zommersteinhof

Концтабори для полонених та інтернованих з’явилися у системі ГУЛАГу в кінці війни на звільненій від гітлерівських окупантів території. Полонені цих таборів розбирали руїни, працювали на будівництві підприємств, доріг та на інших господарських роботах. Сітка таких таборів була і в Галичині. Через антисанітарію, голод, виснаження, хвороби смертність у них була висока. Тому при кожному таборі були закладені спецкладовища. При великих таборах діяли численні філії, померлих у них переважно ховали на місці – від 4 могил до кількох десятків.

У Львові були два: табір військовополонених МВС № 275, розміщений у корпусах колишньої в’язниці по вул. Замарстинівській (він мав 9 філій – на Львівщині, у Здолбунові, Чернівцях) і ОРБ № 392, у якому були виключно німці. У Самборі був табір МВС № 194 і спецшпиталь № 2149, у Стрию – табір МВС №232 (мав 7 філій) і шпиталь № 5998, у Золочеві – ОРБ 395.

У 1947-49 рр. усі ці табори були розформовані, їх в’язні репатрійовані, частково переведені до східних діючих таборів ГУЛАГу.

Лише в 1960 р., після приєднання СРСР до Женевських Угод, було прийняте рішення про облаштування найбільших кладовищ полонених. На Львівщині таких було визначено 5: два у Львові, по одному в Золочеві, Самборі і Стрию. На трьох із них були встановлені бетонні бордюри з номерами могил, на двох останніх – металеві таблички.

Були віддруковані і передані Міжнародному Червоному Хресту списки похованих на цих 5 кладовищах, де, крім прізвищ, імен, років народження, вказані військові звання, національність, точні дати смерті і номери могил. Через малописьменність і неохайність обслуги таборів, у багатьох випадках ці дані значно спотворені.

Усі інші кладовища полонених, великі й малі, підлягали знищенню і були передані для господарських потреб місцевому самоврядуванню. Але галичани, вірні християнським заповідям і звичаям предків, усіляко противилися знищенню та забудові вояцьких поховань, тому частина їх збереглася до здобуття Незалежності.

У 1994-95 роках дослідники „Пошуку” вивчили розтаємнені Львівським відділом виконання покарань УМВСУ і передані у Львівський облдержархів документи щодо таборів полонених, звірили офіційні списки з книгами смертності та іншими документами і внесли до них ряд виправлень та доповнень. Після цього відвідали усі зазначені там кладовища, вияснили стан їх збереження, опитали місцеве населення, розшукали місця розміщення таборів. Співпрацюючи з Фольксбундом при перепохованнях вояків Бродівської битви, вони запросили німецьких представників і показали збережені кладовища. Тоді ж передали представникам Фольксбунду та Берлінського архіву WASt виписки та схеми з досліджених архівних документів, копії відредагованих списків похованих, включаючи офіційно знищені кладовища.

Було прийняте рішення не переносити останки полонених на збірне кладовище в Потелич Рава-Руського району, куди згідно Угоди між Україною та Німеччиною Фольксбунд перезахоронює усіх німецьких вояків з нашого регіону.

Першим на кошти Фольксбунду було відновлене кладовище Львівського табору № 275, розміщене на горбі поза СШ № 81, що на вул. І. Мазепи. Там збереглися усі 330 бетонних плит з номерами квадратів і могил. Львівським установам був замовлений проект реставрації і проведені роботи: споруджений загальний хрест з написом, огорожа, впорядкована територія.