До теми німецьких колоній

[zommersteinhof]

 Олешко О.П., Гайнц Г.К.

ФОРМУВАННЯ МЕРЕЖІ ТА ОСНОВНІ ТИПИ ПЛАНУВАЛЬНИХ СТРУКТУР НІМЕЦЬКИХ КОЛОНІЙ У ГАЛИЧИНІ КІНЦЯ ХVIII - ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Національний університет „Львівська політехніка“ Львів

В процесі інтеграції України з Європейськими країнами виникає потреба вирішення проблем вивчення та збереження спадщини різних етносів, які проживали на її території. Інтерес до цієї тематики зумовлений ще й високим рівнем вивченості колонізаційних процесів в Європі у сер. ХVІІІ - ХІХ ст. та недостатньою вивченістю даної проблеми в Україні. Катастрофічний сучасний стан поселень німецьких колоністів, яких залишилось близько 10 % від закладених, також є потужнім сигналом до підняття цієї тематики в дослідженнях та необхідності обґрунтування цінності спадщини німецьких колоністів для історії архітектури і містобудування України.

Статистичні матеріали періоду 1772-1918 рр. дозволяють визначити величину колоній та об’єктивно охарактеризувати явище колонізації. У виданнях наукової літератури 1918-1939 рр. вперше зроблено спроби розглянути окремі планувальні структури поселень. Опубліковано схему однієї (колонія Дорнфельд) з 6-ти найбільших колоній, яка характеризується як містечкове поселення, засноване згідно німецьких традицій к. ХІV ст. Ще раз тематика німецьких поселень в Галичині піднімається у II-й пол. XX ст. вихідцями з колишніх колоній у вигляді спогадів з використанням деяких архівних джерел, які вони могли перевезти у Німеччину під час евакуації. Проводяться дослідження генеалогічних структур колоністів, розвитку суспільної організації, шкільництва, методів ведення сільського господарства, етнографії тощо. Вперше проводиться спроба класифікувати планувальні структури поселень, яка виконується на прикладі 8 схем. В професійній літературі останніх років згадуються лише окремі колонії. Вивченню питання німецької колонізації Галичини присвячений значний об’єм наукової, краєзнавчої і популярної літератури, питання архітектури і містобудування розглядаються, практично, виключно у наукових працях.

Період к. ХVІІІ - поч. ХІХ ст. в Європі характеризується структурною реорганізацією історично-сформованих планувальних структур окремих міст та теоретичним опрацюванням нових принципів закладення поселень. Так звана аграрна колонізація, утвореного від 1772 р. у складі Австрійської монархії Коронного Краю Галичини і Володимирщини, була одним з проявів нової урбанізаційної політики Австрійської імперії, яка трактувала свої нові східні провінції як слабо-заселені і промислово відсталі території. Це дозволяло уряду згідно з міждержавним договором переселяти німців з Південно-Західної Німеччини, Надрейння, Палатинату тощо. Кінець XVIII ст. був часом загального панування в урядових сферах "популяційної" теорії, яка пропагувала збільшення населення як джерела податкової і військової сили держави. На відміну від заходів, які застосовувалися на інших територіях Європи, австрійська колонізація у відносно густозаселеній Галичині полягала у доповненні існуючої системи розселення новими поселеннями, а кількість переселених за весь період к. ХVІІІ - поч. ХХ ст. у сільську місцевість німців становила близько 2 % всього населення. Галичина не мала великих земель, придатних для колонізації, тому можливості розвитку мережі німецьких поселень були надзвичайно обмеженими.

Колонізаційні заходи в Галичині поділяються на державні та приватні акції, яким відповідають певні періоди. Етапи державної колонізації: 1-й період - 1774-1781 (Марія Терезія) - охоплював тільки міську колонізацію (купців і ремісників), проте нові поселення не закладались. 2-й період - 1781-1785 (Йосиф II) - проведена широка колонізаційна політика, яка передбачала сільську колонізацію. На цей час припадає найбільша хвиля німецького розселення і закладення колоній у Галичині. 3-й період - 1785-1802 і 4-й - 1802- 1805 р.р. (Франц ІІ) - відбувається спад колонізаційного руху, загальне число колоністів становило близько однієї третьої поселенців Йосифінського.

До 1830 р. у невеликих кількостях поселяли німців на державних ґрунтах, натомість приватні власники спроваджували колоністів, починаючи від 1783 р. до 1870 рр., але у відносно дрібні колонії. В результаті розвитку мережі розселення німецьких колоністів до 1918р. на території Коронного Краю Галичини і Володимирщини загальна кількість поселень становила 360. А на території Галичини в сучасних межах України (Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей) нараховувалось близько 200 поселень, з них 55% складали дрібні колонії з кількістю населення 30-100 осіб, 34% - середньовеликі - 101-300 осіб, 11 % (23 колонії) вважались великими - 301-1000 осіб. На к. XIX ст. кількість німецького населення в Галичині становила 228 тис. осіб (3,5% від загальної кількості населення), половина з якого населення міст. Таким чином великих демографічних змін австрійська колонізація в Галичині не спричинила.

"Головні нормалі для поселень" у Австрійській імперії, подібно як для міст у період Ренесансу, регламентували принципи планувального закладення колоній і типи забудови. Колонії були закладені на державних землях, які були отримані шляхом секуляризації клерикальних земель, а також у межах приватних маєтків. Колонії відрізняються від місцевих сіл особливостями розташування, які на секуляризованих землях розташовувались всередині орного масиву, в інших випадках - на землях, що згідно із традицією в регіоні не заселялись - це верхів'я гряд і пагорбів, або ж на землях, які підлягали осушенню чи корчуванню.

Автономними поселеннями німецьких колоністів були поселення першої генерації: Stammsiedlung (корінні), та Tochtersiedlung (дочірні). Пізніше забудова німецьких колоністів розташовувалась в старих українських чи польських селах серед селянських господарств, т. зв. Einsiedlung (колонійні вселення).

По відношенні до існуючого села поселення німецьких колоністів утворювали:
1- самостійну структурну одиницю - ґміну, тобто окреме поселення зі своїми грунтами (Кенігсау, Йозефсберг, Брігідау тощо);
2 - новозакладене село (як присілок) в існуючій ґміні (Йосифів, Вайзенберг);
3 - кілька дрібних поселень в межах окремої кадастральної земельної одиниці (навколо Городка, Коломиї, Радехова);
4 - продовження планувальної структури села вздовж існуючих вулиць (Угартсталь);
5 - дисперсне поширення окремих забудувань в існуючому селі (Мервичі).

Як правило, колонії закладались на певну кількість поселенців у центрі виділеної землі з таким розрахунком, щоб поле було продовженням забудованого двору. Система регулярних польових доріг поширювалась до меж поселення. Близькорозташовані колонії сполучались прямолінійними, незважаючи на рельєф, новопротрасованими шляхами, об’єднуючи розкидані колонії у первинні структури із центром та підпорядкованими дрібними колоніями. Елементи системності поселень німецьких колоністів включали мережу релігійних та освітніх закладів із власною ієрархією. Всі поселення, що закладались наприкінці XVIII ст. і в XIX ст., відзначаються твердою прямолінійністю і значною шириною головних доріг. При розплануванні ділянок використовувався принцип симетрії відносно осі головної вулиці. Геометрично правильні структури колоній, закладені у Галичині з використанням обмеженого числа типів, відзначаються різноманітністю вирішень. Як і при колонізаційних заходах в інших землях, більшість колоній Галичини відносяться за планувальною структурою до лінійного вуличного типу. Помітна залежність класифікації планувального вирішення поселень німецьких колоністів від типології їх величини. Так, дрібні поселення вирішуються виключно як лінійні, середні - лінійні або комбінованої структури, великі є прикладами застосування вповні зрілих класицистичних теорій формотворення. Для поселень німецьких колоністів Галичини при зобов'язуючих жорстких регулярних схемах притаманна багатоваріантність вирішень та прецизійність опрацювання кожного окремого генерального плану.

Основні планувальні типи:

1. Лінійна структура у новозакладених поселеннях поділяється на ряд підвидів:

1.1. Вулична однорядна - колонія Бекерсдорф (с. Новосілка Підгаєцького р-ну Тернопільської обл.)
1.2. Вулична дворядна - колонія Айнзідель (с. Сердиця Пустомитівського р-ну Львівської обл.)
1.3. Вулична ускладнена - колонія Кранцберґ (м. Дубляни Жовківського р-ну Львівської обл.).
1.4. - тупикова (замкнена) - колонія Унтерберґ (с. Підберізці Пустомитівського р-ну Львівської обл.)
1.5. - паралельно-вулична - колонія Ґартфельд (с. Речичани Городоцького р-ну Львівської обл.)
1.6. - вулично-квартальна - колонія Ґельзендорф (с. Загірне Стрийського р-ну Львівської обл.)
1.7. - вулична хрестова - колонія Конопківка (с. Конопківка Теребовлянського р-ну Тернопільської обл.)
1.8. - вулична комбінована - колонія Кайзерсдорф (с. Калинів Самбірського р-ну Львівськох обл.)

2. Компактна структура.

2.1. Прямокутно-гратчаста - колонія Дорнфельд (с. Тернопілля Миколаївського р-ну Львівської обл.)
2.2. Пентагональна - колонія Кенігсау. (с. Рівне Дрогобицького р-ну Львівської обл.)

Висновки.

На основі проведених досліджень і опрацьованого матеріалу можна говорити про те що німецькі колоні Галичини займають особливе місце серед колонізаційних містобудівельних утворень у Європі. Найбільший інтерес представляють складніші, т.зв. шахові або прямокутно-гратчасті структури колоній. Складались вони з мережі прямокутних кварталів, перетнутих головними вулицями, продовжуючи принцип римського військового табору. Планування відповідає загальноприйнятим урбанізаційним європейським засадам, оскільки в основу містобудування класицизму покладено поєднання сітки прямокутних кварталів з площами різних, геометрично визначених форм. А планувальна структура колонії Кенігсау є унікальною не тільки для регіону але й для європейського містобудування.

Джерело: Научные труды SWorld (2016 рік) 
Додатково: Мапа німецьких колоній