zommersteinhof

Оце так "визвольний похід"!!!

1648 рік. Один із козацьких загонів кінноти Богдана Хмельницького сплюндрував і спалив села Ільник, Радич, Багнувату, Риків, Молдавське, Завадку Нижню і Верхню, а також Росохач, Миту і Сухий Потік. Не уникнули знищення також села Довжки, Криве і Задільське.

А тепер детальніше...

У XVII ст. Перемишльська земля була місцем переходів військ, їх зимових квартир та короткочасних постоїв. Ці війська не лише утримувалися за рахунок населення, але й грабували його. Відомо, що козаків у походах супроводжували татарські загони. Так, у 1629 році один із татарських загонів здійснив набіг у долину річки Завадка й атакував почергово села Молдавське, Завадку, Росохач, Миту, а також сильних руйнувань зазнали Задільське, Довжки, Криве [142, s. 376].

У 1648 році Богдан Хмельницький вступивши у Галичину (похід тривав до початку грудня), розіслав поодинокі козацькі загони по містах і селах краю. Русини радо вітали козаків, хоч їм не раз доводилося потерпати, якщо не від них, то від їх спільників – татар; вони були впевнені, що козаки воюють також за їхні інтереси. Слава Хмельницького давала надію, що поляки вже більше не повернуться на Русь. Тим часом інакше сталося. Похід Хмельницького через Галицьку Русь був лише чистим маневром для залякування поляків; гетьман виходив з інтересів козаків і в Галичині він не бачив суспільної верстви, яка могла б зблизитися з козацтвом. Тому, зрозуміло, що козаки після облоги Замостя не мали іншої місії як грабувати місцеве населення і то робили так, щоб Хмельницькому не можна було щось закинути [176, с. 94]. Зрештою, якщо він забороняв козацькому війську спустошувати галицьку землю, то для татарських відділів ніщо не стояло на перешкоді: вони грабували, палили та брали ясир. Було спалено шляхетські двори, зупинено осінні роботи на полях через брак робочих рук, знищено ліси, млини, корчми і т. д. Після цього походу татар і козаків – Галичина була дуже спустошена. Один із козацьких загонів кінноти сплюндрував і спалив села Ільник, Радич, Багнувату, Риків, Молдавське, Завадку Нижню і Верхню, а також Росохач, Миту і Сухий Потік. Не уникнули знищення також села Довжки, Криве і Задільське. Так, у Росохачі було знищено 8¼ лана (з цього орного ґрунту 1 лан належав до війтівства, а ¾ до попівства), 5 господарств загородників (вільна категорія збіднілого населення) і 4 комірників (найбідніших селян), а також 2 корчми та повністю попівство і війтівство, залишилося 3⅛ ланів; Миті – 7 ланів (2 належали до війтівства, ¾ до попівства), 7 господарств загородників, корчму, попівство та війтівство, залишилося 2⅛ ланів; Сухому Потоці – 2½ лану, господарство загородника, корчму, залишилося 1½; Завадці-Вижній – 11¼ лана (1 належав солтиству, ½ попівству), 3 господарства загородників, корчму, солтиство і попівство, залишилося 4; Задільське – 7 ланів (1 належав до солтиства і ½ млинарства), корчму і війтівство, залишилося 2⅞ ланів [142, s. 433, 813, 816, 819, 824; 143, s. 642–645, 649; 144, s. 30–31].

Атаковані села долини річки Завадка були також і в 1657 році трансільванським загоном (у 1541 – 1687 рр. у Трансільванії оформилося автономне угорське Семигородське князівство під зверхністю Османської імперії), правда інформація про знищення господарських об’єктів відсутня, за винятком, що в Росохачі було знищено 3⅛ лану; Миті – 2⅛; Сухому Потоці – 1½; Завадці-Вижній – 4 [142, с. 524, 884, 885, 887, 891; 143, с. 984; 144, с. 12–31].

У 1672 році татари черговий раз напали на Перемишльську землю, в т. ч. й на Росохач та навколишні села. У Росохачі, Миті, Сухому Потоці і Задільському тоді посесором був Войцех Томіславський; в Росохачі залишилося 2⅛ лану і 3 будинки, знищено млин; Миті – 2⅛ лану і 4 будинки, знищено млин і 1 будинок; Сухому Потоці залишилося ¾ лану і 2 будинки (вторгнення татар не було); Завадці – ⅞ лану і 3 будинки, знищено попівство [142, s. 975, 972, 980, 986, 987]. Отже, загальний економічний стан краю, татаро-турецькі набіги, стихійні лиха, епідемії й голод фактично зводили нанівець великий природний приріст населення і були основною причиною надзвичайно низьких темпів його загального росту. Тому гірські поселення у ХVI – ХVІІІ ст. були малодвірними з невеликою кількістю мешканців. Так, в 1564 році в селі Росохач нараховувалося 8, Завадці – 23 селянських господарства. Такими ж мало залюдненими були поселення краю і в першій чверті XVII ст. Війни Речі Посполитої призводили до знищення сіл, майна заможних господарів, знелюднення краю. Найбільших руйнувань село зазнало у 1648 році.

У другій половині ХVІІ століття ситуація із заселенням краю трохи покращилася: у Росохачі нараховувалося 30, Задільському – 24, Завадці – 27, Миті – 48 домогосподарів. Правда, деякі села залишались малодвірними: Криве – 2, Тисовець – 4, Довжки – 10, Сухий Потік – по 12 хат. Варто зазначити, що на цей час залюдненість краю могла бути значно вищою, якби селяни не втікали зі своїх обійсть у пошуках кращого життя через утиски управителів. У 1692 році у краю знову почався відтік населення, оскільки люстратори відзначали наявність у селах порожніх дворів: у Росохачі – три, Задільському – два, Довжках, Тисівці – по чотири, Завадці, Миті – по п’ять, Задільську – дев’ять [79].

Протягом перших двох десятиріч XVIІІ ст. Перемишльська земля утримувала не лише власні війська, але й армії чужих держав. Найбільш тривалий час перебували на її території саксонці. За роки Північної війни Руське воєводство було основним місцем зимових постоїв для польських військ. Не одержуючи регулярно платні за службу, деморалізовані боротьбою за владу між Августом ІІ і Станіславом Ліщинським коронні війська вдавалися до грабежів так же часто, як і чужоземні. В результаті переходів і постоїв військ населення зазнавало величезних збитків. І хоча центральна влада і керівництво військами неодноразово зверталися до військ із закликами дотримуватися порядку, деморалізовані солдати та молодші офіцери слабо реагували на ці заклики. Таким чином, після постоїв, переходів не тільки чужих, але й своїх військ селянин нерідко залишався без грошей, зерна на посів, продуктів харчування, продуктивної і робочої худоби, сільськогосподарського реманенту та домашнього начиння, але й без житла.

Нам не вдалося знайти доказів перебування народного героя Олекси Довбуша в Росохачі, хоч відомо, що в 1744 році він із своїми побратимами, перебуваючи в наших горах, відвідав Турківщину, сподіваючись на підтримку селян. Але пам’ятаю, що про нього старші люди в селі співали пісні, що засвідчувало про глибоку шану до цього захисника простих людей.

Мапа (та фраґмент мапи) вторгнення татар на Перемишльську землю в 1672 р.

Червоним кольором вказані райони, які зазнали найбільших знищень: