zommersteinhof: (Default)
 WOJCIECH LEOPOLITA
Czerenyszcze nad Skolem (1932)
 
Ileż to wspomnień z tą nazwą się wiątej
I widzę Skole!!
Ta stroma dróżka, co wiedzie ku górze,
nad jar głęboki, zległe wiatrołomy,
przez całe lata trzaskane przez burze —
a nad Oporem miasteczko i domy,
co ponad rzeką przysiadły półkolem —
tor kolejowy, co pełza doliną,
odgłos pociągu, co sapie gdzieś w dali,
a to sapanie echem z gór powraca,
i przez Paraszki odbijane stoki
powoli rytm swój i siłę zatraca,
falami niknie gdzieś w świecie szerokim.
 
Idziemy razem tą drogą po zboczy
ku Czerenyszczu. Szum rzeki dopływa
i koi serce swej muzyki czarem.
A wokół cisza! Tak sobą uroczy
i tak cudownym jest dla człeka darem.
 
Spoza zakrętu dwa dostojne woły
wloką ogromną kłodę do tartaku,
wiezie je chłopak bosy, a wesoły,
w parcianych portkach i strzępach kubraku.
 
Dalej, poboczem, przemyka babina,
ledwie widoczna spod suchych gałęzi,
jej chód stromizna przyspieszać zaczyna,
a ciężar chustką na plecach jej więzi.
 
My w las wkraczamy!
W buki, co wiodą nas ku połoninie,
obok źródełka, przy wąskiej ścieżynie,
no! i przed sobą kres wędrówki mamy.
 
Domek myśliwski z widokiem dalekim,
na Synowódzko, gdzie obydwie rzeki,
Opór ze Stryjem zbiegają się razem.
Oczy się sycą cudownym obrazem
łuny znad Stryja, skąd świateł migoty
w gałęziach jodeł jak świetliki płoną,
iskrzą swym pyłem spróchniałe wykroty
i ponad trawą migają zroszoną.
 
Tutaj nam z czasem liczyć się nie trzeba!
On tu się sączy, nierychliwie mija,
tu pod feerią gwiaździstego nieba
nad blaski świateł bijące od Stryja
daleka łuna jaśnieje znad Lwowa!
Tu święta cisza! Chłoniemy ją sobą,
każde z nas w sercu jej cząstkę zachowa,
aby w przyszłości cieszyć się tą dobą.
 
Tam linia lasu, w połowie przecięta
stromą ścieżyną, co wiedzie na szczyty
grzbietu Paraszki!
 
Z niej panorama dokoła zamknięta
poprzez Magórę, Zełemin, Wełyki
i inne szczyty — kto dziś je pamięta —
a nazw ich słuchać mógłbym jak muzyki.
 
Z dołu dochodzi jelenia sapanie,
aksamit lotu sowy lub puchacza,
a tam. przy bagnie dzików żerowanie,
a tu. tuż obok. szczekanie rogacza.
Zimą. donośnie, czasem wilk zawyjc,
strach i nienawiść budząc swą żałością,
z dalekich gąszczów, w których Misio żyje,
swąd nas dochodzi, znamienny ostrością.
 
O brzasku, zanim słoneczne promienie
wybuchną gamą złota i purpury,
nim wyjdą z lasu. kładąc długie cienie,
zrodzą się mgiełki, ciągnące do góry,
w rosie utopią swoje podobieństwo —
ptaki ogarnie poranne szaleństwo,
poprzez srebrzyste zasieki konarów
z łąk dojdzie bezmiar kwiatowych oparów.
zommersteinhof: (Default)
В цьому пості використано загальнодоступні в інтернеті джерела,
тобто нічого нового або невідомого...


Гора Парашка завжди була дуже популярною горою серед львів'ян.
Але останніми роками краєвид з неї стає усе менш привабливим.



Читати далі... )
zommersteinhof: (Default)
Маловідомі факти біографії родини

Генеалогічне дерево  родини Гредель (Groedel) досить добре задокументоване з 1782 до середини 1900-х.

  Народжені в 1856 році у Фрідберг (Гессен, Німеччина) від Цадика Гредля і Фанні Ахл, Герман і двоє його молодших братів, Бернхард і Альберт, розбудували імперію свого батька, заснувавши  компанію Transylvanian Forest Industry Co. (також відома під назвою Transylvanian Forestcraft Shareholder Group), яка займалась експортом пиломатеріалів у всьому світі. Кажуть, що в той час вони були найбільшими експортерами деревини в світі.
  Сім'я Гредлів емігрувала до Трансільванії з Німеччини в середині  1870-х років і одержали громадянство в 1890 році. Новоявлені багатії заволоділи великими територіями у Центральній Європі, включаючи Румунію, Угорщину, Польщу та інші країни. Є версія про те, що їх бізнес почав коли у 1879 році була повінь в Сегеді і Цадик продавав ліс для відновлювальних робіт. Інша історія згадує, що їх бізнес на деревині почався ще в Німеччині.

Читати далі... )
zommersteinhof: (Default)
Кожен, хто ходив на г.Парашку, пам'ятає останню галявину перед виходом на хребет. Але мало хто знає, що до війни тут було схронисько (зараз би ми сказали - турбаза).
Тут дуже зручно перепочивати після довгого лісового переходу, туристи з наметами ставлять тут біваки, позаяк на хребті дуже часто дують сильні вітри, а тут завжди затишно. Крім того, неподалік є джерело.

Як було би добре в наш час мати такий прихисток на маршруті "Сколе - Парашка", який стає дедалі більш популярним серед туристів. На жаль, як і усі інші туристичні об'єкти, схронисько на Черенищу зникло у воєнному лихолітті.

Трошки історії.

У 1932 році Дрогобицький Відділ Польського Татранського Товариства (ПТТ) облаштував в мисливських будинках спілки Братів Ґредель п'ять незагосподарованих туристичних схронів, в тому числі і на галявині Черенище, прямо на маршруті до Парашки (галявина на карті: maps.google).

Поняття "незагосподароване" означало, що в ньому не було постійної обслуги і не проживав власник, але той же власник (приватна людина чи туристична організація) мусив дбати про стан будинку і піклуватись про наявність в ньому усього, що потрібно туристам - ліжка і нари, пічка і дрова, казанки і посуд тощо.


Мапа, на якій буквами "Schr" позначено схронисько (schronisko). На доданому фото - галявина Черенище.

Влітку 1933 року Коло ПТТ в Скольому відкрило в цьому схроні цілорічне загосподароване схронисько.


Схронисько ПТТ на Черенищу під Парашкою (фото з колекції М. Орловича)

На цій світлині не видно, як саме виглядав будинок, але нічого особливого в ньому не було, оскільки це був типовий мисливський будинок Братів Ґредель, подібний до будинку на Тростяні.

  
Схронисько на Тростяні, влаштоване в мисливському будинку Братів Ґредель

Туристи могли розташуватись на 10 ліжках і 20 сінниках. В 1935 році з'явилась інформація, що ПТТ вирішило підвищити категорію схрониська, при оказії зробивши його ремонт. Але рік пізніше  зігноровано з цілорічно загосподарованого об'єкту. З того часу схронисько стояло незагосподароване, а ключі до нього туристи отримували в бюро ПТТ в Скольому, яке в той час знаходилось в будинку Польського Гімнастичного Товариства "Сокіл".

У 1932 р. поет Войцех Ліс-Ольшевський (літературний псевдонім Войцех Леополіта), на той час сколівський міський суддя, написав вірш "Черенище над Сколем", фрагмент якого варто привести (повний вірш -тут):

"Idziemy razem tą drogą po zboczy
ku Czerenyszczu. Szum rzeki dopływa
i koi serce swej muzyki czarem.
A wokół cisza! Tak sobą uroczy
i tak cudownym jest dla człeka darem.
...
My w las wkraczamy!
W buki, co wiodą nas ku połoninie,
obok źródełka, przy wąskiej ścieżynie,
no! i przed sobą kres wędrówki mamy.
Domek myśliwski z widokiem dalekim,
na Synowódzko, gdzie obydwie rzeki,
Opór ze Stryjem zbiegają się razem.
Oczy się sycą cudownym obrazem.
...
Tam linia lasu, w połowie przecięta
stromą ścieżyną, co wiedzie na szczyty
grzbietu Paraszki!"

Джерела:

- R.Bogdziewicz "Schroniska górskie od Beskidu Sląskiego do Czarnohory w latach 1874-1945";
- Wojciech Leopolita "Żar Gasna̦cej watry", Redakya "Kwartalnika Kresowego", Londyn, 1986, t. 1

zommersteinhof: (Default)
І знову я не перестаю дивуватись, яким чудовим містом було до війни Сколе.
Як можна досі вірити в ідеї Леніна, коли комуністи за часи СРСР не осягли рівня 1934 року.
Те, що ми за 20 років незалежності теж нічого не зробили - це вже "інша пісня"...


Пляж в Сколе


Про Сколе я вже писав (http://zommersteinhof.dreamwidth.org/19486.html), а тут раптом мені прислали такий собі "Інформатор" зі Сколього за 1934 рік. Прочитати його на польській мові можна тут: https://docs.google.com/file/d/0B-i-jIJN55ysV20zSjNlZzNrc3M/edit.

А для зацікавлення пропоную ось такі уривки з цього "Інформатора":





Сколе – курорт на Опорі.

- В 1933 році збудовано чудове шосе, яке дозволяє вигідний автомобільний рух зі Львова через Сколе аж до кордону з Чехословаччиною.
- За чистотою і гігієною в місті Сколе слідкує Муніципалітет Здоров’я (Miejski Urząd Zdrowia).
- Освітлення готелів, пансіонатів і приватних будинків цілодобово забезпечує Міська Електростанція. Усі міські вулиці і площі освітлені цілу ніч.
- На правому березі Опору – сучасний піщаний пляж з «Павільйоном», який пропонує холодні напої і солодощі, а також має свій оркестр, який кожен день грає для відпочиваючих на пляжі. Поряд тенісний корт (другий корт – в центрі міста), кабінки для перевдягання і «пляц забав» для дітей. Щовечора «Павільйон» пропонує відпочиваючим танці за участі сучасних джаз-бендів.
- Міська бібліотека посідає 2000 книг. В сезоні раз на тиждень в Сколе виступають мандрівні театри.
- Для любителів веслування є лодочна станція на Погорілі поблизу Сколе.
- Кожен, хто перебуває в Сколе більше трьох днів, повинен заплатити до Муніципальної Каси оплату за громадські місця, такі як пляж, парк тощо. Оплата складає:
1. Для одної особи – 5 злотих;
2. Для понад 2 особи – по 3 злотих;
3. Діти до 4-ох років вільні від оплати, а з 4-ох до 10-ти – половина оплати;
4. Держані службовці і священники мають 25% знижки;
5. Лікарі і журналісти вільні від оплат.
zommersteinhof: (Default)
W lipcu 1911 roku Andrzej Małkowski
zorganizował w Skolem pierwszy
w dziejach charcerstwa polskiego obóz.
Od tego czasu Skole corocznie było
miejscem obozów charcerskich oraz szkoły instruktorów.

Baron Groedel zgodził się aby kursanci tej szkoły korzystali z Sali spotkań w jego hotelu w Demni.

Dwa poniższe zdjęcia są poprostu unikatowe
(źródło - ciekawostki-harcerskie/unikatowa-galeria/):

zommersteinhof: (Default)
Незаслужено забута постать. Та і як він міг бути "незабутий"!
За часів СРСР не можна було навіть натякнути, що
Сколе за Польщі було взірцем санаторного карпатського містечка,
а тепер соромно признатись, що ми не вміємо господарювати.
Та й де в наші часи знайти бургомістра, який за свою роботу
не бере зарплатні, бо має свій власний бізнес і йому цього вистачає!

Przez prawie cały okres międzywojenny był burmistrzem Skolego.
Był z pochodzenia Węgrem, do Skolego przybył jako dziecko wraz z rodzicami w czasy hrabiego Kinsky’ego.
Wcześnie osierocony został przygarnięty przez  rodzinę Wagnerów. A w dorosłym wieku został ich opiekunami i przejął ich biznes. W „Sklepie Karola Dudry” (tak głosił szyld) było pełno egzotycznych towarów (migdały, daktyle, papryki) o atrakcyjnych cenach. Dudra sprzedawał hurtowo ziemniaki s mąkę, melony i arbuzy. Szybko stał się zamożny s powszechnie znany w Skolem. Prowadził również sprzedaż rowerów oraz wypożyczalnie nart. Sam też uwielbiał jeździć na rowerze, a w zimie szusować na nartach.

W odrodzonej Polsce, od 1918 roku przez 17 lat był burmistrzem Skolego. Przed wybuchem wojny piłsudczycy usunęli go z tej funkcji, gdyż był bezpartyjny. Na jego miejsce mianowali byłego legionistę Henryka Schenka. Nie zostawił on jednak ważnego śladu w dziejach Skolego. Dudra został przy nim jako zastępca.

Dudra pełnił funkcje burmistrza honorowo, nie pobierając żadnej pensji. Mógł sobie na to pozwolić, bo sklepy przynosiły duże dochody. Z rozmachem dbał o estetykę miasteczka, by ściągnąć turystów. Jego dziełem były utwardzone ulicę, porządne chodniki, park miejski, ścieżki spacerowe do lasu, skocznia, lodowisko, kino, most na Oporze i plaża nad rzeką, która była prawdziwą chlubą Skolego.





Jego główną zasługą było wybudowanie w latach dwudziestych w Skolem elektrowni. Swiatło elektryczne we wszystkich pensjonatach i hotelach było dodatkową atrakcją miasta, zwłaszcza w zimie, bo inne okoliczne zimowiska nie mogły się tym poszczycić. Schenk zbudował też nowoczesną szkołę, która po dziś jest jednym z największych budynków w Skolem.

Wielu projektów Dudry przekreśliło jego usunięcie z postu burmistrza, a później – wojna. Trzeba odnotować, że na samym jej początku Schenk uciekł, jednak Dudra został wraz z rodziną. Dopiero w 1944 roku postanowił opuścić swoje miasto. Gdy ich pociąg ruszył ze stacji, trwało bombardowanie miasta. Bydynki wylatywały w powietrze, wśród nich dom burmistrza Karola Dudry.

Rodzina Dudry przeżyła wojnę w komplecie. Miała wyjątkowe szczęście. Po miesięcach tułaczki Dudrowie dotarli do kraju. Karol Dudra zmarł w 1950 roku i spoczął na cmętarzu w Bytomiu.

Córka Karola, Zofia Dudrówna, urodzona w Skolem w 1920 roku, postawiła swemu niezwykłemu ojcu piękny pomnik w postaci ksążki autobiograficznej pt. „Moja muzyka” (Kraków 2007) – znakomity dokument obrazujący życie w przedwojennym Skole.
Po wojnie Zofia ukończyła krakowską Akademię Myzyczną. Później została profesorka tej że Akademii. Przyjaźniła się z lwowianką, kompozytorką Krystynę Moszuńską-Nazar.






Tekst - na podstawie Stanisława S. Nicieji "Moje Kresy"
zommersteinhof: (Default)
Мене завжди інтригувало визначення «пляж» в довоєнних описах карпатських містечок і санаторіїв. Як можна було обладнати пляж на вередливій гірській річці? А може пляжем називали просто-напросто берег,  де можна посидіти на каміннях та дійти до води? Наприклад, саме так сьогодні виглядає пляж на Черемоші у Верховині:



Пошуки відповіді привели мене до найближчої для львів'ян місцини Сколе.Читати далі... )

Перепрошую за трохи нецікавий екскурс щодо економічного розвитку міста. Але приведена цитата з сайту закінчується рекламою відпочинково-пляжної зони. Читають люди сайт міста, чи почули від знайомих - це несуттєво. Фактом є те, що потроху потягнулись до Сколього відпочивальники зі Львова і Стрия. Побував там і я.







Що сказати? Факт, що раніше на березі Опору не було столиків з лавками, з'явились дивакуватий кіоск і смердючий кльозет.

Коли я спробував увійти у цей виходок, одразу згадав слова професора Преображенського:
"Что такое эта ваша разруха? […] Это вот что: если я, вместо того, чтобы оперировать каждый вечер, начну у себя в квартире петь хором, у меня настанет разруха. Если я, входя в уборную, начну, извините за выражение, мочиться мимо унитаза и то же самое будут делать Зина и Дарья Петровна, в уборной начнется разруха. Следовательно, разруха не в клозетах, а в головах."

Але наші люди непривередливі і їх задовольняє навіть така "інфраструктура". От тільки вони й не здогадуються, як виглядав сколівський берег Опору до війни:



Наостанок зовсім вбивчі фотографії пляжу в Заліщиках. Хто бував у цьому місті, добре знає, що сьогодні там нічого подібного немає.





Ба! Навіть над "шаленою" гірською Тисою в Хусті був пляж:



Хтось може сумувати за радянськими часами, коли нас переконували, що "усе найкраще - дітям", а "кожен громадянин має право на відпочинок", от тільки чомусь за часів СРСР усе найкраще було знищено... Діти ходять купатись на ріки без пляжів, а "кожен громадянин має право" відпочити з горілочкою на загадженому березі ріки...

Але насправді багато не треба - тільки бажання - і у найпростішому селі можна прикрасити берег ріки, зробити приємне і собі, і людям:


а найважливіше - дати радість дітям!!!

zommersteinhof: (Default)

Между селами Святославом и Гребеновом при дороге у моста через небольшой поток, который впадает в реку Опир, находится монумент, который является исторической достопримечательностью. Это каменная могила кассиру Кованде, которого здесь убили воры в 1925 году.
Работая кассиром у владельца лесов барона Гределя, Кованда выплачивал заработную плату непосредственно на местах труда рабочих, которые рубили древесину и свозили ее узкоколейкой.
В 1925 году на кассира напали злодеи, чтобы отобрать деньги. В неравном противостоянии с нападающими кассир Кованда и извозчик погибли. Убитые тела спрятали под мост, а запряженных коней повернули и пустили дорогой к Сколе. С тех пор не один раз разрушались мосты, возводились новые, но все они через этот, по-видимому, грустный случай назывались "чертовым мостом".
На месте гибели была построена символическая каменная могила, огороженная цепями.

Рядом с этим монументом есть старый мостик и памятная доска истории края, которая установлена работниками НПП «Сколевские Бескиды».
Сама доска имеет название «Богове Боже, а Кесарю кесаревое отдадим». На ней написано:
«Отдаем надлежащий почет человеку высокого осознания обязанности и ответственности за порученное дело - Кованде на имя, по происхождению - чеха. В жизни и труде он всегда исповедовал кредо: сначала закон, а затем благодать.»

Источник: http://www.skole.com.ua

Profile

zommersteinhof: (Default)
zommersteinhof

July 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 18th, 2017 12:58 pm
Powered by Dreamwidth Studios