zommersteinhof

Понад століття тому на велетенському дереві у Поєзуїтському саду народилась маленька омела на ім'я Ямелина. Вона росла так високо, що бачила увесь Львів аж до Високого Замку. Там іще не було її родичів, тому що омели знають, що молодим деревам складно їх утримувати. Але Ямелині цілком вистачало товариства трьох старших сестер.

Чотири омели на старому дереві. Світлина початку 1900-х років

Сестрички-омели спостерігали за людьми, які приходили до саду, дивились, як закохані пари підходять до їхнього дерева, зупиняються прямо під ними і ніжно цілуються. Через деякий час поряд з деревом з'явився величний пам'ятник, клумба і лавки, тож люди почали приходити, щоби просто посидіти, відпочити або почитати газети.

Дещо нижче, на іншій великій гілці росли іще дві маленькі сестрички, від яких пташки приносили новини Ямелині і її старшим сестрам. За це вони дозволяли крилатим друзям ласувати своїми білими ягідками.

Дві омели-сестрички на нижній гілці. Світлина 1913 року

Влітку дерево обгорталось листям, ховаючи омели в густій кроні від пекучих сонячних променів. Але тоді їм не було видно людей, а закохані пари не заходили в тінь. В такі місяці Ямелина спостерігала за пташками, які шукали поживу, вирощували пташенят і виспівували радісних пісень.

Дерево з омелами влітку. Світлина 1910-16 років.

Був такий рік, коли восени дерева скинули листя, і сестрички-омели зауважили, що внизу щось змінилось. Перехожі мовчки і швидко проходили крізь парк, ніхто не прогулювався і не цілувався під деревом. А ті люди, що затримувались біля пам’ятника, були вдягнені у пом'яту сіру уніформу та дивні шапки. Вони топтали чоботями клумбу і сідали прямо на підніжжя пам'ятника, хоча зовсім поряд стояли зручні лавки.

Російські вояки під пам’ятником. Світлина періоду російської окупації

Крім того новоприбульці розмовляли якоюсь незнайомою мовою. Сестри звикли, що люди казали на них омела, ємьола або - дещо таємничо - містель, але ці іншомовні люди називали їх «відьмина мітла» або «помело». І це було неприємно…

Омели дивляться згори на людей. Світлина періоду російської окупації

Проте наступного року все повернулося на круги своя і сестри-омели знову побачили гарно вдягнених людей, які спокійно прогулювались по парку, відпочивали на лавках, а закохані знову підходили під дерево. Ямелина відчувала їхню радість і надію на щастя. І це було приємно.

Радісна атмосфера в парку.

Була іще одна тривожна осінь, коли навколо парку звучали постріли, а кулі відбивали гілки і кору з їхнього дерева. Омели не могли зрозуміти, чому посварились між собою люди, які ще недавно прогулювались разом по парку. Але доля людей їх не дуже цікавила. Найстрашніше було, коли горів дах якогось великого будинку неподалік і іскри боляче кусали вічнозелені листочки омел.

Згорілий дах Галицького сейму (нині ЛНУ ім. І. Франка). Світлина 1918 року

Через тридцять з лишнім років сестри-омели постаріли, але раділи усім своїм єством, коли дивились на чисельне потомство, що зайняло майже усі гілки старого дерева.

Сімейство омел. Світлина 1930-х років

Крім того, завдяки пташкам, молоді омели розсіялись ще й на сусідні дерева.

Молоді омели на дереві перед пам’ятником А. Голуховському. Світлина 1930-х років.

З того часу минуло майже століття. Немає вже того величного пам’ятника, немає теж і велетенського дерева. Але працьовиті пташки далі розносять насіння омел по навколишніх деревах, продовжуючи рід маленької омели по імені Ямелина...

Чисельне потомство омел на інших деревах парку. Фотоколаж зі світлин 1910-х років і 2021 року