Межові камені як свідки історії (2)

[zommersteinhof]

   В деяких країнах Європи межові стовпчики з часів середньовіччя досі використовуються для означення різних територіальних поділів (території міст, монастирської власності, церковного майна, комунальних доріг, державних лісів тощо). Деколи такі стовпчики являють собою справжні витвори мистецтва.


Фото 1 (джерело www.rtvslo)

   Сучасні межові камені зазвичай зроблені з граніту або бетону з хрестиком на вершині. Також використовуються пластикові маркування або залізні труби.

   Натомість старовинні межові маркери виглядали по-різному. Використовувались наявні в регіоні породи. Деколи це могли бути неотесані природні камені. Бували гранітні, вапнякові, мармурові, піщаникові, базальтові колони, на яких часто розміщували зображення святих. Є припущення, що львівська "колона Сикстів" була межовим каменем володінь патріціанської родини Сикстів.


Фото 2-3. Колона Сикстів у 1920 роках і її сучасний стан

   В гірській скелястій місцевості граничні позначення (хрести, лінії, герби та роки) часто були вирізьблені прямо на скелі. Деякі польські науковці вважають, що одним з прикладів позначення границі володінь є знаки на Писаному Камені в Гуцульщині (фото 4а). Можна розпізнати різновид гербу Сас (золотий півмісяць з двома шестипроменевеми зірками, над ним стріла вістрям вниз) і т.зв. Литовський хрест (подвійний хрест з рівновеликими перекладинами).
  Як підтвердження цієї версії приведу приклад з Чергова (Чехія), де у 1766 році в скелі були вирізані емблеми трьох історичних країн, межі яких тут зустрічалися. Зліва направо висічені герби Баварського електорату, Чеського королівства та Пфальцкого герцогства (Фото 4б)). 

  
Фото 4а (автор Zommersteinhof)                                 Фото 4б. Джерело: zdeneksmida.cz

   Дуже гарний межовий стовпчик, а радше обеліск 1893 року стоїть на Радошицькому перевалі. Сьогодні через перевал перебігає держаний кордон між Польщею і Словаччиною, але колись це була границя між Королівством Угорщина і Королівством Галичина і Володимирія. На обеліску можна впізнати герб Угорського королівства. Саме тому угорці нещодавно чудово відреставрували цей обеліск.


Джерело фото 4в, 4г: Вікіпедія. Фото 4д зі збірки W. Grodzkiego.

   Найбільше цікавих історичних межових каменів збереглось на території Німеччини і Австрії. Можливо тому, що кожне місто, земля або шляхтич вважав за необхідне визначити межі своїх володінь за допомогою артистично виконаних стовпчиків. У фотогалереї de.wikipedia.org/wiki/Grenzstein можна переглянути багато світлин цікавих межових каменів. Ось частина фотогалереї цих історичних каменів.


Фото 5. Скріншот фотогалереї Historischer Grenzmarken

   В середньовічній Німеччині роботу по вимірюванню та встановленню межових каменів проводили фахівці, яких називали «Штайнер» (або Штайнігер, від нім. Stein – камінь). Вони відповідали за вимірювання меж та встановлення орієнтирів, а також за врегулювання межових спорів. Кількість та розташування каменів фіксували у спеціальній книзі. У селах такі книги зберігались у церквах з міркувань безпеки. Деколи інформація записувалась прямо у церковних реєстрах.

   До ХІХ ст. цілісність межових каменів перевірялася під час «польових інспекцій». Описи цих «інспекцій» у старовинних документах бувають досить цікаві та дотепні. У статті про Лапідаріум Віллроде приводиться подібна історія.

    Раз на рік місцеве населення разом з дітьми виїжджало на поля, щоби шукати межові камені і порівнювати їх із записами до церковного реєстру. Це було святом для всього села. Спочатку перевірялись межі між сусідніми селами. Оскільки камені не завжди знаходились у відповідному місці, виникали суперечки. Але якщо все було добре, то кожного разу, коли зустрічались делегації сусідніх сіл, усі радо вітались і навзаєм запрошували до своєї місцини випити.
   Певного разу після перевірки меж і каменів селяни зустрілися в таверні, де в цей день було випито 32 відра і 5 слоїків міцних напоїв. Одне відро на той час відповідало 72 слоїкам або 67,362 літрам. Тобто у описуваному випадку гості випили понад 2100 літрів.

   В наш час у Німеччині не просто бережуть історичні межові камені. Відповідно до розділу 274 Кримінального кодексу, вилучення, знищення або переміщення межового каменю карається штрафом або позбавленням волі до п'яти років. Несанкціонована зміна або усунення межових знаків є також адміністративним правопорушенням, передбаченим законами про геодезію та кадастр.

Історичні прикордонні камені в Німеччині занесені до пам’яток культури (малих пам’яток).

   Але якщо з якоїсь причини межовий камінь не може лишитись на місці (будівництво, прокладання дороги тощо), йог переносять у якесь інше забезпечене місце.
 

   Дуже цікавим прикладом бережливого ставлення до цих історичних пам'яток є Лапідаріум Віллроде. Це колекція історичних граничних та межових каменів Тюринґії, яка знаходиться на території лісового будинку Віллрода (Forsthaus Willroda) неподалік Ерфурта. Цей комплекс занесений до списку замків і палаців Тюрингії. Початково він був побудований як фортифікація, згодом відбудований та розширений як мисливський будинок, потім використаний як будиночки лісника.
    У 2009 році на західному подвір’ї закладу Товариство геодезії, геоінформації та землеустрою в Тюрінґії відкрило виставку тюринґійських межових каменів. В даний час експонується тринадцять каменів з пояснювальними таблицями. У колекції представлені позначки зовнішніх меж історичних областей регіону. Букви або герби на верхніх частинах каменів означають відповідне володіння. Наприклад, "KP" означає Королівство Пруссія, тоді як "HG" посилається на герцогство Саксен-Гота. Крім букв на каменях може бути маркування у вигляді послідовної нумерації.
    Ось як це виглядає на прикладі межового каменя міста Лангензальца (фото 6). Його знайшли лежачим на полі, забрали і перенесли до лапідарію. 

    Цікаву колекцію межових каменів можна побачити на терені костелу у швейцарському місті Муттенц (фото 7) або в Німецькому музей вина в Оппенгаймі на Рейні (фото 8)

  
Фото 7 з Wikimedia.org                                             Фото 8 з alte-grenzsteine.de

    Також в Німеччині є лапідарій Das Arenberger Lapidarium (фото 9), а в Будапешті на площі Босняк є навіть Геодезичний меморіальний парк (фото10). Якщо перейти за посиланням, то на можна побачити багато різних стовпчиків.

  
Фото 9 (джерело Das Arenberger Lapidarium)         Фото10 (Джерело Вікімедія)

    На території України в наш час межові маркери майже не використовуються. Хіба що як дерев'яні стовпчики, якими означають межі лісництв і лісових кварталів. Зрідка можна побачити тимчасові пластикові геодезичні знаки як межі лісосіки (фото). До межовик маркерів можна віднести також стовпчики історичних або державних кордонів.

   І хоча краєзнавці займаються такими пам'ятками, краще не афішувати їх місце розташування, тому що є любителі, які забирають їх у приватні колекції. Немає жодного реєстру історичних межових каменів, як немає жодних законів, які б карали за їхнє пошкодження або усунення. 
   Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками передбачає покарання, але тільки щодо пошкодження сучасних межових знаків встановленого зразка.

   А чому б не створити такий лапідарій при ВНЗ, наприклад, при кафедрі геодезії "Львівської Політехніки" або в ЛНУ ім. Івана Франка?..

   Може також зайнятись створенням лапідарію Національний заповідник «Давній Галич». Перший крок в місті вже зроблено: у 2017 р. було створено цікавий об’єкт історії - комплекс споруд, який фіксує технічний і промисловий розвиток міста в період Габсбурґзької монархії: пам’ятну колону (1858 р.), геодезичний знак (ХІХ ст.), металевий міст (1906-1910 рр.), пам’ятний знак річковому судноплавству (1863 – сер. ХХ ст.). Окремі з цих об’єктів вже є пам’ятками історії місцевого значення і на них оформлені паспорти.


Фото 11 (Джерело http://ifoonsku.ucoz.ua/)