zommersteinhof

У XVII-XVIII століттях почались перші вимірювання поверхні Землі для визначення параметрів, форми і розмірів планети. Найбільш масштабною працею було створення мережі тріангуляційних пунктів від Північного моря до Чорного, яка отримала назву Дуга Струве. Дугу вимірювали з 1816 по 1855 рік. Невід’ємною частиною цих робіт було вимірювання геодезичних базисів. Згодом ці вимірювання стали основою розвитку сучасної геодезії.

Перші базиси в Австрії виміряв єзуїт Йозеф Лісґаніґ, директор обсерваторії у Відні та майбутній професор університету у Львові.

У 1759 р. він розпочав неподалік м. Брно перші тригонометричні вимірювання, які згодом були поширені на всю територію Австрійської імперії. Тоді ж він визначив перший тригонометричний пункт в усій Центральній Європі (не існуюча нині дзвіниця єзуїтської каплиці св. Хреста під горою „Стром“ в Чехії). У 2-й пол. ХХ ст. цей пункт був відновлений у вигляді гранітного стовпа і включений до Державного реєстру культурних пам’яток ЧСР. На стовпі закріплена табличка з написом по-чеськи: „Центр каплиці. Перший тригонометричний пункт на території ЧСР, виміряний Й. Лісґаніґом у 1759 р. Нове визначення пункту виконала геодезична служба ЧСР 200 років після його створення“.

Чеський пункт прийшлось відновити, але в Австрії зберігся монумент, побудований у 1762 році за проектом Й. К. Лісґаніґа біля пункту першого базису з написом латиною: «За наказом їх величностей Франца і Марії Терезії Йозеф Лісґаніґ виміряв трьохградусну дугу на Віденському меридіані, а у 1762 році побудував цей монумент на північному кінці базису».

Це єдиний геодезичний базис XVIII ст. у Центральній і Східній Європі, який зберігся і використовується до нашого часу - він є складовою частиною тріангуляційної мережі 1-го класу Австрійської Республіки.

Фото 1. Пункт біля Брно. Джерело: encyklopedie.brna.cz Фото 2. Базова точка у Вінер-Нойштадті. Джерело: de.wikipedia

Ідея топографічної фіксації всіх земель, які перебувають під владою Габсбурґів, народилася на основі досвіду Семирічної війни (1756-1763), під час якої генерали австрійської армії, після військових невдач у Сілезії, зрозуміли гостру необхідність мати значно кращі карти. У 1763 році імператриця Марія Терезія розпорядилася створити докладну мапу усієї монархії. Основна робота по зйомці місцевості проходила вже за часів її сина, наступного імператора - Йосифа II. Тому в історії цей процес відомий більше як Йосифінське картографування (Josephinishe Landesaufnahme). Усі створені карти можна подивитись тут. Карти Галіції і Лодомерії зазвичай називають "Мапами фон Міґа", за прізвищем керівника - інженера, обер-лейтенанта Генерального Штабу Фрідріха фон Міґа.

До 1787 р були створені карти для більшості земель монархії на більш ніж 3500 аркушах. Тепер ці мапи показують нам ситуацію на початку епохи поділів Речі Посполитої, що вже перебувала під владою іншої держави, але ще до глибоких економічних і соціальних змін, які були викликані індустріалізацією ХІХ століття, розвитком міст, змін прав на власність та інших реформ, значними інженерними проектами або експлуатацією лісів і природних ресурсів. Саме тому карти фон Міґа є надзвичайно корисним джерелом для вивчення історії.

Щоби зрозуміти, який потужний стрибок вперед зробила картографія в кінці XVIII ст. варто порівняти зображення Львова на першій детальній карті Польщі Дж. А. Річчі Занноні (1772 р.) і карті Фрідріха фон Міга (1783 р.).

Фото 3. Порівняння двох карт

Після завершення Йосифінської фіксації робота була продовжена.

У 1806 р почався II етап військового картографування земель монархії, що тривав до 1862 року. Цей процес виявився настільки довгим, що багато створених карт на завершальній стадії виявились застарілими. Тому у 1869 р. почався III етап військового картографування, вже в метричному масштабі 1:25 000 і 1:75 000.

У 1873 р. Військовий Географічний Інститут у Відні (ВГІ АУ) почав будувати нову геодезичну мережу імперії Габсбурґів. Точкою відліку нульового рівня став рівень Адріатичного моря в Трієсті.

На головних тригонометричних пунктах встановлювались кам’яні обеліски. У Чехії збереглось два таких обеліски - пам’ятники військової тріангуляції 1862-1898 рр. Обидва зараховані до пам’яток культури Чехії і охороняються законом:

- 1873 року - біля с. Хеб на перехресті доріг до Маріанське Лазне та Карлові Вари;

- 1874 року – біля с. Влков в районі Наход, Краловоградецький край.

Фото 4. Обеліск біля Хеб. Джерело: encyklopedie.cheb.cz Фото 5. Обеліск біля Влков. Джерело: wikimedia.org

У 1875 р. ВГІ АУ виконав геодезичні вимірювання на теренах Західної України. Встановлено геодезичні пункти 1-го класу "Львів-Обсерваторія" і "Чернівці-Обсерваторія" та пункт 2-го класу "Гримайлів-Могила". Біля пункту "Чернівці-Обсерваторія" на території Чернівецького університету було встановлено бетонний обеліск.

Фото 6-7. Обеліск в Чернівецькому університеті. Джерело: freckle06.livejournal.com

У 1880 р. на будинку Львівської Політехніки було закладено вихідний пункт першої нівелірної мережі м. Львова (система висот Адріатична). В наш час цю нівелірний пункт зафіксовано як геодезичний артефакт ХІХ ст. Подекуди у Львові досі можна зустріти історичні таблички з буквами «Z.W.» (пол. Znak wysokości – Знак висоти).

Фото 8. Львівські знаки висоти. Автор Zommersteinhof

Під час зведення геодезичної мережі Австро-Угорщини було прийнято рішення встановити сім вихідних нівелірних точок ”Locus perennis” (лат. Вічне місце). Вони були вибрані на базі наукових досліджень у тих місцях, де ймовірність геологічних змін була найменшою. Закладні точки були зафіксовані на стабільних скельних масивах, а над ними ― встановлені однакові обеліски з написом латинською мовою (різниця була тільки в датах):

«Це постійне, точне вічне місце, визначене спеціальним апаратом, виготовленим в Австро-Угорщині, в Європейській системі широт і довгот. 1878».

В Україні одна з таких точок вважається за Центр Європи, хоча насправді це просто один з семи тріангуляційних пунктів. І навіть якщо б один з них був тогочасним центром Європи, то найімовірніше він був би встановлений в центрі імперії – Відні, але жодного з цих обелісків не було в центрі імперії.

Фото 9. Приклад обелісків "Locus Perrenis"

У 1897 р. був виміряний базис біля с. Сасово на Закарпатті. Кінцеві пункти базису були прив’язані ВГІ у Відні, а потім також ВГІ у Празі до тріангуляційних пунктів:

- Ostri vrh (нині пункт Гострий Верх) в Іршавському районі біля с. Малий Радовець;

- Siroki vrh (нині пункт пункт Рункул) – Хустському районі біля с. Вишково. Весною 1898 р. біля його кінцевих пунктів були побудовані невисокі бетонні монументи (див. фото).

У 1899 р. ВГІ АУ виміряно базис між селами Ходачків і Настасів біля Тернополя довжиною. Кінцеві пункти базиса було прив’язано до тріангуляційних пунктів 1-го класу Довжанка (нині пункт Янувка) і Кальне (нині пункт Станиславчик-Маковисько). Біля кінцевих пунктів базиса було встановлено бетонні монументи з написами. На жаль, єдине старе фото такого обеліску дуже неякісне (фото 10). Наразі невідомо, чи зберігся хоча б один з цих обелісків.

Фото 10. Монумент біля кінцевого пункту базису біля с. Сасово. Центральний архів геодезії, картографії і катастру у Празі.

У серпні 1928 р. був виміряний базис вздовж шосе Берегове-Мукачеве. На кінцевих пунктах базису були встановлені підвищення (висотою 0,85 м), які служили для прив’язки до тріагуляційних пунктів 1-го класу „Nagy hegy“ на пд.-сх. від Мукачевого і „Beregi Nagy hegy“ на пд.-сх. від Берегового. Крім того, в безпосередній близькості обох пунктів (в напрямі до поля) були побудовані бетонні монументи з штучного граніту, на яких були закріплені металічні дошки з надписами, напр. на північному монументі базису: „Triangulace Československé republiky / Severní konec základny / Délka 9600 m / Vojenský zeměpisný ústav 1928“ („Тріагуляція Чехословацької Республіки / Північний кінець базису / Військово-географічний інститут 1928“).

Для побудови геодезичної мережі використовувались високі об’єкти, напр. основи хрестів на церквах, вершки водонапірних башт, замкові або монастирські вежі, дерев’яні вишки і піраміди тощо.

Фото 11. Типи геодезичних пунктів.

На гірських вершинах і пагорбах над тригонометричними пунктами 1-го класу встановлювались залізо-бетонні обеліски. На території Українських Карпат їх є дев’ять (Велика, Пікуй, Маковиця, Стій, Мала Сивуля, Кам'янка, Менчул, Апецька, Говерла, Піп Іван Мармароський).
На карті видно, що усі вони розташовані на Закарпатті (Пікуй і Говерла - на вододільному хребті) і тільки Мала Сивуля знаходиться по галицькій стороні Карпат

Фото 12. Мапа розташування обелісків в Українських Карпатах

Складно сказати, коли саме були встановлені конкретні обеліски. Порівняння тригонометричних мереж Чехословаччини (мапа 1927 р.) і Польщі (мапа 1936 р.) дозволяє припустити, що обеліски на вершинах Пікуй, Говерла і Апецька з'явились між цими роками.
Треба додати, що обеліск на г. Пікуй на чеських і словацьких сайтах називають «Масариковим каменем», що пов'язують з тим, нібито його збудовано в пам’ять першого президента Чехословаччини Т. Г. Масарика (помер у 1937 р.).

Фото 13. Порівняння геодезичних мереж Чехословаччини і Польщі

Розбіжності тригонометричних мереж однак ставлять загадки: чому чехословацькі геодезисти міряли на Сивулю, а польські - змінили на Ігровище. Так залишилось донині, що не може не дивувати з двох причин: по-перше, чому вибір пав на плоску і широку вершину Ігровища, по-друге, чому бетонний стовп встановили на Малій Сивулі? В сучасній геодезичній мережі немає геопункту на Сивулі! Натомість на вершині Ігровища поневіряється гранітний куб з вирізьбленим хрестиком, який напевно доставили туди польські геодезисти.

Фото 14. Гранітний куб на Ігровищі (автор Zommersteinhof)

Досить дивно, що ніде немає загальнодоступної інформації про процес будування обелісків на гірських вершинах, адже це була величезна праця!
На невисокому пагорбі Веліш (Чехія) у 1942 р. для геодезичних цілей збудували цегляну колону. Можна побачити світлини процесу риття котловану, будування тимчасової рейкової доріжки для підйому будівельних матеріалів з допомогою лебідки. Але Веліш має висоту всього лиш 429 м над р. м. і тому там напевно не було дуже важко працювати.

Фото 15-17. Будівництво вежі на пагорбі Веліш. Джерело: interregion.cz/turistika/stavby

На фото 18 приведено креслення обеліску на Говерлі, де видно, що стовп разом з фундаментом заглиблюється під землю аж на 1 метр. Але в Чехії на г. Вєтрнік стоїть обеліск значно більший - його висота над землею – 7,5 м, а підземна частина - 3,5 м!!! Встановлення таких великих обелісків у високогірних умовах було насправді титанічною працею.

Фото 18. Говерла. Джерело: dgm.gki.com.ua Фото 19-20. Говерла в ??? роки і в 1930-ті роки

Решта обелісків і веж, знайдених «в нетрях інтернету»:

Вєлька Равка (Wielka Rawka) – Бєщади (Польща)
Хрищата (Chryszczata) - Бєщади (Польща)
Бараня Ґура (Barania Góra) - Сілезькі Бескиди (Польща)
Турбач (Turbacz) - Ґорце (Польща)
Радзєйова (Radziejowa) – Бескид Сондецький (Польща)
Явожинка-Тршицатек (Jaworzynka Trzycatek) - Сілезькі Бескиди (Польща, Чехія і Словаччина). Тристоронній обеліск встановлено у 1993 р. після "розлучення" Чехії і Словаччини.
Кременець (Kremenaros) - Буківські Верхи (Україна, Польща і Словаччина). Тристоронній гранітний обеліск.
Снєжка (Śnieżka) – Карконоше (Польща і Чехія). Прямокутна колона, збудована у 1824 р.
Краліцький Снєжнік (Śnieżnik) - Східні Судети (Польща і Чехія)
Мали Кривань (Malý Kriváň) – Мала Фатра (Словаччина)
Вигорлат (Vihorlat vrch) – Вигорлатські Врхи (Словаччина). Обеліск побудований тут у 1931-35 роках як один з 17 пунктів нової тригонометричної мережі 1-го класу в Чехословаччині.
Кралова гола (Kráľova hoľa) - Низькі Татри (Словаччина).
Мінчол (Minčol) – Черговські гори (Словаччина). Обеліск збудовано в часи першої Чехословацької Республіки, як один з 17 пунктів нової тригонометричної мережі 1-го класу.
Злати Стол (Zlatý Stôl) – Воловські гори (Словаччина). Обеліск побудований тут у 1931-35 роках як один з 17 пунктів нової тригонометричної мережі 1-го класу в Чехословаччині.
Девін (Děvín) – Павлівські пагорби (Чехія).
Марєнка (Mařenka) – Передгір'я Маренки (Чехія). Обеліск збудовано в часи першої Чехословацької Республіки
Садська (Sadská) – (Чехія). Вежу (а не обеліск) збудовано в 1936 р., як один з 17 пунктів (пункт № 12) нової тригонометричної мережі 1-го класу.
Високий Камінь (Vysoký kámen) - Яворіцька Врховіна (Чехія). Тригонометричний пункт виміряно у 1842 р., коли збудовано обеліск – незрозуміло.
Вєтрнік (Větrník) – Лішовський Праг (Чехія). Обеліск збудовано у 1865 р. Висота над землею – 7,5 м (підземна частина 3,5 м). Нижня квадратна основа - 1,3 м, верхня - 0,45 м. До речі, зовсім недалеко від Вєтрніка знаходиться один з пунктів «Locus perennis», який теж вважається Центром Європи.
Когут (Kohout) - Новоградське передгір’я (Чехія). Обеліск збудовано в 1867 р. Під ним є напис латинкою, який помилково трактують, як текст про іще один Центр Європи.
Баранец (Baranec) - Західні Татри (Словаччина).
Лиса Гора (Lysá hora) - Моравсько-Сілезькі Бескиди (Чехія). Обеліск - пам’ятник на честь хокеїста і тренера Івана Глінки, встановлений у 2004 р.
Веліш (Veliš) - район Чеського Раю (Чехія). Колону на пагорбіі Веліш побудовано у 1942 р. з цегли у формі багаторівневої піраміди з хрестоподібним планом нагорі, висота цегляної частини самої колони - 9,93 метра. Фундамент базується на квадратній основі розміром 3,5 х 3,5 метра на глибину 2,5 метра.

Тригонометричні пункти нижчого класу – це були гранітні стовпчики (т. зв. камені) з буквами «ТР» (Trigonometrische Punkt).
Паралельно ВГІ АУ працював над створенням військової тріангуляції, тому зустрічаються камені з буквами "МТ"(Militärische Triangulation). Камінь з написом «МТ 1902» було знайдено на г. Синяк на Гуцульщині.

На території Угорського Королівства були камені з написом «HP» (угор. Háromszögelési Pont, укр. Тріангуляційний Пункт). Різниця в термінах пов'язана з тим, що інженери-геодезисти, які займалися тріангуляцією, раніше були відомі як тригонометри.