zommersteinhof: (Default)
Barbarzyństwo - zabytkową cerkiew obili gontem!!!

Eksperci twierdzą, że dziś spośród cerkwi typu huculskiego, które są zabytkami architektury, zostało tylko trzy świątynie neobite metalową blachą - w Kołomyi, Worochcie i Jasinia.
W październiku 2011 roku byłem w Krzyworówni, już od drogi usłyszałem pukanie młotków i przez drzewa zobaczyłem jakże wspaniały widok - cerkiew obijają gontem! Z bliska okazało się jednak, że gont przybijają bezpośrednio na starą blachę, która z kolei leży na starym goncie. Dobrze to widać na drugim zdjęciu.

  
Autor zdjęć Zommersteinhof. Więcej zdjęć - tutaj

Ojciec Iwan Rybaruk mówi:
"Cerkiew w Krzyworówni jest jednym z najdoskonalszych pomników huculskiej architektury. Jeśli chodzi o blachę, to istnieje niebezpieczeństwo zawalenia się cerkwi, gdy będziemy ją zdejmować, ponieważ blacha podtrzymuje cerkiew. W każdym razie, w tym roku będziemy robić nowe dachy, może zamienimy centralną banię. Materiały są, doświadczonych majstrów mamy swoich, więc wszystko zrobimy własnymi siłami".

«Церква в Криворівні є однією з найдовершеніших пам’яток гуцульської школи народної архітектури. Щодо бляхи, то існує небезпека обвалу церкви, коли станемо її знімати, адже бляха підтримує церкву. В будь-якому разі цього року будемо робити нові перекриття, можливо, замінимо центральну баню. Матеріали є, досвідчених майстрів маємо своїх, отож все зробимо власними силами.»

Czyli ojciec Iwan jest świadomy tego, że pod blachą cerkiew doszła do stanu katastrofalnego! I proces jej niszczenia wcale nie jest zatrzymany!

Zastanawiam się, do jakiej kategorii zaliczą eksperci cerkiew w Krzyworówni teraz:
do pokrytej blachą czy jednak gontem?

  
Zdjęcia z internetu

W lipcu 2014 r. tę chorą tendencję "gont-blacha-gont" kontynuowali w Mikuliczynie, na dzwonnicy. Nie ulega wątpliwości, że taki sam los czeka na cerkiew.

  
Autor zdjęć Sergei Thomas

We wrześniu 2015 roku rozpoczęły się prace rekonstrukcyjne na cerkwi w Tatarowie.
I, niestety, znowu to samo!


Autor zdjęcia 
Zommersteinhof.

A to już jest stan cerkwi 12.01.2016 roku:

. 

.
Autor zdjęć 
Zommersteinhof

zommersteinhof: (Default)
"Sprawozdanie AKT (1908)
... Dość osobliwie wyglądały ówczesne fotografie. Przypominam to dlatego, że było to bardzo charakterystyczne dla epoki początkowego okresu działalności AKT we Lwowie. Zabierało się mianowicie do zdjęć klisze szklane, bardzo ciężkie i grube. Jeżeli to były klisze 13 X 18 cm, rozdzielaliśmy je do kilku plecaków, aby na jednego nie wypadł ciężar zbyt wielki. Naturalnie, klisze bardzo szanowało się i nieraz na wyprawę tygodniową nad rzekę Dniestr, albo na wyprawę czterodniową w Gorgany zabierano tylko 12 klisz, z czego wynika, że można było robić dziennie tylko trzy fotografie. Toteż wybierano tylko tematy najbardziej charakterystyczne i najbardziej popularne. ,,Zdejmowanie” na kliszy nie odbywało się w ciągu momentu, ale trwało co najmniej kilka, a nawet kilkanaście sekund, z czego wynika, że zdjęcie czegokolwiek w ruchu było albo niemożliwe, albo trudne i kosztownie. Zdjęcia na komendę: raz, dwa, trzy itd., po której należało zastygnąć w bezruchu na okres kilkunastu sekund, dawały w efekcie fotografie z postaciami sztywnymi, jak gdyby przestraszoną twarzą, względnie poruszoną, co je psuło. Z tego powrodu nie wypadały one zbyt efektownie, ale w każdym razie miały tę zaletę, że tym, którzy nie byli na dalekiej wycieczce, ułatwiały orientację, co przedstawiała dana okolica, czy dany szczyt oglądany przez wycieczki. Dopiero wprowadzenie do fotografii filmów i klisz tak czułych, że umożliwiały zdjęcia momentalne, wprowadziły duże ożywienie do turystyki krajobrazowej, umożliwiając zdjęcia grupy turystów i zwierząt w ruchu."

                                    Mieczysław Orłowicz "Moje wspomnienia turystyczne" 

Letnicy w Sławsku. Pierwszy z lewej (z bródką) dr Mieczysław Orłowicz. ©Ze zb. Andrzeja Wielochy.
zommersteinhof: (Default)
 "Звіт Академічного Клубу Туристичного (1908)
... Досить особливо виглядали тогочасні фотографії. Я пам'ятаю це, тому що це було дуже характерно для епохи початкового періоду діяльності AKT у Львові. А саме, забиралося для фотографій скляні пластини, дуже важкі і грубі. Якщо це були пластини 13 х 18 см, ми розподіляли їх по декількох рюкзаках для того, щоб на одного не припадало занадто багато ваги. Звичайно, пластини дуже шанувалося і тому зазвичай на тижневу поїздку на річку Дністер, або на чотириденний маршрут в Горгани бралося тільки 12 пластин, в результаті чого можна було зробити в один день тільки три фотографії. Тому, вибиралося тільки теми найбільш характеристичне і найбільш популярні. Зняття ,,на пластину" не відбувалося в один момент, а тривало принаймні кілька або навіть кільканадцять секунд, в результаті чого зображення чого-небудь в русі було або неможливим, або складним і дорогим. Фотографування по команді: один, два, три і т.д., після котрої треба було завмерти протягом декількох секунд, давали в результаті світлини зі штивними постатями, ніби переляканим обличчям, відносно порушеним, що псуло ці світлини. По цій причині вони виходили не дуже ефектними /.../ Тільки впровадження до фотографії плівок і пластин настільки чутливих, що дозволяли робити миттєві світлини, призвело до значного розвитку пейзажного туризму, дозволяючи робити світлини туристів і тварин в русі."
Мечислав Орлович "Мої  туристичні спогади"

Відпочиваючі в Славському. Фото з колекції Анджея Вєльохи (©Ze zb. Andrzeja Wielochy). Перший зліва - Мєчислав Орлович
zommersteinhof: (Default)
  Обдурити немовля або 
чому я ніколи нікому не показую деякі скелі в Ямельниці


Тому що деякі люди явно не мають відчуття небезпеки, не розуміють, що при усій вправності і майстерштику навіть досвідчений паркурівець може помилитись, зашпортатись, поткнутись і полетіти у пропасть.
Деколи складається враження, що вони самі шукають смерті, щоби - згідно теорії Дарвіна - не передати свої суїцидальні гени наступним поколінням. І тут я не маю нічого проти! Хочеш - шукай "білу з косою", але не тоді, коли ти в якомусь товаристві, до прикладу, в туристичній групі, де люба травма означає, як мінімум, клопіт для керівника групи, як максимум, кінець прогулянки, подорожі, пригоди.

Погляньте на ці дві світлини. На першій - я, власною персоною. Стою на краю прірви, але зберігаю безпечну дистанцію. Я не боюсь висоти, оскільки маю деякий досвід в альпінізмі.
На другій - юнка, яка відважно помахує ногою над вершечками дерев.

  

Отож, колись вчені провели експеримент над немовлятами.
Як тільки маленькі діти починають повзати, вони відразу розуміють, що не варто лазити вниз по вертикальних поверхнях, тому що можна впасти і боляче вдаритися. Але звідки вони дізнаються, що впадуть, якщо не падали ні разу в своєму житті?

Вивчення цього феномену, на думку вчених з Корнельського університету Елеонор  Гібсон і Річарда Уолка, було неможливо без того, щоби не підштовхнути немовля до краю «жахливою прірви» і переконати повзти далі.

Вони змайстрували так званий «зоровий обрив» - хитромудру конструкцію з щитів, покладених поверх товстого скла. Потім все це було замасковано за допомогою тканини з відповідним малюнком. В результаті виникала повна ілюзія, що на місці скла - порожній простір до самої підлоги. Здавалося б - що страшного, ніякої реальної небезпеки для крихітки немає. 
  
Дітей по одному підштовхували до краю «прірви», а матері з іншого боку намагалися переконати їх переповзти через скло. А їхні діти повинні були вибирати між послухом і почуттям самозбереження.

Таким чином було протестовано 36 дітей у віці від 6 до 14 місяців. Тільки троє з них поповзли по склу. Більшість розвернулася і поповзла у зворотню від матерів сторону. Решта просто розревілися.

Незважаючи на те, що більшість дітей не попалися на вудку експериментаторів, вони все ж виявилися занадто близько до краю «обриву» і в реальній ситуації могли запросто звалитися. Що дозволило вченим зробити «сенсаційний» висновок, що «дітей не можна залишати біля краю, незалежно від того, наскільки добре вони можуть визначати глибину прірви».

Саме тому я не показую туристам деяких найбільш атракційних скель в Ямельниці (і не тільки там) або кажу, що вийти на ці скелі неможливо.
Береженого бог береже!

zommersteinhof: (Default)
Я зовсім недавно взнав про Буковинські (Смугарські) водоспади, а також про те, що саме там знаходиться найвищий в Українських Карпатах однокаскадний водоспад - 19-метровий Великий Гук.


Фото з сайту times.cv.ua/2016/03/02/. Автор - Тарас Піц

Звичайно, одразу загорівся їх усі побачити, але щодо УСІХ - не судилося!
Фейсбук-група LIVE VIEW. Жизнь как путешествие опублікувала світлини з описом, з якого виникає, що водоспад під назвою Ворота перетворився у справжні ворота... для лісовозів...
Читати далі... )

zommersteinhof: (Default)

Про сьогоднішній Бурштин усі знають, що, в першу чергу, це велика електростанція і водосховище, зване Бурштинським морем. Але по дорозі зі Львова ми спочатку проїжджаємо частину старого міста, яке було збудоване у першій половині ХІХ ст.

Перші письмові згадки про поселення Нове Село, що було попередником сучасного Бурштина, датуються 1439 роком.
У 1554 р. за часів Сенявських містечко отримало міські права і назву Бурштин.
Його історія, повторюючи долю навколишніх місцевостей, пов’язана з набігами татарів і козаків, пожежами та епідеміями.
У
XVIII ст. році новим дідичем стає варшавський каштелян Павел Бенуа гербу Тачала (Paweł Benoe). Він розбудовує Бурштин відповідно до магдебурзької системи. Через шлюб його єдиної дочки Маґдалени бурштинські та солотвинські маєтки переходять до Рафала Людвика Скарбка.

Його внук Іґнаци (1780-1842) виявився найкращим господарем міста. Ставши дідичем Бурштина у 1802 році він абсолютно змінив місто. Варто зауважити, що Ігнаци був старшим братом знаменитого мецената Станіслава Скарбка.

У 1809-1811 роках з Підкаменя до Бурштина переїхав Франц Ксавер Вольфганг Моцарт, прийнявши пропозицію імперіального шамбеляна (представника австрійського цісаря в містечку) фон Янішевського. Тут протягом двох наступних років він викладав музику його дочкам. Потім виїхав до Львова, де провів більш як 20 років свого життя.

Після смерті доньки Цецилії і дружини Людвики з Потоцьких у 1822 році граф Скарбек залишається наодинці з донькою Єлеонорою (1816-1870). Ігнацій Скарбек вирішує задля доньки змінити типово галицьке брудне містечко на романтичне родове гніздо.

Неймовірну зміну Бурштина можна помітити в двох картах: на карті Фон Міга (1779-1782рр.) і кадастрі ХІХ століття.

.

Читати далі... )

 Церква Воздвиження Чесного Хреста і записка Скарбка

Костел Пресвятої Трійці (1740-1755 р.р.)

Костел Пресв. Трійці був збудований у половині ХVIII ст. для монастиря Тринітаріїв. Цей орден займався викупом християн з турецької неволі. Павел Бенуа був послом Речі Посполитої в Турції, де і познайомився з діяльністю цих монахів. Розбудовуючи місто, він запросив Тринітаріїв до Бурштина і розпочав будівництво костелу.

Боротьба з опришками на деякий час відволікла увагу фундатора, а згодом він помер, так і не завершивши задуманого. Закінчувала будівництво святині його внучка Юлія Жевуська. Освячення храму відбулося аж у 1774 р. Але після Йозефінської касати орден тринітаріїв було ліквідовано, а костел передано римо-католицькій парафії. У 1800 р. над входом було прибудовано вежу і костел остаточно набув сучасного вигляду. У 1915 р. дуже сильно обгорів дах храму. Та найбільше постраждала споруда під час пожежі 12 квітня 1920 р.

У 1951 р. костел було закрито і перепрофільовано під бібліотеку і спортзал школи, а у 80-х роках місцева влада передала костьол рибтресту для використання під склад комбікормів.

1991 р. святиню повернено римо-католицькій громаді. Після ремонту і оновлення інтер'єру костьол став використовуватися за первісним призначенням. В інтер’єрі збереглись бароковий головний вівтар, декілька скульптур і частина стінопису ХVIII ст., на якому представлено викуп тринітаріями християн з татарської неволі (під час ремонту стінопис був міцно перемальований).

 
Костел Св. Трійці.

Хата-читальня «Просвіти» (1908 р.) - перший громадський культурний заклад міста, тепер Будинок культури ім. Т.Шевченка. Мешканці міста називають його Білим Домом.


Білий дім. Фото з сайту ukrainaincognita

Синагогу після ІІ світової війни було замінено на шкірно-венеричний диспансер (вул.. Герцена, 6). Бет-мідраш, який знаходиться поруч, перетворюється в повну руїну. Неподалік – занедбаний кіркут.


Синагога


Кіркут Фото Jason Francisco

Каплиця Св. Хреста (1813 р.)

По дорозі зі Львова останньою пам’яткою старого Бурштина є каплиця Скарбків-Яблоновських на римо-католицькому цвинтарі. У квадратній вежі каплички уміщено виконаний з алебастру у 1922 році нагробок у вигляді п’єдесталу, на якому стоїть Христос і написом: "Ігнаци Скарбек Людвіці з Потоцьких найдорожчій дружині і Целестині - улюбленій дочці положив 1822". Ймовірно ця скульптурна композиція є роботою відомого львівського скульптора Антонія Шимзера.

У 2014 році, після реставрації каплиці, відбулось її поновне освячення.

  
Каплиця Скарбків-Яблоновських. Світлина з сайту rvisnuk.ucoz.ua

Видатні постаті:

-          Франц Ксавер Моцарт — син композитора В.А.Моцарта жив у Бурштині у 1809-1811 рр.;

-          Фінкель Людвіг — польський історик;

-          Міка Ньютон — українська естрадна співачка та акторка, народилася у Бурштині.

Корисні посилання:
-
Zommersteinhof - альбом "Бурштин" (старі і нові світлини, схеми, мапи...)
Rzecz-pospolita.com/bursztyn
Wikipedia Бурштин
-
Zaxid.net/Архітектурний простір м. Бурштин у ХІХ ст.
-
forum.zamki-kreposti.com.ua/
Burshtyn.br.if.ua/History - сайт міста (дуже повний інформативно)
Galiciabukovina.net/Фотогалерея - Синагога

zommersteinhof: (Default)
Фраґа — село Рогатинського району Івано-Франківської області.
З 1948 по 1993 рік село називалось Ягодівка.

Така незвичайна назва села, згідно однієї версії, походить від гальського "фраги", що має означати "багато риби", згідно іншої - від лат. fraga - суниця (може, саме тому за часів СРСР село було перейменовано в Ягодівку).
Я не розумію, навіщо пояснювати походження слова саме з латинської мови, чому не з молдавської? Тоді можна було б приплести ще легенду про фразьке вино з суниць!   Але залишимо це питання мудрагелям від "ненаукової науки" ономастики. До речі, слово "питання" по-німецьки буде "frage", а отже можна придумати легенду про татарів, які задавали селянам frage (питання) про дорогу на Львів. Чому по-німецьки? Ну, наприклад, тому, що Львів тоді називався Лембергом...

Історія села

Перша письмова згадка про Фраґу відноситься до 1460 року.
Згідно архівних даних до 1541 р. вона вважалась містечком.

У XVI ст. Фраґа була в складі маєтків з центром в сусідньому місті Підкамені, що з XVII ст. належали до Яблоновських, а на початку ХІХ ст. перейшли до Баворовських.


zommersteinhof: (Default)
1. Передумови зародження "Плаю"

В той час як туризм на території УРСР все більше підпорядковувався адміністративно-командній системі управління сталінських часів, на західних українських землях у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії спостерігалися аналогічні за змістом, але відмінні за формою процеси. На цих землях туризм залишався справою передової громадськості. Характерним стало створення регіональних краєзнавчих осередків, що значно пожвавило туристсько-екскурсійний рух.

Ініціатива щодо організації туристичної діяльності на території Західної України належала провідним українським діячам того часу.
20 — 30-ті роки характерні спробою вироблення комплексного підходу до організації туризму і краєзнавства в Галичині. Восени 1921 р. тут почав працювати «Кружок любителів Львова». Спочатку його члени організували екскурсії, або так звані походи по Львову, згодом маршрути мандрівок пролягли через околиці міста.

У 20-х pp. XX ст., зі зростанням чисельності аматорів пізнавального мандрівництва, перед його організаторами постала потреба об'єднати зусилля окремих туристів у єдиній організації. Газета «Діло» так писала про тогочасне становище галицького мандрівництва: «Туристичний рух має в нас багато прихильників, але відчутним є брак організації». Слід зауважити, що, хоча інтерес до власної історії в широких колах галицької громадськості існував завжди, туризм середини 20-х pp. мав більш розважальний і спортивний, аніж краєзнавчо-пізнавальний характер. Обмеженою була і територія проведення екскурсійного мандрівництва. Природничі мандрівки скеровувались майже завжди в гори, і то чи не виключно долиною Пруту та вздовж хребта Чорногори. Практично поза увагою залишились такі цікаві з історичного погляду місцевості, як Звенигород, Теребовля, Жовква, Олесько, давні замки та монастирі, Бескиди і Горгани. Майже не практикувалися локальні прогулянки до околиць найближчих сіл і містечок.

Відсутність організації краєзнавчо-туристської діяльності негативно впливала на рівень проведення екскурсій. Мандрівки організовувалися стихійно, часто без відповідної попередньої наукової підготовки. Давався взнаки брак спеціально розроблених маршрутів. «Прогулянки ідуть зчаста без ніякого приготування, мандрівники не знають, на що звертати їм увагу, не можуть замітити різних важних пам'ятників природи чи минувшини»,— писав про неорганізований туризм І. Крип'якевич.

Вирішити всі ці проблеми можна було лише спільними зусиллями аматорів галицької старовини. Таким об'єднанням стало краєзнавчо-туристське товариство «Плай», засноване у жовтні 1924 р. у Львові.
Його фундаторами були відомі краєзнавці й історики І. Крип'якевич, Б. Януш, Є. Пеленський та Ю. Полянський. Першим головою товариства було обрано авторитетного адвоката і громадського діяча В. Старосольського. Діяльність засновників товариства була відчутно полегшена тим, що всі вони вже мали досвід спільної роботи. У 1921 — 1923 pp. організатори «Плаю» співпрацювали у рамках «Кружка любителів Львова».

У середині листопада статут «Плаю» затвердили воєводські власті, після чого розпочалася організаційна робота. Насамперед головний відділ товариства сформував лекційну комісію, а також комісію для підготовки екскурсій. Як свідчить лист голови «Плаю» В. Старосоль-ського до М. Кордуби, вже 23 листопада 1924 р. відбулося перше засідання екскурсійної комісії. На ньому були розглянуті плани організації прогулянок по Львову та його околицях.Читати далі... )
zommersteinhof: (Default)
Останнім часом у Фейсбуці почали ділитись статтею кандидата педагогічних наук, доцента кафедри географії та природознавства Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Йосипа Гілецького "Перевали Українських Карпат"

На жаль, стаття рясніє нестислостями і помилками, тому вважаю за доцільне заакцентувати увагу на найбільш значних з них.
Усі фрагменти карт взято з сайту english.mapywig.org/news.php


1. Перевал Руський Шлях завжди називався Руський Путь. Переконатись у цьому можна, подивившись на австро-угорські і польські карти. Вираз "На сьогодні він тільки пішохідний" наводить на думку, що цей перевал колись був не тільки пішохідний. Це теж помилка. З закарпатського Буківця дорога доходить тільки до верхньої межі лісу і немає жодного натяку, що колись вона виходила на перевал. Тут схил стає таким стрімким, що навіть вершник мусив зійти з коня і провести його наверх пішки. А далі, до Либохори, знову можна було їхати верхи або навіть на фірі.

На австро-угорській карті (зліва) добре видно, що з обох боків хребта стежка замість пунктиру показана крапочками, а на польській мапі (справа) стежку не намальовано взагалі.

 

2. Верецький перевал, вказаний автором, називається Латірським або Івашківським. Він постав у 1970-х роках (а не на початку ХХІ століття), з метою покращення дороги для іноземних гостей до Москви на Олімпіаду 1980 року, а до цього через нього проходила лісова стежка, в чому можна упевнитись на австро-угорській карті. І він не має жодного відношення ані до переходу орд Арпада, ані до хана Батия, ані до розстрілу січовиків.



3. Середньо-Верецький перевал (інша назва - Верецький перевал). Цим перевалом користувались споконвіку, Напевно, через нього теж їздив король Данило до свого "колеги" угорського короля Бели ІV. Саме на ньому знаходяться пам'ятний знак і цвинтар січовиків Карпатської України, а також стоїть пам'ятник 1000-ліття переходу угорських племен через Карпати.



    
Світлини пам'ятного знаку січовикам і угорського пам'ятника з Вікіпедії
Світлина цвинтаря січовиків з livejournal.com/


4. Перевал Бескид (інші назви Скотарський і Воловецький) аж ніяк не є автомобільним. Вже років 20 я буваю на хребті над тунелем, деколи проходжу з Бескида на Скотарське, отож впевнено можу сказати, що за ці роки через перевал міг проїхати тільки гусеничний транспорт. Старовинна дорога залишилась тільки на картах і фрагментарно дастся її помітити на місцевості, про що чітко написано у Вікіпедії під гаслом Воловецький перевал. Сміху варте, але на закарпатській стороні ця дорога раптом, на момент, стає непоганою, є навіть автоматичний залізничний переїзд з шлагбаумом і світлофором. Очевидно, який мудрагелій вирішив, що перевал є автомобільним і наказав організувати залізничний переїзд, що і було зроблено. Цей переїзд у глухому лісі можна помітити з поїзда або на понижчому скріншоті з Google Maps (ось координати: 48.751256, 23.302621



Додам, що залізничний тунель в Бескиді (1750 м) не є найдовшим в Україні, позаяк цей рекорд належить Лутугинському тунелю (2062,88 метри).

6. Тут я би вставив перевал Присліп (879 м), оскільки ось уже три або чотири роки через нього здійснюється транспортний рух з с. Ялинкувате до с. Новоселиця. Стару дорогу підшутровано так, що через Присліп без проблем може проїхати мікроавтобус типу Mercedes-Sprinter.

 
Світлина з сайту forum.beskyd.lviv.ua/

5. Торунський перевал. Цікаво, що автор при описі Верецького перевалу приділив так багато історичних подій, а тут промовчав про цвинтар з Першої світової війни, пам'ятники з Другої війни, про газопровід тощо.

6. Німецький перевал завжди мав назву Німецька Поляна. Можна в цьому впевнитись на мапі WIG



7. Перевал Легіонів, про який автор забув, що серед місцевих мешканців цей перевал називається Роґодзе Великі. На польських картах 1930-х років вказувались обидві назви: Легіонів (з точки зору патріотичного виховання) і Роґодзе Вєлькє (з точки зору реального стану речей) Його назва дійсно пов’язана з подіями першої світової війни. Але автор помиляється, що тут "польські легіони ціною своєї загибелі зупинили наступ російських військ на Закарпаття". Також наївно думати, що "польські легіони складались переважно з юнаків віком 16-20 років". Очевидно автор переплутав поняття призовного віку до австро-угорського війська (21 рік) і вік польських гімназистів і студентів у Львові під час польсько-української війни 1918 р. Варто почитати історію ІІ Бригади Польських Легіонів, щоби довідатись, що після розгрому російських казаків, які продерлися на Мармарощину, легіоністи збудували дорогу через перевал, зайняли без бою с. Рафайлова (нині Бистриця) і посунулись далі вздовж р. Бистриця, в долині якої потім точилися бої. Протягом усієї військової кампанії в Карпатах польські легіоністи ніколи не віддали Рафайлової, завдяки чому на перевалі Легіонів ніколи не було жодних боїв!

8. Копіласький перевал. Автор пише, що "дорога виводить сюди із села Зелене Івано-Франківської області". Це не помилка, але варто було б написати, що дорога починається в с. Явірник (Шибене), яке є присілком села Зелене. Так було б точніше, оскільки усім більш відоме с. Шибене, як місце, де знаходяться прикордонна застава і КПП, яка шалено затримує туристам час виходу на Піп Іван Чорногірський, в Гриняви та Чивчинські гори. Натомість до назви румунського села Поєніле-де-суб-Мунте варто було б додати у дужках Руська Поляна або по-сучасному - Русь Поляни.


zommersteinhof: (Default)
Всі, хто бував у Воловці, бачили цю гору.
Всі, хто побував на ній, називають її "Цицька".

А мені дуже шкода, що така дурнувата назва "приклеїлась" до вершини, яка раніше чудово називалась "Воскресенський Верх", і саме тому я вживаю тільки історичну назву.


Фото з блогу Тараса Ломакіна

"Цицька" почали писати навіть на панорамах і ввели в panoramio.com/, що, в свою чергу, ще більш популяризує цю вульгарну назву.


Фото з блогу Олі Гавришко

Можливо, цього б не сталось, якби радянське ГУГК написало назву гори, але цього не сталось, мабуть, з ідейних міркувань, адже назва напряму пов'язана з Воскресінням Христовим.
Читати далі... )

zommersteinhof: (Default)

  Budowę tego bardzo ładnego schroniska rozpoczęto późnym latem 1935 r. Jak zwykle w przypadku Oddziału Lwowskiego projekt wykonał inż. arch. Tadeusz Solecki. Docelowo miał on zapewnić 30—35 miejsc noclegowych. Większą część budowy wykonano w 1936 r. Pod koniec roku w prowizorycznie urządzonych pomieszczeniach mogło już nocować na siennikach 20 turystów. W następnym roku podczas odbioru prac okazało się, że firma Glesinger musi na własny koszt dokonać poprawek stolarskich (zwłaszcza wymianę oszalowania niektórych ścian wewnętrznych) niezbędnych z uwagi na zeschnięcie materiału drzewnego. Oprócz tego wykończono roboty stolarskie — przede wszystkim w suterenach, uzupełniono też wewnętrzne wyposażenie schroniska.

Turyści mieli na parterze do dyspozycji duży pokój sypialny z pryczami dla 17 osób oraz 2 pokoje na piętrze. Resztę pomieszczeń, tj. 2 pokoje na górze i 1 na parterze, przeznaczony dla zarządcy obiektu, zajęła Straż Graniczna. W 1937 r. udzielono już 197 noclegów. Rok później obiekt posiadał 25 łóżek i prawie komplet inwentarza. Do wykonania na 1939 r. pozostawało jeszcze: drenowanie fundamentów, wykonanie wodociągu grawitacyjnego,zewnętrznych ustępów, budowa budynku gospodarczego i uzupełnienie inwentarza. W sumie wydatki oceniano na 14 500 zł.

Rychłe nadejście wojny nie pozwoliło jednak turystom na korzystanie z tego pięknego obiektu, który został zniszczony w wojennej zawierusze. Dziś to są ruiny, oznaczone tabliczką i zarośnięte krzakami.



Zródło:
Ryszard Bogdziewicz "Schroniska górskie od Beskidu Sląskiego do Czarnohory w latach 1874-1945", s.226-228

zommersteinhof: (Default)
Перше, що я кажу туристам під час відвідування водоспадів:
"Згори його не видно", щоби знеохотити їх до виходу нагору водоспаду.
Попереджую, що каміння в поблизу води обов'язково буде слизьке,
тому краще до води не наближатись.
А потім пильную, пильную і пильную, як пастух своїх овечок...


Фрагмент фото, на якому видно безглузду необережність людей.

На жаль, водоспади щороку забирають одне-два життя, а як показує статистика, це відбувалось під час фотографування.

17.06.2013 р. 22- річна дівчина зірвалася зі скелі Джуринського водоспаду в Тернопільській області. В результаті падіння дівчина отримала травми, несумісні з життям, сповістив ua.korrespondent.net

13.10.2013 р. під час фотографування над водоспадом Пробій у Яремче загинула 14-літня школярка. Супроводжуючим екскурсійну групу школярів загрожує 3-4 роки ув'язнення. ua.korrespondent.net/

23.03.2014 р. у Яремчанський водоспад під час фотографування впала жінка. Чолвік, що був з нею, не вагаючись кинувся у вир. Ця історія закінчилась щасливо - чоловік врятував свою подругу! www.mns.gov.ua

26.07.2015 р. у Яремче 20-річний юнак упав у водоспад у містечку Яремче під час фотографування. Наразі тривають пошуки. vgolos.com.ua/news

zommersteinhof: (Default)

  Lenkiewicz Adam Ambroży (1888 – ok. 1942), nauczyciel gimnazjalny, artysta fotografik, działacz turystyczny.



Ur
odził się 7.XII.1888  w Telesznicy Oszwarowej w dorzeczu Sanu (obecnie woj. rzeszowskie). Syn Władysława i Janiny z Mozerów. Miał liczne rodzeństwo. Jego ojciec był tam dzierżawcą majątku ziemskiego (poprzednio gospodarował na swoim); parał się teoria uprawy roli i pisał na ten temat książki.

Środowisko to rekrutowało się z drobnej szlachty (herb Kotwicz). W okresie dzieciństwa rodzina przeniosła się do Lwowa.

 

 

 

zommersteinhof: (Default)
Кожен, хто ходив на г.Парашку, пам'ятає останню галявину перед виходом на хребет. Але мало хто знає, що до війни тут було схронисько (зараз би ми сказали - турбаза).
Тут дуже зручно перепочивати після довгого лісового переходу, туристи з наметами ставлять тут біваки, позаяк на хребті дуже часто дують сильні вітри, а тут завжди затишно. Крім того, неподалік є джерело.

Як було би добре в наш час мати такий прихисток на маршруті "Сколе - Парашка", який стає дедалі більш популярним серед туристів. На жаль, як і усі інші туристичні об'єкти, схронисько на Черенищу зникло у воєнному лихолітті.

Трошки історії.

У 1932 році Дрогобицький Відділ Польського Татранського Товариства (ПТТ) облаштував в мисливських будинках спілки Братів Ґредель п'ять незагосподарованих туристичних схронів, в тому числі і на галявині Черенище, прямо на маршруті до Парашки (галявина на карті: maps.google).

Поняття "незагосподароване" означало, що в ньому не було постійної обслуги і не проживав власник, але той же власник (приватна людина чи туристична організація) мусив дбати про стан будинку і піклуватись про наявність в ньому усього, що потрібно туристам - ліжка і нари, пічка і дрова, казанки і посуд тощо.


Мапа, на якій буквами "Schr" позначено схронисько (schronisko). На доданому фото - галявина Черенище.

Влітку 1933 року Коло ПТТ в Скольому відкрило в цьому схроні цілорічне загосподароване схронисько.


Схронисько ПТТ на Черенищу під Парашкою (фото з колекції М. Орловича)

На цій світлині не видно, як саме виглядав будинок, але нічого особливого в ньому не було, оскільки це був типовий мисливський будинок Братів Ґредель, подібний до будинку на Тростяні.

  
Схронисько на Тростяні, влаштоване в мисливському будинку Братів Ґредель

Туристи могли розташуватись на 10 ліжках і 20 сінниках. В 1935 році з'явилась інформація, що ПТТ вирішило підвищити категорію схрониська, при оказії зробивши його ремонт. Але рік пізніше  зігноровано з цілорічно загосподарованого об'єкту. З того часу схронисько стояло незагосподароване, а ключі до нього туристи отримували в бюро ПТТ в Скольому, яке в той час знаходилось в будинку Польського Гімнастичного Товариства "Сокіл".

У 1932 р. поет Войцех Ліс-Ольшевський (літературний псевдонім Войцех Леополіта), на той час сколівський міський суддя, написав вірш "Черенище над Сколем", фрагмент якого варто привести (повний вірш -тут):

"Idziemy razem tą drogą po zboczy
ku Czerenyszczu. Szum rzeki dopływa
i koi serce swej muzyki czarem.
A wokół cisza! Tak sobą uroczy
i tak cudownym jest dla człeka darem.
...
My w las wkraczamy!
W buki, co wiodą nas ku połoninie,
obok źródełka, przy wąskiej ścieżynie,
no! i przed sobą kres wędrówki mamy.
Domek myśliwski z widokiem dalekim,
na Synowódzko, gdzie obydwie rzeki,
Opór ze Stryjem zbiegają się razem.
Oczy się sycą cudownym obrazem.
...
Tam linia lasu, w połowie przecięta
stromą ścieżyną, co wiedzie na szczyty
grzbietu Paraszki!"

Джерела:

- R.Bogdziewicz "Schroniska górskie od Beskidu Sląskiego do Czarnohory w latach 1874-1945";
- Wojciech Leopolita "Żar Gasna̦cej watry", Redakya "Kwartalnika Kresowego", Londyn, 1986, t. 1

zommersteinhof: (Default)

Фрагмент статті про ужгородську Свободку з varosh.com.ua

Мало хто з закарпатців не чув або не знає про найменшу у світі статую Свободи. Її навіть внесено до статті у Вікіпедії про велику статую Свободи, встановлену у Нью-Йорку на Гудзоні.

Міні-статую Свободи було створено ужгородським скульптором Михайлом Колодком на замовлення Адмірала Закарпатського річкового флоту, а за сумісництвом – завідувача кафедри туризму УжНУ Федора Шандора.


 

Головна функція міні-скульптурки була визначена – слугувати маяком. Адже, якщо є флот, повинні бути засоби навігаційного обладнання. А наявність флоту було визнано навіть Укррічфлотом. Саме від нього організатори першої річкової регати на Ужі отримали листа-претензію, у якому Річфлот насварив кафедру туризму та корпорацію свят «Не понял» за несанкціоноване відкриття навігації на Ужі.

Та жарти в сторону. 27 липня 2010 року маяк-Свободку було встановлено на перилах набережної. Маленький ліхтарик у її руці безперестанно блимав удень і вночі, а ужгородці, покликанням і професією яких є створювати привабливий імідж Закарпаття для туристів мізкували: яку б ще атракцію створити довкола Свободки. І придумали!

Модельєр Анна Биковська та керівник Закарпатського туристично-інформаційного центру Олександр Коваль вирішили одягати Свободку у різноманітні туалети, пошиті спеціально для неї. На кшталт того, як у Брюсселі одягають «Хлопчика, що пісяє» – одну з найзнаменитіших скульптур світу. Скульптура-фонтан. А у нас – скульптура-маяк. І теж невеличка.

І якщо у «хлопчика-піс» (Manneken-Pis) у гардеробі понад 800 костюмів, то у Свободки поки що 10.






 

zommersteinhof: (Default)
Średnioterminowa analiza dla polskiej branży turystycznej o sytuacji na Ukrainie.
Myślę, że przyda się też innym, nie tylko biurom podróży.

Prosiłbym o wszechstronne udostępnienie wszystkim zainteresowanym i podesłanie mediom.

Zgadzam się na bezpłatną publikację.
Artur Grossman, Lwów

============================================

KIEDY STABILIZACJA NA UKRAINIE?




W sprawie stabilizacji - niestety nie mam dobrych wieści. Trzeba porzucić sztampowe myślenie o Ukrainie i oderwać się od prostej informacji MSZ "Nie podróżuj", a wczytać się w kontekst, co niestety zabiera czas. Z uwagi na obecną politykę władz Federacji Rosyjskiej będziemy mieli do czynienia z ciągłymi próbami destabilizacji sytuacji na Ukrainie i to nie jest perspektywa dni lub tygodni, tylko miesięcy lub lat - do czasu zmiany władzy w Moskwie, albo, jak to się stało po wydarzeniach 2004 r., do czasu zainstalowania przez Moskwę swoich ludzi w Kijowie. Dlatego obecnie turystyczną Ukrainę należy podzielić na 3 regiony i trzymać się ściśle przyjętego podziału:
Czytaj dalej... )


Przygniatająca większość Ukraińców jest nastawiona do Polaków przyjaźnie i mimo trudnej wspólnej historii, trudno dziś znaleźć bardziej entuzjastycznie nastawiony do Polski naród na świecie. W czasie majowego, jak zawsze tłumnego długiego weekendu we Lwowie rzucała się jednak w oczy niewielka ilość turystów z Polski. W wielu miejscach obsługą ruchu turystyczno-pielgrzymkowego zajmują się miejscowi Polacy, najczęściej skupieni wokół parafii rzymskokatolickich - dziś przeżywają oni nienajlepsze czasy. Trudno temu się dziwić, gdyż media w Polsce nie piszą o sielskiej rzeczywistości zachodniej Ukrainy, skupiając się, jak to media, na sianiu paniki i szukaniu sensacji, a przy okazji wrzucając do jednego worka Lwów (55 km od Polski) i Donieck (1200 km). Tymczasem nieprzypadkowo niebieski kolor na załączonej mapie pokrywa się z granicami wpływów Rzeczypospolitej XVI w. - jest się czym chwalić i o czym rozmawiać. Ukraina czeka na Polaków, nie przegapmy tego momentu.

Artur Grossman, Lwów
http://www.grossman.pl/
http://www.facebook.com/artur.grossman


zommersteinhof: (Default)
Bifurkacja_rzeki - to rozwidlenie się rzeki na dwa lub więcej ramion, które następnie płyną do dwóch różnych dorzeczy. To stosunkowo rzadko spotykane zjawisko występuje na rzekach o łagodnym nurcie, płynących przez tereny równinne, zabagnione.
Znanym przykładem jest bifurkacja rzeki Casiquiare w Ameryce Południowej. Сzęść wód Casiquiare odpływa do Rio Negro i Amazonki, a część do Orinoko. W Polsce zjawisko to występuje m.in. na Obrze, dopływie Warty, ma jednak charakter sztuczny – przez kanał część wody płynie do Obrzycy (dopływ Odry).

Ale w obu przypadkach chodzi o rzeki, które niosą swoje wody do jednego oceanu lub morza.

Natomiast rzeka Wisznia, rodząc się we Lwowskim obwodzie,
należy jednocześnie do basenów morza Czarnego i Bałtyckiego.


Czytać dalej... )
...
zommersteinhof: (Default)
Біфуркація річки - розподіл водного потоку річки на два рукави, які далі течуть як самостійні водотоки і впадають у різні басейни. Явище властиве для річок з низькими, плоскими вододілами. Найвідоміший у світі приклад біфуркації — річка Оріноко, від якої відділяється рукав, що далі тече як річка Касік'яре. В Росії прикладом біфуркації є річка Россонь.

Але Оріноко і Касік'яре впадає до ОДНОГО океану, а Россонь належить до басейну ОДНОГО моря.

Натомість, річка Вишня належить до басейнів РІЗНИХ морів - Балтійського і Чорного!!!


Читати далі... )
...
zommersteinhof: (Default)
Незважаючи на загальне потепління клімату,
ГЛК "Буковель" продовжує розбудовуватись.
Похвально, що в останні роки все більше уваги
керівництво звертає увагу не тільки на лижний сезон,
а й на можливості відпочити в літній період.

Однак територія осередка є досить маленькою, відповідно, розвиток обмежений, і в першу чергу - територією Природного заповідника "Ґорґани". Ще у 2010 році йшла мова про нову дорогу з Яремче, а також з'єднання сіл Поляниця і Бистриця. Навіть звільнення директора заповідника пов'язували з прокладанням цієї дороги через заповідник. Як би там не було, з плином часу усе затихло і зупинилось. Щоправда, нова дорога з'явилась, але не до Яремче чи Бистриці, а до Яблуницького перевалу...

Цікаво, невже "Скорзонера" відмовилась від плану створення "Буковелі-2"?



Цей план взято зі статті "Ціна дороги Карпатського заповідника"
zommersteinhof: (Default)
              Фото: Підземелля костелу єзуїтів. Джерело: Калина-Туртранс


У Львові продовжують роботу над унікальним проектом «Підземний Львів». Згідно з ним тунелями має бути з'єднане старе місто від оборонного муру, що на вул. Підвальній, і до храму св. апостолів Петра і Павла (Костелу єзуїтів), що побудований біля протилежного оборонного муру.

Вхід до підземель планують зробити на вул. Підвальній, після цього тунель пролягатиме під Домініканським костелом, пізніше – зацерковним кварталом, який зараз не забудований, тоді під будинками на вул. Федорова, 10, пл. Ринок, 6-9, а відтак до міської ратуші. У ратуші планують зробити другий вхідний вузол та інформаційний центр. Далі тунель вестиме під пл. Ринок, 29, Театральною, 12, до ансамблю шпиталю Св. Духа, що на пл. Івана Підкови, і завершиться у підземеллях костелу єзуїтів.

Читати далі... )


Джерело:
ZAXID.NET

Profile

zommersteinhof: (Default)
zommersteinhof

July 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 18th, 2017 12:57 pm
Powered by Dreamwidth Studios