zommersteinhof | Entries tagged with скульптура

Маловідомий для українців святий Ян Непомуцький (Іван Непомук) є найпопулярнішим святим у Чехії і не тільки - сотні церков і каплиць, присвячених йому, тисячі його скульптурних та іконографічних зображень можна побачити не тільки в Європі, але й за океаном – у Південній Америці, Африці і навіть Азії.
Католицька церква вшановує його пам'ять 16 травня. Тож вшануймо і ми цього святого, котрий колись був одним з покровителів нашого міста Львова!

Святий Ян Непомуцький. Фото Zommersteinhof

Зазвичай святого зображують у священичому облаченні: сутані, роккетто і з біретою на голові. Атрибутами св. Яна Непомуцького є хрест у руці (найчастіше з розп’яттям - символом віри), пальмова гілка (символ мучеництва і перемоги), іноді палець на устах (символ збереженої таємниці сповіді), деколи книга, а також п'ять зірок на німбі навколо голови, що значно вирізняє його з-поміж інших святих, адже з зоряним німбом, головним чином, буває зображена іще тільки Діва Марія. Загалом у Європі налічуються десятки тисяч його зображень, а у світі близько 66 тисяч [1, 2].

В Україні римо-католицька церква нараховує десять діючих святинь, присвячених св. Яну Непомуцькому – сім костелів і три каплиці [3]. Існує також дуже багато розсіяних по містах і селах скульптур, більшість з яких перебуває у вкрай незадовільному стані. З багатьох збережених, відновлених або відреставрованих скульптурних зображень святого мученика (а є їх щонайменше близько сотні) приведу приклад тільки шести: мистецьки виконані скульптури у с. Щирець на Львівщині, м. Ужгород, м. Бучач, а також зроблені народними майстрами фігури у селах Красів і Суходіл на Львівщині та с. Красне на Тернопільщині.

Скульптури св. Непомука у с. Щирець (фото Zommersteinhof), м. Ужгород [7], м. Бучач [8], с. Красів (фото Zommersteinhof), с. Суходіл [9], с. Красне [10].

У Львові не було храму, присвяченого св. Яну Непомуцькому, але при костелі св. Анни з 1750-х рр. діяло Братство св. Яна Непомуцена. У 1810 р. братчики встановили перед святинею кам’яну поліхромовану фігуру святого, яку можна помітити на старих світлинах. Більше знаний як захисник від повеней, св. Непомук є також покровителем подорожуючих, особливо паломників, тому його фігури часто зустрічаються на перехрестях і розвилках доріг. Очевидно, саме за цією логікою Братство встановило фігуру святого на роздоріжжі вулиць Городоцької та Янівської.

Літографія Йозефа Свободи 1865 р.

На Кадастровій карті Львова 1849-1853 рр. автор дуже виразно зобразив фігуру св. Непомука з хрестом у лівій руці.

Кадастрова мапа Львова 1849-1853 рр.

Цікаво, що на цю статую звернули увагу навіть автори «Географічного словника Польського королівства та інших слов’янських країв» [4], хоча, прямо скажемо, згадка про скульптури - рідкість на його сторінках. На жаль, після Другої світової війни скульптура зникла, тож представлена нижче світлина 1940-х років, можливо, була для неї останньою.

Поштівка 1941-1944 рр.

Згідно легенд, святий Ян Непомуцький є покровителем мостів і вод та захисником від повеней. Тому в Чехії, починаючи від першої у світі скульптури святого на Карловому мості [5], більшість таких фігур стоять поблизу річок. Очевидно, саме тому один зі львівських Непомуків стояв спочатку на мості перед готелем «De Russie» (пізніший готель «Жорж»), а у 1830-х роках був перенесений і встановлений на мості св. Яна (Непомука) [6] біля устя потоку Сорока до річки Полтви (в кінці сучасного пр. Шевченка). На Кадастровій карті бачимо фігурку святого з хрестом у руці, зображену прямо на "жовтоколірному" мості.

Кадастрова мапа Львова 1849-1853 рр.

На наступній світлині виразно видно кам'яний міст над Полтвою і скульптуру святого покровителя мостів і вод на високому п'єдесталі.

Фігура св. Яна на мості над Полтвою. Фрагмент фото Юзефа Едера, 1870 р. (повне фото тут)

У 1871 році площа св. Яна отримала нову назву – Академічна, а через 8 років річку було сховано під землю і святий Непомук залишився «не при справах»… Ще пізніше - у 1897 р. - домінантою цього місця став пам’ятник польському комедіографу Александрові Фредрі і деякий час обидві скульптури стояли по різні боки площі. Святий покровитель вод з сумом дивився на замуровану річку, а граф у задумі споглядав у сторону свого вже не існуючого палацу.

Фігура св. Яна і пам’ятник А. Фредрі на площі Академічній

Очевидно, під час впорядкування площі у 1920-х роках фігуру святого знову було перенесено, тим разом не надто далеко – на терасу перед костелом св. Миколая (тепер церква Покрови) [6]. Після ІІ світової війни ця скульптура, як і попередня, зникла безслідно.

Святий Ян Непомуцький перед костелом. Фото Марека Мюнца, 1910 рік

Щодо іще однієї фігури через слабку якість світлини складно сказати напевно, чи це св. Ян. Але характеристично похилений силует скульптури і місце, де поблизу колись був міст через Полтву, дозволяє припустити, що це теж був святий Непомук з хрестом у правій руці.

Засклепіння Полтви біля театру Скарбека. Фото до 1890 р.

Іще одна скульптура святого Яна Непомуцького стояла перед костелом Марії Магдалини. Вона височіла на прямокутному стовпі в’їзної брами до парафіального саду, поряд зі знаменитою капличкою Сикстів. На кадастровій мапі 1853 р. позначено обидві фігури, але не надто виразно. В радянські часи капличку було розбито, а фігура святого зникла. У 2020 р. капличку Сикстів було відреставровано, разом з огородженням, але стовп, на якому стояв св. Непомук, так і залишився порожнім…

Капличка Сикстів і св. Непомук у 1920-х рр. і у 2024 р. Фото Zommersteinhof

Перед костелом св. Мартина (тепер церква Християн Віри Євангельської «Віфанія») св. Ян Непомуцький стояв обличчям до входу, вітаючи усіх вірних християн, що приходили помолитись і сповідатися. Цікаво, що ця скульптура теж позначена на Кадастровій карті 1853 року (обведена жовтим колом), хоч і не настільки виразно, як у попередніх прикладах.

Кадастрова мапа Львова 1849-1853 рр.

Після ІІ світової війни комуністична влада нищила скульптури святих в різних публічних місцях міста, а тут і поготів – на території монастиря було розташовано радянську військову частину.

Св. Ян Непомуцький перед костелом св. Мартина. Фото А. Ленкевича (поштівка 1938 р.)

Крім фігури перед костелом, було іще скульптурне зображення у головному вівтарі. Відомо, що Йоган Ґеорґ Пінзель та Іоанн Ґертнер виконали для львівського костелу Святої Трійці (тепер Преображенська церква) бічні вівтарі. Крім того Пінзель у 1757 році додатково зробив для цих вітарів невеликі статуї святих Яна Непомука та Якима [11]. Дослідники припускають, що після закриття монастирів і храмів внаслідок реформи 1781 р. ці скульптури потрапили до костелу св. Мартина [12], а у 1789 р. були перевезені до костелу у Новому Милятині.

Св. Ян Непомуцький з головного вівтаря костелу св. Мартина. Фото А. Бохнака, 1927 рік [13]

Усі вищезгадані скульптури можна віднести до теми «Львів, якого не повернеш», але не все пропало – у місті збереглося кілька скульптурних зображень святого Яна Непомуцького!

Одне з них знаходиться у правій ніші фасаду церкви Святого Архистратига Михаїла на вул. Винниченка.

Святий Ян на фасаді церкви св. Михаїла. Фото Людмили Мігаль, 2020 рік

Два скульптурних зображення св. Яна Непомуцького знаходяться у церкві св. Андрія на площі Соборній. Обидва були виконані Томасом Гуттером спільно із Конрадом Кутшенрайтером у 1736—1737 рр.

Одна скульптура стоїть на вівтарі у бічній правій наві. Святий традиційно представлений у священичому вбранні - сутані, роккетто і біретою, а також з хрестом у правій руці.

Святий Ян у бічній правій наві. Фото Zommersteinhof

Друга скульптура знаходиться у верхній частині вівтаря св. Антонія Падуанського, в оточенні ангелів, херувимів і путті. У правій руці святий тримає хрест з розп’яттям, а у лівій – пальмову гілку.

Святий Ян на бічному вівтарі. Фото Zommersteinhof

Іще одна скульптура знаходиться на Личаківському цвинтарі (поле №12). Це досить незвичне розташування для опікуна потопаючих, подорожуючих, паломників, покровителя мостів і вод, захисника від повеней, першомученика таємниці сповіді і т. д. Можливо, саме таємниця сповіді стала причиною встановлення фігури над могилою Йоанни Каванни (Joanna Cavanna), що померла у 1874 році. Але в такому разі ця загадка навіки залишиться таїною таїн.

Скульптура св. Непомука на Личаківському цвинтарі. Фото Zommersteinhof

Джерела і примітки:

1. Svatý Jan Nepomucký
2. Radio.cz/nepomuk (Фотогалерея: 61 скульптура св. Непомука з різних країн світу, в т.ч. з України)
3. Римо-католицька церква в Україні. Згідно даних 2024 р. РКЦ в Україні має 9 діючих костелів, присвячених св. Яну Непомуцькому: у м. Дубно на Рівненщині, у м. Рахів на Закарпатті, у м. Бояни на Чернівеччині, у селах Завалійки і Заміхів на Хмельниччині, у с. Збручанське на Тернопільщині, у селах Куна і Махнівка на Винничині, у с. Пулини на Житомирщині, а також 3 каплиці: у с. Переходи на Тернопільщині, у селах Мальовниче і Тарасівка на Вінниччині.
4. "Słownik geograficznego Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich" (1884 рік, том V, стор. 517)
5. Wikipedia. Дерев'яна статуя Яна Непомуцького, ймовірно, стояла на Карловому мосту ще в 1657 р. Сьогоднішня статуя була встановлена на мосту майже за півстоліття до його офіційної канонізації у 1729 році.
6. Fryderyk Papée "Historia miasta Lwowa w zarysie". 1924 r.
"Біля устя Залізної Води до 30-х років стояв т. зв «мурований міст», а біля устя Пасіки — міст Св. Яна (Непомуцена), з якого згодом фігуру поставили перед костелом Св. Миколая. Верхня течія Полтви аж до устя Пасіки раніше називалося Сорока)"

7. Статуя Яну Непомуцькому в Ужгороді. Автор фото: СЕРП75ДНІПРО, CC-BY-SA-4.0, через Вікісховище

8. Скульптура святого Яна Непомука, Бучач
9. СОКІЛ / SOKIL. Ян Непомуцький

10. Село Красне: останнє відлуння бароко та народне сакральне мистецтво
11. Костел Пресвятої Трійці і монастир Тринітаріїв (Львів)
12. Jurij Smirnow. Kościół pw. Trójcy Przenajświętszej ojców Trynitarzy we Lwowie
"Відсутність документів та описів унеможливлює визначення долі цінних скульптур та вівтарів. Тому такою інтригуючою виявилась нова інтерпретація походження комплексу пізньобарокових скульптур головного вівтаря костелу св. Мартина у Львові. Доведено, що чотири великі фігури святих (св. Петро, св. Павло, св. Варвара та невстановлена свята) і дві трохи менші (св. Йоаким та св. Ян Непомуцький) походять із тринітарської церкви і є твором Йогана Ґеорґа Пінзеля та Яна Єжи Ґертнера. Нині чотири з цих фігур знаходяться у музеї Й. Ґ. Пінзеля у Львові..."
13. Adam Bochnak. Naświetlanie rzeźby lwowskiej. Wydawnictwo: Instytut Sztuki PAN, 2008, str. 138
14. Kresowe Nepomuki: Litwa, Ukraina, Ruś Biała, Inflanty
.

Так сталось, що у попередній допис «Дракони львівського бестіарію» не потрапило декілька драконів і драконоподібних бестій нашого міста.

Загалом людська уява створила так багато різновидів драконів (змії, амфіптери, віверни, семаргли, ліндворми і т.д.), що деколи складно зрозуміти, яку саме міфічну істоту відображено у певному мистецькому творі (скульптурі, іконі, малюнку або майоліці). Бестії можуть мати зміїне тіло без лап, з двома або чотирма лапами, з крилами, як у птахів або кажанів, зі зміїною, пташиною, собачою або навіть кінською головою - прикладів безліч.

Тому спочатку пропоную подивитись на безсумнівних драконів на фасаді будинку на вул. І. Франка, 71. Ці істоти мають не зміїні або пташині, а виразно собачі голови, а один навіть почісує лапою вухо, цілком як пес. Втім, наступні два виглядають дуже грізно, як і належиться драконам – один хижо підкрадається, другий ніби приготувався до стрибка.

Дракони на вул. І. Франка (фото Zommersteinhof)

На вул. Галицькій є скульптурна композиція «Святий Михаїл перемагає дракона», хоча частіше архангел зображається у вигляді воїна, що перемагає люцифера (також сатану чи диявола). У Львові є ще дві скульптури Святого Михаїла, в котрих диявола традиційно зображено у людській подобі - в Музеї-Арсеналі і на фасаді будинку на вул. Друкарській, 11. Я приведу для порівняння світлини усіх трьох скульптур.

Св. Михаїл на вул. Галицькій (фото Мар’яни Іванишин) і в Арсеналі (джерело: photo-lviv.in.ua)

На жаль, у третій композиції диявол вже втратив голову (і зовсім не з вини Архистратига), тож я розміщу тут дві світлини у стилі «було-стало», хоча це й не є темою даного посту.

Св. Михаїл на вул. Друкарській (фото 1 – Zommersteinhof, фото 2 – Мар’яни Іванишин)

Безумовно у багатьох церквах ми знайдемо переможених Архистратигом Михаїлом драконів, які уособлювали вселенське зло. Тим більш оригінальними є зображення драконів у інтер’єрі Вірменської церкви, де вони відіграють декоративну роль. Натхненням для автора напевно служили традиційні вірменські орнаменти, якими оздоблювали середньовічні церкви. Очевидно, тут ми маємо справу з сімургом (вірменською: Սենմուրվ) — перською казковою, доброзичливою, міфічною літаючою істотою. Її можна зустріти в усіх періодах мистецтва та літератури Великого Ірану, а також в іконографії середньовічної Вірменії, Візантійської імперії та інших регіонів, які перебували у сфері перського культурного впливу.

Дракони у Вірменській церкві (фото Zommersteinhof)

Ще одне художнє зображення дракона можна побачити на причілку будинку на вул. Котляревського, 17-19. На перший погляд здається, що автор розмістив на яскравому панно квіти, бабку і пташинку. Але при наближенні видно, що ця птаха має хижий дзьоб з іклами і по-зміїному роздвоєний язик. Складно сказати, чи це дракон, чи якась інша міфічна тварина (наприклад, амфіптер), але я таки додам її до цього бестіарію.

Майолікове панно на вул. Котляревського, 17-19 (фото "Архітектура Львова")

До речі, таких крилатих створінь зі зміїною шиєю і пташиною головою у нас дуже багато. Їх можна зустріти в оформленні балконних ґраток або рельєфних вставках над вікнами, як от на будинку на вул. Коперника, 26.

Крилаті створіння на вул. Коперника, 26 (фото Zommersteinhof)

Часто вони не кидаються у вічі, оскільки автори майстерно вплітали їх у рослинні орнаменти.

Крилаті створіння в інтер'єрі Наукової бібліотеки ЛНМУ ім. Д. Галицького на вул. Січових стрільців (фото Тарас Завадовський)

Якщо би задатися метою порахувати їх усіх, то рекордну кількість дали б нам обрамлення вхідних дверей до ЛНУ ім. Івана Франка.

«Університетські бестії» (фото Zommersteinhof)

Подібні крилаті бестії «вгадуються» на гарно вирізьблених дерев’яних вставках дверей на вул. Вірменській, 14.

Оформлення дверей на Вірменській, 14 (фото Zommersteinhof)

І якщо у вас надалі закрадається сумнів щодо драконоподібності даних крилатих створінь, то варто підняти очі і помилуватись симпатичним драконом, який оздоблює вивіску кнайпи у цій кам’яниці.

Дракон на Вірменській, 14 (фото Zommersteinhof)

На цій же вулиці є іще два металевих дракона, роль яких дуже оригінальна. Здається, це єдині у Львові дракони-прапоротримачі! Для полегшення сприйняття я повернув світлину проти годинникової стрілки.

Прапоротримач на Вірменській, 33 (фото Zommersteinhof)

Досить далеко від центру - в Стрийському парку - над джерелом уміщено композицію "Котигорошко", на якій теж знаходиться зображення дракона.

Дракон на барельєфі "Котигорошко"

І на завершення – від слова «верх» - треба додати драконів на флюгерах, що вінчають дахи та шпилі львівських кам’яниць. Усі три світлини спеціально для цієї публікації люб'язно подарував Paul Merkulov. Тож, дорогі друзі, не забувайте дивитись не тільки по стінах, але й по верхах наших будинків.

Львівські флюгери (фото Paul Merkulov)

Довідка: Бестіарії - книги на кшталт сучасної енциклопедії, які називалися латиною Bestiarum vocabulum (Слово про тварин). Часто, окрім відомостей про реальних тварин, бестіарії включали описи містичних істот (бестій), місця їх проживання та неймовірні властивості цих створінь.

Напевно найстарішими скульптурними зображеннями дракона в Україні є барельєфи ХІІ століття в Успенській церкві села Крилос на Прикарпатті і в Борисоглібському соборі Чернігова. Останній недавно навіть став символом міста. Для чого наші пращури розмістили драконів у церкві і яке вони мали значення для релігії – достеменно не знає ніхто. Сучасні дослідження часом нагадують суперечки середньовічних вчених про кажанів: одні вважали їх мишами, інші – птахами, а прості люди – вампірами (в кінці є декілька посилань для допитливих).

Рельєф з драконом в Крилосі. Джерело: ukrartstory.com.ua

Так званий «Чернігівський звір» з Борисоглібського собору. Джерело: m.gorod.cn.ua

Головні елементи цих драконів: змієподібне тіло, крила, дві лапи. Цікаво, що навіть у XVII ст. люди, очевидно, усе ще вірили в існування драконів, що підтверджують монументальні праці італійського науковця Уліссе Альдрованді (1522 - 1605) «Історія змій і драконів» і «Історія чудовиськ», в яких можна знайти описи і малюнки дуже цих фантастичних створінь.

Дракон з книги А. Паре (1509-1590) «Чудовиська і чудеса» на основі гравюр У. Альдрованді.

Так само виглядає дракон на картині Рафаеля "Святий Юрій вбиває дракона"

Дракон на картині Рафаеля

У Львові найдавнішими являються зображення драконів у сцені, яка у церковній літературі отримала назву «Чудо Юрія (Георгія) про Змія». Мова про барельєфи початку XVII ст. на Успенській церкві і каплиці Боїмів. Але наші дракони відрізняються від попередніх наявністю чотирьох лап.

«Чудо Юрія про Змія» на фризі Успенської церкви. Автор світлини Людмила Мігаль

«Чудо Юрія про Змія» на каплиці Боїмів. Автор світлини Zommersteinhof

На церкві Юра в композиції «Чудо Юрія про Змія» автор скульптури Йоган Ґеорґ Пінзель також зобразив чотирилапого дракона.

Автор світлини: Ольга Ляхович. Джерело: Давні реліквії Собору святого Юра у Львові

Знизу неможливо роздивитись деталі скульптурної композиції. Але тут стане в нагоді невелика модель св. Юрія Змієборця, виконана славетним Іваном Георгом Пінзелем як ескіз майбутньої скульптури на церкві. Ця модель зберігається у Національному музеї ім. Митрополита Шептицького. Можна теж подивитись на неї у 3D-графіці на сторінці pinsel-ar.com.

До речі, у Львова є своя легенда про Змія, який жив у печері під горою і якого вбив князь Лев. Після перемоги князь одразу ж наказав збудувати на горі церкву, присвятивши її Юрію Змієборцю. Цю легенду записав у кінці XVI століття гданський купець Мартин Ґруневеґ. Невідомо, чи він особисто повірив у правдивість цієї легенди, але цілком можливо, що для львів’ян вона була «святою правдою», тож купець вирішив додати її до свого ретельного опису Львова.

Автор світлини: Ольга Ляхович. Джерело: Давні реліквії Собору святого Юра у Львові

Так само – з чотирма лапами – зображено дракона на готелі «Жорж». Відступом від канону тут є меч в руках вершника, адже вважається, що святий Юрій вбив дракона списом або бойовим прапором.

Святий Юрій на готелі «Жорж». Джерело: Вікіпедія

Щоби закінчити розгляд композицій «Чудо святого Юрія», треба згадати сучасний пам’ятник на площі Григоренка. От тільки тут св. Юрій (Георгій) вбиває звіра, в якого відсутні ноги і крила, тобто просто величезну змію, а не дракона. Не заглиблюючись у теологічні дослідження, зверну увагу на те, що святого Юрія називають Змієборцем, а не Драконоборцем. А усе це тому, що немає жодної інформації, яка б пояснила, якого саме звіра вбив святий великомученик. Тому в людській уяві Змій міг мати дуже різний вигляд – від велетенського Змія, якого наділено усіма рисами дракона – лапами, крилами і полум’ям з пащі, до великої змії.

Святий Георгій на площі Григоренка. Автор світлини Zommersteinhof

Але не варто звертати увагу на канонічність того чи іншого зображення дракона, оскільки на зламі ХІХ-ХХ століть Львів заполонили так різноманітні створіння, що їх не створила б навіть бурхлива фантазія стародавніх греків. Дракони теж змінились - набули додаткових елементів або позбулись зайвих.

Серед них найцікавішим є дракон на вул. Д. Дудаєва. На горельєфі можна визначити стать звіра – дракон має жіночі груди. Решта елементів – крім дракона - являються емблемою польського Політехнічного товариства, яке тут діяло в цьому будинку у 1906-1939 рр. (TPL - Towarzystwo Politechniczne we Lwowie).

Горельєф на вул. Дудаєва, 9. Автор світлини Zommersteinhof

На фасаді будинку №3 на вулиці Пекарській можна побачити чотири подвійних барельєфа з драконами. Кам’яницю збудовано у 1912 році, а скульптурне оздоблення виконав Францішек Томаш Бєрнат. Через те, що драконів наділено собачими головами, складається враження, що це два пси, які перебріхуються між собою. Але зміїні хвости і крила підтверджують їх приналежність до нашого бестіарію.

Дракони з собачими головами на вул. Пекарській. 3. Джерело: Вікіпедія

Симпатичні і добрі дракони знаходяться нагорі будинку №48 на вул. Івана Франка. В даному випадку їх голови більше схожі на кінські.

Дракони на вул. Івана Франка, 48. Автори світлин Zommersteinhof і Сергій Леонов

Зовсім неподалік, на будинку № 50 можна побачити двох грізних драконів авторства скульптора Івана Севери (1911 р.), які ніби приготувались відбити атаку ворога з повітря.

Дракони на вул. Івана Франка, 50. Автори світлин Zommersteinhof і Сергій Леонов

Несподіваним пластичним зображенням дракона є дерев’яне крісло ХІХ ст. у Львівському історичному музеї. Різб’яр талановито використав хижу позу дракона, який ніби причаївся перед атакою, для цілком зручного сидіння.

Крісло-дракон. Автори світлин: Marta Tokarska-Pazdej i Jennifer Boyer

Окремою темою можна було б розкрити оздоблення львівських балконів, де теж можна знайти драконів. Вони або ховаються у мереживі решіток, або тримають на собі тягар балконної конструкції. Часто їх плутають з грифонами, але у тих не буває зміїної шиї. Щоби переконатись у цьому, достатньо поглянути на грифонів на вул. Братів Рогатинців, 7 і переконатись, що грифонам притаманні голова і шия орла, ну і, звичайно, крила та тіло лева.

Дракон на балконі на пл. Соборній, 10. Автор фото Zommersteinhof

Дракон-консоль на вул. Стародубській, 1. Автор світлини Сергій Леонов

Фасад будинку на вул. Котляревського, 15 (збудований у 1913 р.) прикрашає чудернацьке створіння, яке не можна зарахувати до драконів, але все ж воно повинно бути додане до львівського «бестіарію». Скоріш за все, це василіск - міфічна тварина, яка мала голову півня, хвіст змії (дракона) та тулуб жаби, а от крила могли бути, а могли ні.

Василіск на вул. Котляревського, 15. Автор світлини Сергій Леонов

Великі ящури та малі ящірки на будинку Шпрехера (пл. Міцкевича, 8) не належать до міфічних істот, але скульптор З. Курчинський так неймовірно попереплітав їх тіла в якомусь лютому двобої, що було би прикро не занести їх до списку львівських бестій.

Ящури на будинку Шпрехера. Автор світлини Zommersteinhof

Іще два дракона, як і належить цим створінням, ховаються у печерах, а точніше у львівських пивницях. Один з них, як стверджують власники підземелля, «заточений у камінь через ненаситність свою безкінечну».

Дракон, закутий в камінь. Світлина зі сторінки «П’яте підземелля»

Натомість другий – грізний і непереможений, але дозволяє посидіти поряд. Тож будете у місті, пройдіться по підземеллях і пошукайте цю бестію, щоби випити з ним палаючу каву.

Світлина зі сторінки «П’яте підземелля»

Продовження тут: "Дракони львівського бестіарію (продовження)"

Корисні посилання:

Чому львівського скульптора Piotra Wójtowicza ми пишемо, змінюючи йому ім'я та прізвище, як Петро Війтович. Хтось може сказати, що це прізвище походить від польського слова "wójt", що українською мовою означає "війт", але давайте тоді будемо писати не Потоцькі, а Потіцькі, адже це родове прізвище походить від слова "потік", а Елізу Ожешкову як Горішкову, ну бо прізвище погодить від слова "горішок". І, до речі, якби прізвище було просто Wójt, його теж треба писати як Війт???

Але усім зрозуміло, що прізвища не перекладаються дослівно, вони транскрибуються.
Отож, згідно правил польсько-української практичної транскрипції літера "Ó" змінюється на "У".
Відповідно, правильним буде написання

Пйотр Вуйтович.

Можна привести багато прикладів транскрипції зі зміною "Ó" на "У":

- Казімєж Ґурський (пол. Kazimierz Górski) - львів'янин, польський футболіст, тренер і футбольний функціонер;
- Ярослав Ружанський (пол. Jarosław Różański) - польський хокеїст, захисник/нападник;
- Лукаш Ґурницький (пол. Łukasz Górnicki) - польський поет і прозаїк XVI-XVII ст.;
- Тадеуш Бур-Коморовський (пол. Tadeusz "Bór" Komorowski) - польський воєначальник, генерал, керівник Армії Крайової під кличкою Бур (пол. Bór).

Окремо зауважу, чому Пйотр, а не наприклад Пьотр: згідно Українського правопису (2015 рік) - "Польське сполучення літер "ІО" передаємо сполученням літер "ЙО" після б, п, в, м, ф: Голембйовський, Мйодович, Пйотровський".

Якщо хтось скаже, що ми ж пишемо Краків, а не Кракув (Kraków), відповім, що, по-перше, це географічна назва, а, по-друге, той же Правопис §109 каже, що "Польське ó, що виступає в суфіксі -ów у географічних назвах, передається через у: Жирардув, Жешув, Томашув-Мазовецький і т. ін., але традиційно Грубешів, Краків". Можемо додати сюди ще й Ряшів (Rzeszów).

Проблеми написання польських (і загалом слов'янських) прізвищ і імен існує не від учора.
Чи маємо ми змінювати імена, яким є відповідники в українській мові:
Jan - Ян чи Іван
Elżbieta - Ельжбета чи Єлизавета
Piotr - Пйотр чи Петро
Grzegorz - Гжегож чи Григорій
Jerzy - Єжи чи Юрій і так далі.

Я вважаю, що ні! Не можна ж написати імена польських президентів Алєксандра Квасьнєвського як Олександр, а Анджея Дуди як Андрій! Рука не повертається! Звичайно, це не стосується імен святих, королів та деяких історичних постатей, бо такі імена пишуться згідно історичної традиції (напр. św. Jan Niepomucen - св. Іван Непомук, але św. Jan z Dukli - св. Ян з Дуклі, король Kazimierz Wielki - Казимир Великий,але квартал Кракова, який він заснував, - Казімєж і т.д.).

От і все...

Після того, як у Львові порахували майже усіх левів – царів звірів, настала пора зацікавитись царями морів - дельфінами, зображеними на фасадах і аттиках будинків, у філіґранних кованих решітках, фонтанах та інших скульптурних декораціях міста.

Одразу треба зауважити, що львівські дельфіни можуть комусь здатись дивними – деколи вони мають зміїний хвіст, їхні передні плавці скоріше нагадують хрящові вирости з перетинками на шиях міфологічних драконів. Крім того, наші дельфіни, як риби, замість гладкої шкіри вкриті лускою і мають вертикально розташований хвостовий плавець. Але так вже склалось у мистецтві зі стародавніх часів. Адже дельфінів століттями вважали різновидом риб, а оскільки про різницю між рибами, дельфінами і китами нічого по суті не знали, то немає нічого дивного в тому, що умовний дельфін в живописі, скульптурі і геральдиці поступово перетворився в дивне міфічне створіння.

Але коли ми бачимо покритого лускою дельфіна біля ніг Нептуна, можемо не сумніватись – це точно він, а не риба, адже дельфін є одним з атрибутів Нептуна і уособленням царя морів.

Отже, йдемо шукати і рахувати львівських дельфінів.

( Read more... )

Саме тому дельфіни на фасаді купця Бандінеллі з’явились невипадково - вони були для власника будинку символом успіху у торговельних справах і оберегами від ймовірних небезпек.

Палац Бандінеллі. Фрагмент карти Яна ван Линсхотена «Молуккські острови»

Зараз у будинку знаходиться Музей пошти. Серед експонатів на стіні біля сходів можна побачити, можливо, найдавнішого львівського дельфіна, вирізьбленого в камені . Спірально скручений, він скоріше нагадує змію, але форма голови все ж підтверджує думку істориків, що це саме дельфін. Крім нього в інтер’єрі можна зауважити ще два дельфіна на дверному порталі, яких зробили вже в наш час, підтримуючи традиції купецької кам’яниці.

Інтер'єр Музею пошти

Площа Ринок, 3.
Сусідній будинок отримав свій вигляд завдяки перебудові 1772 р. Білокам'яні скульптури лицарів-атлантів, двох чудових дельфінів і скульптурну групу "Слава" на аттику виконав видатний львівський скульптор доби рококо Франциск Олендзький. Саме таких дельфінів, перевернутих головою вниз, зі струменями води, що випливають у них з вуст, можна зустріти на багатьох фонтанах Італії і особливо Риму (наприклад, фонтан біля Пантеону або фонтан «Тритон»).

Кам'яниця Вільчківська (Жевуських)

Площа Ринок, 6.
Не треба йти далеко, щоби знайти на аттику кам’яниці Корнякта (Королівської) аж 12 дельфінів. Згідно Б. Мельника цей аттик було надбудовано на старому будинку у часи короля Яна ІІІ Собєського – у 1678 році.

Аттик Королівської кам'яниці. Автор фото: Володимир Маковецький

Усе ще не покидаємо площу Ринок, оскільки на нас чекають іще два дельфіни – на фонтанах Амфітрити і Нептуна.
Усі чотири фонтани виконав у 1810—1814 роках Гартман Вітвер - львівський скульптор епохи класицизму. Від ренесансу через рококо ми дійшли до класицизму, але, зверніть увагу, дельфіни залишились такі самі – лускаті та з вертикальними хвостовими плавцями.

Фонтани Амфітрита і Нептун

На фонтанах львівського Ринку домінують божества античної міфології: Діана, Адоніс, Нептун і Амфітрита.

Не зрозуміло, чому Г. Вітвер долучив до римського пантеону грецьку богиню Амфітриту, адже дружину римського бога Нептуна звали Салація.

Згідно міфології Нептун (гр. Посейдон) закохався в Салації (гр. Амфітрита), але вона відмовилася бути його дружиною і втекла до Атланта. Невдоволений бог морів послав навздогін дельфіна, який відшукав втікачку і привіз її на спині, а навіть дав їм шлюб. Як би там не було, Нептун і Амфітрита здійснювали владу над морями. Саме тому на обох фонтанах бачимо атрибути цих божеств: дельфінів і великі мушлі.

Треба додати, що Нептун в знак вдячності за те, що дельфін допоміг здобути кохану, зробив його своїм вірним супутником і з'єднав зірки на небі в сузір'я Дельфіна. На сторінках різних атласів зоряного неба початку можна побачити вже знайоме нам зображення дельфіна.

Дельфіни в зоряних атласах: "Uranographia" (1690), «Дзеркало Уранії» (1824 р.) і «Celestial Atlas» (1822 р.)

Вулиця Руська, 8.
Залишимо площу Ринок і пройдемося на вулицю Руську. Кам’яниця під №8 у 1740 році пройшла ґрунтовну реконструкцію, тоді ж на фасаді з’явились вставки з купецькою тематикою. На першій зліва бачимо двох симпатичних дельфінів, на наступних – різні товари та ріг достатку, масивний вітрильник і атрибут Меркурія – чарівний жезл кадуцей. Єдина відмінність від попередніх дельфінів – це фонтани води, які б’ють з їхніх ніздрів.
Окремо треба додати, що копія цього барельєфу є в лапідарії, створеному для людей з обмеженим зором в Чорній кам'яниці (пл. Ринок, 4).

Кам'яниця на вул. Руській, 8. Копія в лапідарії

Ці рельєфи тематично перекликаються з композиціями на будинку № 11 на вул. Краківській.

Вулиця Краківська, 11.
На другому поверсі цього будинку під вікнами розміщені рельєфні композиції з купецькою символікою, які виконав відомий львівський скульптор Йоган Шімзер. На першій зліва зображений дельфін, далі – бог торгівлі Меркурій, вітрильний корабель з товарами і на останній - купець серед бочок та пакунків.

Не знаю, чому геніальний скульптор, який прекрасно знався на анатомії людей і тварин (наприклад, численні фігурні нагробки на Личаківському цвинтарі і кінь на палаці Баворовських) створив такого дивного дельфіна… Може таким був смак і уявлення про дельфінів у власника кам’яниці, а, як відомо, хто платить, той і замовляє музику.

Кам'яниця на вул. Краківській, 11

Площа С. Яворського, 3 (вул. Театральна, 12)
На цій кам'яниці, перебудованій у 1880-х роках у стилі еклектичного історизму, над вікнами 3-го поверху можна помітити чотирьох фантазійних дельфінів. Зі сторони тісної вул. Театральної це складно зробити, але від пл. С. Яворського їх добре видно - два дельфінчика знаходяться по краях оздобної прикраси спарених центральних вікон.

Кам'яниця на вул. Театральній, 12 (пл. С. Яворського, 3)

Залишмо найстаршу частину Львова, щоби пошукати дельфінів початку ХХ століття і подивитись, як змінились смаки львів’ян і майстерність скульпторів та ремісників.

Пл. Міцкевича, 5.
Треба не забувати, що дельфіни можуть бути дуже високо. Отож, на аттику будинку №5 знаходяться два великих дельфіна, котрі скоріше нагадують морські рослини, але вже знайомі нам дзьоби та хижо вигнуті хвости з трилистним плавником видають їхню справжню природу.

Пл. Міцкевича, 8.
Наступним об’єктом буде кам’яниця Йони Шпрехера, збудована у стилі неокласики з елементами модернізму в 1912—1921 роках. В усіх джерелах пишуть, що головний вхід до будинку оздоблено барельєфами ящірок та драконів. Але, очевидно, ніхто не приглядався до них ретельніше. Серед них приховалось шість дельфінів! Прошу порівняти хоча би два барельєфи і ви побачите добродушного всміхненого дельфіна, а також страшні ящуроподібні створіння, що пожирають одне одного.

Кам'яниця Йони Шпрехера

Але це ще не все! У вестибюлі будинку можна побачити два фонтанчики з голівками дельфінів.

Фонтанчики у вестибюлі будинку Шпрехера

Джерело у Срийському парку.
Голівки дельфінів, з дзьобу котрих випливає вода, дуже популярні. Ось дивна голова у Стрийському парку.

Голівка дельфіна у Стрийському парку

Площа Марійська.

Тих, хто засумнівається і скаже, що на цих фонтанчиках радше зображено голови дракончиків, запрошую до фонтану на площі Марійській. Там знаходяться такі самі дракономорфні (щойно придумав це слово, по аналогії з «антропоморфні») голівки дельфінів. До речі, у Франції в м. Аґено є дуже подібні скульптури на Фонтані дельфінів.

Фонтан Богородиці у Львові і Фонтан дельфінів у м. Аґено

Багатостраждальний фонтан, збудований у 1862 році (скульптор Йоганн Гауттманн), за часів радянської влади втратив скульптуру Богородиці, але набув дельфінів, які тримали на хвостах чашу з водою!

Радянський Фонтан з дельфінами

Треба визнати, що львів'яни любили цей фонтан. Він творив на площі якусь магічну і привабливу атмосферу. Чашу з дельфінами виконав відомий львівський скульптор Євген Дзиндра. Чомусь на сайті lvivcenter цих дельфінів називають тритонами, але це помилка, оскільки міфологічний Тритон виглядав абсолютно інакше - замість ніг мав два риб'ячі хвости, а згори людське тіло.

На жаль, пізніше фонтан розібрали, бо повинна була повернутись на своє місце Матір Божа… Тепер вже ніхто і не пам’ятає, що сталось з дельфінами, а виявилось, що їх банально здали на металобрухт (про це сповістив і проілюстрував у ФБ Jurko Voloshchak).

Розбиті дельфіни. Автор фото Jurko Voloshchak

Пл. Галицька, 15.
Але це не були єдині металеві дельфіни у місті. На площі Галицькій є будинок колишнього Галицького акціонерного іпотечного банку (1872 р.). Артистичні металеві двері парадного входу були зроблені самою престижною на той час фабрикою художнього та будівельного слюсарства Яна Дашека. А серед орнаментального «хитроплетіння» на цих дверях можна знайти чотирьох стилізованих дельфінів.

Вхідні двері до колишнього банку

Вул. Коперника, 4.
Наступних дельфінів можемо побачити на вулиці Коперника, 4, але треба буде шукати їх дуже високо, на рівні п’ятого поверху. Це будинок колишнього Кредитного земського товариства (1912-1914 pp.). Відомо, що монументальні скульптури Меркурія створив Зиґмунт Курчинський, тож можна припустити, що скульптури двох дельфінів з мудрими очима теж створив він.

Дельфіни на балконі будинку

Вул. Коперника, 30.
По дорозі важливо не пропустити 6 дельфінчиків на решітках над вікнами першого поверху. Для тих, хто сумнівається, що це вони, справа у стовпчику я розташував подібні "мордочки" інших львівських дельфінів. Думаю, це розсіє усі сумніви.

Вул. Каменярів, 3
Подібні дуже символічні голівки дельфінів можна побачити на балконах цього будинку. В оформленні решіток і консолей їх нараховується аж 12 штук!

Вул. Словацького, 2.
Але повернімось і прогуляємось далі по вул. Коперника і звернемо на вул. Словацького, то варто зупинитись перед під'їздом №2. Цей будинок постав у 1912-1913 роках, як елітна чиншова кам’яниця Генриха Барда. Скульптурне оздоблення виконав теж Зигмунт Курчинський, але дві скульптурки хлопчиків на дельфінах на порталі під'їзду надто незвичні. Цілком можливо, що їх створив автор проєкту будинку Юзеф Авін. Дивним у цих скульптурах є поєднання цілком нормального анатомічно хлопчика і якоїсь настільки дивної тварини, що багато людей не вважають його за дельфіна. Прийшлось пошукати щось подібне в інтернеті і найбільш схожу скульптуру я знайшов у іспанській Кордові. Це один з елементів каскадного фонтану т. зв. тріумфу Сан-Рафаеля, створений у 1730-х роках.

Сюжет «хлопчик на дельфіні» пов’язаний з однією з античних легенд, в якій розповідається про дружбу дельфіна і хлопчика, який врятував його з рибальської сітки.

Файні дітлахи на дивних дельфінах Фонтан у Кордові

Вул. Дорошенка, 52.

Ця ж тема повторюється на вул. Дорошенка. Над вікнами 3-го поверху знаходиться п’ять декоративних вставок, на кожній - по два дельфіна з хлопчиками на спині. Отже, можемо до нашої колекції додати ще 10 морських істот.

Хлопчики на дельфінах.

Вул. Університетська, 1.
З вулиці Дорошенка буде зовсім недалеко пройтись до Львівського університету ім. Івана Франка. Серед багатьох барельєфних і скульптурних декорацій колишнього будинку Галицького Сейму, збудованого у 1877-1881 роках, можна не помітити голівки дельфінів, вписані в орнаментальні вставки між вікнами, але це буде наш найбільший улов – на фасаді університету налічується аж 32 "царя морів"! А іще 48 приховуються в оздобленні вхідної галереї.

Елемент декору Галицького сейму на фасаді

Елемент декору Галицького сейму при вході

Пр. Свободи, 35.
Повернімося на проспект Свободи, щоби помилуватись одним з найбільш імпозантних будинків поблизу Оперного театру – пасажем Феллерів (1902-1903 роки). На вставках над вікнами знайдемо 6 дельфінів. Вони відрізняються від усіх попередніх наявністю вусів, як у сомів, але такими дельфінів теж досить часто зображали. Автором скульптурного декору кам’яниці був Петро Войтович.

Вусаті і змієподібні дельфіни

Вул. Японська, 7.
Найдалі від центру знайдемо дельфіна на вулиці Японській, 7. Тут він представлений в товаристві Меркурія. Варто звернути увагу на те, що цей будинок, збудований у 1927-1928 роках, оздоблено рельєфами у стилістиці Ар Деко, але дельфін має ту саму симпатичну посмішку, як і його старші на 200-300 років друзі.

Меркурій з дельфіном. Автор фото Правдива Кава

Вул. Київська, 36.

Складно сказати, який зі львівських дельфінів найстарший, але наймолодшим зображенням напевно є два дельфіни в інтер'єрі будинку на вул. Київській, 36, збудованому у 1930 році. Гарно сказала про них Тетяна Казанцева: "Чи бачили ви, як похудав львівський дельфін в добу Ар Деко? Витончений та загострений, чого тільки не зробиш, щоб стати модним!"
Хтось може зауважити, що це знак Зодіаку Риби, але, можливо, замовник хотів, щоби замість риб були на вдачу два симпатичних дельфіна!

Худенькі дельфіни. Автор фото: Тетяна Казанцева

Вул. Чернігівська, 3.
Два гарненьких дельфіна приховуються на порталі лікарні, збудованої у 1880 році як дитячий шпиталь імені св. Софії. Якщо вже дельфіни повинні нести щастя і успіх, то для дітей - в першу чергу! На жаль, наразі немає можливості зробити краще фото, тож, нехай до сонячної погоди побуде це неякісне.

"Дитячі" дельфіни

Вул. Чупринки, 38.
З недосяжних для загалу дельфінів варто назвати скульптуру у подвір’ї будинку на вул. Чупринки, 38.

Дельфіни у подвір'ї

Вул. Чупринки, 68.
Якщо пройти по цій вулиці далі, то над входом до будинку (зі сторони вул. Жуковського) можна побачити двох дельфінів, які дуже нагадують своїх орнаментальних сородичів з Університету ім. І. Франка.

Дивні дельфіни з великими головами.

Вул. Жуковського, 5.
А іще далі від попередніх дельфінів є прибудова до будинку і між гаражними дверима до фасаду прикріплено плиту з рослинно-орнаментальним дельфіном.

Рослинно-орнаментальний дельфін

Вул. Листопадового Чину, 6.
У колишньому Шляхетському казино (тепер Будинок Вчених) є фонтанчик з червоного мармуру. Подейкують, що з нього лилось шампанське. Необарокова мордочка, з дзьоба якої мав б литись пінистий напій, мало нагадує дельфіна, але усі подібні фонтанчики були або відображенням уявлення скульптора про цих морських створінь, або проявом його творчої фантазії.

Фонтанчик з шампанським

Вул. Ф. Карпінського, 17.
На фасаді цього будинку, збудованому у 1930 році, над вікнами другого поверху знаходяться 4 чудових дельфіна, виконаних у класичному ренесансному стилі. Композиційно вони нагадують дельфінів з кам'яниці Корнякта.

Декор вікна на вул. Ф. Карпінського, 17

Вул. В. Короленко, 5.

Цих дельфінів знайти не просто. Треба пройти внутрішньою вуличкою до вілли Коморовських (збудована у 1850 р., перебудована у 1891 р.). Над вікнами першого поверху помітно рослинні орнаменти, але над вікном мансарди є дещо інше - там є барельєф з чотирма дельфінами.

Дельфіни Коморовських...

Далі поодиноких дельфінів знайти не вдається, але несподівано вони пішли на мене зграями - знайшлись великі чиншові кам'яниці, на яких в оформленні вікон по 2 дельфіни. Підемо по-порядку.

Несподіваною знахідкою для мене виявились дельфіни на вулиці І. Франка

Вул. І. Франка, 25.
На третьому поверсі цього будинку є аж 8 пар дельфінів.

Вул. І. Франка, 65-67.
Далі - кам'яниця на вулиці І. Франка, 65-67 (будинок 1910-1912 років). Між вікнами 2-го поверху та в оздобленні дахових віконець під карнизом їх налічується аж 24 екземпляри.

Дельфіни на вул. Івана Франка

Вул. Личаківська, будинки №84 і №84а.
Помітити їх непросто, бо вони маленькі, а будинки, на жаль, потребують ремонту. І все ж над кожним вікном є пара дельфінчиків, і таким чином додаємо до списку 38 створінь.

Вул. Чехова, будинки №5 і №30
На будинку №5 в обрамленні вікон фантазійно вписані симпатичні маленькі дельфіни. Кам'яниця стоїть на розі вулиць Чехова і Верхратського і разом має 15 вікон, що дає нам аж 30 дельфінчиків.
На будинку №30 не все так просто. Зображені створіння мають витягнуте тіло, виразні закручені риб'ячі хвости, плавники і раптом лев'ячі голови. Отже, складно їх вважати дельфінами, але директивним методом я додаю цих 14 тваринок до наших трофеїв з назвою "дельфіно-леви".

Вул. Коцюбинського, 9
Наразі це єдині дельфіни, які тримають на собі балкон. Будинок 1917 року будови і отже ці дельфіни вже понад століття несуть на собі цей тягар.

Вул. Мартовича, 9
На цьому фантазія львів'ян не зупинилась. На будинку на вул. Мартовича, 9 нараховується аж 28 дельфінів. І якщо ті, що розташувались під карнизом, повторюють вже знайомі нам композиції, то вікна 2-го поверху прикрашають дельфіни-єдинороги. На жаль, не у всіх збереглись роги, але "гульки" на чолі вказують, що це все одна родина!

І зовсім таємничою для мене лишається інформація у статті М. Захарчук "Українське образотворче мистецтво" про металевого дельфіна з гербом Львова серед експонатів XVII ст. у Промисловому музеї (нині це Музей етнографії та художнього промислу на проспекті Свободи, 15).

Отже, якщо врахувати загадкового музейного дельфіна, ми з вами назбирали

340 зображень львівських дельфінів.

Непогане тихе полювання, чи не так? Але, повірте мені, дельфінів у Львові є значно більше, просто треба ще пошукати!

Пам'ятник А. Міцкевичу 2015 рік. Джерело: globtroter.pl

Якщо порівняти довоєнний пам'ятник авторства Т. Баронча і сучасний, то стає очевидним, що скульптури різні, а постумент - той самий.
Хоча в книжках і інтернеті зазвичай пишуть, що це пам'ятник ХІХ століття.
Wiki.pl подає, що пам'ятник встановлено у 1894 році, наша Wiki.ua - у 1898 р. Радянська книжка "Памятники истории и культуры Украинской ССР". – К.: 1987 г., с. 325]. пише, що це пам'ятник 1892 р.

Тільки в путівнику Grzegorz Rakowski. "Ukraińskie Karpaty i Podkarpacie: Część zachodnia", Tom 1, s. 88 написано, що сучасне погруддя поета з'явилось на місці знищеного пам'ятника у 1949 році.

Найбільш детально про долю пам'ятника написав Адам Хлопек на сайті www.cracovia-leopolis.pl/index.php:

(переклад приблизний)
У 1894 році завдяки зусиллям жителів Дрогобича у парку з'явився пам'ятник Адаму Міцкевичу. На жаль, під час братовбивчої польсько-української війни скульптуру було скинуто з п'єдесталу і розтрощено. Після 1920 року постумент увінчався погруддям поета. І знову в 1939 р. жорстока доля зустріла пам'ятник: на самому початку радянської влади місцеві комуністи скинули і знищили бюст.

Проте, коли в 1948 році нова влада встановлювала пам'ятник Пушкіну, згадали про порожній постумент польського поета, котрий свого часу приятелював з російським колегою по перу. Тому було відтворено пам'ятник Міцкевичу в дусі модного тоді інтернаціоналізму. Так і сталося - з бетону відлили новий бюст, який час від часу білили вапном, цементували, а насамкінець помалювали золотистою фарбою.

"Однакож мы здесь промышляем помалу..."
(з листа Петра І з Жовкви до Петербургу)

Літній сад у Санкт-Петербурзі безумовно належить до перлин садово-паркового мистецтва. Заснований царем Петром Першим у 1704 році цей парк за три століття пережив багато перемін – зменшилась його територія, змінились квіти, кущі і дерева, втрачено деякі барокові скульптури або їхні елементи, а згадкою про численні фонтани залишилась тільки назва водотоку Фонтанка.

Вид на Літній сад у 1716 і 2006 роках. Джерело світлин: Вікіпедія

У 2004 році почалась масштабна реставрація Літнього саду з метою повернення йому втраченого барокового вигляду. В плані робіт було закладено виконано копій усіх садово-паркових скульптур і тепер їхні відреставровані мармурові оригінали знаходяться у Михайлівському замку - філії Державного російського музею.

Серед цих переважно алегоричних скульптур викликають водночас зацікавлення і подив погруддя польського короля Яна Собеського і його дружини Марії Казимири (Марисеньки). Досі залишається нез’ясованим, звідки саме вони походять (Олесько, Підгірці або Вільянов під Варшавою), немає впевненості щодо авторства (Б. Еггерс, Т. Квеллінус або його учень), а також невідомо, яким чином вони потрапили до Санкт-Петербургу.

Погруддя Яна ІІІ і Марисеньки у Літньому саду (копії). Джерело світлин: aminpro

На походження цих скульптур частково проливає світло данський посол у Московії Юст Юль, який у своїх «Записках…» в розділі «Цар лікується в Літньому саду» написав:

«Шукаючи спокою і тиші, він пішов в будинок, побудований в його новозакладеному саду, де стоїть з лишком 30 великих мармурових статуй художньої роботи, в тому числі погруддя покійного польського короля Собеського і його дружини. Статуї ці вивезені з садів польських магнатів. Взагалі, більша і найвишуканіша частина предметів розкоші, які перебувають у петербурзьких вельмож, польського походження». [1]

Варто звернути увагу на те, що Юст Юль згадує понад 30 великих статуй і в тому числі два погруддя! Де знаходяться ці статуї і чи вони взагалі збереглись - невідомо...

Данський посол у Московії Юст Юль. Джерело світлини: Вікіпедія
( Читати далі... )

До другої світової війни в Галицькому Сеймі по обидва боки від центральної осі будинку на рівні галереї перед входом до зали засідань раніше знаходилися дві скульптурні групи, виконані Зиґмунтом Трембецьким (Zygmunt Trembecki, 1847-1922). Ці групи представляли чотирьох польських і давньоруських правителів: князів Мєшка І (Mieszko I) та Володимира Великого, які запровадили християнство, а також короля Казимира Великого (Kaziemerz Wielki) та князя Ярослава Мудрого.
Під час Другої світової війни або відразу ж після неї ці скульптури безслідно зникли.

Фото з сайту risu.org.ua/ua/

Скульптури короля Казимира і князя Ярослава Мудрого.
Автор світлинни Адам Ленкевич.

На сайті www.audiovis.nac.gov.pl є іще одне фото:

Опис світлини: Учасники курсу. Видно м. ін. професорів теологічної кафедри: отця Пйотра Стаха (1) і отця Щепана Шидельського (2). Дата: 1931-07. Автор Вележинський Л. ( Wieleżyński L.)

Фонтани на площі Ринок здавна були для мене однією з загадок Львова. Чому з усього пантеону богів вибір пав саме на ці чотири постаті: Нептун, Амфітріта, Артеміда і Адоніс? Чому переплелись боги давньогрецькі і давньоримські?
Грецькі: Посейдон, Амфітріта, Артеміда, Адоніс
Римські: Нептун, Салація, Діана, ...-...
І, нарешті, вперше я зустрів спробу пояснення. Може в дечому не надто переконливу, але логічну.

Українське мистецтво - КРВАВИЧ (частина третя):
Скульптура класицизму і романтизму

За привілеями, наданими для Львова імператором Иосифом II 1789 p., була припинена сваволя шляхти, піднеслась загальна культура міста (Papee F., 1894, с 157—163). Виглядало так, наче Австрія привнесла до завойованого краю високу культуру, що ґрунтувалась на античності з її ідеалами краси, відповідними тогочасним уявленням про розумне і справедливе суспільство.
( Читати далі... )