zommersteinhof

У книзі С. Ніцєї "Цвинтар Личаківський у Львові" написано, що цей "пам'ятник, напевно найкрасивіший, сплячої молодої жінки поставлено на гробівці Людвика Марковського, судового адьюнкта та його дружини Катерини". В інтернет-статтях вже не згадують Людвика Марковського, а тільки "сплячу красуню", яку найчастіше називають Регіною (у Вікіпедії - Юзефою). Але ніде ні слова про Кароля Лайбшанґ де Шартенбурґ (Karol Leibschang de Schartenburg), про якого написано на одній зі сторін постументу (місце, обведене червоним), а дещо нижче - "Prosi o pozdrowienie anielskie" Дуже мало інформації можна знайти не тільки про пана Кароля, але й взагалі про родину Лайбшанґ де Шартенбурґ. Часопис Gazeta Lwowska (№238 від 19 жовтня 1918 року) пише про цісарсько-королівського радника вищого краєвого суду Кароля Лайбшанґ де Шартенбурґ. Часопис Dziennik Polski (№89 від 19 квітня 1882) згадує про почтмайстера Антонія Лайбшанґ де Шартенбурґ з Коломиї. Austro-Hungarian army подає список офіцерів штабу 7 корпусу Австро-Угорської армії, в якому згадується полковник Heinrich Mündel von Schartenburg. На сайті Nieobecni.com.pl перераховано могили на римо-католицькому цвинтарі в Коломиї, серед них названі усі члени родини, які поховані в родинному гробівці Лайбшанґів: Leibschang von Schartenburg Heinrich (1768 - 1830) Leibschang Christine (1778 - 1835) Leibschang Joseph (... - ...) Leibschang von Schartenburg Anton (1793 - 1882) Leibschang Maria (1802 - 1884) Leibschang von Schartenburg Heinrich (1820.Х.28 - 1903.Х.03) Цей гробівець недавно відреставрували силами "Towarzystwa Miłośników Kultury Kresowej". Час покаже, може в нових виданнях про Личаківський цвинтар не тільки вкажуть правильне ім'я Катерини-Регіни-Юзефи, але теж і згадають про родину Лайбшанґів з Шартенбурґа...

Різні "крупинки" інформації про "спплячу красуню" Личаківського цвинтаря.

1. П. Христина Харчук: "за документами цвинтаря - Регіна, † 1885 р. (за церковними книгами парафії св. Андрія - Юзефіна, † 1886 р.) та її 7-річний син Вітольд, † 1890 р.: "Księgi cmentarne notują, że w tym grobowcu spoczywa Regina Markowska, nieżyjąca od 1885 r. Według metryki kościoła św. Andrzeja i źródeł prasowych została tu pochowana Józefina (Józefa) z Teimerów Markowska, żona adiunkta sądowego, która zmarła na gruźlicę 5 lutego 1886 r. W jej grobie pogrzebano też w lutym 1890 r., co potwierdzają również księgi cmentarne, jej 7-letniego synka».

2. Книга похоронів, парафія св. Андрія, 1886 р. Акт № 22. Померла 5 лютого, похована 7 лютого. Адреса: вул. Сакраменток, 4. Josephina Markowski nata (дівоче) Taimer. Лишився вдовець Людвік, ад'юнкт суду (останній рядок складно прочитати). Жінка, католичка. Років 24. Причина смерті: туберкульоз.

3. Книга похоронів, парафія св. Андрія, 1890 р., Акт № 151. Вітольд Марковський, син Людвіка та Юзефі Таймер (Theimer), помер 3/2, похований 5/2, Адреса: вул. Баторія, 26; католик, чоловік, 7 років. Причина смерті: менінгіт (zapalenie opón mózgowych).

4. Стаття, опублікована в "Украинский историко-фортификационный форум"
(можна її побачити тут: web.archive.org)

Каждый,кто хоть раз посетил Лычаков,не мог без трепета пройти возле знаменитого надгробия Катажины Марковской,которое львовяне любовно прозвали "Спящей Красавицей".

Сколько я не "лопатил" инет ,как на наших,так и польских сайтах,к сожалению,почти никакой информации об этой личности не нашел.Пришлось мне собрать все когда-то найденные розрозненные данные и попробовать написать биографию этой актрисы,несколько приукрашенную и.естественно,с толикой вымысла.Поэтому точнее это эссе определить как легенду.
Итак,начнем.
Катажина Марковская-оперная дива театра графа Скарбка.Ее муж Людвик-помошник судьи ( адъюнкт).Автор памятника Юлиан Марковский-не родственник,а однофамилец.

Скульптура Ангела Боли,стоящая у ее изголовья была повреждена во время бури упавшим на нее деревом в 1958 г.Местные совет. городские власти посчитали не целесообразным восстановление скульптуры на польской могиле,поэтому остатки ее были разобраны и сегодня надгробие экспонируется в таком виде без Ангела.
Карьера молодой Катажины началась в театре,когда Скарбеку наконец-то удалось на аудиенции у Императора в Вене получить добро на открытие сцены для оперы и оперетты в своем драмтеатре.Это случилось в 1872 г.В результате Львов получил Оперную сцену, как единственный город в Галиции,т.к. в то время Краков ею еще не располагал.Это была победа графа.Репертуар театра теперь обогатился оперными постановками наряду с драмой.Марковская обладала редким сопрано.Директор театра Ян Добржанский явно симпатизировал молодой диве.Он ее явно выделял из оперной труппы.Добржанский был галицким самородком.Родившись в семье лесничего,он сумел сделать головокружительную карьеру,занимаясь журналистикой,политикой и будучи рьяным патриотом Польши,принимая непосредственное участие как в галицком восстании 1846 г,так и в 1863 гг.
Между тем в театре не все шло гладко.Пока шел набор оперных певцов и их прослушивание,формировался репертуар,искали композиторов,страдала касса и соответственно задерживалось жалованье артистам.Эта ситуация привела к 2-х недельной забастовке артистов театра в 1875 г.Но затем все успешно разрешилось.Добржанский в 1877 г решает впервые в Галиции поставить Оперу Вагнера Лоэнгрин.

На главную партию Эльзы-возлюбленной Лоэнгрина была приглашена Марковская-обладательница сопрано.Опера прошла с триумфом,но это потребовало от Катажины максимального напряжения всех сил.Из театра она вернулась разбитой и вдруг почувствовала сердце.Врач констатировал приступ и посоветовал ей поберечь себя,т.к. сердце может не выдержать таких нагрузок.Муж Катажины окружил ее заботой и они выехали отдохнуть вначале в Баден-Баден,а затем в Венецию.
Сердечные приступы Катажина почувствовала давно.Счастливый ее брак с Людвиком был омрачен трагедией:в 1874 г от внезапной пневмонии сканчался на ее руках их первенец Андрей в возрасте 1.5 лет.Марковская тогда едва оправилась после долгого лечения у профессора-кардиолога в Вене.Супруги уже потеряли надежду на сюрпризы судьбы как вдруг в 1878 г после триумфальной премьеры Лоэнгрина в театре Катажина почувствовала,что она в положении.Их с мужем радости не было границ,они взывали к Богу и Марии.В Кафедральном Соборе была заказана месса за Здравие ребенка.На семейном совете было решено назвать его Витольдом в честь знаменитого литвина,победившего вместе с Ягайло рыцарей Тевтонского Ордена при Грюнвальде.Марковская втайне надеялась,что это германское имя принесет ему счастье,как и ее карьере исполнение германского эпоса о Рыцаре Грааля-Лоэнгрине.Все было спокойно до 1885 г.У мальчика была обнаружена редкая болезнь.Родители метались по частным клиникам Европы,но все было напрасно.7-летний Витаутас лег в семейную гробницу Марковских вместе со своим малолетним братом на Лычакове.
... В 1885 г. во всех европейских театрах отмечался юбилей 35 лет первой постановки Лоэнгрина лично Вагнером на сцене Веймарского театра.Ян Добжанский деликатно послал делегацию из актеров в дом Марковской уговорить ее исполнить главную роль.И она,помедля,дала согласие.Убитая горем мать в трауре по безвременно ушедшему сыну мужественно вышла на сцену.Как же ее любимый Людвик не уговаривал не делать этого.Первые 2 акта Катажина еще держалась.но в 3-м голос стал дрожать,ее душили слезы.Очертания партера и галерки стали расплываться.После сцены ухода Лоэнгрина силы покинули ее и она вместе с героиней Эльзой упала прямо на сцене без чувств.Публика повскакивала с мест.Всюду неслось "Браво!" и "Бис!".Актриса умерла не приходя в себя.
Людвик заказал знаменитому скульптору Юлиану Марковскому фигуру женщины на смертном одре поверх родовой усыпальницы.И он этот заказ с честью выполнил.Львовское кладбище и сегодня украшает самое романтическое надгробие "спящей красавицы".Какие сны посещают Катажину?Может быть она наконец-то нашла свой счастливой покой там наверху в Раю и вместе со своими любимыми сыновьями пришла к Богу.Все может быть...
А через год в 1886 г скончался и ее покровитель-директор Театра Ян Добжанский.На Лычакове ему возведен великолепный памятник.

Во Львове,между тем,жизнь шла своим чередом...

Ludwik Grzymała Jabłonowski
"ZŁOTE CZASY I WYWCZASY"

"Późniejszy arcybiskup ormiański, Stefanowicz, gdy był kanonikiem, już wtedy siedmdziesiątletni starzec (żyl 105 lat) popadał chwilami w szały fanatyczne. Spowiednik wszystkich pań wielkiego świata, rozgorączkowywał je do śmieszności i dziwnemi okładał pokuty; tej zabraniał chodzić na teatr, tamtej chodzić na wieczory, jeszcze innej przyjmować wizyty, a niejedną obwlókł w włosiennicę lub zakonną kutę.

W wielkim poście zamieniał Lwów w pokutną celę, wesołe buduary obwlekały się kirem, z którego wyglądały trupie głowy, wytrzeszczające straszliwe zęby, pałały gromnice, a kobiety z rozpuszczonemi włosami, w szarych worach, obsypane popiołem, leżały krzyżem, zalewając się łzami, gotowe białe ciałka oddać pod hiszpańską pokutę (ulubioną zabawę Katarzyny Medycejskiej) byle uratować duszyczki. W końcu przebrało to wszystko miarę, na rozkaz ks. Samuela panie i myć i czesać się przestały, bladły, więdły i histeryczne miewały napady, więc ze strony bezbożnych mężczyzn czynna nastąpiła reakcja, niebogie kryć się z swemi szaleństwami musiały, ale chodziły z zapuchniętemi oczyma, cierpliwie znosząc srogie prześladowanie mężów, którym się małego paluszka nawet dotknąć nie pozwoliły, a gdyby Siemiradzki był wtedy odsłonił pochodnie Nerona, kto wie, czy która nie byłaby gromnicą podpaliła sama swojej sukni (oczywiście w przytomności męża), by żyjącą zapalać pochodnią.

Koniec tych histeryj był niespodziany a smutny. Pewna pani, chcąc swobodnie wypłakać łzy Magdaleny, kazała w Mikołajowie, w oberży urządzić pokutną celę, w której się z jakimś duchownym zamknęła na dłuższe rekolekcje. Na nieszczęście Ascherot czy Lucyfer, bo któż inny? szepnął o tem generałowi Wartensleben, ten gbur, roszczący sobie dziwne prawa do pani, wpadł niespodzianie, znieważył święte schronienie i zbyt po huzarsku zakończywszy rekolekcje, wyniósł rozpaczającą pokutnicę z katakomb, usłał na sankach i jednym galopem cudnej wilczatej, moskiewskiej czwórki odwiózł do Lwowa.

Podanie ludowe milczy jakim sposobem duchowny ojciec dostał się do domu. Takie bezbożne wystąpienie mniej lub więcej uprawnionych Dioklecjanów, złamało opór pań. Zimną wodą obmyły zapłakane oczęta, w ubieralniach zawoniał znowu Cooll-Crem i kolońska woda, szatany się uśmiechnęły i znowu wszystko iść zaczęło dawnym grzesznym torem. Sam ks. Stefanowicz był bogobojnym, spokojnym pastelem, a potem świątobliwym biskupem."

Zdjęcia z www.wiki.ormianie.pl/index.php/Samuel_Cyryl_Stefanowicz

У Львові на Личаківському цвинтарі є напрочуд гарний нагробок родини Закрейсів і Трушковських, біля якого часто починаються екскурсії по кладовищу. Розповідь екскурсоводів зазвичай зосереджується на скульптурі жалібниці, яка увінчує гробівець, адже про самого Владислава Трушковського, героя війни біля м. Ґаза, відомо дуже мало. Публікації зазвичай подають багату інформацію щодо авторів пам'ятника і скупу щодо похованих під ним членів родини.

Фото 1. Нагробний пам'ятник родини Закрейсів-Трушковських. Джерело: Вікіпедія

Пам'ятник складається з чотирьох принципових елементів, кожен іншого авторства.
На високому постаменті, виконаному з чорного мармуру Генриком Перьє, поміщено, відлиту з бронзи, прекрасну статую скорботної плачки авторства Яна Юліана Нальборчика. До речі, це єдина на Личаківському цвинтарі робота професора "Львівської політехніки", знаменитого педагога і організатора львівського художнього середовища.
На одній з мармурових плит знаходиться барельєф з бронзи авторства Б. Солтиса. На ньому зображено лицаря у середньовічних обладунках, який прихилив коліно перед входом до Храму Гробу Господнього в Єрусалимі. В одній руці він тримає шолом, а іншу притиснув до серця. В лівому нижньому куті можна побачити картуш з зображенням Єрусалимського хреста.
Нижче барельєфу знаходиться велика бронзова таблиця з написом, зроблена у відомій варшавській фірмі братів Лопенських. Нагорі таблиці зображено герб Кустодії Святої Землі і герб Дорогослав, до якого належав рід Трушковських. Напис на ній інформує:

"У Єрусалимі в катакомбах OO. Ассумпціоністів спочиває вічним сном Владислав Трушковський гербу Дорогослав, лицар Гробу Господнього, капітан-комендант артилерії австрійських військ на турецькому фронті. Поліг героїчною смертю у битві під Ґазою 26 березня 1917 р. Нагороджений численними високими австрійськими, німецькими і турецькими орденами".

Фото 2. Бронзовий барельєф і таблиця

Якщо когось цікавить, чому В. Трушковський похований в далекому Єрусалимі, то одразу скажу, що перебіг Першої світової війни на Близькому Сході був дуже складний з огляду на різні країни і війська, які втягнулись у ці події. Досить сказати, що австро-угорський офіцер польського походження В. Трушковський керував угорською дивізією, яка допомагала турецькій армії в Палестині, і загинув від куль австралійських кавалеристів, які воювали в складі Єгипетської армії британських військ.

Тому, не заглиблюючись занадто в світову історію, познайомимось з нашим лицарем Гробу Господнього.

Владислав Трушковський народився у Львові 3 травня 1876 року. Його батько - головний інспектор державної залізниці Фелікс Трушковський.
З австрійських військових архівів відомо, що В. Трушковський почав свою військову кар'єру у віці 19 років, служив у різних підрозділах артилерії і авансував у військових званнях, поки в 1913 році не став капітаном (у віці 37 років). Навесні 1916 року він був відправлений до Палестини в якості коменданта 2-ї батареї гаубиць 6-го артилерійського полку. Батарея під командуванням капітана В. Трушковського складалася в основному з етнічних угорців.
( Читати далі... ) Однак навіть після остаточної перемоги Антанти для капітана В. Трушковського війна ще не закінчилася. Коли французькі отці Ассумпціоністи повернулися у свою обитель на горі Сіон, їх першою дією було видалення останків ворогів з монастирських крипт. Тіло В. Трушковського було перенесено до сусіднього кладовища францисканців, де він і був похований в простій могилі 2 листопада 1919 року.

Але і на цьому поневіряння останків капітана не закінчились. Після розпаду Автро-Угорщини відроджена Польща знайшла нових союзників у Франції. Такі відомі французькі офіцери, як Шарль де Голль або Максим Вейган билися пліч-о-пліч з польськими офіцерами, які колись служили в австро-угорській армії. Це стало однією з причин, чому покійний капітан австро-угорської армії Владислав Трушковський раптом був потрактований як польський офіцер! В результаті у 1929 році його останки були знову ексгумовані і повернуті до підземель монастиря Ассумпціоністів, де він спочиває донині. Місце його спочинку відзначене простою кам'яною плитою з наступним написом:

Фото 11. Напис "Комендант Владислав Трушковський. Польща. 3 травня 1876 - 26 березня 1917"

( Читати далі... )

Складніше було знайти будинок, в якому мешкав В. Трушковський, оскільки немає довоєнних карт з нумерацією будинків. Але дві підказки допомогли розв'язати цю загадку. Ірина Котлобулатова у книжці "Львів на фотографії 1860-2006" згадала про фотоательє на вул. Городоцькій, 71, вказавши, що сучасна адреса будинку - Городоцька, 121, а отже різниця в нумерації - 50. Потім знайшлась реклама підприємства Шимона Малохліба, в якій було вказано адресу: "Вулиця Кубасєвича, 5 (бічна Городоцької, 101)". Зараз це кам'яниця на розі з вул. Горської має номер 151, а отже знову різниця - 50.
Відтак, вистачило нанести нумерацію будинків на фото цього відрізку Городоцької, щоби зрозуміти, який саме будинок мав номер 93.

Фото 16. Нумерація будинків на вул. Городоцькій у 1931 р.

Ось вона, ця гарна кам'яниця, в якій мешкав Владислав Трушковський. Можливо, вікна його квартири виходили на Городоцьку і він бачив вокзал, з якого певного дня був вимушений виїхати вдалечінь, щоби вже ніколи не повернутись до свого родинного міста...