W. LEOPOLITA "Czerenyszcze nad Skolem"

 WOJCIECH LEOPOLITA

Czerenyszcze nad Skolem (1932)

 

Ileż to wspomnień z tą nazwą się wiąże

I widzę Skole!

Ta stroma dróżka, co wiedzie ku górze,

nad jar głęboki, zległe wiatrołomy,

przez całe lata trzaskane przez burze —

a nad Oporem miasteczko i domy,

co ponad rzeką przysiadły półkolem —

tor kolejowy, co pełza doliną,

odgłos pociągu, co sapie gdzieś w dali,

a to sapanie echem z gór powraca,

i przez Paraszki odbijane stoki

powoli rytm swój i siłę zatraca,

falami niknie gdzieś w świecie szerokim.

 

Idziemy razem tą drogą po zboczy

ku Czerenyszczu. Szum rzeki dopływa

i koi serce swej muzyki czarem.

A wokół cisza! Tak sobą uroczym

i tak cudownym jest dla człeka darem.

 

Spoza zakrętu dwa dostojne woły

wloką ogromną kłodę do tartaku,

wiezie je chłopak bosy, a wesoły,

w parcianych portkach i strzępach kubraku.

 

Dalej, poboczem, przemyka babina,

ledwie widoczna spod suchych gałęzi,

jej chód stromizna przyspieszać zaczyna,

a ciężar chustką na plecach jej więzi.

 

My w las wkraczamy!

W buki, co wiodą nas ku połoninie,

obok źródełka, przy wąskiej ścieżynie,

no! i przed sobą kres wędrówki mamy.

 

Domek myśliwski z widokiem dalekim,

na Synowódzko, gdzie obydwie rzeki,

Opór ze Stryjem zbiegają się razem.

Oczy się sycą cudownym obrazem

łuny znad Stryja, skąd świateł migoty

w gałęziach jodeł jak świetliki płoną,

iskrzą swym pyłem spróchniałe wykroty

i ponad trawą migają zroszoną.

 

Tutaj nam z czasem liczyć się nie trzeba!

On tu się sączy, nierychliwie mija,

tu pod feerią gwiaździstego nieba

nad blaski świateł bijące od Stryja

daleka łuna jaśnieje znad Lwowa!

Tu święta cisza! Chłoniemy ją sobą,

każde z nas w sercu jej cząstkę zachowa,

aby w przyszłości cieszyć się tą dobą.

 

Tam linia lasu, w połowie przecięta

stromą ścieżyną, co wiedzie na szczyty

grzbietu Paraszki!

 

Z niej panorama dokoła zamknięta

poprzez Magórę, Zełemin, Wełyki

i inne szczyty — kto dziś je pamięta —

a nazw ich słuchać mógłbym jak muzyki.

 

Z dołu dochodzi jelenia sapanie,

aksamit lotu sowy lub puchacza,

a tam przy bagnie dzików żerowanie,

a tu tuż obok szczekanie rogacza.

Zimą donośnie czasem wilk zawyje,

strach i nienawiść budząc swą żałością,

z dalekich gąszczów, w których Misio żyje,

swąd nas dochodzi, znamienny ostrością.

 

O brzasku, zanim słoneczne promienie

wybuchną gamą złota i purpury,

nim wyjdą z lasu kładąc długie cienie,

zrodzą się mgiełki, ciągnące do góry,

w rosie utopią swoje podobieństwo —

ptaki ogarnie poranne szaleństwo,

poprzez srebrzyste zasieki konarów

z łąk dojdzie bezmiar kwiatowych oparów.

До проблем класифікації закарпатських церков

 Сьогодні натрапив на статтю Прибєги Л.В. "Лемківська школа традиційного храмового будівництва". Думав, що нарешті зрозумію, чому деякі закарпатські церкви називають бойківськими. А усе виявилось дуже складно і заплутано!

Автор статті у своєму дослідженні настільки плавно переходить від поняття "бойківська церква" до надання їм рис лемківської школи (приклад - церква в Ужоку), а відтак до "лемківських церков свалявської групи", що важко зрозуміти, яка ж названих ним церков є бойківською, а яка лемківською. Як приклади називаються церкви в Сваляві і в Пирогово.

Церкви в Ужку, Сваляві і в Пирогово

Далі, мов корали з розірваного намиста, сипляться терміни "храми лемківської школи", "пам'ятка лемківського храмового будівництва" і раптом ми опиняємось у селі Середнє Водяне і Колодне. Виявляється в давньому комітаті Марамарош храми лемківської школи!!!  Русинські теслі Румунії напевно навіть не думали, що їхня типово мармароська церква насправді є видозміною лемківської архітектури... Але, згідно Прибєги Л.В., саме вони стали творцями взірця для "церков хустської групи" (наприклад церква в с. Сокирниця).

Церкви у селах Середнє Водяне і Колодне і Сокирниця

Раптом автор переносить нас у Міжгірський район, де "в поєднанні з традиціями бойківської школи храмового будівництва склався дещо відмінний тип лемківських церков". Згадується Святодухівська церква в Колочаві, а також церкви в селах Ізки і Пилипець, як "храми лемківської школи, що відносяться до міжгірської групи".

Церкви в селах Колочава, Ізки і Пилипець

Майже насамкінець автор остаточно добиває виразом "отже, як в ужоцькій, так і в міжгірській групі храмів лемківської школи відчутний відголосок традицій бойківської школи".

Цей смертельний висновок був як ніж у серце моїх знань! 

Тепер я знаю, що я нічого не знаю!

 

Джерела:
- Прибєга Л. В., Дерев`яні храми Українських Карпат. - К.: Техніка. 2007.

- Світлини взято з інтернету