zommersteinhof

Кароль Дудра (*1871 - †1950) був бургомістром міста Сколе протягом майже усього міжвоєнного періоду.

Фото 1. Кароль Дудра. Джерело: zyciebytomskie.pl

Народився в селі Тур’ї Ремети на Закарпатті в угорській родині. До Сколе приїхав разом з батьками ще у дитинстві, за часів графа Євгена Кінського.

Після передчасної смерті батьків його взяла до себе австрійська родина Вагнерів, яка провадила магазин колоніальних товарів на сколівському Ринку. Вагнери вислали його на науку до львівської Торгової школи. А коли пан Вагнер досяг пенсійного віку, то передав свій бізнес молодому Каролю. До речі, в зрілому віці Дудра став опікуном стареньких Вагнерів.

Молодий підприємець швидко став багатим і відомим у Сколе. «Магазин Кароля Дудри» (як було написано на вивісці) був повний екзотичних товарів (мигдаль, фініки, перець). Господар продавав гуртом картоплю та борошно, дині та кавуни. Усе продавалось за привабливими цінами, оскільки підприємець дотримувався засади "високий товарообіг - високий дохід". Крім того Дудра займався продажем велосипедів та прокатом лиж, та й сам любив їздити на велосипеді, а взимку кататися на лижах.

Фото 2. Кароль Дудра з дружиною Марією.

З 1918 року протягом 17 років Дудра обіймав посаду бургомістра Сколе, не отримуючи за це жодної зарплати! Він міг собі це дозволити, адже його магазини були прибутковими. Рішучий господарник з розмахом дбав про естетику міста, щоби привабити туристів. Його стараннями було зроблено тверде покриття вулиць, зручні тротуари, міський парк, прогулянкові доріжки до лісу, трамплін, льодовий каток, кінотеатр. Дуже багато світлин Сколе і околиць дійшли до нас на поштових листівках, виданих Каролем Дудрою.


Фото 3-4. Поштівка з видом на каменоломню, видана К. Дудрою

Фото 5. Напис на зворотньому боці поштівки

Складно уявити пляж на березі карпатської річки, але Дудра ризикнув! Міст через річку Опір, відпочинкова набережна та пляж на березі річки стали окрасою і гордістю міста Сколе.


Фото 6-8. Міст, набережна і пляж на березі річки

Одною з головних його заслуг було будівництво електростанції в Сколе. Електричне світло у всіх пансіонатах та готелях стало додатковою атракцією міста, особливо взимку, адже інші відпочинкові місцевості в околиці, такі як Гребенів і Славське, не могли цим похвалитися. Дудра також побудував сучасну школу, яка і сьогодні є однією з найбільших будівель Сколе і якій у 2008 році було присвоєно статус академічної гімназії при Національному Університеті «Львівська Політехніка».


Фото 9-10. Електростанція і школа

Перед початком війни «пілсудчики» (прибічники політики Пілсудського) усунули Дудру з посади, оскільки він був безпартійним. Через це багато проектів бургомістра-новатора залишились нереалізованими. На його місце був призначений колишній легіонер Генрік Шенк, який зрештою не залишив якогось значного сліду в історії Сколе. Дудру залишили працювати його номінальним заступником.

На самому початку війни Г. Шенк втік до Угорщини, але Дудра залишився з родиною в Сколе. Лише в 1944 році він вирішив залишити своє місто. Коли їх поїзд вирушав зі станції, почалось бомбардування. Багато будинків було знищено, серед них і будинок Кароля Дудри.

Сім'я Дудри пережила війну. Після місяців поневірянь вони осіли в Польщі. Кароль Дудра помер у 1950 році і був похований на цвинтарі міста Битом.

Дочка Кароля Зофія, яка народилася в Сколе в 1920 році, створила прекрасний пам'ятник своєму незвичайному батькові у вигляді автобіографічної книги під назвою "Моя музика". Ця книжка є чудовим документом, в якому представлено життя довоєнного Сколе.

Фото 11-13. Дочка Зофія на веранді родинного будинку в Сколе, її книжка і Зофія на пляжі

Використані джерела:
- S.Nicieja „Kresowa Atlantyda. Historia i mitologia miast kresowych”, том 2
- Burmistrz, który pracował za darmo
- www.geni.com
-

Маловідомі факти біографії родини

Генеалогічне дерево родини Гредель (Groedel) досить добре задокументоване з 1782 року до середини 1900-х.

Народжені в 1856 році у Фрідберг (Гессен, Німеччина) від Цадика Гредля і Фанні Ахл, Герман і двоє його молодших братів, Бернхард і Альберт, розбудували імперію свого батька, заснувавши компанію Transylvanian Forest Industry Co. (також відома під назвою Transylvanian Forestcraft Shareholder Group), яка займалась експортом пиломатеріалів у всьому світі. Кажуть, що в той час вони були найбільшими експортерами деревини в світі.
Сім'я Гредлів емігрувала до Трансільванії з Німеччини в середині 1870-х років і одержали громадянство в 1890 році. Новоявлені багатії заволоділи великими територіями у Центральній Європі, включаючи Румунію, Угорщину, Польщу та інші країни. Є версія про те, що їх бізнес почав коли у 1879 році була повінь в Сегеді і Цадик продавав ліс для відновлювальних робіт. Інша історія згадує, що їх бізнес на деревині почався ще в Німеччині.

( Читати далі... )

WOJCIECH LEOPOLITA

Czerenyszcze nad Skolem (1932)

Ileż to wspomnień z tą nazwą się wiąże

I widzę Skole!

Ta stroma dróżka, co wiedzie ku górze,

nad jar głęboki, zległe wiatrołomy,

przez całe lata trzaskane przez burze —

a nad Oporem miasteczko i domy,

co ponad rzeką przysiadły półkolem —

tor kolejowy, co pełza doliną,

odgłos pociągu, co sapie gdzieś w dali,

a to sapanie echem z gór powraca,

i przez Paraszki odbijane stoki

powoli rytm swój i siłę zatraca,

falami niknie gdzieś w świecie szerokim.

Idziemy razem tą drogą po zboczy

ku Czerenyszczu. Szum rzeki dopływa

i koi serce swej muzyki czarem.

A wokół cisza! Tak sobą uroczym

i tak cudownym jest dla człeka darem.

Spoza zakrętu dwa dostojne woły

wloką ogromną kłodę do tartaku,

wiezie je chłopak bosy, a wesoły,

w parcianych portkach i strzępach kubraku.

Dalej, poboczem, przemyka babina,

ledwie widoczna spod suchych gałęzi,

jej chód stromizna przyspieszać zaczyna,

a ciężar chustką na plecach jej więzi.

My w las wkraczamy!

W buki, co wiodą nas ku połoninie,

obok źródełka, przy wąskiej ścieżynie,

no! i przed sobą kres wędrówki mamy.

Domek myśliwski z widokiem dalekim,

na Synowódzko, gdzie obydwie rzeki,

Opór ze Stryjem zbiegają się razem.

Oczy się sycą cudownym obrazem

łuny znad Stryja, skąd świateł migoty

w gałęziach jodeł jak świetliki płoną,

iskrzą swym pyłem spróchniałe wykroty

i ponad trawą migają zroszoną.

Tutaj nam z czasem liczyć się nie trzeba!

On tu się sączy, nierychliwie mija,

tu pod feerią gwiaździstego nieba

nad blaski świateł bijące od Stryja

daleka łuna jaśnieje znad Lwowa!

Tu święta cisza! Chłoniemy ją sobą,

każde z nas w sercu jej cząstkę zachowa,

aby w przyszłości cieszyć się tą dobą.

Tam linia lasu, w połowie przecięta

stromą ścieżyną, co wiedzie na szczyty

grzbietu Paraszki!

Z niej panorama dokoła zamknięta

poprzez Magórę, Zełemin, Wełyki

i inne szczyty — kto dziś je pamięta —

a nazw ich słuchać mógłbym jak muzyki.

Z dołu dochodzi jelenia sapanie,

aksamit lotu sowy lub puchacza,

a tam przy bagnie dzików żerowanie,

a tu tuż obok szczekanie rogacza.

Zimą donośnie czasem wilk zawyje,

strach i nienawiść budząc swą żałością,

z dalekich gąszczów, w których Misio żyje,

swąd nas dochodzi, znamienny ostrością.

O brzasku, zanim słoneczne promienie

wybuchną gamą złota i purpury,

nim wyjdą z lasu kładąc długie cienie,

zrodzą się mgiełki, ciągnące do góry,

w rosie utopią swoje podobieństwo —

ptaki ogarnie poranne szaleństwo,

poprzez srebrzyste zasieki konarów

z łąk dojdzie bezmiar kwiatowych oparów.

Кожен, хто ходив на г. Парашку, пам'ятає останню галявину перед виходом на хребет. Але мало хто знає, що до війни тут був туристичний притулок або схроніско (з польської мови "schronisko"). Ця галявина називається Черенище і на ній дуже зручно перепочивати після довгого лісового переходу. Деколи туристи з наметами ставлять тут біваки, позаяк на хребті досить часто дують сильні вітри, а тут завжди затишно, та ще й неподалік є джерело.
Як було би добре в наш час мати такий прихисток на маршруті "Сколе - Парашка". Він безумовно користався би значною популярністю серед туристів.

Трошки історії.

У 1930 році було створено Дрогобицько-Бориславський Відділ Польського Татранського Товариства (ПТТ) і в тому ж році було відкрито нічліжну інфраструктуру з використанням вже існуючих об'єктів: в Орові під Цюховим Ділом у будинку фірми Gazolina S.A. (на 29 туристів) та біля Майданського Потоку (в Мальмансталі) у будівлі фірми Godulla (на 23 особи). У 1932 році Відділ орендував у спілки братів Ґредлів п'ять мисливських будинків і облаштував у них незагосподаровані туристичні притулки: на Зелеміні, на Магурі, під Магієм, на Буковинках біля Тухлі і на галявині Черенище, прямо на маршруті зі Сколього на Парашку.

Незагосподарованими притулками називались будинки для туристів, в яких не було обслуги і постійно ніхто не проживав, наприклад, опікун або сторож. Натомість власник або орендар (приватна людина чи туристична організація) мусив дбати про стан будинку і піклуватись про наявність в ньому усього, що потрібно туристам - ліжка або нари, пічка, дрова, казанки, посуд тощо.

Мапа 1935 року, на якій буквами "Schr" позначено схроніско. На доданих фото - галявина Черенище і оголошення про відкриття притулку.

Сколівське Коло Дрогобицького Відділу ПТТ провело ремонти деяких будиночків з метою розвитку ще й зимового туризму: було змінено підлогу, дахи, нари і пічки. В результаті у 1933 році на Черенищі було відкрито повноцінне цілорічне загосподароване схроніско.

Схроніско ПТТ на Черенищі під хребтом Парашки (фото з колекції М. Орловича)

На цій світлині не видно, як саме виглядала будівля притулку, але нічого особливого в ній не було, оскільки це був типовий мисливський будинок, подібний до схроніска на Тростяні, яке також було влаштоване в хатці ґредлівської лісової служби і відкрито у лютому 1934 року.

Схроніско на Тростяні. Світлина Романа Пухальського, друга половина 1930-х років

Попри невеликі розміри в будинку було 10 ліжок і 20 сінників на нарах. Взимку в ньому могло заночувати 10 туристів. В 1935 році з'явилась інформація, що ПТТ вирішило провести ремонт і підвищити категорію об'єкту. Але роком пізніше ці плани було відкинуто. З того часу притулок стояв незагосподарованим, а ключі до нього туристи могли отримати в бюро ПТТ в Скольому, яке в той час знаходилось в будинку Польського Гімнастичного Товариства "Сокіл".

Будинок Польського Гімнастичного Товариства "Сокіл"

На жаль, як і усі інші високогірні туристичні об'єкти в Українських Карпатах, схроніско на Черенищі зникло у воєнному лихолітті. Мало того, після Другої світової війни було впроваджено бездушне слово "турбаза", а назва схроніско потрапила під заборону, оскільки асоціювалася з бандерівським рухом. Зрештою це не було далеким від правди, оскільки різні високогірні колиби, хатки і будинки часто використовувались вояками УПА, яких в околицях гори Парашки не бракувало!.

З часом про притулок на Черенищі усі забули, аж раптом у 1986 році в Лондоні вийшла друком збірка поезій Войцеха Ліса-Ольшевського (1905 р., Львів - 1986 р., літературний псевдонім Войцех Леополіта), який у 1932 році працював сколівським міським суддею. І хоча його поезія не надто високого рівня, однак вона безумовно цінна, як кожні ностальгічні спогади людини, яка була закохана в гори і викладала пережиті емоції на аркушах паперу. У цій збірці є вірш "Черенище над Сколем", уривки з якого варто привести (переклад дослівний, повний вірш польською мовою - тут). Коли читаєш цей вірш, складається враження, що ти йдеш разом з поетом - і бачиш, і чуєш, і відчуваєш те саме, про що він так влучно написав.

Черенище над Сколем

"Скільки ж спогадів пов'язано з цією назвою.

Я бачу Сколе!

Та стрімка доріжка, що веде вгору

Над яром глибоким, крізь вітроломи,

Що бурі творили роками -

А над Опором містечко і будинки,

Що понад рікою присіли півколом -

Залізнична колія, що повзе по долині.

Відголос потягу, що сопе десь в далині,

І це сопіння луною з гір вертається,

І від Парашки схилів відбиваючись,

поволі свій ритм і силу втрачає,

Хвилями десь у світі широкому зникає.

Ідемо разом тою дорогою по схилу

до Черенища. Шум ріки допливає

І заспокоює серце своєї музики чаром.

І тиша навколо! Така собою чарівним

І так чудесним для людини є даром. /.../

Ми входимо до лісу!

Між буки, що ведуть нас до полонини,

обабіч джерельця, при вузькій стежині,

ну! і перед собою кінець мандрівки маємо.

Мисливський будинок з видом далеким

на Синьовидне, де обидві ріки,

Опір зі Стриєм збігаються разом. /.../

Там лінія лісу, в половині перерізана

стрімкою стежиною, що веде на вершини

Хребта Парашки.

З неї панорама навколо замкнена

Через Магуру, Зелемінь, Великий

Та інші вершини - хто зараз їх пам'ятає -

А я їх назви міг би слухати, як музику."

Види на Парашку. Поштівки 1930-х років

Джерела:

- R. Bogdziewicz "Schroniska górskie od Beskidu Śląskiego do Czarnohory w latach 1874-1945";
- Wojciech Leopolita "Żar Gasna̦cej Watry", Redakcya "Kwartalnika Kresowego", Londyn, 1986, t. 1
- Wschodniokarpackie wiersze Wojciecha Leopolity. Almanach Karpacki "Płaj" №48, 2014 rok
- Przegląd turystyczny. Organ PTT. Sierpień 1933 roku

Між селами Святослав і Гребенів при дорозі біля мосту через невеличкий потічок, що впадає в річку Опір, знаходиться монумент, який є історичною пам’яткою. Це кам'яна могила касиру Кованді, якого тут вбили злодії у 1925 році. Поряд з цим монументом є старий місток та пам’ятна дошка історії краю, яка встановлена працівниками НПП «Сколівські Бескиди». Також рядом є дві лавочки, де можна присісти та відпочити.

Сама дошка має назву «Богові Боже, а Кесарю кесареве віддаймо». На ній написано:

"Віддаємо належну шану людині високого усвідомлення обов'язку та відповідальності за доручену справу - Кованді на ймення, за походженням - чеха. В житті й праці він завжди сповідував кредо: спочатку закон, а потім благодать".

Працюючи касиром у великого власника лісів барона Гределя, Кованда виплачував заробітну плату безпосередньо на місцях праці робітників, які рубали деревину та звозили її вузькоколійкою.

У 1925 році на касира напали лиходії, щоб відібрати гроші. В нерівному протистоянні із нападниками касир Кованда та його візник загинули. Вбиті тіла заховали під міст, а запряжених коней повернули й пустили дорогою до Сколього. Відтоді не один раз руйнувався цей міст, зводились нові, але всі вони через цей, мабуть, сумний випадок називались "чортовим мостом".

На місці загибелі була споруджена символічна кам'яна могила, обгороджена ланцюгами Невблаганно спливає час, покриваються порохом забуття, події, факти. Згодом стають народними переказами, легендами. Лише кам'яна могила на цьому місці - свідок минулого, пережитого.

Джерело: http://www.skole.com.ua