zommersteinhof

Наскільки про Мар’яна Смолюховського більше відомо, як про польського науковця, настільки його старший брат Тадеуш, доктор філософії в галузі хімічних наук, прославився як альпініст та спортивний і лижний діяч.

Мар’ян Смолюховський (1872 – 1917) - польський фізик-теоретик, професор Львівського університету у 1898-1913 рр. У 28-річному віці став наймолодшим професором в Австро-Угорській імперії. Про його наукові досягнення було стисло і змістовно сказано в епіграфі до невеликої статті: «Людина, яка пояснила, чому небо блакитне» [1], більше можна прочитати тут.

Тадеуш Смолюховський (1868 - 1936) навчався у Віденському університеті, отримав ступінь доктора, потім продовжив навчання у Цюріхському технічному університеті. До початку Першої світової війни працював у нафтовій промисловості в Галичині (у Печеніжині до 1901 р., у Бориславі до 1907 р., потім у Львові) у польського «короля нафти» Станіслава Щепановського. В цьому немає нічого дивного, адже його мама Теофіля була рідною сестрою Станіслава.

Деколи пишуть, що саме Тадеуш привив любов до гір молодшому брату Мар’яну. Але насправді все почалось значно раніше – під час виїздів з батьками в околиці Відня та до альпійських озер. Це батько Вільгельм, який у віці 60-ти років все ще їздив в гори і піднімався на вершини, подарував обом братам своє замилування горами.

Фото 1. Вільгельм і Теофіля Смолюховські – батьки Мар’яна і Тадеуша
Фото 2. Молодий Мар’ян Смолюховський

У 1884 р. Тадеуш побував на своїй першій вершині – Гохобір (2139 м) в Каринтії [2]. Ймовірно, з ним були батьки і, можливо, 12-літній Мар’ян.

Наступного року батько вирішив поїхати в Закопане. Тоді хлопці вперше побували в Татрах, пройшовши перевали Заврат (2159 м) і Польський Гребінь (2200 м). Можна припустити, що вони навіть піднялись на технічно складну гору Свиниця (2301 м), оскільки через 50 років Тадеуш зробив ювілейне сходження на неї.

Пізніше вони іще не раз побували в Татрах, але найважливіші сходження брати здійснили в Альпах. Зрештою з Відня до Альп було значно ближче, ніж до Татр, а масиви Ракс і Шнееберґ взагалі називали Віденськими домашніми горами (Wiener Hausberge). Але нехай вас не вводить в оману вираз «домашні гори» - це тепер там є автодороги, високогірні притулки, знаковані шляхи і скельні маршрути, а у ХІХ столітті, коли альпінізм тільки починався, масив був практично диким. Саме скелі Раксу стали прикладом для створення у 1894 р. шкали альпіністської складності, а двома роками пізніше після загибелі тут трьох осіб у лавині була організована Альпійська рятувальна служба у Відні - перша гірська служба порятунку у світі.

Фото 3. Туристи в масиві Ракс. 1908 рік
Фото 4. Альпійське сходження в масиві Ракс (поштівка 1910 р.)

Брати Тадеуш і Мар’ян почали сходження на альпійські вершини у 1880-х роках, коли ще ніхто не знав про рівні складності, не було гірських рятувальників, а спорядження було важким і примітивним порівняно з сучасним.

На той час лідерами в альпінізмі були англійці, австрійці і німці. Бравурові сходження часто закінчувались смертельними випадками, про які активно писали в газетах і журналах. Змагання зі смертю увічнив видатний художник і альпініст Ернст Плятц на картині „Memento Mori“ (1883 р.), на якій, до речі, детально показано спорядження альпіністів: льодоруб, конопляна мотузка, наплічний мішок, високі вовняні шкарпетки, підковані цвяхами черевики та металеві кішки.

Фото 5. Ернст Плятц (Ernst Platz) „Memento Mori“ (1883 р.)
Фото 6. Спорядження, з яким у 2014 р. учасники групи Tradycja narciarska в рамках історичної реконструкції пройшли Верхній Маршрут (Haute Route) між Монбланом у Шамоні (Франція) і Маттергорном у Церматте (Швейцарія). Автор фото Бартош Ґурський

Як реакція на високу смертність з’явився т. зв. «легітимізм»: альпініст повинен був бути всебічно підготовлений і не мав права виходити на маршрути, які були йому не по силі. Брати Смолюховські ретельно дотримувалися цих правил, систематично вдосконалюючи свою майстерність, і свої перші альпійські сходження пройшли в товаристві досвідчених провідників.

У 1887 році з виходу на г. Шварценштейн (3367 м) почалась альпійська епоха життя братів [9]. Наступні роки вони тренувались і робили сходження в основному в Доломітах. Останні десятиліття ХІХ ст. в цій частині Альп стали епохою здобування вершин, на багатьох з яких іще не ставала нога людини.

Ці навчальні сходження були підготовкою до серйозніших альпійських експедицій, які брати Смолюховські здійснили як члени Академічної секції Альпійського товариства у Відні.

У 1891–1893 роках брати стали одними з провідних альпіністів того часу, здійснивши в Доломітах 16 нових сходжень на вершини і піки та проклавши 24 нові маршрути – в т. ч. на Ценер (2911 м) і Сас да Лек (2936 м). Остання до цього моменту вважалась за абсолютно недоступну вершину. Натомість Чінкве Діта (2997 м) стала для братів вершиною, на яку вони піднялись в компанії двох товаришів, але вперше без провідників.

Фото 7. Мар'ян з групою в Альпах. Джерело [2]
Фото 8. Тадеуш з товаришем. Джерело [2]

У 1894 році Мар’ян вирушив у Західні Альпи, в район чотирьохтисячників, покритих вічними льодовиками. Він піднявся на Зінальроторн (4221 м) і Монте-Розу (4634 м) і, як перший поляк, вийшов на Маттергорн (4478 м) - гору, яка протягом багатьох років вважалася недоступною, а в ХІХ столітті стала викликом (інколи смертельним) як для альпіністів, так і для досвідчених провідників.

Фото 9. Декілька вершин, здобутих у 1894 р. Джерела світлин: Вікіпедія, foto-werkstatt і sport-marafon

Після цього для Мар’яна наступила недовга перерва – закінчилось безтурботне студентське життя. Один рік зайняла служба в армії, під час якої він написав наукову працю, за котру - з найвищою відзнакою - отримав звання доктора філософії. Наступні роки Мар'ян працював у лабораторіях Парижу, Ґлазґо і Берліну. Однак ці міста були надто далеко від гір. І все ж під час перебування у Ґлазґо у 1896 р. він зумів вирватись і здійснити кількатижневу подорож шотландськими горами й островами. Тоді він піднявся м. ін. на гору Сґерр нан Ґіллеан (966 м). Попри незначну висоту цю гору називають «Шотландським Маттергорном», крім того стартувати на неї треба з висоти 10 м над рівнем моря. За словами Мар’яна, зубчастому хребту цієї гори могли б позаздрити багато вершин Доломітових Альп. Свої враження та спостереження він виклав у лекції, прочитаній 1899 р. у групі членів Віденської академічної секції Німецько-австрійського альпійського товариства [8].

Фото 10. Вид на гору Сґерр нан Ґіллеан. Джерело: Вікіпедія

У цей період Тадеуш не марнував часу – він захопився гірськолижним туризмом. Вже з 1893 р. він починає зухвалі соло-походи на карпатські вершини. Доти похід на лижах по засніжених Карпатах вважали самогубством. У лютому 1897 року лісничий з Татарова Юзеф Шнайдер і львів'янин М. Малачинський підкорюють вершину Хом'як (1542 м). Менш ніж за місяць вони з дружиною Малачинського Марією та знайомим Т. Марцинківим уперше на лижах сходять на засніжену Говерлу. Підкорення висоти в 2061 м жінкою-лижницею було подією майже світового значення. Їх супроводжували два провідники-гуцули – Яків Кондрук і Онуфрій Савчук. Тадеуш Смолюховський у 1901 року в самотній лижній виправі – без товаришів чи провідників - першим вийшов на Близницю (1883 м).

У 1899 році Мар’ян Смолюховський почав працювати у Львівському університеті.

Фото 11-12. Вхід в будинок на вул. Глібова, 2 у Львові і пам’ятна дошка на ньому (на жаль, з грубою помилкою в транслітерації). Джерела: photo-lviv.in.ua і shukach.com

Наукова робота, адміністративні обов’язки та шлюб повністю змінили його спосіб життя. Лише в 1904 і 1909 роках брати побували в Альпах. У другій виправі вони разом із З. Клеменсевичем і Т. Косовичем подолали вершини Фістераархорн (4274 м), Юнгфрау (4158 м) та Лаутербруннер Брайтхорн (3780 м). Це був останній виїзд Мар’яна в Альпи.

Загалом брати не завжди афішували свої тренування, траверси і сходження, тому ця тема ще до кінця не досліджена. Найповніший список їх здобутків у проміжку 1884-1909 рр. можна переглянути тут на стор. 229.

У ті часи фотографією в горах займались одиниці. Мар’ян під час виїздів робив ескізи, а також простенькі, але гарні акварелі, на яких старався відобразити красу гірських краєвидів.

Фото 13-14. Акварелі Мар’яна Смолюховського «За брамкою» (1904 р.) і «Альпійський краєвид» (1909 р.)

У львівський період життя Мар’ян долучився до брата у його високогірних лижних подорожах. Першим таким походом був вихід у 1906 році на г. Парашка в Сколівських Бескидах.

Фото 15. Довоєнна поштівка «Сколе. Парашка – Королева Бещадів 1274 м н.р.м. у зимовому вбранні»

У 1906 р. у Тадеуш заснував у Волянці біля Борислава лижно-тенісний клуб. Саме цей клуб став основою для створення у 1907 р. польського Карпатського товариства лижників у Львові (скорочено - KTN). Обидва брати були одними з засновників цього товариства і надалі його активними членами, а Тадеуш у 1909-1912 рр. навіть виконував обов’язки президента KTN.

Фото 16. Засновник альпійського лижного спорту австрієць Матіас Здарський презентує техніку їзди на лижах. У 1906 р. він проводив курси у львівському парку Погулянка
Фото 17. Популяризатор лижного спорту Маріуш Заруський (сьомий справа) проводить лижний курс в горах

Пізніше Мар’ян з Тадеушем пройшли багато зимових походів від Бескидів до Роднянських гір і здобули немало вершин, на які ніхто раніше не виходив на лижах. Це, до прикладу, такі вершини як ґорґанські Попадя, Сивуля і Полєнський (лютий 1909 р.) та мармароські Фаркеу та Міхайлекул (квітень 1911 р.). Треба сказати, що в ті часи віддаленість цих гір від залізничних колій, брак можливості десь нормально переночувати вимагали від туристів значної витривалості. Певного разу Мар’ян з товаришем мусив провести ніч просто на снігу.

У 1911–1912 роках Мар’ян був головою туристичної секції Татранського товариства, брав активну участь у діяльності спортивних лижних організацій. Писав у різні журнали статті про альпінізм і високогірний лижний туризм.

Фото 18. Мар’ян Смолюховський на лижах на Боржаві (світлина з архіву Анни Смолюховської з помилковим підписом, що це Чорногора)

В літній період брати робили легкі походи, в яких брали участь їх дружини, діти, студенти і друзі.

Фото 19. Мар’ян і Зофья на прогулянці в горах
Фото 20. Мар’ян Смолюховський (з мотузкою на плечі) під г. Мніх в Татрах
Фото 21. Мар'ян з дружиною Зофією та дочкою Альдоною в Татрах, 1915 р., фото: В. Гьотель. Сімейний архів П. Хшонстовського [3]

Фото 22. Мар’ян і Тадеуш у Татрах у Ґонсеницевому Котлі
Фото 23. Тадеуш на перевалі Кшижне в Татрах (світлина до 1914 р.), автор Адам Віслоцький (з колекції М. Орловича) [4]

Альпіністську та організаторську діяльність братів високо оцінювали у Німецько-Австрійському альпійському товаристві. У 1902 р. Мар'янові було надано титул сеньора (Alter Herr), а у 1916 р. вручено відзнаку «Срібний Едельвейс». За кілька місяців до смерті у квітні 1917 р. він останній раз побував у Татрах, катаючись на лижах на Червоних Верхах (висота понад 2000 м).

5 вересня 1917 р. Мар’ян помер у Кракові.

Тадеуш продовжував складні сходження в Татрах, брав участь, зокрема, у першому сходженні через Славковську Прегибу на вершину Славковський Штит (2453 м).

У 1918 р. Тадеуш переїхав до м. Познань. У 1921 р. він заснував у цьому місті осередок Польського татранського товариства, який очолював до самої смерті. У 1923–1924 рр. був членом Головного правління Польського туристичного товариства. У 1933 році він також став першим президентом окружного каякарського товариства в Познані.

У 1935 р. у віці 67 років він піднявся на татранську гору Свиниця (2301 м). Через рік Тадеуш помер.

Фото 24. Лижники в Татрах на тлі подвійної вершини гори Свиниця, 1922 р. Автор Юзеф Оппенгайм. Джерело: muzeumtatrzanskie.pl

Мар'ян і Тадеуш за своє життя пішки і на лижах пройшли по горах десятки тисяч кілометрів, піднялись на усі значні вершини Альп, крім Монблану. На їх рахунку не дуже багато першосходжень, оскільки їхня альпійська діяльність припала на певний час в історії альпінізму: епоха першопрохідців добігала кінця. Майже всі найвидатніші альпійські вершини були вже підкорені і альпінізм почав еволюціонувати у бік спорту. І все ж брати Смолюховські встигли зробити значний внесок в розвиток європейського альпінізму і гірськолижного туризму.

Корисні посилання:

Коли гортаєш фотографії старого Львова, навіть якщо є якась конкретна мета пошуку, мимоволі затримуєшся, коли зустрічаєш гарні жіночі обличчя. Збереглось досить багато світлин зі львівських фотографічних закладів, де бачимо підпис «Жіночий портрет» і більше нічого. Ким були ці пані і панянки, як їх звали, якою була їхня доля?.. Можливо, ми вже ніколи цього не взнаємо.

Портретні фотографії з різних львівських ательє. Джерела: galnet.fm і zbiory.mhf.krakow.pl

Історія Львова зберегла імена декількох жінок, яких визнавали найкрасивішими жінками міста, Галичини або й цілої країни. Згадаймо хоча би Софію Яблоновську, Ванду Монне або Софію Батицьку.

Джерело: photo-lviv.in.ua/

Але були жінки, які були не менш красивими і які теж залишили свій слід в історії міста, навіть якщо пробули у ньому відносно недовго. Пропоную переглянути найцікавіші світлини львівських красунь. А короткі біографічні дані дозволять зрозуміти, наскільки різними і складними можуть бути долі жінок – сценічна слава, наукова праця, служба у війську, концтабори, материнство...

Барбара Біттнер (Barbara Bittnerówna, 1924-2018) - прима-балерина польських оперних сцен.

Світлини зроблено у 1936 і 1937 роках. Джерело: szukajwarchiwach.gov.pl

Дебютувала у Львові у віці 11 років. Тоді ж отримала прізвисько «чудова дитина Львова». Виступала зі Щепцьо та Тонцьо у Великому театрі у Львові. Зачаровані її талантом і красою, жителі Львова, Кракова, Варшави, Познані та інших міст старались потрапити на вистави з її участю. З 1956 р. - прима-балерина варшавської опери та оперети.

Софія Смолюховська (Zofja Smoluchowska, 1881-1959) - освітня діячка.

Джерело світлин: Rodzina Smoluchowskich

Софія була дочкою професора математики Ягелонського університету М. Баранецького. Вона пробула львів'янкою недовго - сюди її привело призначення чоловіка М. Смолюховського, котрий у 1899-1912 роках працював професором фізики Львівського університету. У Львові Софія займалась питаннями виховання дівчат і засідала в керівництві «Товариства приватної жіночої гімназії імені Ю. Словацького».

Олена Степанів (1892-1963) - історик, географ, громадська та військова діячка.

Джерела фото: 1. photo-lviv.in.ua 2. reddit.com 3. iwm.org.uk

До Львова Олена приїхала у 1910 року. Навчалась у семінарії та Львівському університеті. Під час І світової війни пішла в армію. Після війни навчалась у Віденському університеті, захистила докторську дисертацію. З 1922 року викладала історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. 1949 року була арештована і відправлена до мордовських таборів. У 1956 році повернулася до Львова, де прожила до кінця життя.

Рома Прийма-Богачевська (1927-2004) - танцюристка, хореограф і педагог.

Джерело світлин: web.archive.org

Рома народилася у місті Перемишлі, однак виховувалась у Львові, де і почалась її мистецька кар'єра п'ятилітньою дівчинкою від ритмо-пластики до балетної школи при Львівському Театрі (1939-1942 роки). Вже у 13 років вона отримує сольні ролі. Іще через декілька років - прима-балерина Львівської опери, згодом прима-балерина театрів Австрії, зокрема в Інсбруці та Зальцбурзі, а також у Королівському балеті у Вінніпезі.

Яніна Роман (Janina Romanówna, 1904-1991) – польська акторка, режисер, педагог і професор.

Джерело фото: Яніна Романівна

Яніна була дочкою видатного львівського актора Владислава Романа. У 1921–1924 роках виступала на сценах львівських міських театрів, пізніше переїхала до Варшави, де продовжила акторську професію до 1973 року.

Ядвіга Дідушицька Чарторийська (Jadwiga Dzieduszycka Czartoryska, 1867 – 1941) - польська аристократка.

Джерело світлин: myheritage.com.ua

Дочка графа Володимира Дідушицького (1825-1899). Ядвіга була одружена з князем Вітольдом Леоном Чарторийським 1889 року у Львові. У них разом було дев’ять дітей - 5 синів і 4 дочки.

Катерина Дідушицька (Katarzyna Dzieduszycka, нар. 1929 році) - діячка культури.

Перше фото 1956 року (www.lwow.home.pl) Друге фото 2011 року (wydarzenia.interia.pl)

    Батьки – Володимир Дідушицький (1885–1971) і Ванда з дому Сапєга. Після арешту родини у 1944 р. Катерина переїхала до Варшави. З 1961 р. проживала у Парижі, вивчала романістику в Сорбонні і займалась перекладами з французької.
    У 1968 р. вийшла заміж за видатного поета Збігнева Герберта. Їхній шлюб був надзвичайним. Катерина підпорядкувала своє життя чоловікові майже до дрібниць. У 1991 році вони повернулись назавжди до Варшави. Після смерті чоловіка Катерина заснувала Фундацію ім. З. Герберта, а також з її ініціативи було засновано Міжнародну літературну нагороду ім. З. Герберта.

Ірена Андерс (у дівоцтві Яросевич, артистичний псевдонім Рената Богданська, 1920-2010) — українська і польська естрадна співачка, акторка театру та кіно, офіцер польської армії.


Джерела фото: 1. wikipedia, 2. fakt.pl, 3. day.kyiv.ua

До Львова родина Яросевичів приїхала у 1926 р. Ірена навчалася у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка — у фортепіаному, а потім у вокальних класах. У 1941 р. стала членкинею мистецької одиниці польського військового формування В. Андерса, з яким пройшла великий шлях від Іраку до Італії. Після війни Рената вийшла заміж за генерала Андерса. Подружжя оселилося в Англії. Там Ірена продовжила свою артистичну діяльність.

Яніна Ґлузіньска (Janina Głuzińska, 1896-1972) - популярна оперна співачка і педагог.

Джерело фото: audiovis.nac.gov.pl

Яніна була дочкою професора медицини Львівського університету Антонія Ґлузінського, а також дружиною відомого письменника Корнеля Макушинського. На двох світлинах - 1929 і 1931 років - вона дещо різна, але це і зрозуміло: перше фото було зроблене у варшавському ательє, натомість друге – під час робочої підготовки до виступу.

Кристина Хіґер (Krystyna Chiger, нар. 1935 рік) – автор книги про Голокост у Львові "Дівчинка у зеленому светрі. Життя у мороці голокосту".

На 1-му фото - Кристина у 1941 р. На 2-му - родина у 1947 році. Джерела: Holocaust і piecework

На відміну від попередніх красунь, цю дівчину чекало страшне випробування під час Другої світової війни: спочатку – львівське ґетто, а потім укриття в міських підземних комунікаціях. Чи могла вона уявити собі, що протягом 14 місяців їй не вдасться побачити сонце і прийдеться терпіти сморід міських каналізацій...
Її батько вів щоденник, записи з якого допомогли Кристині у дорослому віці пригадати те, що відбувалося у Львові з нею у 7- 8 річному віці. Це допомогло Кристині Хіґер у написанні книжки.

Кристина Красуцька з дому Гофлінґер (Krystyna Krasucka (Höflinger), 1909 - 1996).

Джерело світлин: ogrodywspomnien.pl

Кристина зайняла почесне місце віце-міс у конкурсі "Міс Полонія 1930", в останній хвилині поступившись Софії Батицькій. Далі жила звичайним життям і померла у Львові у віці 87 років. Пережила дві світові війни, двох чоловіків і сина. Похована на Личакові у родинному гробівці Гофлінгерів - це єдине, чого радянська влада не відібрала родині фабрикантів з німецьким прізвищем.