІІ - ХІХ ст. та недостатньою вивченістю даної проблеми в Україні. Катастрофічний сучасний стан поселень німецьких колоністів, яких залишилось близько 10 % від закладених, також є потужнім сигналом до підняття цієї тематики в дослідженнях та необхідності обґрунтування цінності спадщини німецьких колоністів для історії архітектури і містобудування України.

Читати далі... )

zommersteinhof: (Default)


Невеликий водоспад у Косові до війни був одним з найбільш відвідуваних у Карпатах. Цьому сприяли і його доступність, і слава Косова, як столиці гульсько-покутських ремесел, і старання місцевої влади по популяризації цього місця через газети і почтівки.


Довоєнна почтівка, на якій зображено пляж і танцювальний павільйон над водоспадом.


Фото Косівського Гуку. Автор М. Сеньковський

Одна з найкращих сучасних світлин Косівського Гуку (автор С.Михайлюк) можна побачити на сайті  www.kosivart.com/
Здається, її було зроблено не пізніше 2013 року.


Фото Косівського Гуку. Автор С.Михайлюк. 
 
На жаль, візит до Косівського Гуку 24 березня 2017 року групи гірських провідників АГП "Ровінь" залишив якщо не гнітюче враження, то, як мінімум, розчарування.
Замість водоспаду, який зрештою ніколи не був великим (бо тільки 2,5 м), ми побачили ланцюжок невеликих перекатів.



Добре видно, що майже увесь правий берег обсувається. В принципі, нічого дивного - карпатський фліш має властивість до ерозії, а річка Рибниця може бути дуже бурхливою.

Про зміну, яка відбулась з водоспадом, можна прочитати в наукових статтях:

Невеликі водоспади належать до категорії природних об’єктів, які не завжди є стійкими і можуть бути зруйновані чи видозмінені у результаті різних стихійних процесів. Так, Косівський Гук під впливом потужних паводків зараз більше має вигляд порогів, ніж водоспаду. geoinfo.if.ua/

ЛНУ ім. Івана Франка "Проблеми гірського ландшафтознавства", 2014 рік: 
За останні десять років відбулося п ’ять паводків (2005, 2006, 2007, 2008, 2010 роки), під час яких рівень води піднімався на 4-5 м, але найвищий, шість метрів, було зафіксовано в м. Косів у 2010 р., в районі водоспаду “Гук” на р. Рибниця. geography.lnu.edu.ua/  

 

  
Світлини Косівського Гуку під час повені 2008 року (Джерело: kosivart.if.ua/2008/08/10/155/)


Довоєнні світлини свідчать про те, що вже тоді правий берег викликав занепокоєння у міської влади, а попри велику популярність водоспаду і значну кількість відпочивальників на ньому, було вирішено зміцнити берег підпірно стіною. 
В наш час, очевидно, теж треба щось таке зробити, тому що обрив поволі наближається до господарств над берегом.

  

Корисні посилання:
1. Водоспад Гук у Косові. Гуцулія. 23-08-2014
2. КосівАрт. Галерея старих фотографій
 
zommersteinhof: (Default)
    14 липня 1894 року у тоді ще австрійському Львові відбувся перший в історії міста футбольний матч, про який поляки з гордістю почали казати, що це був перший польський матч, адже змагалися польські команди Кракова і Львова. Зараз вважається, що це був перший матч на території України, а відтак з'явилися спроби назвати його першим УКРАЇНСЬКИМ матчем. От тільки є одне "але": в обох командах не було українців, оскільки товариства "Сокіл" - і польське, і українське - створювались з метою поширення не тільки фізкультури, але й пробудження національної свідомості кожного окремо взятого народу.

Хоча для міфотворців це не стало перешкодою!

 

В часи Польщі на вул. Стрийській поруч було три стадіони: українського «Сокола-Батько» (на понижчій карті 1931 року його позначено під №1), польського клубу «Czarni» (на карті - №3) та польського клубу "Погонь".
Той вікопомний матч «Краків-Львів» 1894 року був зіграний на стадіоні, який знаходився на території Стрийського парку і межував з Виставою Крайовою. 

Після 1906 року на стадіоні було влаштовано Тор циклістів для тренування велосипедистів львівського Клубу Циклістів та Мотористів. 

У 1910-1911 рр. товариство "Сокіл-Батько" викупило цю територію у Стрийському парку, з метою розташування власного стадіону.

 

"Український город" розміром 190х120 м коштував товариству «Сокіл» 133 855 австрійських крон. До складу комплексу входили футбольне поле (160х70 м), три тенісні корти, легкоатлетичні доріжки та велосипедний трек (повна довжина кола складала 400 м.). Вхід на стадіон був з боку вул. Козельницької.


Парадокси почались у 2001 році, коли на місці 
стадіону польського клубу "Czarni" поставили пам'ятник українському «Соколу» (на карті - №2). Коли ж виникла ідея поставити до 110-ї річниці пам'ятник історичному футбольному матчу, то вибір пав на Стрийський парк (на карті - №4). Місце було обрано дуже вдале, але досить віддалене від історичного.

 

 

 У цей же час "Федерація футболу України за матеріалами, наданими львівськими істориками спорту, постановила вважати гру, яка відбулася 14 липня 1894 року у Львові, першим документально зафіксованим футбольним матчем на территорії України." (Uk.wikipedia.org/wiki/)".

На офсайті Львівської міської ради "
14 липня 1894 року тут відбулася визначний подія в історії українського футболу - перший футбольний матч між командами товариства "Сокіл" зі Львова і Кракова." (city-adm.lviv.ua/history-of-lviv/). Треба віддати належне, що місце стадіону вказано вірно, але матч відбувся між представниками Польського Товариства "Сокіл", а тому він не може вважатись за "подію в історії українського футболу"). 

 

Не забарились і дописувачі до Вікіпедії: "У 2004 році, з нагоди 110-річчя першого футбольного матчу, на його честь було відкрито пам'ятник, розташований на місці проведення матчу. (Uk.wikipedia.org/wiki/Галицька Крайова виставка).

 

А ось і горезвісні пам'ятники:






На першому пам’ятнику написано: "У 1911-1939 роках тут був спортивний майдан "Український Город" громадсько-політичного і гімнастично-пожежного товариства "Сокіл-Батько". Але досить подивитися на любу довоєнну карту міста, щоб переконатися, що до 1939 року тут був польський стадіон, а український був північніше, в межах сучасного Стрийського парку.


- На другому пам’ятнику написано: "Львів батьківщина українського футболу", "На цьому місці 14 липня 1894 року львівський "Сокіл" перемігши футбольну команду Кракова започаткував літопис українського футболу" і що пам’ятник споруджений нібито "з нагоди 110-річчя першого в футбольного матчу Україні, на місці колишнього стадіону, де він відбувся". Але насправді пам’ятник, увінчаний соколом, стоїть на місці, де у 1894 році красувався павільйон "Вистави Крайової".

 

Ось так було створено міф, який з часом стане "історичною правдою"...



Корисні посилання:
Історичний «постріл» у футбольній метушні. Володимир Гінда 

- www.lvivcenter.org/  Plan sytuacyjny Powszechnej Wystawy Krajowej
www.lviv.center.org/ Стадіон Українського "Сокола"

- www.lvivcenter.org/ Район Стрийського парку – стадіон товариства «Сокіл-Батько»

- www.lvivcenter.org/  ІI-й сокільський з'їзд на стадіоні в Стрийському парку.

- Кадри з історії «Кадри». Сzęść 1
-
Кадри з історії «Кадри». Сzęść 2


 


zommersteinhof: (Default)
 З думкою про дешевший інтернет купив собі карточку Vodafon.
Майже одразу зв’язок запрацював і я отримав два СМС з однаковим текстом:



Оскільки у мене немає картки "Ощадбанку", то я й не затривожився, але все-таки вирішив "пробити" цей номер телефону в інтернеті і на тобі - російське "ВКонтакте":
"Мама подзвони оператору негайно по номеру +380919819496"


Скріншот сторінки vk.com/id410784242

І без перевірки було зрозуміло, що це так званий "развод", але оце "Мамо...негайно" - було вбивчо переконливим.
Висновок простий - прощавай, Vodafon!
І ніхто не переконає мене в іншому!
zommersteinhof: (Default)
Під час пожежі у Віденському "Ringtheater" 8 грудня 1881 року загинуло більш як 400 осіб. Ця трагедія виявила погану організацію швидкої першої допомоги при нещасних випадках.

У січні 1882 року австрійський військовий лікар і психіатр, організатор санітарних поїздів 
Яромир Мунди представив імператору Францу-Йосифу I проект створення Товариства добровольців-рятувальників. У квітні того ж року при фінансовій підтримці уряду та за підтримки своїх друзів графа Ганса Вільчека, графа Едуарда Лямезан-Салінс і хірурга Теодора Більрота Яромир Мунди створює "Віденське добровільне товариство порятунку" (Wiener Freiwillige Rettungsgesellschaft). А вже у травні 1883 року у Відні з’являється перша в Австро-Угорській імперії Рятувальна станція швидкої допомоги (при рятувальному товаристві).


Варто додати, що граф Едуарда Лямезан-Салінс (нар. у Львові) під час пожежі у Віденському театрі першим увірвався в охоплену вогнем будівлю і організував порятунок поранених і винесенняння загиблих. 


Наступні Рятувальні станції повстали у Празі (13.09.1890 р.), Брно (24.03.1891 р.), Кракові (5.06.1891 р.), Тріесті (16.06.1891 р.), Львові (20.03.1893 р.), Інсбруку (21.07.1893 р.), Abbazianer (10.01.1894 р.), Будапешті (9.05.1896 р.).

Дещо пізніше з’явились Добровольні рятувальні організації в містах Амстердам, Баден, Бельсько, Будейовіце, Бухарест, Чернівці, Франкфурт, Гельсінкі, Йоганнесбург, Київ, Клагенфурт, Копенгаген, Корнойбург, Любляна, Лінц, Одеса, Ліберець (Reichenberg), Зальцбург, Санкт-Петербург, Сао Паоло, Тепліце (Teplitz-Schönau), Опава, Варшава (1897), Лодзь (1899), Вільнюс (1902) та ін.
 
Отже на території Королівства Ґаліції і Льодомерії перші Рятувальні станції з’явились у Кракові і у Львові.

Ініціатором створення рятувальної станції у Львові був член ради міста д-р Едвард Стройновський, якого підтримав президент міста Едмунд Мохнацький. Для отримання професійної консультації до Львова був запрошений засновник Віденської Рятувальної станції барон Яромир Мунди. Саме він подарував львів’янам перші елементи обладнання. Новий заклад спочатку був розміщений у Ратуші, а з 1901 року в спеціально для цієї мети побудованому будинку Пожежної Охорони на збігу вул. Підвальної і площі Стрілецької.

  

В кінці 1920-х років місто закупило чотири спеціалізовані автомобілі, які надалі називались каретками, оскільки до цього швидка допомога використовувала карети, запряжені кіньми. На боках автомобілів було написано Львівське Добровільне Рятункове Товариство ("Lwowskie Ochotnicze Towarzystwo Ratunkowe").

P.S. Лікар Едвард Стройновський, член ради міста і засновник першої у Львові Швидкої допомоги був членом Комітету побудови Міського театру. Похований у каплиці Кисельків на Личаківському цвинтарі у Львові.

zommersteinhof: (Default)
Усі знають про проблему з засміченістю рік Закарпаття. Усі також розуміють, що треба щось із цим робити, але наразі нічого не робиться.

  
Сміття в річці Боржава, 2012 рік. Більше світлин на сайті uzhgorod.in/ua/fotoreportazhi/

Хоча, виявляється, може бути зовсім інший підхід до вирішення проблеми - достатньо файно відзвітувати, як це зробили у 2016 році українські і румунські "експерти від екології".

Ось що можна прочитати на офіційному сайті Державного агентства водних ресурсів України:
 
У 2016 році у Рахові відбулася зустріч українських та румунських експертів з питань оцінки якості вод річкового басейну Тиси. В робочій зустрічі приймали участь фахівці Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса, Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Закарпатського обласного центру з гідрометеорології. Українські та румунські експерти провели контрольного моніторинг і зробили висновок, що у 2015 році жодного транскордонного забруднення на українсько-румунській ділянці річкового басейну Тиса не було зафіксовано.

От тільки чомусь угорці мають іншу точку зору на ситуацію!
 На мукачівському сайті у статті "В Угорщину припливло сотні тон сміття із Закарпаття. І навіть мертві свині" можна прочитати, що угорські фахівці вважають, що ситуація є не просто тривожна, вона небезпечна!
 
"Сміття становить небезпеку для довкілля, однак існує епідеміологічна загроза у прикордонних регіонах, утім на даний час немає дієвих способів, аби цього не відбувалося у майбутньому",  - каже Гергей Ханко, фахівець з управління відходами області Саболч-Сатмар-Берег.
Він є також активним учасником екологічної акції PET Kupa (Кубок ПЕТ), що проводиться щороку на Тисі. У 2015 році учасники цих змагань зібрали в Тисі і на її берегах 2,5 тон сміття,  у тому числі понад 30 000 ПЕТ-пляшок!


На світлині з сайту PET Kupa - лавзасіб з зібраних пляшок ПЕТ.

Більшість сміття прибуває з України, а це не лише побутові відходи, а й подеколи небезпечні матеріали (різна хімія, нафтові плями, батареї, мертві тварини).
 
Команда угорських екологів прослідкувала "сміттєвий шлях", що веде із Закарпаття. Наприклад, під мостом біля Токаю знайшли цілий острів з відходів - до 30 квадратних метрів. Сміття прибуває сюди зі швидкістю 2 предмети на хвилину. В основному, це пластик, але у сміттєвій купі були знайдені також гума, скло і навіть мертва свиня!

  
Тиса в Угорщині, 27.11.2015 рік. Більше світлин на сайті www.mukachevo.net/ua/news/

zommersteinhof: (Default)
 В Ужгороді і Будапешті стоять пам’ятники-близнюки, присвячені видатному художнику Іґнацу Рошковічу (Roskovics Ignac; 1854, Славковце, Словаччина - 1915, Будапешт, Угорщина) — угорському живописцю та графіку, представнику академічної школи Мюнхенського реалізму. 
Спочатку, у 2013 році, постав пам’ятник над Ужем, у 2014 році з’явилась його копія над Дунаєм.
Меценат проекту підприємець Іван Волошин і автор пам'ятника Михайло Колодко вважають, що однакові скульптури в Ужгороді та в Будапешті об'єднують Угорщину і Закарпаття. 



 
Автопортрети художника

Ігнац Рошковіч розписав фресками багато храмів, серед яких - стельові фрески 
головного римокатолицького костелу у м. Кечкемет
 

 kecskemeti_nagytemplom


Значна кількість робіт художника знаходиться в 
Угорській національній галереї, яка розташована у колишньому королівському палаці.

roskovics1
Коронація Святого Стефана

roskovics
Святий Стефан проповідує християнську релігію.


Виставка робіт І.Рошковіча у Будапешті, 1892 рік

І насамкінець два рисунки Іґнаца Рошковіча, які він зробив під час побуту в Ужоку


Залізничний міст в Ужку (1890 рік)
 

Ужоцький перевал (1900 рік)
zommersteinhof: (Default)
 

Пістинь. Переправа для мерців

Карпатські цікавинки

     Церква "рідкісної художньої краси" в с. Пістинь, як більшість карпатських церков, обита блискучою бляхою і оточена старим цвинтарем. До речі, найстаршу дату на цвинтарному хресті я знайшов "1744", хоча не зрозумів, вказано дату смерті чи народження.
     Церква вважається за найстаршу на Гуцульщині, позаяк на таблиці подається 1600-й рік збудування.

    Цікаво, що святиня відділена від села досить глибоким яром ріки Пістиньки, подекуди з прямовисними скельними стінами. Внизу потік намиває пісочок і приїжджі полюбляють це мальовниче місце для відпочинку і купання.
    Через яр збудовано довгу висячу кладку. З обох берегів - від села і від церкви - до кладки провадять широкі і зручні сходи.

 

     Але під час похоронів перенести труну з померлим по вузькій кладці практично неможливо. Саме тому селяни збудували висячу переправу для перевезення труни з одного берега на інший.
Уявляєте сцену: гарна погода, на пляжі купаються люди, верещать діти, хтось попиває пивко,... і раптом над ними пропливає чорна труна, а по кладці йде похоронна процесія...


 

zommersteinhof: (Default)
  Кожна епоха в історії Львова залишала по собі пам’ятники, які несли в собі ідейне навантаження. А отже, за традицією, яку започаткували єгипетські фараони, вони повинні були бути ще й найбільшими.
У "Львівській газеті" ще у 2004 році порівняли такі пам’ятники:



З монументальних пам’ятників радянського періоду варто назвати потужного Івана Франка перед університетом. Виконаний у соцреалістичному стилі, він раптом виявився вищим від Леніна. Подейкують, що його автори отримали за це чи то догану, чи то тимчасову заборону працювати.

І все ж для візуалізації перемоги влади Рад треба було щось більше. Врешті у 1970 році на вулиці Стрийській з’являється Монумент Слави Радянської армії. Його стела перевищувала усі пам’ятники міста.

За часів незалежної України в центрі проспекту Свободи постала велична композиція, присвячена Тарасові Шевченку і історії України. Не найвищий пам’ятник, але дуже значущий, як символ незалежності України. Та й місце було обрано дуже вдало: Собєський ще за Совітів переїхав до Польщі, Ленін пішов на металобрухт, відтак Шевченко став собі рівно посередині проспекту, між Міцкевичем і Оперним театром.

Але політичні сили Львова хотіли чогось іншого, величнішого. Їхня ідея була реалізована в пам’ятнику Степанові Бандері, хоча, о диво, він виявився не вищим за радянський Монумент Слави. Висота стел обох монументів - рівненько по 30 метрів!

Натомість, якщо порівняти львівські пам’ятники трьом найбільш значним поетам - Шевченкові, Міцкевичу і Пушкіну, то ситуація стає комічною. Пам’ятник Міцкевичу має 21 метр висоти, Шевченкові - 14 метрів. Не шукаймо тут якогось приниження Кобзаря, просто Міцкевич є символом іншої епохи, інших стилів та публічних уподобань. Натомість, на тлі цих пам’ятників Пушкіну якось не повезло. Я маю на увазі бюст на вул.Короленка (бюст в Оперному театрі не входить в гру). Недолугий пам’ятник стирчить на розі вічно облупленої стіни і нікого особливо не цікавить. Думаю, що багато львів’ян навіть не знають про його існування, бо до появи мініатюрних батярчиків скульптура великого російського поета Пушкіна була чи не найменшим пам’ятником Львова!

zommersteinhof: (Default)
У ХХ столітті останніми офіційно задокументованими і найбільш руйнівними були повені 1927, 1969, 1996 і 2008 років. Аналіз цих та дещо менших повеней можна ознайомитись тут: Порівняльна характеристика катастрофічних паводків ХХ - поч. ХХІ ст. у Передкарпатті

Таблиця "Максимальні рівні води на рр. Бистриці Солотвинській, Бистриці
Надвірнянській протягом 1955-2008 рр."


З таблиці видно, що у 1969 році була найбільша повінь серед зареєстрованих Івано-Франківським і Черніївським постами. Щоправда, подекуди повінь 2008 була більша, напр. біля Коломиї рівень води в Пруті був більший від рівня 1969 року на 13 см.


На фото - повінь у Калуші

У 1969 році Івано-Франківськ ще не мав захисних споруд навколо дельт Бистриць. Засноване вище їхнього устя, місто використовувало річки, як натуральну фортфікацію. Після повені 1969 року, коли Бистриці спробували злитись вище міста і зробити собі нове русло, Івано-Франківськ мусив збудувати вали, як захисні фортифікації від небезпечних річок.




Після повені 1969 р. в Ямній було змінено розташування автодороги Н-09. Було збудовано два мости через Прут, що дозволило відсунути дорогу від стрімкого схилу в районі водоспаду Капливець. Це добре видно на приведеній мапі.
Червоні стрілки на мапі не відносяться до теми: на них позначено помилку польських картографів щодо локалізації водоспаду.
zommersteinhof: (Default)

Цього року протягом дуже короткого часу на території України відбулось чотири акти наруги над польськими пам’ятниками і могилами: цвинтар в Биківні неподалік Києва, пам’ятний знак в Гуті Пеняцькій і зовсім недавно - львівський пам’ятник розстріляним професорам та цвинтар у Підкамені біля Бродів.

.
. 
Світлини з інтернету

Загальноприйнято розуміти, що вандалізм - це:
- зловмисне руйнування або пошкодження культурно-історичних пам'ятників, інших матеріальних і культурних цінностей, приватних або суспільних об'єктів майна (Вікіпедія. Вандалізм);
- усвідомлені дії, що виражаються в руйнуванні, оскверненні суспільно значущих предметів і об'єктів: будівель, пам'ятників, об'єктів культури, транспортних засобів і т.д. (Кримінологія. Вандалізм)

Варто однак знати, як на вандалізм дивиться законодавство у нас і у найближчих сусідів.

Читати далі... ).
zommersteinhof: (Default)
 UCHWAŁA

SEJMU RZECZYPOSPOLITEJ POLSKIEJ

z dnia 22 lipca 2016 r.

w sprawie oddania hołdu ofiarom ludobójstwa
dokonanego przez nacjonalistów ukraińskich
na obywatelach II Rzeczypospolitej Polskiej w latach 1943–1945

 

Ziemie dawnych wschodnich województw Rzeczypospolitej szczególnie mocno zostały doświadczone w czasie II wojny światowej. Na tych terenach ścierały się dwa największe totalitaryzmy XX wieku: III Rzesza Niemiecka i komunistyczny Związek Sowiecki. Działania niemieckich i sowieckich okupantów stwarzały sprzyjające warunki do budzenia się nienawiści na tle narodowościowym i religijnym, a podejmowane próby osiągnięcia porozumienia przez przedstawicieli Polskiego Państwa Podziemnego z ukraińskimi organizacjami nie przyniosły rezultatu.

Read more... )
zommersteinhof: (Default)
 Зі статті "Skok na grób" з www.polityka.pl можна зробити висновок, що могила Францішка Стефчика на Личаківському кладовищі у Львові стала ще одним предметом ворожнечі між Асоціацією кооперативних банків Польщі і так званими SKOK-ами.
Автор статті розповідає, що кооперативні банки Польщі в складчину відремонтували пам’ятник на могилі свого покровителя Ф, Стефчика. При цьому організація SKOK не прийняла в цьому жодною участі. З часом пам’ятник поповнився ювілейними табличками від кооперативних банків Польщі. Керівництво SKOK-ів теж почало приїжджати на могилу, особливо після зміни бренду "SKOK" на "Kasa Stefczyka" (Каса Стефчика).



Можна припустити, що їм не сподобались таблички від конкурентів і вони звернулись до влади міста Львова і дирекції Личаківського кладовища з вимогою демонтувати таблички, які "спотворили" пам’ятник. "Могила - це не рекламний стовп", - аргументувало свою ініціативу керівництво SKOK-ів. В результаті таблички було демонтовано.

Ця історія з табличками викликає неприємні почуття. Опінія про SKOK-и в Польщі не найкраща, але тут, здається, вони мали рацію.
Не знаю, в якому стані був пам’ятник у 1990-х роках. Якщо ж напис - посвята від дітей - історичний, то встановлення таблички Кооперативного банку в Бродниці прямо на напис - це банальне варварство (фото 1-2). 

В статті 
"Skok na grób" представлено світлину ніби-то з 1999 року (фото 5), на якій теж видно, що на пам’ятнику нижче напису "SURSUМ СORDA!немає ані нижньої таблички, ані напису від дітей! Тільки внизу помітно невелику бронзову табличку від KZBS (Крайової асоціації кооперативних банків). Так само пам’ятник виглядає на світлині 2005 року з Вікіпедії  і на фрагменті світлини з 2011 року (фото 3).

.

Фото 1-2                                                            Фото 3

Тепер, здається, цих табличок 
немає взагалі! Принаймні так було після їх демонтажу у 2011 році, а на фото 2013 року (фото 4) ще можна помітити сліди від кріплення таблиці і не відреставрований напис від дітей.


Фото 4
Читати далі )

Profile

zommersteinhof: (Default)
zommersteinhof

July 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 21st, 2017 06:37 am
Powered by Dreamwidth Studios