zommersteinhof: (Default)
2024-04-16 11:36 am

Святий Ян Непомуцький - втрачені та збережені скульптури у Львові

    Маловідомий для українців святий Ян Непомуцький (Іван Непомук) є найпопулярнішим святим у Чехії і не тільки - сотні церков і каплиць, присвячених йому, тисячі його скульптурних та іконографічних зображень можна побачити не тільки в Європі, але й за океаном – у Південній Америці, Африці і навіть Азії.
    Католицька церква вшановує його пам'ять 16 травня. Тож вшануймо і ми цього святого, котрий колись був одним з покровителів нашого міста Львова!


Святий Ян Непомуцький. Фото Zommersteinhof

   
Зазвичай святого зображують у священичому облаченні:
сутані, роккетто і з біретою на голові. Атрибутами св. Яна Непомуцького є хрест у руці (найчастіше з розп’яттям - символом віри), пальмова гілка (символ мучеництва і перемоги), іноді палець на устах (символ збереженої таємниці сповіді), деколи книга, а також п'ять зірок на німбі навколо голови, що значно вирізняє його з-поміж інших святих, адже з зоряним німбом, головним чином, буває зображена іще тільки Діва Марія. Загалом у Європі налічуються десятки тисяч його зображень, а у світі близько 66 тисяч [1, 2].

   В Україні римо-католицька церква нараховує десять діючих святинь, присвячених св. Яну Непомуцькому – сім костелів і три каплиці [3]. Існує також дуже багато розсіяних по містах і селах скульптур, більшість з яких перебуває у вкрай незадовільному стані. З багатьох збережених, відновлених або відреставрованих скульптурних зображень святого мученика (а є їх щонайменше близько сотні) приведу приклад тільки шести: мистецьки виконані скульптури у с. Щирець на Львівщині, м. Ужгород, м. Бучач, а також зроблені народними майстрами фігури у селах Красів і Суходіл на Львівщині та с. Красне на Тернопільщині.


Скульптури св. Непомука у с. Щирець (фото Zommersteinhof), м. Ужгород [7], м. Бучач [8]с. Красів (фото Zommersteinhof)с. Суходіл [9], с. Красне [10]. 

   У Львові не було храму, присвяченого св. Яну Непомуцькому, але при костелі св. Анни з 1750-х рр.  діяло Братство св. Яна Непомуцена. У 1810 р. братчики встановили перед святинею кам’яну поліхромовану фігуру святого, яку можна помітити на старих світлинах. Більше знаний як захисник від повеней, св. Непомук є також покровителем подорожуючих, особливо паломників, тому його фігури часто зустрічаються на перехрестях і розвилках доріг. Очевидно, саме за цією логікою Братство встановило фігуру святого на роздоріжжі вулиць Городоцької та Янівської.


Літографія Йозефа Свободи 1865 р.

   На Кадастровій карті Львова 1849-1853 рр. автор дуже виразно зобразив фігуру св. Непомука з хрестом у лівій руці.


Кадастрова мапа Львова 1849-1853 рр.

   Цікаво, що на цю статую звернули увагу навіть автори «Географічного словника Польського королівства та інших слов’янських країв» [4], хоча, прямо скажемо, згадка про скульптури - рідкість на його сторінках. На жаль, після Другої світової війни скульптура зникла, тож представлена нижче світлина 1940-х років, можливо, була для неї останньою.
 

Поштівка 1941-1944 рр.

    Згідно легенд, святий Ян Непомуцький є покровителем мостів і вод та захисником від повеней. Тому в Чехії, починаючи від першої у світі скульптури святого на Карловому мості
[5], більшість таких фігур стоять поблизу річок. Очевидно, саме тому один зі львівських Непомуків стояв спочатку на мості перед готелем «De Russie» (пізніший готель «Жорж»), а у 1830-х роках був перенесений і встановлений на мості св. Яна (Непомука) [6] біля устя потоку Сорока до річки Полтви (в кінці сучасного пр. Шевченка). На Кадастровій карті бачимо фігурку святого з хрестом у руці, зображену прямо на "жовтоколірному" мості.


Кадастрова мапа Львова 1849-1853 рр.

   На наступній світлині виразно видно кам'яний міст над Полтвою і скульптуру святого покровителя мостів і вод
на високому п'єдесталі. 


Фігура св. Яна на мості над Полтвою. Фрагмент фото Юзефа Едера, 1870 р. (повне фото тут)

       У 1871 році площа св. Яна отримала нову назву – Академічна, а через 8 років річку було сховано під землю і святий Непомук залишився «не при справах»… Ще пізніше - у 1897 р. - домінантою цього місця став пам’ятник польському комедіографу Александрові Фредрі і деякий час обидві скульптури стояли по різні боки площі. Святий покровитель вод з сумом дивився на замуровану річку, а граф у задумі споглядав у сторону свого вже не існуючого палацу.


Фігура св. Яна і пам’ятник А. Фредрі на площі Академічній

   Очевидно, під час впорядкування площі у 1920-х роках  фігуру святого знову було перенесено, тим разом не надто далеко – на терасу перед костелом св. Миколая (тепер церква Покрови) [6]. Після ІІ світової війни ця скульптура, як і попередня, зникла безслідно.


Святий Ян Непомуцький перед костелом. Фото Марека Мюнца, 1910 рік

   Щодо іще однієї фігури через слабку якість світлини складно сказати напевно, чи це св. Ян. Але характеристично похилений силует скульптури і місце, де поблизу колись був міст через Полтву, дозволяє припустити, що це теж був святий Непомук з хрестом у правій руці.


Засклепіння Полтви біля театру Скарбека. Фото до 1890 р.

   Іще одна скульптура святого Яна Непомуцького стояла перед костелом Марії Магдалини. Вона височіла на прямокутному стовпі в’їзної брами до парафіального саду, поряд зі знаменитою капличкою Сикстів. На кадастровій мапі 1853 р. позначено обидві фігури, але не надто виразно. В радянські часи капличку було розбито, а фігура святого зникла. У 2020 р. капличку Сикстів було відреставровано, разом з огородженням, але стовп, на якому стояв св. Непомук, так і залишився порожнім…


Капличка Сикстів і св. Непомук у 1920-х рр. і у 2024 р. Фото Zommersteinhof

    Перед костелом св. Мартина (тепер церква Християн Віри Євангельської «Віфанія») св. Ян Непомуцький стояв обличчям до входу, вітаючи усіх вірних християн, що приходили помолитись і сповідатися. Цікаво, що ця скульптура теж позначена на Кадастровій карті 1853 року (обведена жовтим колом), хоч і не настільки виразно, як у попередніх прикладах. 


Кадастрова мапа Львова 1849-1853 рр.

   Після ІІ світової війни комуністична влада нищила скульптури святих в різних публічних місцях міста, а тут і поготів – на території монастиря було розташовано радянську військову частину.


Св. Ян Непомуцький перед костелом св. Мартина. Фото А. Ленкевича (поштівка 1938 р.)

   Крім фігури перед костелом, було іще скульптурне зображення у головному вівтарі. Відомо, що Йоган Ґеорґ Пінзель та Іоанн Ґертнер виконали для львівського костелу Святої Трійці (тепер Преображенська церква) бічні вівтарі. Крім того Пінзель у 1757 році додатково зробив для цих вітарів невеликі статуї святих Яна Непомука та Якима [11]. Дослідники припускають, що після закриття монастирів і храмів внаслідок реформи 1781 р. ці скульптури потрапили до костелу св. Мартина [12], а у 1789 р. були перевезені до костелу у Новому Милятині. 


Св. Ян Непомуцький з головного вівтаря костелу св. Мартина. Фото А. Бохнака, 1927 рік [13]

   
Усі вищезгадані скульптури можна віднести до теми «Львів, якого не повернеш», але не все пропало – у місті збереглося кілька скульптурних зображень святого Яна Непомуцького!

    Одне з них знаходиться у правій ніші фасаду церкви Святого Архистратига Михаїла на вул. Винниченка.


Святий Ян на фасаді церкви св. Михаїла. Фото Людмили Мігаль, 2020 рік

   Два скульптурних зображення св. Яна Непомуцького знаходяться у церкві св. Андрія на площі Соборній. Обидва були виконані Томасом Гуттером спільно із Конрадом Кутшенрайтером у 1736—1737 рр.

   Одна скульптура стоїть на вівтарі у бічній правій наві. Святий традиційно представлений у священичому вбранні - сутані, роккетто і біретою, а також з хрестом у правій руці.


Святий Ян у бічній правій наві. Фото Zommersteinhof

    Друга скульптура знаходиться у верхній частині вівтаря св. Антонія Падуанського, в оточенні ангелів, херувимів і путті. У правій руці святий тримає хрест з розп’яттям, а у лівій – пальмову гілку.


Святий Ян на бічному вівтарі. Фото Zommersteinhof

    Іще одна скульптура знаходиться на Личаківському цвинтарі (поле №12). Це досить незвичне розташування для опікуна потопаючих, подорожуючих, паломників, покровителя мостів і вод, захисника від повеней, першомученика таємниці сповіді і т. д. Можливо, саме таємниця сповіді стала причиною встановлення фігури над могилою Йоанни Каванни (Joanna Cavanna), що померла у 1874 році. Але в такому разі ця загадка навіки залишиться таїною таїн.


Скульптура св. Непомука на Личаківському цвинтарі. Фото Zommersteinhof

Джерела і примітки:

1Svatý Jan Nepomucký
2. Radio.cz/nepomuk (Фотогалерея: 61 скульптура св. Непомука з різних країн світу, в т.ч. з України)
3. Римо-католицька церква в Україні
. Згідно даних 2024 р. РКЦ в Україні має 9 діючих костелів, присвячених св. Яну Непомуцькому: у м. Дубно на Рівненщині, у м. Рахів на Закарпатті, у м. Бояни на Чернівеччині, у селах Завалійки і Заміхів на Хмельниччині, у с. Збручанське на Тернопільщині, у селах Куна і Махнівка на Винничині, у с. Пулини на Житомирщині, а також 3 каплиці: у с. Переходи на Тернопільщині, у селах Мальовниче і Тарасівка на Вінниччині.
4. "Słownik geograficznego Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich" (1884 рік, том V, стор. 517)
5. Wikipedia. Дерев'яна статуя Яна Непомуцького, ймовірно, стояла на Карловому мосту ще в 1657 р. Сьогоднішня статуя була встановлена ​​на мосту майже за півстоліття до його офіційної канонізації у 1729 році.
6. Fryderyk Papée "Historia miasta Lwowa w zarysie". 1924 r.
    "Біля устя Залізної Води до 30-х років стояв т. зв «мурований міст», а біля устя Пасіки — міст Св. Яна (Непомуцена), з якого згодом фігуру поставили перед костелом Св. Миколая. Верхня течія Полтви аж до устя Пасіки раніше називалося Сорока)"

7. Статуя Яну Непомуцькому в Ужгороді. Автор фото: СЕРП75ДНІПРО, CC-BY-SA-4.0, через Вікісховище
10. Село Красне: останнє відлуння бароко та народне сакральне мистецтво
11. Костел Пресвятої Трійці і монастир Тринітаріїв (Львів)
12. Jurij Smirnow. Kościół pw. Trójcy Przenajświętszej ojców Trynitarzy we Lwowie
   "Відсутність документів та описів унеможливлює визначення долі цінних скульптур та вівтарів. Тому такою інтригуючою виявилась нова інтерпретація походження комплексу пізньобарокових скульптур головного вівтаря костелу св. Мартина у Львові. Доведено, що чотири великі фігури святих (св. Петро, ​​св. Павло, св. Варвара та невстановлена ​​свята) і дві трохи менші (св. Йоаким та св. Ян Непомуцький) походять із тринітарської церкви і є твором Йогана Ґеорґа Пінзеля та Яна Єжи Ґертнера. Нині чотири з цих фігур знаходяться у музеї Й. Ґ. Пінзеля у Львові..."
13. Adam Bochnak. Naświetlanie rzeźby lwowskiej. Wydawnictwo: Instytut Sztuki PAN, 2008, str. 138
14. Kresowe Nepomuki: Litwa, Ukraina, Ruś Biała, Inflanty
.
zommersteinhof: (Default)
2024-03-21 11:02 am

Львівські міські вбиральні на старих фото

    Зазвичай таку тему починають з публічних туалетів Стародавнього Риму, але ми опустимо цей традиційний вступ, оскільки санітарно-гігієнічні здобутки тієї цивілізації були перекреслені «зачумленим» Середньовіччям. Вихід з цього почався аж у ХІХ столітті, коли у Парижі почали будувати публічні туалети. І все одно це були туалети того примітивного типу, які ми досі бачимо в селах. Відходи людської життєдіяльності з таких туалетів потрапляли до вигрібних ям або прямо до річок і потоків. Крім того, вони не були пристосовані для жінок.


Вбиральні Парижу у 1860 р. Фото Шарль Марвіль. Джерело: Ville de Paris

   У другій половині ХІХ ст. у великих містах Європи відбулась так звана «санітарна революція». Крім того, історики звернули увагу на те, що у великих містах магістрати почали отримувати скарги на сморід і публічне відправляння потреб. Люди раптом стали вразливими на те, що раніше їх зовсім не турбувало. У значній мірі це було пов’язано з закладанням міських парків, до яких охоче йшли люди навіть середнього класу, але в цих парках не було жодних туалетів.

   Вслід за Парижем перші публічні туалети почали з’являтись у Берліні, Вроцлаві та Брюсселі. Нарешті у 1883 р. муніципалітет Відня дав дозвіл приватній компанії Вільгельма Бетца (Wilhelm Beetz) на встановлення і експлуатацію перших в Австро-Угорщині громадських туалетів. Треба відмітити, що це були перші у Відні туалети для обох статей, адже пісуари для чоловіків були доступні з 1860-х років, в той час як жінки (а деколи і чоловіки) вели свої справи з т. зв. постачальниками послуг (нім. buttenweiber). Постачальники послуг ходили вулицями, переважно в масках, із великими дерев’яними відрами з кришками. Також вони мали широку накидку, котрою закривали городян в потребі від сторонніх очей.


Постачальниця послуг. Джерело: irmela-schautz.de

    У Львові у 1889 р. було розроблено проекти громадських вбиралень і вже у 1893 р. на Високому замку з’явились два дерев’яні виходки з вигрібними ямами [1]. Можна сміливо припустити, що знайти їхні фото напевно не вдасться.

    Справжнім проривом у цьому питанні стала Загальна Крайова Виставка 1894 р., до якої було підведено каналізацію і водопостачання. Завдяки цьому на виставковій території було збудовано декілька «ватерклозетів» для чоловіків і жінок. Усі вони були розташовані у дискретних місцях, щоби не кидались у вічі. На щастя, фотограф Е. Тшемеський зробив панораму виставки з такої сторони, що у кадр попав один з туалетів. Це найстарша світлина, на якій бачимо львівську громадську вбиральню – невеличкий будиночок на тлі Павільйону архітектури.


Загальна крайова виставка. Фото Едвард Тшемеський, 1894 рік

    Взірцем для цієї "малої архітектурної форми" явно були берлінські і віденські вбиральні: одноповерхова споруда закритого типу з заґратованими вікнами під головним карнизом та встановленим на даху видовженим дерев'яним ліхтарем з віконцями на петлях.


Громадська вбиральня на пл. Жандарменмаркт у Берліні. Фрагмент фото між 1890 і 1905 рр. (повне фото тут)

   Наступне в часопросторі фото львівського громадського туалету знаходимо на поштівці австро-угорських часів, а також на світлині Марека Мюнца, датованій 1912 роком [2]. Ці підземні вбиральні досі справно діють поблизу Галицького ринку.



Бернардинська площа (тепер пл. Соборна). Фото Марека Мюнца, 1912 р.

   На світлині М. Мюнца вбиральню не надто добре видно, але зате її видно на фото, зробленому з літака!


Фото, зроблене з літака. 1920-ті роки

    Вбиральні рідко потрапляють на фотографії, але одній із них пощастило. Вона була розташована поблизу такого популярного об’єкту, як Оперний театр, тому її досить часто можна побачити на світлинах і поштівках. Найстарше з відомих зображень 1915 року є на світлині Марека Мюнца (фото тут). Знаходилась вбиральня через дорогу від будинку на пр. Свободи, 29.


Міська вбиральня поблизу Оперного театру. Фото Марек Мюнц, 1925 р.

  
Стара поштівка часів Австро-Угорщини. Вбиральню видно на тлі Галицької ощадної каси 


Фрагмент світлини 1921 року. Повне фото тут

   Можна було б подумати, що це кіоск, але зверніть увагу на розташування об’єкту на мапі 1920 року. Якби це був кіоск, він був би повернутий входом до головної алеї проспекту, проте звідтам до нього немає навіть доступу. Ще й він був густо обсаджений кущами, щоби не кидатись у вічі. Крім того, у верхній частині будиночку видно заґратовані вікна, непотрібні для кіоску, але обов'язкові для вбиральні.


Фрагмент мапи "План врегулювання Середмістя. 1920 р."

    На тій самій мапі знаходимо туалет на колишніх Гетьманських Валах - навпроти будинку на пр. Свободи, 10. Він був збудований ще за Австро-Угорщини в період 1916-1917 pp. , коли були споруджені громадські вбиральні у підземеллі Ратуші, і на Стрілецькій площі (тепер пл. Д. Галицького). Як і попередній об’єкт на проспекті Свободи, цей туалет повернутий задньою стороною до центральної алеї. З різних боків до нього ведуть дві дискретні стежини.


Фрагмент мапи "План врегулювання Середмістя. 1920 р."

        На деяких старих світлинах можна його помітити, хоча досить часто він схований за густими гілками дерев. Придивившись, можна розпізнати заґратовані вікна під карнизом та встановлений на даху невеликий ліхтар. До речі, він дуже нагадує вбиральню у Берліні біля мосту Köpenicker Brücke (фото 1920 року тут).


Фрагмент світлини поч. ХХ ст. Повне фото тут

   Цікаво, що на світлині 1925 р. будиночку вже не видно. Очевидно, в цей час вже був збудований підземний туалет, який служить нам по сьогоднішній день.


Вид на проспект. Фрагмент світлини Марека Мюнца, 1925 р. Повне фото тут

   У нетрях інтернету знайшлось іще декілька світлин львівських громадських туалетів.

    На наступній світлині бачимо вбиральню Братів Мунд. На вході до вбиральні можна прочитати: "Przedsiębiorstwo dla urządzeń sanitarnych. Bracia Mund" (Підприємство санітарно-технічного обладнання). Брати заснували своє підприємство у Львові у 1898 р. Вони займались виробництвом будівельних матеріалів, кахлів, але також виготовляли умивальники, облаштовували та обслуговували громадські туалети [4].


Громадська вбиральня від підприємства Братів Мунд. Фото до 1914 р.

   Якщо про туалет від Братів Мунд немає інформації, де саме він стояв, то на наступній світлині все очевидно - зліва від вбиральні видно купол будівлі ЛНУ ім. І. Франка, а справа наріжний будинок на вул. Словацького, 18. Тобто цей не надто цікавий об’єкт стояв у парку там, де у 1938 р. було збудовано підземну вбиральню.


Вбиральня у парку Костюшка (тепер парк ім. І. Франко)

    У міжвоєнні роки було збудовано багато громадських туалетів, які пізніше зникли. Підземні вбиральні виявились тривалішими і продовжували функціонувати в часи СРСР. Останніми були збудовані туалети у сквері в кінці сучасної вулиці князя Романа (1927 р.) і на території Східних Торгів у сучасному Стрийському парку (1939 р.). Хтось може сказати, що їхній занепад є нашою провиною, адже за Радянського Союзу вони працювали. Але це не так - зверніть увагу, що за совітів не з'явилось жодної (!) нової вбиральні, просто радянський Львів паразитував на капіталістичних досягненнях Австро-Угорщини і Польщі. При цьому, залишивши тільки підземні туалети, довів їх до такого стану, що простіше було деякі з них просто закрити.


Продаж новорічних ялинок біля підземної вбиральні поблизу Галицького ринку. foto.karta подає, що це 1900-1914 рр. Narodowe archiwum cyfrowe дає більш широкий діапазон часу - 1880-1939 рр.

    Популярні колись підземні вбиральні мають значні мінуси: складне і коштовне обслуговування, недоступність для осіб з обмеженою мобільністю. Останніми роками міськради планує замінити підземний туалет на пр. Свободи на інклюзивну модульну вбиральню, до якої будуть мати доступ особи з інвалідністю [3].


Автоматизована модульна вбиральня. Фото з презентації ЛМР

    Це цілком слушна ідея, от тільки такий туалет буде разюче чужим для історичного оточення. А треба сказати, що усі старовинні вбиральні фірми «Вільгельм Бетц» у Відні були збірними залізними конструкціями, які легко встановлювались і демонтувались, якщо виникала потреба їх перенести. Тому, можливо у центрі Львова було би краще прикрити нові блискучі туалети залізними стінами під старовину?


Фантазія на тему ретро-вбиральні на пр. Свободи

Корисні посилання:

1. П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010
2. polona.pl. Збірка світлин Марена Мюнца
3. У Львові встановлять новий туалет за 4 мільйони гривень
4. Брати Мунд
5. Bedürfnisanstalt (Громадський туалет). Wikipedia.de
6. Les toilettes publiques de 1860 à nos jours (Громадські туалети Парижа з 1860 року до наших днів). 


zommersteinhof: (Default)
2021-08-13 10:20 am

Замарстинів 1930-х років

     На жаль, я не пам'ятаю, з якої польської газети я зробив ці вирізки. Тільки записав, що це 1930-й рік. Переклад з польської мови мій.

Тихий закуток у Замарстинові під Львовом

    "На виїзді з вулиці Ґрюнвальдської (нині вул. Інструментальна - Z.) у Замарстинові, за костелом отців Капуцинів, своєю стародавньою будовою загальну увагу привертає дім пана Яна Паславського, шевського майстра, вироби якого тішаться в Замарстинові великою популярністю і солідністю виконання. Біля цього дому в стилі старого садибного будинку кожного дня проходять не тільки багато мешканців цієї частини Замарстинова, але також незліченна кількість молочниць зі Ставків, Грибович, Бірок Домініканських, забезпечуючих Львів, котрі сюдою спішать через замарстинівські гори, як найкоротшою дорогою. На розміщеній вище фотографічній світлині бачимо такий момент, а також самого майстра пана Паславського, який з цікавістю придивляється до нашого фотоапарату."
                                                                                                                       (Фотографував редактор Данилюк)

Міст над Полтвою в Замарстинові



    «На розміщеній вище фотографічній світлині бачимо над урегульованою Полтвою бетонний міст у Замарстинові, приєднаному до Великого Львова. Через міст власне проїжджає один з міських автобусів, котрі постійно щогодини курсують між Львовом і Брюховичами.»
                                                                                                                         (Фотографував редактор Данилюк)

zommersteinhof: (Default)
2021-04-28 05:03 pm

Іронічно-історична байка про омелу на ім'я Ямелина

        Понад століття тому на велетенському дереві у Поєзуїтському саду народилась маленька омела на ім'я Ямелина. Вона росла так високо, що бачила увесь Львів аж до Високого Замку. Там іще не було її родичів, тому що омели знають, що молодим деревам складно їх утримувати. Але Ямелині цілком вистачало товариства трьох старших сестер.


Чотири омели на старому дереві. Світлина початку 1900-х років

     Сестрички-омели спостерігали за людьми, які приходили до саду, дивились, як закохані пари підходять до їхнього дерева, зупиняються прямо під ними і ніжно цілуються. Через деякий час поряд з деревом з'явився величний пам'ятник, клумба і лавки, тож люди почали приходити, щоби просто посидіти, відпочити або почитати газети.

    Дещо нижче, на іншій великій гілці росли іще дві маленькі сестрички, від яких пташки приносили новини Ямелині і її старшим сестрам. За це вони дозволяли крилатим друзям ласувати своїми білими ягідками.


Дві омели-сестрички на нижній гілці. Світлина 1913 року

     Влітку дерево обгорталось листям, ховаючи омели в густій кроні від пекучих сонячних променів. Але тоді їм не було видно людей, а закохані пари не заходили в тінь. В такі місяці Ямелина спостерігала за пташками, які шукали поживу, вирощували пташенят і виспівували радісних пісень.

Park Iwana Franki, ul. Marszałkowska (Uniwersytecka), Lww (Львів)
Дерево з омелами влітку. Світлина 1910-16 років.

       Був такий рік, коли восени дерева скинули листя, і сестрички-омели зауважили, що внизу щось змінилось. Перехожі мовчки і швидко проходили крізь парк, ніхто не прогулювався і не цілувався під деревом. А ті люди, що затримувались біля пам’ятника, були вдягнені у пом'яту сіру уніформу та дивні шапки. Вони топтали чоботями клумбу і сідали прямо на підніжжя пам'ятника, хоча зовсім поряд стояли зручні лавки.

 Сцена біля монумента Агенору Голуховському. Фото 1915 року
Російські вояки під пам’ятником. Світлина періоду російської окупації

    Крім того новоприбульці розмовляли якоюсь незнайомою мовою. Сестри звикли, що люди казали на них омела, ємьола або - дещо таємничо - містель, але ці іншомовні люди називали їх «відьмина мітла» або «помело». І це було неприємно…


Омели дивляться згори на людей. Світлина періоду російської окупації

     Проте наступного року все повернулося на круги своя і сестри-омели знову побачили гарно вдягнених людей, які спокійно прогулювались по парку, відпочивали на лавках, а закохані знову підходили під дерево. Ямелина відчувала їхню радість і надію на щастя. І це було приємно.


Радісна атмосфера в парку.

    
Була іще одна тривожна осінь, коли навколо парку звучали постріли, а кулі відбивали гілки і кору з їхнього дерева. Омели не могли зрозуміти, чому посварились між собою люди, які ще недавно прогулювались разом по парку.
Але доля людей їх не дуже цікавила. Найстрашніше було, коли горів дах якогось великого будинку неподалік і іскри боляче кусали вічнозелені листочки омел.

https://przystanekhistoria.pl/dokumenty/zalaczniki/166/166-132424.jpg
Згорілий дах Галицького сейму (нині ЛНУ ім. І. Франка). Світлина 1918 року

    Через тридцять з лишнім років сестри-омели постаріли, але раділи усім своїм єством, коли дивились на чисельне потомство, що зайняло майже усі гілки старого дерева.


Сімейство омел. Світлина 1930-х років

     Крім того, завдяки пташкам, молоді омели розсіялись ще й на сусідні дерева.


Молоді омели на дереві перед пам’ятником А. Голуховському. Світлина 1930-х років.

       З того часу минуло майже століття. Немає вже того величного пам’ятника, немає теж і велетенського дерева. Але працьовиті пташки далі розносять насіння омел по навколишніх деревах, продовжуючи рід маленької омели по імені Ямелина... 


Чисельне потомство омел на інших деревах парку. Фотоколаж зі світлин 1910-х років і  2021 року

zommersteinhof: (Default)
2021-03-07 02:38 pm

Замарстинів на світлинах: 100 років історії

    Замарстинів напевно не міг би похвалитись великою кількістю історичних світлин, якби не фотограф Юліан Дорош, який залишив чимало фотографій цієї бідної дільниці Львова у 1960-му році.

    У 1970-80 роках район значно змінився – перепланувались деякі вулиці і з'явились нові, виросли багатоповерхові житлові квартали, сховалась під землю Полтва тощо. Останнє десятиліття знову викликало зміни, особливо через забудову району висотними житловими будинками.


Фото 1. Замарстинів, 1930 рік. Джерело: Alex Friedman


Фото 2. Замарстинів, грудень 2020 р. Джерело: u-o-i.livejournal.com

     І якщо ще не так давно найвищим об'єктом вулиць Замарстинівська, Торф'яна, Миртова і Лінкольна була церква св. Йосафата (на фото 1-4 - обведена червоним колом), то в наш час цей храм з деяких вулиць майже не видно.

 
Фото 3-4. Вид на церкву св. Йосафата з вулиці Торф'яної. Автор Zommersteinhof

    На відміну від центру міста, околиці Львова зазнали настільки значних змін, що для того, щоби віднайти місця, які привернули увагу "ретро-фотографів", треба аналізувати старі і нові карти, рельєф місцевості, прокладати азимути, порівнювати будинки… На превеликий жаль, є такі місця, будинки, панорами і краєвиди, які втрачено безповоротно.

    Наприклад, наступне фото досить складно злокалізувати. Але перспектива Замкової гори і особливо місточок вдалині дозволяють ствердити, що це сучасна вулиця Інструментальна біля школи №81, яку в ті часи перетинав Голосківський потік (тепер він схований під землю). На щастя, Юліан Дорош - автор цього фото - робив описи світлин, тож тут немає сумнівів. Але якщо у 1950-60-х роках тут були поля і городи, то зараз з цього місця вже не побачиш Замкової гори, тільки гору Лису (Лева).

Замарстинів, кінець 1950-х років 
Фото 5. Вид на Замкову гору з вулиці Інструментальної. Автор Ю. Дорош
Фото 6. Вид на Лису гору з вулиці Інструментальної. Автор Zommersteinhof

   Однак якщо пройтись по Інструментальній в сторону вулиці Лінкольна, то ми побачимо таку саму перспективу Замкової гори. Цей краєвид підтверджує, що фото зроблено з вул. Інструментальної, от тільки місточка і потічка тут ніколи не було.


Фото 7. Вид на Замкову гору з початку вулиці Інструментальної. Автор Zommersteinhof

    Така сама перспектива зустрічається на ще одній світлині Ю. Дороша. Це вулиця Весняна. З легкістю упізнається найближчий будинок - він іще зберіг ліпнину, хоча втратив вікно і отримав другий поверх. На жаль, від виду на Замкову гору лишився тільки вершечок Копця Люблінської Унії, який можна помітити між будівлею фабрики «Галка» і високим сірим дахом якогось будинку.

  
Фото 8-9. Вид на Замкову гору з початку вулиці Інструментальної. Автори Ю. Дорош (photo-lviv.in.ua) і Zommersteinhof

    Знаменитий фотограф Юліан Дорош під час мандрівки по Замарстинову, очевидно, вподобав кам'яницю на розі вулиць Городничої і Б. Тена і зробив їй аж два «портрети». В наш час цей будинок має дуже приємний і охайний вигляд.

 

 
Фото 10-13. Кам'яниця на розі Городницької і Б.Тена. Автори Ю. Дорош (photo-lviv.in.ua) і Zommersteinhof

   До речі, між вулицями Весняна і Б. Тена є чудова вуличка Сінна. Тут найкраще збереглась типова одноповерхова забудова замарстинівських вуличок. На одному з будинків навіть залишилась дата «1905». 

 
Фото 14. Вулиця Львівська (тепер Замарстинівська). Джерело: kawiarniany.pl
Фото 15. Типова забудова Замарстинова на прикладі вул. Сінної. Автор Zommersteinhof


    Найближчим до попередніх локацій є будинок на Замарстинівській, 112. Перша світлина – авторства Марека Мюнца 1930 року, друга – Ю. Дороша 1960-х років і третя – 2018 року. Можна помітити, що зміни торкнулись тільки входу до будинку: до війни були широкі сходи, на світлині Дороша вони забудовані, а в наш час від цього входу взагалі відмовились.

 
Фото 16. Відкриття Будинку Здоров'я на вулиці Замарстинівській у 1930-му році. Автор Марек Мюнц.
Фото 17. Вулиця Замарстинівська, 112. Автор Ю. Дорош (photo-lviv.in.ua)


Фото 18. Вул. Замарстинівська, 112. Автор Zommersteinhof

     Однією з найбільш популярних в інтернеті світлин Ю. Дороша є фотографія перехрестя вулиць Липинського і Замарстинівської у 1960-му році. Тоді 
ще не було сучасної вулиці Липинського - до початку 1980-х років це було перехрестя вулиць 700-річчя Львова і Калініна (див. мапу 1977 року). 


Фото 19. Перехрестя. Автор Ю. Дорош (photo-lviv.in.ua)

На сайті lvivcenter.org є ще одна його світлина цього місця з проїжджаючим запряженим возом. Я використав її на наступному фото, де червоними лініями показано будинки на бічних вулицях Підрічній і Покутській.


Фото 20. Графічне пояснення місцезнаходження існуючих досі будинків. Сучасне фото - Zommersteinhof.

    Будинки на вул. Підрічній №9, №7, №5 (збудовані у 1915 – 1930 роках) збереглись напрочуд чудово. Зміни помітні тільки на будинку №9, де розбудовано другий поверх, а також на будинку №7, де замуровано центральну браму. Зберігся також будинок на вул. Покутській №1 (збудований у 1930 році). Він вирізняється незвичним односхилим дахом.



Фото 21-22. будинки №9, 7, 5 на вул. Підрічній. Автори Ю. Дорош і Zommersteinhof


Фото 23. 
будинок на вул. Покутській, 1. Автор Zommersteinhof


   Далі за перехрестям значною спорудою вулиці Замарстинівської є будинок, який раніше був кінотеатром ім. Т. Шевченка, а тепер – після незначної перебудови - належить Львівській філії Українського товариства сліпих (УТОС). 

 
Фото 24. Кінотеатр ім. Т. Шевченка, 1960-ті роки. Фотограф невідомий. Джерело: lvivcenter.org
Фото 25. Будинок Львівській філії Українського товариства сліпих (УТОС)


    По іншій стороні вулиці стоїть будинок №133а, який декілька років тому було видозмінено - збільшено вікна, утеплено фасад і змінено дах. Не можна стверджувати, що це та сама кам'яниця, яку сфотографував Ю. Дорош, але навіть якщо це різні будинки, між ними є подібність.

 

Фото 26-27. Будинки садибного типу. Автори Ю. Дорош (photo-lviv.in.ua) і Zommersteinhof

     Прогулюючись далі, не можна обминути увагою вже згадувану церкву св. Йосафата. До війни це був костел св. Франциска Асизького, збудований у 1927-1930 рр. за проєктом арх. Яна Сас-Зубрицького. У радянські часи його призначення було змінено - в ньому знаходилось фільмосховище Управління кінофікації. З початку 1990-х років колишній костел перейшов до УГКЦ. Редемптористи провели чудову реставрацію і адаптували інтер'єр до потреб східного обряду. 
В принципі, ззовні святиня збереглась майже незмінною. 

   
Фото 28. Костел св. Франциска Асизького, 1930-ті роки 
Фото 29. Церква св. Йосафата, 2021 рік. Автор Zommersteinhof

    Але не можна цього ж сказати про колишній парафіяльний будинок, який стоїть одразу за храмом. Він був збудований за проєктом В. Дайчака з кінотеатром всередині. В радянські часи тут відбувався перегляд фільмів, які зберігались в недіючому костелі. Потім ця інституція закрилась і нові господарі – Рахункова палата України - зробили реконструкцію з надбудовою. Тепер в цьому будинку годі впізнати попередню будівлю, але, що б там не казали, вийшло гарно.

 
Фото 30. Фільмотека, 1990-ті роки. 
Фото 31. Рахункова палата України, 2021 рік. Автор Zommersteinhof

    Одразу за Рахунковою палатою вулиця Лінкольна активно забудовується висотними будинками, тому костел з неї вже не побачиш. Наразі іще помітно над новобудовою його ліхтар з хрестом, але це питання декількох днів… І тому більше ніхто, крім мешканців найближчого будинку, вже не зможе зробити світлину церкви на тлі заходу сонця...

 
Фото 32. Костел св. Франциска Асизького і парафіальний будинок, 1930-ті роки 


Фото 33. Церква св. Йосафата, 2010 рік. Автор Zommersteinhof



Фото 34. Церква св. Йосафата, 2017 рік. Автор Zommersteinhof


Фото 35. Вид в сторону церкви св. Йосафата, 09.03.2021 рік. Автор Zommersteinhof

    Непарній стороні вулиці Лінкольна пощастило – тут залишився незабудованим парк і вид на церкву тепер обмежують тільки дерева.

 
  
Фото 36. Костел св. Франциска Асизького, 1930-ті роки 
Фото 37. Склад фільмів і плівок, 1980-ті роки. Автор Ілля Павлюк (istpravda.com.ua)
Фото 38. Вид на церкву св. Йосафата з парку, 07.03.2021 рік. Автор Zommersteinhof


     У цьому парку є дитячий майданчик - найстарший в усьому районі. Тож, можливо, син Ю. Дороша відпочиває саме біля неї? На старій світлині видно паркан, який міг тягнутись вздовж вулиці Миртової. У 1980-х роках влада почала забудову цього кварталу високими будинками. П’ятиповерховий будинок, який видно за дитячим майданчиком, збудовано у 1980-х роках.

Львів, Замарстинів, син Юліана Дороша Андрій сидить на лавочці, травень 1960 року. Світлина Юліана Дороша 
Фото 39. Син Ю. Дороша відпочиває на лавці. Автор Ю. Дорош (photo-lviv.in.ua)
Фото 40. Дитячий майданчик в розі вулиць Лінкольна і Миртової. Автор Zommersteinhof

    Навпроти парку, по непарній стороні вулиці збереглося декілька старих одноповерхових будинків, але вони поступово щезають. На
GoogleMaps ще досі можна побачити хатку зі залишком напису «Fryzier» (укр. перукар), але її вже немає...

 
Фото 41. Будинок на вул. Замарстинівській, 157. Скріншот звідси.


Фото 42. Ділянка 
на вул. Замарстинівській, 157 станом на 07.03.2021 р. Автор Zommersteinhof

Так само немає вже корпусів Львівського інструментального заводу – тут буде житловий квартал.

 
Фото 43. Фабрика спирту та дріжджів Лінденберґа, 1915 р. Джерело: "Львівська Політехніка"

  
Фото 44. Інструментальний завод, 2015 р. Автор Ігор Мельник
Фото 45. Заводські будинки знесено, за огорожею - територія будівництва житлового кварталу, 2021 р. Автор Zommersteinhof

    На Замарстинові залишилось мало старих будинків хатнього типу. Зрештою, життя у них було дуже незручне і люди, як можуть, так і розширюють свою житлову площу: хтось надбудовує поверх, хтось добудовує кімнати, але частіше такі будинки зносять і ставлять нові, зручніші.

    Ось такі будинки напевно невдовзі знесуть. Найчастіше в них доживають віку люди похилого віку, які керуються логікою "от ми помремо, а тоді робіть собі, що хочете!"

 
Фото 46-47. Старенькі будинки на вулицях Замарстинівській і Уманській. Автор Zommersteinhof

     Проте є приклади іншого підходу до стареньких будинків, особливо якщо це були кам'яниці. Показовою є вулиця Сінна - там потихеньку відновлюють старенькі будинки. І завдяки такому дбайливому ставленню деякі вулички залишаться для нас і нащадків наочним свідоцтвом, як виглядав старий Замарстинів сто років тому.

 

Фото 48-50. Будинки на вулиці Сінній. Автор Zommersteinhof

zommersteinhof: (Default)
2020-11-30 02:39 pm

Втрачені храми Верховини-Жабйого

     Старі світлини завжди нагадують нам про щось забуте, змінене або втрачене. 
Деколи це рідні та знайомі, деколи будівлі або парки, а деколи цілі міста або села... 

    Так виглядає сучасна панорама центральної частини 
смт. Верховина (до 1962 р. - село Жаб'є). Правіше величезного шкільного будинку помітно покриті блискучою бляхою верхи церкви Успіння Пресвятої Богородиці. 


Панорама Верховини 2014 року. Фото ©Yuriy Buriak

   Але на старовинних панорамах виділялась зовсім інша будівля. Це був мурований побілений римо-католицький костел, який яскраво відрізнявся від потемнілих дерев'яних будинків і про який тепер пам'ятають хіба тільки старші люди.

 

Поштівки з панорамою Слупійки - історичної дільниці Верховини.

Read more... )
zommersteinhof: (Default)
2020-02-18 04:23 pm

Одна з найдавніших фотографій Високого Замку

 Одна з найдавніших фотографій Львова: вид на Високий Замок, 1869 рік. Автор - Юзеф Едер.
На світлині іще видно фрагмент муру Високого Замку, який залишився до нашого часу (лівіше від будиночка на верхній терасі).
Жартома можна сказати, що на світлині справа видно кафе біля паркінґу на вул. Кривоноса.
І тоді стає зрозуміло, де пізніше проклали траверсну дорогу до ресторану "Високий Замок", а також стежку, по якій в наш час йдуть сходи на верхню терасу Замкової гори.

700

  У lvivcenter стверджується, що фото зроблено від "Червоного кляштора" (тобто з вул. Кривоноса, 6). Але це місце надто низько розташоване для позиції фотографа, адже на передньому плані видно дахи будинків, а отже, скоріше за все, це фото зроблено з пагорба над вул. Довбуша, 14. От тільки тоді не було дерев і новобудов...

  

Для кращого зрозуміння, де на фотографії знаходиться існуючий донині фрагмент муру Високого Замку додам іще дві світлини 1870-х років, зроблені з майбутньої верхньої тераси (автор світлин - Теодор Шайнок).

  
...
zommersteinhof: (Default)
2015-01-23 12:23 pm

Ворохта. Пансіонат "Меля"

    Якщо у Ворохті піднятись доріжкою обабіч старенької церкви в сторону хребта Ворохтянський, то на другому боці долинки потоку Войтул можна зауважити великий будинок. Зрештою, його складно не помітити, бо це найбільша будівля в долині. Його видно навіть на великій панорамі Ворохти. Принаймні наразі...


Панорама Ворохти. Автор світлини Андрій Алексенко

    На жаль, навіть здалека видно, що зараз стан об'єкту не найкращий: вибиті вікна, відсутні балюстради балконів тощо. Хоча дах усе ще прикриває будівлю від дощу, а тому, можливо, ще не все пропало...

 
Фото стану будинку у 2007 році (автор Jacek Czubiński)


Фото стану будинку у  2015 році (автор Zommersteinhof)

   Ця вілла знала кращі часи!

    У  довоєнній газеті "Kurjer Lwowski" 02.11.1932 р. було розміщено рекламу першокласного пансіонату "Меля", названого іменем дружини власника Міхала Ковча:

   "32 комфортних сонячних кімнати з балконами. Мальовниче розташування з видом на чудову панораму Чорногори. Пансіонат прикритий з півночі горами, вкритими густим смерековим лісом, неподалік Народного дому. Замовлення приймає адміністрація"
Читати далі... )    Після війни нова влада замінила пансіонат в багатоквартирний будинок. Усім відомо, як в радянські часи комунальні служби "дбали" про стан будинків, але практично нічого не змінилось і пострадянські часи. Однак найгірші часи настали у 2005 р., коли з аварійної будівлі відселили усіх мешканців. Будинок без мешканців - це як пусте тіло без душі... Згодом деградуючий об'єкт потрапив у приватні руки, але замість якихось відновлювальних робіт, новий господар у 2012 р. приступив до розбірки колишнього пансіонату...

    Коли я дивлюсь на цей пансіонат та на інші - колись славетні - вілли і санаторії Ворохти, завжди згадую слова пісні Віктора Морозова "То було так давно":
            То ніколи си не верне,
            Скорше світ си переверне,
            Так ніколи вже не буде...
            Не то місто, не ті люди...
zommersteinhof: (Default)
2014-12-04 02:08 pm

Скульптури в Галицькому Сеймі

До другої світової війни в Галицькому Сеймі по обидва боки від центральної осі будинку на рівні га­лереї перед входом до зали засідань раніше знаходилися дві скульптурні групи, виконані Зиґмунтом Трембецьким (Zygmunt Trembecki, 1847-1922). Ці гру­пи представляли чотирьох польських і давньоруських прави­телів: князів Мєшка І (Mieszko I) та Володимира Великого, які запро­ва­дили християнство, а також короля Казимира Великого (Kaziemerz Wielki) та князя Яро­слава Мудрого.
Під час Другої світової війни або відразу ж після неї ці скульптури безслідно зникли.



Фото з сайту risu.org.ua/ua/


Скульптури короля Казимира і князя Ярослава Мудрого.
Автор світлинни Адам Ленкевич.


На сайті
www.audiovis.nac.gov.pl є іще одне фото:

Галицький сейм

Опис світлини: Учасники курсу. Видно м. ін. професорів теологічної кафедри: отця Пйотра Стаха (1) і отця Щепана Шидельського (2). Дата: 1931-07. Автор Вележинський Л. ( Wieleżyński L.)