Фрагмент війни за Львів 1918 року (2)

Під час останнього триденного перемир'я польський сержант Лєх з оборони вулиці Бема прийшов до зайнятих українцями казарм Фердинанда з акордеоном і горілкою. Забава тривала цілу ніч. Біля казарм на Городоцькій було розпалено вогнища, при котрих грілися разом поляки і українці, щохвилини піднімаючи тости. Як пише Роза Бейлі (Rosa Bailly, A City Fight for Freedom. The Rising of Lwów in 1918-1919, London, 1956), один з офіцерів заснув і вранці - тут же перед початком бойових дій - поляки занесли сплячого до його бойової позиції.
(M.Kozłowski "Między Sanem a Zbruczem", str.172)


Львів, кошари Фердинанда, 1918 р. Джерело фото: photomuseum.lviv.ua

Фрагмент війни за Львів 1918 року (3)

Найважчі бої за Львів точилися на околицях Львова.
Третього листопада українці здобули, зайняту напередодні поляками, радіо-телеграфічну станцію в Козільниках. Там оборонялось,  витримавши три потужних атаки січовиків, 15 добровольців під командуванням улана Людвіка Копця.
Позиції були взяті, коли в живих залишилось три оборонці, котрі вистріляли останні набої.
 Українці поховали загиблих з військовими почестями, а героїчного командувача відпустили після того, як він дав слово честі більше не приймати участі в боях.
(M.Kozłowski "Między Sanem a Zbruczem", str. 146)



На жаль, Людвік Копець (псевдонім "Віктор") не дотримав слова. Після звільнення перенісся в район Рясної і продовжив свою військову справу. Пізніше, під час бойового випаду на Кульпарків, знову потрапив до неволі і був розстріляний.
Після закінчення війни, його було ексгумовано і перепоховано в катакомбах на Цвинтарі Орлят.
Про нього більше - в книзі S.Nicieja, Cmentarz Obrońców Lwowa, Wrocław - Warszawa - Kraków 1990, s. 286

Фрагмент війни за Львів 1918 року (4)

Перше перемир'я закінчилось 3 листопада. Стратегічне значення для обох сторін мав Головний двірець разом зі складами військової амуніції. 4 листопада січовики розпочали атаку, яка виявилась невдалою не стільки через опір польської сторони, скільки через незвичайну ситуацію, яка панувала на вокзалі.
Увесь двірець був заповнений демобілізованими солдатами, звільненими з таборів військовополоненими, голодними і змученими, які не розуміли, за що і для чого навколо них почався бій. Наступило неймовірне замішання. Крім того, було знайдено вагони з коньяком і горілкою.
Польський підпоручник Тадеуш Ніттман написав у своїх спогадах: "люди почали мені попросту розпливатись в руках" (ludzie zaczęli mi się po prostu rozpływać w rękach).
В цій ситуації Ніттман вирішив оголосити перемир'я. "Привели мене до якогось офіцера, - пише далі Ніттман.  - Прийняв мене гостинно, горілкою і ковбасою". Українець погодився на перемир'я, щоби не вести стрілянину серед беззбройного і здезорієнтованого натовпу.
Після цього, в загальному хаосі, польські і українські офіцери разом спробували навести порядок.
Поки вони цим займались, прийшов іще один польський загін, котрий, не знаючи про укладене перемир'я, зайняв Головний двірець.

Джерела:
M.Kozłowski "Między Sanem a Zbruczem", str. 146, 172
Tadeusz Michał Nittman, WALKI O LWÓW.



Головний Двірець у 1918 році

Фрагмент війни 1918-19 року (5)

19 липня 1919 року відбулась битва під Язлівцем. Відділ Української Галицької Армії мав затримати поляків, щоби забезпечити відхід основних сил УГА на Схід. За те, що тоді поляки перемогли українців, цей полк отримав назву Полк Уланів Язловецьких
В цій битві брав участь і був важко поранений січовик Голинський. Вижив чудом.
В міжвоєнні літа пан Голинський став професором в Рівненській гімназії.

Зі спогадів його дочки Т. Голинської:
"У Рівному батько мав власний столик у ресторані, за яким щодня обідав і вечеряв. І як-то ведеться, в тому ресторані був і окремий кабінет. Оскільки батько досить довго відвідував ту ресторацію, то офіціанти вже добре його знали, тож він і запитав у них, що за гамір у тому кабінеті. Офіціант відповів, що це урочиста вечеря Полку уланів Язловєцьких, які мають полкове свято.
Згодом до батька підходить офіціант і каже:
- Пан полковник запитуєте, чи може він присісти до Вашого столика?
- Будь ласка,  - відповів батько.
І тоді з шампанським у відерці з льодом прийшов полковник і каже польською:
- Прошу пана, пан знає, хто я, і я знаю, ким є пан. Випиймо разом того шампана та поспілкуймося. Чого мені пити з тими шмаркачами, яких під тим Язлівцем навіть і духу не було!
І вони провели разом вечір з цілковитою взаємною пошаною.
Батька знали не лише за прізвищем у тому ресторані, але й знали тим, ким він був. І зрозуміло, що тому полковнику було не важко дізнатися все про мого тата. Кожний був на своєму боці. Кожний робив те, що й належало йому робити."

Джерело: Тетяна Голинська: Три історії



14-й полк Язловецьких уланів на переправі. Джерело: dobroni.pl


Юліан Крайківський "Чортківська офензива - атака кавалерії УГА на позиції польської армії в 1919 р."