Кожен, хто ходив на г. Парашку, пам'ятає останню галявину перед виходом на хребет. Але мало хто знає, що до війни тут був туристичний притулок або схроніско (з польської мови "
schronisko"). Ця галявина називається Черенище і на ній дуже зручно перепочивати після довгого лісового переходу. Деколи туристи з наметами ставлять тут біваки, позаяк на хребті досить часто дують сильні вітри, а тут завжди затишно, та ще й неподалік є джерело.
Як було би добре в наш час мати такий прихисток на маршруті "Сколе - Парашка". Він безумовно користався би значною популярністю серед туристів.
Трошки історії. У 1930 році було створено Дрогобицько-Бориславський Відділ Польського Татранського Товариства (ПТТ) і в тому ж році було відкрито нічліжну інфраструктуру з використанням вже існуючих об'єктів: в Орові під Цюховим Ділом у будинку фірми Gazolina S.A. (на 29 туристів) та біля Майданського Потоку (в Мальмансталі) у будівлі фірми Godulla (на 23 особи). У 1932 році Відділ орендував у спілки братів Ґредлів п'ять мисливських будинків і облаштував у них незагосподаровані туристичні притулки: на Зелеміні, на Магурі, під Магієм, на Буковинках біля Тухлі і на галявині Черенище, прямо на маршруті зі Сколього на Парашку.
Незагосподарованими притулками називались будинки для туристів, в яких не було обслуги і постійно ніхто не проживав, наприклад, опікун або сторож. Натомість власник або орендар (приватна людина чи туристична організація) мусив дбати про стан будинку і піклуватись про наявність в ньому усього, що потрібно туристам - ліжка або нари, пічка, дрова, казанки, посуд тощо.
Мапа 1935 року, на якій буквами "Schr" позначено схроніско. На доданих фото - галявина Черенище і оголошення про відкриття притулку.
Сколівське Коло Дрогобицького Відділу ПТТ провело ремонти деяких будиночків з метою розвитку ще й зимового туризму: було змінено підлогу, дахи, нари і пічки. В результаті у 1933 році на Черенищі було відкрито повноцінне цілорічне загосподароване схроніско.
Схроніско ПТТ на Черенищі під хребтом Парашки (фото з колекції М. Орловича)
На цій світлині не видно, як саме виглядала будівля притулку, але нічого особливого в ній не було, оскільки це був типовий мисливський будинок, подібний до схроніска на Тростяні, яке також було влаштоване в хатці ґредлівської лісової служби і відкрито у лютому 1934 року.
Схроніско на Тростяні. Світлина Романа Пухальського, друга половина 1930-х років Попри невеликі розміри в будинку було 10 ліжок і 20 сінників на нарах. Взимку в ньому могло заночувати 10 туристів. В 1935 році з'явилась інформація, що ПТТ вирішило провести ремонт і підвищити категорію об'єкту. Але роком пізніше ці плани було відкинуто. З того часу притулок стояв незагосподарованим, а ключі до нього туристи могли отримати в бюро ПТТ в Скольому, яке в той час знаходилось в будинку Польського Гімнастичного Товариства "Сокіл".
Будинок Польського Гімнастичного Товариства "Сокіл"
На жаль, як і усі інші високогірні туристичні об'єкти в Українських Карпатах, схроніско на Черенищі зникло у воєнному лихолітті. Мало того, після Другої світової війни було впроваджено бездушне слово "турбаза", а назва схроніско потрапила під заборону, оскільки асоціювалася з бандерівським рухом. Зрештою це не було далеким від правди, оскільки різні високогірні колиби, хатки і будинки часто використовувались вояками УПА, яких в околицях гори Парашки не бракувало!.
З часом про притулок на Черенищі усі забули, аж раптом у 1986 році в Лондоні вийшла друком збірка поезій Войцеха Ліса-Ольшевського (1905 р., Львів - 1986 р., літературний псевдонім Войцех Леополіта), який у 1932 році працював сколівським міським суддею. І хоча його поезія не надто високого рівня, однак вона безумовно цінна, як кожні ностальгічні спогади людини, яка була закохана в гори і викладала пережиті емоції на аркушах паперу. У цій збірці є вірш "Черенище над Сколем", уривки з якого варто привести (переклад дослівний, повний вірш польською мовою -
тут). Коли читаєш цей вірш, складається враження, що ти йдеш разом з поетом - і бачиш, і чуєш, і відчуваєш те саме, про що він так влучно написав.
Черенище над Сколем
"Скільки ж спогадів пов'язано з цією назвою.
Я бачу Сколе!
Та стрімка доріжка, що веде вгору
Над яром глибоким, крізь вітроломи,
Що бурі творили роками -
А над Опором містечко і будинки,
Що понад рікою присіли півколом -
Залізнична колія, що повзе по долині.
Відголос потягу, що сопе десь в далині,
І це сопіння луною з гір вертається,
І від Парашки схилів відбиваючись,
поволі свій ритм і силу втрачає,
Хвилями десь у світі широкому зникає.
Ідемо разом тою дорогою по схилу
до Черенища. Шум ріки допливає
І заспокоює серце своєї музики чаром.
І тиша навколо! Така собою чарівним
І так чудесним для людини є даром. /.../
Ми входимо до лісу!
Між буки, що ведуть нас до полонини,
обабіч джерельця, при вузькій стежині,
ну! і перед собою кінець мандрівки маємо.
Мисливський будинок з видом далеким
на Синьовидне, де обидві ріки,
Опір зі Стриєм збігаються разом. /.../
Там лінія лісу, в половині перерізана
стрімкою стежиною, що веде на вершини
Хребта Парашки.
З неї панорама навколо замкнена
Через Магуру, Зелемінь, Великий
Та інші вершини - хто зараз їх пам'ятає -
А я їх назви міг би слухати, як музику."
- R. Bogdziewicz "Schroniska górskie od Beskidu Śląskiego do Czarnohory w latach 1874-1945";
- Wojciech Leopolita "Żar Gasna̦cej Watry", Redakcya "Kwartalnika Kresowego", Londyn, 1986, t. 1
-
Wschodniokarpackie wiersze Wojciecha Leopolity. Almanach Karpacki "Płaj" №48, 2014 rok
-
Przegląd turystyczny. Organ PTT. Sierpień 1933 roku
