zommersteinhof | А. Вельоха "Юліуш Дуткевич – перший фотограф Гуцульщини"

Анджей Вельоха

«Юліуш Дуткевич – перший фотограф Гуцульщини»

Альманах Карпатський «Плай» №58, 2019 рік
Переклад з польської мови Zommersteinhof

Уважні читачі моєї статті в альманаху "Плай" № 57 "Делегат Татранського Товариства під Чорногорою" напевно пам'ятають відповідь відця Софрона Вітвицького на прохання Максиміліана Новицького «надіслати зображення, на якому представлено гуцулів або тутешню околицю». Звучала вона так: Imposibilia nemo obligatur, що треба перекласти як "ні від кого не можна вимагати неможливих речей". Автор цих слів мав рацію, у 1875 році – все захворювання про це – ще не існували жодної фотографії гуцулів і Гуцульщини, принаймні напевно не існували фотографії, зроблені на природі.

Тож хто був тим першим, який сфотографував гуцулів і коли це сталося?

Треба знати, що найдавніша відома фотографія гуцулів під назвою «Родина у святкових костюмах. Русини горяни (гуцули) із села Луги Мармарошського повіту північно-східної Угорщини» була представлена вже у квітні 1867 р. на виставці «Слов'янський світ» у московському Манежі та пізніше неодноразово відтворювана, в т. ч. у вигляді ксилографії. За представлення галицьких і угорських русинів на цій виставці відповідав Яків Головацький, який уже в 1830-х роках мандрував по Гуцульщині, а в 1839 р. досяг навіть Лугу, але він ніколи не був фотографом. Зрештою в цей період мало хто знає, що таке фотографія. Отже, все вказує на те, що московська фотографія була зроблена в якомусь ательє під час організації вище названої виставки і на ньому зображені місцеві статистики, одягнені в костюми, що привіз Я. Головацький (світлина тут).

«Русини горяни (гуцули) із села Луги Мармарошського повіту північно-східної Угорщини»

В останній чверті ХІХ ст. в Галичині та Буковині з'явилося чимало місцевих фотографів, у коло яких входила й Гуцульщина, але побічно. Серед них були: Оскар Ґальтер, який мав фотоательє в Радівцях, фотографував буковинських гуцулів і співпрацював із живописцем Зіґмунтом Айдукевичем; я. Герман з ательє у Чернівцях і Львові; Едвард Тшемеський зі Львова, що розпочав діяльність з початку 70-х років, інший львівський фотограф Юзеф Едер, що працював з 1861 р. і мав фотоательє у Станиславові та Яссах; Альфред Силкевич з Тернополя; Теодозій Багринович з Чернівців і Львова; львів'янин Едмунд Рембецький.Усі вони мають поодинокі студійні світлини гуцулів, а Тшемеський і Рембецький також мають пленерні знімки, але зроблені вже після 1890 р. Але жодного з них виключно, ані можна навіть разом узятих, не порівняти з Юліушем Дуткевичем із Коломиї,

Презентацію його доробку потрібно було б розпочати кількома словами про нього самого, але з цим є поважний клопіт, оскільки ми маємо дуже мало інформації. Невідомо навіть, коли і де він народився і коли помер. Щоправда, Ксенія Кебузинська [2] з Університету Торонто подає як рік його народження - 1834 р., а як місце – м. Будапешт, але із застереженням «ймовірно», і без посилання на будь-які документи. Що гірше, ми також абсолютно нічого не знаємо, де Дуткевич здобув кваліфікацію фотографа, а в ті часи це не було знань, які можна було б отримати будь-де.

Першу добру датовану інформацію про Юліуша Дуткевича маємо з кінця 1869 року. Це доносити до нас Загальний станиславівський календар за 1870 р., застосований для використання всіма мешканцями, в рекламі, розміщеній на п'ятій з кінця сторінки.

Реклама фотоательє Юліуша Дуткевича зі станиславівського календаря.

Давайте важливо прочитати це оголошення та спробувати отримати з нього якомога більше інформації. Наприклад, що означає фразу "новооблаштований закладений"? Щоб зрозуміти її, можна бути корисним знати, що 28 вересня 1868 року Станиславів постраждав від найбільшої пожежі у вашій історії. Згоріли майже всі дерев'яні будинки в центрі, повністю вигоріла площа Ринок разом з ратушею. Пожежа почалася на вул. Липовій, у безпосередній близькості від будинку Антонія Суханка - тодішнього бургомістра Станиславова. Чи можна це позначати, що «новооблаштований заклад», що знаходиться в будинку доктора Суханка – це продовження діяльності, перерваної пожежі, чи зовсім нова ініціатива?

Перший варіант, здається, підтверджується повідомленням, що містить у цьому оголошенні про володіння «великим запасом краєвидів з околиці Галичини (особливо придністровських)», які фотографії, мабуть, були зроблені раніше. Отже, ми можемо з певною обережністю припустити, що Дуткевич фотографував уже з середини 1860-х років і що він міг уже тоді працювати у Станиславові.

Здається, що саме з тих «придністровських краєвидів» Дуткевича, знятих у 1960-х роках, трохи збереглися до наших часів. Серед них, між іншими, краєвиди наддністрянських сіл Чудиківці та Єпископське Устя (зараз - Устя), замки в Раковці та Чернеліці, а також села на російському боці кордону: Жванець, Чорнокозинці, Ісаківці, перебіковці і Вітківці [3]. Можливо, з того ж часу переходять фотографії сусіднього Бучача.

Викликає подів технічний зміст реклами, яка багато розповідає про знання та вміння Дуткевича. Він пропонує фотографії різних розмірів «за останнім винаходом», а також випалювання їх на порцеляні, склі та емалі. Питання, де і коли він цього навчився, залишається без відповіді.

Реклама ательє Дуткевича повторюється в станиславівських календарях за 1871 та 1873 роки. У першому додатково пропонуються «історичні картини» та «портрети різних визначних пам’яток», у другому — інформація про наявність «у значній кількості «сімейної групи Його Цісарської Величності Франца Йосифа I», яка була Найяснішим паном прийнята і відзначена». На реверсах картонів з фотографіями Дуткевича з пізнішого періоду поруч із цісарською медаллю стоїть дата 1871 — чи б це була нагорода за фотографії, зроблені цісарській родині, «прийняті й відзначені» Францом Йосифом?

З галицької преси ми можемо довідатися, що 9 листопада 1873 року Юліуш Дуткевич взяв участь у зборах, викликаних редакцією «Goniec Stanisławowski», що було на межі банкрутства, на якому дискутували щодо потреби видання місцевого часопису. Тож, схоже, він був шанованою людиною і з його думкою в місці рахувалися [4].

Сучасний український портал про Івано-Франківськ надає інформацію з тогочасної преси регулярно про те, що в місті відбувалися фотовиставки і що в лютому 1874 року можна було побачити роботи Юліуша Дуткевича, які представляли краєвиди Станіславова у великих форматах. Ніби то було визнано (авторка Олена Бучик не вказує джерело), що фотографії були зроблені дуже майстерно і викликали схвалення у публікації [5].

Можна припустити, що, працюючи у Станиславові принаймні кілька років, Дуткевич зробив якісь фотографії міста. На жаль, мабуть жодного з них не збереглося. Мені вдалося знайти лише два реверси портретних фотографій із станиславівського ательє Дуткевича. Один із них створює у своїй статті Галина Ніцея [6]. На ньому без жодного прикрас напис: „Zakład Fotograficzny. i. конц. Drukarnia kart Wizytowech. i Adresowe, Juliusza Dutkiewicza w Stanisławowie” (Фотографічний заклад. i. конц. Друкарня візитів. і Адресове, Юліуша Дуткевича у Станиславові). Як погодити цей текст — лінгвістично неграмотний — зі змістом реклами в Календарі, в яких немає жодного слова про друкарню? Єдине пояснення – цей реверс походить із часів більш ранньої діяльності Дуткевича, ще до пожежі міста.

Натомість, в колекції Румунської національної бібліотеки є два портрети у форматі carte de visite — чоловіки та жінки — підписані Юліусом Дуткевичем на аверсі та відбитком «Photographien von Julius Dutkiewicz Suceava» на реверсі. Вони жодним чином не датовані, але, судячи з простої палітурки, невеликого формату та не найкращої якості виконання, можна допустити, що вони походять з перших років діяльності нашого фотографа. Можливо, як і багато інших фотографів, які мали закладки в різних містах, Дуткевич також мав свою філію в Сучаві. Тут варто згадати, що залізничне сполучення між Станиславовим і Сучавою було відкрито лише в 1869 році.

Реверси фотографій Юліуша Дуткевича до 1880 року

Але це ще не все. Був Дуткевич і у Львові. Відомі реверси фотографій з його львівського ательє, яке він деякий час провадив на площі Маріацької біля готелю «Європейський» разом із Ю. Вангом [7], пропонуючи там, між іншим, випалювання фотографій на порцеляні. Автори Давньої львівської фотографії 1839–1939 рр. припускають, що це сталося близько 1875 р. [8]

Другий станиславівський аверс фотографії Дуткевича виразно більш оздобний і лінгвістично також бездоганний. Цікаво, що його графічна форма ідентична коломийському аверсу. Найімовірніше, вони походять з часу, коли Дуткевич паралельно провадив ательє в Станиславові та Коломиї, тобто з середини 1970-х років.

І все ж таки Юліуш Дуткевич асоціюється переважно з Коломиєю. Тільки тут інформація теж дуже неповна. Наталя Храбатин у статті «Станиславівські фотоательє та фотографи», розміщеній на сайті «Галицького кореспондента» [9], пише, що перша фотовиставка в Коломиї відбулася в 1871 р. і на ній були представлені світлини Юліуша Дуткевича, але, на жаль, не подає жодних джерел походження цієї інформації. Тому ми не знаємо, коли наш герой відкрив ательє в цьому місті і де воно знаходилося. Ми приречені робити висновки з уривчастої інформації про події з його участю, що з’являлися в тогочасній пресі.

Однією з таких подій було завершення в листопаді 1878 р. перед трибуналом у Коломиї нашумівшого процесу над тринадцятьма гуцулами, членами банди Юри Драгирука [10]. Про банду, її вчинки та жалісний кінець ми напишемо в окремій статті, тут же обмежимося нагадуванням того факту, що – як повідомляла "Gazeta Narodowa" – наприкінці процесу голова коломийського трибуналу суддя Владислав Кавецький запросив місцевого фотографа Дуткевича, щоби сфотографувати притягнутих до відповідальності злочинців і сам трибунал разом із прокурором [11].

Фотографія банди Драгірука, зроблена Юліушем Дуткевичем у листопаді 1878 року. Стоять (злива направо): Яків Гондарук, Микола Кемічук, Федір Бесащук, Лесь Рептик, Стефан Порчук; сидять у другому ряду: Дмитер Ґонсецький, Юра Драгірук, Миколай Драгірук, Лук'єн Мазян; сидять у першому ряду: Василь Чуртко, Семен Мицканюк, Іван Мицканюк, Василь Зеленюк. Текст внизу: «Банда розбійників з Жабйого, засуджена судом присяжних у Коломиї». Джерело: Halcyon dec. 2014 рік

Зроблені тоді фотографії дійшли до наших часів і є унікальним документом епохи. Ці симпатичні, впевнені в собі молоді люди катували своїх жертв, обливаючи їх киплячою смолою, щоб розкрити інформацію про приховані гроші. Після вироку трибуналу, що присудив їм довгі роки в'язниці, жоден з ними вже ніколи не повернеться до рідного села, а їхній ватажок через півроку повисне на шибениці, у дворі коломийської Ратуші.

Чи були вони першими гуцулами перед об'єктивом Дуткевича? Здається, що з деякою обережністю ми можемо відповісти на це питання ствердно.

Крім фотографії тринадцяти підсудних Дуткевич зробив принаймні кілька портретів учасників банди, в т. ч. їхнього ватажка Юрія Драгірука, Дмитра Ґонсецького та Лук'єна Мазяна.

Анна Гердедюк, тітка Юри Драгирука, Лук'єна Мазян і Дмитро Ґонсецький. Джерело: Halcyon dec. 2014 рік

І групове фото, і три відомі мені портрети, здається, були зроблені в одному місці. На всіх них видно підлогу з широких дошок та встановлене в глибині намальоване тло, характерне для тогочасних студійних фотографій. Показово, що портрет Ґонсецького був наклеєний на картонну коробку з відбитком «Станиславові Ю. Дуткевич». Найімовірніше, альбуміновий відбиток є дещо більшого розміру, ніж відведене для нього місце на картоні, і закриває верхню частину друкованого напису «фотограф у Станиславові». Тож можна зрозуміти, що Дуткевич або водночас керував закладами в Станиславові та Коломиї, або використав картон зі старих запасів. Це може означати, що в Коломиї у 1878 р. він тільки починав свою діяльність. Проте йому, мабуть, тут сподобалося, оскільки з 1880 року він згадує вже тільки це місто як свою резиденцію.

Як стало, що Дуткевич взявся за фотографування гуцульських краєвидів, а насамперед Чорногорі? Для відповіді на це питання слід заглибитися в документи та звіти перших років діяльності Чорногірського відділу Татранського товариства в Коломиї. Особливо цінними є численні розповіді секретаря відділу Чорногірського відділу, а водночас жвавого журналіста Марцелія Туркавського. Наприклад, він пише про першу поїздку Відділу, яка відбулася 10 червня 1878 року і мала за мету вершину Рокити:

«Перед початком походу на Рокиту зібрані туристи скористалися присутністю попередньо замовленого коломийського фотографа, щоб дати з себе під брамою зазнімкувати вид. Члени правління та комітету на конях зайняли почесну першу позицію під самою тріумфальною аркою брами, всі інші групи туристів і присутніх селян стали перед нами розвернутою шеренгою [було близько 400 осіб. всього – А. В.].

Кожна присутній намагався висунутися вперед настільки, щоб і хоча б його голова була вивчена. Двічі фотографував той непорадний майстер хімії наш образ, на нещастя цікаві чародійським мистецтвом гуцули вдерлися до його фотографічного кабінету на самій вершині й розбили його скло (принаймні так він стверджував). Тож не дивно, що фотограма цілости з складених шматочків скла, вийшла дуже посередньо...» [26]

Чим невезучим фотографом був Юліуш Дуткевич? Дуже ймовірно, хоча, звісно, були й інші фотографії в Коломиї. Можливо, Дуткевича вирізняло те, що він уже мав досвід фотозйомки на природі, про що свідчать пейзажі, запропоновані в його рекламі. І якщо так, то керівництво Чорногірського відділу не збентежила цю першу невдачу. Знову надаймо слово Марцелію Туркавському, який у книзі «Спогади Чорногорі» пише таке:

«[Липень 1879 р.] Довший час ми носилися з думкою, вважаємо бездоганним, видати свою вартість альбом чорногірських краєвидів, хоча б у меншому розмірі і не так зразково виконаний (зрештою ми в Коломиї!), як щось давно опублікований у Кракові чудовий татранський альбом. . Тепер була чудова нагода здійснити цей план, після чого при наочному огляді гірських краєвидів ми могли показати фотографуючому місці (сторони) більш красиві та рідкісні; з цієї причини Правління водночас прийняло субвенцію 50 рейнських злотих місцевому фотографу, пану Д., який товаришив би нам із відповідним пристроєм і, відповідно до умов, доставив певну кількість фотографічних видів, з якими був складений альбом; але цей проект, який, до речі, досі не покинутий, затримався через непередбачені ресурси, а саме з причини тимчасового від'їзду згаданого виконавця з Коломиї.»

До речі, секретар Туркавський чудово будував своє речення, а останнє з наведених вище цитат є просто шедевром. Пан Д. - це безсумнівно Юліуш Дуткевич, а проект 1879 р. затримався, але ненадовго, а лише на рік. Це сталося з причини того, що Чорногірський відділ Т. Т. створив у вересні 1879 р. організаційний комітет «Етнографічної виставки Покуття», який одразу почав активно працювати. Тут, до речі, варто відзначити, що до складу комітету, зокрема, увійшли: Владислав Пшибиславський, який був його головою, та Владислав Кавецький, активні діячі Чорногірського відділу, два роки тому були членами Коломийського трибуналу, сфотографовані Дуткевичем під час суду над Драгіруком. . .

Виставка стала безпрецедентною підставою з далекосяжними наслідками для розширеного етнографічного дослідження Гуцульщини, для розвитку Чорногірського відділу, і - як вийшло - для самого Дуткевича. Ми вже писали про це в альманасі «Płaj» №12, тому повторюватися не буду, звернувши увагу проте на представлені на ній фотографії. Незамінний Марцелій Туркавський пише в брошурі, виданій у 1880 році після старіння краківського часопису «Czas»:

«Для того, щоб і відділ фотографічних міг виглядати на виставці якомога краще, а відзначити, включив повну збірку краєвидів і типів Покуття, звичайно, окремі, виставковий комітет уклав домовленості з місцевим фотографом Дуткевичем, який зобов’язувався надати альбом (два примірники для виставки) з усіх повітів, особливо види Чорногорі, за відповідну винагороду (за кожну фотографію краєвидів у міністерському форматі 5 рейнських злотих, типів - 2 рейнських злотих). Треба також справедливо визнати, що виконавець альбому свого нелегкого завдання досить успішно». Таким чином на цій експозиції ми мали довгий ряд виставлених на стіні або розміщених на столах фотографій з торгової точки Покуття, дуже вдалі партії Чорногорі, напр., Говерлі, Попа Івана, Шпиць, притулку Ґреґоровича в Ґаджині,досить багато гуцульських і покутських мешканців, не менш багатих мальовничих краєвидів Городенщини, серед яких вирізнялися краєвиди на руїні Раковця на Дністрі, старого замку в Чернелиці, села Ясенова Пільного та багатьох інших. З міста та Коломийського повіту віддавна мав цей же фотограф багато гарних світлин, тому вони були дуже корисні для цієї колекції.» [12]

Будинок етнографічної виставки в Коломиї. Світлина Ю. Дуткевича. Джерело: Österreichische Nationalbibliothek

Якщо у вересні 1880 року відвідувачі виставки в Коломиї вже могли милуватися замовленими фотографіями, то Дуткевич мав їх зробити влітку 1880 року. Це підтверджує Леопольд Вайгель, член оргкомітету виставки, який писав, що в 1880 році коломийський фотограф Юліуш Дуткевич з його допомогою фотографував Чорногору. У чому полягала ця допомога, ми можемо тільки здогадатися. Ймовірно, вона полягала в першу чергу у визначених місцях, які варто фотографувати, але, ймовірно, також у допомозі дістатися до них. [13]

Тож ми вже знаємо, що перші світлини Чорногорі увійшли до альбомів, підготовлених до коломийської виставки. Сьогодні, окрім описів і звітів з огляду, ми маємо два альбоми, які відповідають, швидше за все, ідентичні або такі, що були підготовлені для неї.

Перший – альбом із Львівського музею етнографії та художнього промислу. У шкіряній палітурці він містить 71 фотографію кабінетного формату (нім. Kabinettformat) та має назву "Покуття. Типи 1880" [Тип, типаж - людина з характерною зовнішністю, яка служить моделлю для художника, скульптора, фотографа]. Описи, надруковані на картонних підкладках, рукописні анотації Владислава Пшибиславського на світлинах, а також походження з його бібліотеки вказують на те, що альбом міг бути скомплектований під час виставки.Можливо, це той альбом, про який Пшибиславський згадує в листі до Оскара Кольберга від 17 червня 1881 року: «Щодо фотографій, то я охоче вам позичу, а точніше вишлю, тому що мої фотографії переплетені в один альбом, краєвиди і типи є великими для великих». посилки, але напишіть мені, що вам потрібно, я візьму від Дуткевича."

Другий — «Альбом Покуття», який зараз знаходиться в колекції Бібліотеки рідкісних книг Томаса Фішера в Університеті Торонто і походить із колекції онука видатного колекціонера Емерика Гуттен-Чапського (1828–1896). Про особливості його створення ми нічого не знаємо, але його вміст, подібний із львівським альбомом, показав про те, що він міг бути укладений під час виставки в Коломиї. З 67 фотографій у ньому 47 – краєвиди, 26 із яких – Чорногора та її найближчі околиці. Більшість фотографій описані так, що червоний на картоні, над альбуміновим відбитком, видно напис «Покуття», нижче — назва повіту. Внизу, під світлиною, її опис, а ще нижче такий текст: «Накладом і старанням Комітету етнографічної виставки в Коломиї - фотографував Юліуш Дуткевич».Поодинокі фотографії, описані таким же чином, також можна знайти в музеях, в т. ч. в Національному музеї в Кракові. Серед зібраних у цьому альбомі відмінно описаних і оформлених світлин є фотографія банди Драгірука 1878 року, про яку я згадував вище.

Аналізуючи збережені світлини Дуткевича, можна з великою частиною ймовірності стверджувати, що високогірні краєвиди Чорногорі він фотографував лише один раз за свій кар'єру, а саме у 1880 році за допомогою Вайгеля. Безперечно, це були перші світлини Чорногори, зроблені щоправда через двадцять років після перших фотографій Татр, але піонерські у Східних Карпатах, тому варто приділити їм трохи більше уваги. Сьогодні важко відтворити маршрут Вайгеля та Дуткевича, але можна спробувати встановити, які фотографії були зроблені саме тоді. З одного боку, ми не можемо мати факт експонування їх на коломийській виставці, з іншого – може бути корисним знання про сфотографований об’єкт.

Схоже, що під час цієї подорожі вони побували в Кутах, Устєріках і Верхньому Ясенові та долині Білого Черемошу до клаузи імені кронпринца Рудольфа на Перкалабі. Були також у Гриняві та долині Пробійній, на Грамітному водоспаді, у Буркуті та на озері Шибене. У власному Чорногорі вони були на полонині Поливній і Піп Івані, а також у притулку Татранського Товариства в Ґаджині, а також на Шпицях і Кріслі Довбуша, у притулку Станиславівського відділу ТТ на Заросляку та у Верховині.

На цьому етапі варто запитати себе, яку техніку він використовував для фотографування Дуткевича? Усе вказує на те, що найдавніші негативи, принаймні до початку 1980-х років, були створені Дуткевичем у техніці мокрої колодійної пластини, а відбитки зроблені контактним способом на альбуміновому папері. Попередньо підготовлену скляну пластинку фотограф повинен був покрити суспензією колодії разом із перед просвічуванням в апараті, а потім знову проявити її, поки колодій не висох і не втратив чутливості. Тому фотозйомка на природі була пов'язана зі значними труднощами і великими витратами. У такій екскурсії мусили брати участь багато людей, великих для транспортування обладнання – реактивів, апаратів, лінз, посуд тощо, а також, насамперед, переносної темної кімнати.Фотографії, зроблені для виставки, найбільш ймовірні,

Фотографії, надруковані на дуже тонкому альбомному папері, пізніше наклеювалися на товсті картки, часто оздобні, з віньєткою (літографією) на звороті. Найдавніші в малому форматі carte de visite, пізніші в кабінетному форматі (прибл. 10,5 х 6,5 см) або - особливо ті виставкові та альбомні - у т. зв. « форматі четвірки» (бл. 20 х 15 см). Фотографії більшого розміру Дуткевич наклеював на картон розміром 27 х 21 см, декорований літографічними віньєтками, і тільки потім створював з них альбом. У 1980-х роках вологі колодієві пластини були замінені сухими бромо-желатиновими пластинами, які не потрібно було активно проявляти. Коли саме Дуткевич почав використовувати цю новинку, сьогодні сказати важко. Ретельний аналіз оригінальних фотографій експертом з усіх методів, ймовірно, вирішить цю проблему. Картони для своїх фотографій Дуткевич друкував між іншими у віденських літографічних закладах Леопольда Туркеля та Eisenschiml & Wachtl.

Як я вже казав, виставка в Коломиї стала проривом у кар'єрі Дуткевича, але не обійшлося без ініціативи нашого фотографа, який знав про можливість, що з'явилася, і вирішив нею. «Gazeta Narodowa» № 37 від 16 лютого 1881 року повідомила:

«Коломия 10 лютого. (Іще про виставку) Хто був на етнографічній виставці в Коломиї, не можна заперечити, що її пишноті вагомий внесок зробив також коломийський фотограф пан Юліуш Дуткевич своїми фотороботами, на яких зображені краєвиди гір, міст, замків, руїн, сіл та ін., а також типи народу Покуття і частини Буковини.виключно високопоставлених осіб, ці роботи привернули увагу цісаря та архікнязя Кароля Людвіка, які подовження затримувались біля них і висловлювали свою похвалу. краєвидів і типів, а потім з двома помічниками старовинно працював понад два місяці - на крейдовому картоні 30/40 сантимів розміром, дуже обережно і з усією точністю, як технічно, так і художньо загалом, зробив кілька десятків таких краєвидів і типів та розташував їх. відповідно до повітів в одному фотоальбомі, у шкатулці,

Оздобна шкатулка з альбомом, подарована цісареві. Джерело: Österreichische Nationalbibliothek

Не знаю, хто був автором цієї замітки, але судячи з розгорнутої побудови останнього речення, можна сміливо вважати, що її написав Туркавський. З цієї нотатки випливає, що в 1880 році Дуткевич вдруге, після Коломийської виставки, відвідав Покуття, тобто на межі вересня і жовтня. Але, мабуть, це була надто пізня пора для фотографій з Чорногори, тому що саме він фотографував, ми не знаємо. Таке інше, десятки фотографій, зібраних в альбомі, потрапили до цісарського двору у Відні. І про цей ефект можна було прочитати в тогочасній пресі: «Юліуш Дуткевич, фотограф у Коломиї, отримав від Найяснішого Пана медаль за мистецтво та науку» [14] або: «Коломия 28 травня.Місцевий фотограф пан Юліуш Дуткевич за подарунок цісареві Альбому краєвидів з гір коломийських і самої Коломиї отримав у ті дні золоту медаль за заслуги» [15]. ( kuk Österreichisches Ehrenzeichen für Kunst und Wissenschaft), тобто за твори в галузі мистецтва та науки, незабаром з’явилася на звороті всіх фотографій Дуткевича, поруч із зображенням пам’ятної медалі Коломийської виставки та герба Коломиї.

Сьогодні ми можемо знайти фотографії Юліуша Дуткевича, надіслані цісареві, у найбільшій їх колекції, яка нараховує приблизно 330 одиниць, які знаходяться в Австрійській національній бібліотеці, яка 258 з них зробила доступними онлайн на своєму веб-сайті [16]. Серед них 121 фотографія власна з цісарського альбому. Також там можна побачити фотографію пурпурової оксамитової шкатулки зі срібними наріжниками. Світлини описані як окремі аркуші з альбому «Спогади про Коломію» (Erinnerungen an Kolomea), датованого приблизно 1880 роком, і під спільним інвентарним номером Pk 106. Портрети не підписані, в усіх випадках не видно підписаних на копіях, розміщених в Інтернеті. Кожна портретна фотографія має додатковий двозначний номер з буквою a або b, тому що вони розміщені на одному картоні.Фотографії на природі розміщені на картонах окремо, тому на них є лише номер, але видно підписи внизу оправи - всією польською мовою і в основному ідентичним тим з альбому, що зберігається в бібліотеці Фішера. Відбитки на альбуміновому папері наклеєні на картонки з надрукованою оздобною рамкою з профільованими кутами. Портретні відбитки мають закруглені наріжники.

Протест в цісарському альбомі є й низка світлин з-поза меж Покуття. І так, наприклад, під № 1 знаходиться вид на Гримайлів Скальського повіту з палацом і ставком, а під № 7 - руїни замку у Вигнанці в Чорткові. Є там фотографія під назвою «Інтер'єр монастиря в Сучавиці з розписами часів князя Штефана Води – Радовецького повіту на Буковині» (трохи помилково, бо мова також йде про те, що фото зроблено в середині оборонних стін). На цьому зображено церкву в монастирі Сучавиця з розписами на зовнішніх стінах. Мабуть, це найдавніше фото цієї унікальної пам'ятки. Також є фотографії монастиря в Путні – мабуть, найстарішого, поблизу Пожорити (рум. Pojorâta), Ватри Дорней і Радовців.Ми не знаємо, коли Дуткевич зробив ці знімки, але одне можна сказати точно – до 1880 року.

Насамкінець, у цьому альбомі – фото головного павільйону коломийської виставки та репродукція картини Юзефа Ярошинського «Повернення гуцулів з Чорногорі». Що стосується фотографій на природі з горами, то відмінності між альбомами неякісні, а кілкісні. Тож ми не знаємо, що Дуткевич додатково фотографував після виставки. Цікаво, що ні в Покутському, ні в цісарському альбомі немає фото з долини Пруту. Судячи з усього, під час мандрівки під опікою Вайгеля, а також тієї, що була розпочата відразу після виставки, фотограф до долини Пруту не дістався.

А тепер намагаємося поглянути на найдавніші світлини Чорногорі та її околиці, зроблені Дуткевичем у 1880 році.

Почнемо з Буркути, де фотограф зробив принаймні два кадри: вид на курорт від річки Чорний Черемош та альтанку, побудовану над джерелом у верхній долині. Якщо перша фотографія збереглася лише в альбомі Торонто, то альтанка є в кількох колекціях, у т. ч. в Національному музеї в Кракові. На фото з альтанкою, ймовірно, зображений сам Леопольд Вайгель – у капелюсі, на правій стороні кадру. Альтанка в Буркуті. Джерело: Österreichische Nationalbibliothek Леопольд Вайгель писав про Буркут, що в 1879 році тут було збудовано будинок для гостей на шість сімей і відремонтовано ванні кімнати [17]. Усе вказує на те, що Дуткевич фотографував саме цей будинок, зведений роком раніше в рамках спроби відновити курорт.

Вид на оздоровчий заклад в Буркуті зі сторони Черемоша

Маємо дві фотографії з найближчих околиць Буркута. На одній зображено Явірник із чудовою будівлею лісництва, розташоване в дівчачому потоці Подороватий до річки Чорний Черемош. На той час ліси та лісництва в Явірнику були взяті в оренду від австрійської скарбниці пруською спілкою Gotz & Comp. На світлині, ймовірно, видно фрагмент цієї дороги, збудованої цим консорціумом, про яку згадує о. Софрон Вітвицький у листуванні з Максиміліаном Новицьким.

Лісництво в селі Явірник. Джерело: Österreichische Nationalbibliothek

На другому фото видно озеро Шибене, про яке, ймовірно, писав Юзеф Баковський [18]:

"Гарну і велику фотографію цього озера [Шибене] зробив пан Дуткевич з Коломиї. Є тільки одна вада, за яку її можна було б дорікнути, що вона не представляє все озеро; по сфотографованій частині важко скласти виявлення про її розмір і ціле."

Світлина в цісарському альбомі була підписана: «Озеро на Шибеному під Чорною Горою – Косівський повіт».

Вид на озеро Шибене. Джерело: Österreichische Nationalbibliothek

Від озера караван нашого фотографа помандрував на полонину Поливна, де була зроблена найстаріша фотографія чорногірської пастушої колиби, підписана: «Стаї на полонині Поливна під Чорногорою».

Стая на полонині Поливна

Ще одне фото Дуткевич зробив зі схилів Мунчела на схід, у напрямку вершини Дземброня і Піп Іван. Підпис під нею: «Частина Чорної гори, яку називають Піп Іван».

Найдавніша світлина гори Піп Іван. Джерело: Österreichische Nationalbibliothek

Від Мунчела траса мандрівки провела до гірського притулку в Ґаджині з перервою на дорозі для фотографування "Виду на гору, яку написав Кріслом Довбуша у Дземброні".

Вид на гору, називають яку Кріслом Довбуша у Дземброні

На наступному фото «Притулок імені Ґреґоровича Чорногірського відділу Татранського Товариства в Гаджині під Чорною Горою». Так вони підписані в обох альбомах – цісарському і в бібліотеці Торонто, але в Національному музеї у Варшаві зберігається ця сама фотографія, на якій написано олівцем: «Подорож на Чорно-Гору». Крім цього там записано три прізвища з датами народження та смерті: Авґуст Замойський (1856–1917), Владислав Сапєга (1853–1920) та Леон Сапєга (1856–1893) [19].

Притулок імені Ґреґоровича у Ґаджині. Джерело: Österreichische Nationalbibliothek

Все вказує на те, що серед постатей, зображених на фотографіях, є ці троє аристократів. Звідки вони там взялися, важко сказати. Це могла бути абсолютно випадкова зустріч, хоча в тому, що на інших фотографіях з цією подорожчю ми їх не знаходимо. Леон Сапєга був (як і його батько Адам) членом Татранського товариства. Можливо, пани поїхали на Чорногору і знайшли одне щось давно відданого до ужитку притулку. А що притулок є новий, збудований восени 1778 року, добре видно на фото. Також можна побачити Леопольда Вайгеля (перший ліворуч), який запропонував назвати цей об'єкт на честь Яна Ґреґоровича.

Ймовірно, після ночі в притулку, фотограф з використанням своєї лабораторії піднявся на хребет Шпиці, де зробив щонайменше дві фотографії: «Вид на частині Чорного гори під назвою «Шпиці»» та «Вид на Ребра частини Чорного гори». Перший показує скельні вежі на Шпицях. Є дві його версії. Найстаріші альбоми створені лише скелі, а в більш пізніх альбомах внизу кадру з’являється фігура жінки, що сидить. Чи фотограф зробив два знімки, чи жінка була відретушована на деяких відбитках, можна було з’ясувати лише після дослідження оригінальних фотографій. Фактом є те, що вид скельних веж на Шпицях викликав неабиякий інтерес, позбавляючи ми знаємо його з багатьох копій.

Вид на частину Чорної гори під назвою «Шпиці». Джерело: Österreichische Nationalbibliothek

У підписі до другої фотографії зі Шпіці є очевидна помилка, бо насправді це вид не на Ребра, а на Великі Козли, Данцер, Брескул і Говерлу. Це єдина відома фотографія Говерлі, зроблена Юліушем Дуткевичем, і найдавніша фотографія найвищої вершини Чорногорі.

Вид на Великі Козли, Данцер, Брескул і Говерлу

Цікаво, що назва Говерла не фігурує в підписі до цієї, до будь-якої іншої відомої фотографії Дуткевича, хоча Туркавський у цитованому фрагменті не описав зображення цієї гори на виставці в Коломиї. Тут варто підкреслити, що обговорювана фотографія «Вид на Крісло Довбуша», а також «Вид на озерце під Танцем», зроблені, ймовірно, того самого дня, не ввійшли до цісарського альбому. Чи ж би тому, що гірські пейзажі тоді ще не викликали особливого інтересу?

Ще одну чорногірську фотографію Дуткевича не знайти в жодному альбомі, можливо, через її низьку візуальну привабливість. Проте вона має значну історичну цінність. Це найстаріша фотографія притулку Станиславівського відділу ТТ на Заросляку, на якій зображено будівлю, яка на той час (літо 1880 р.) ще не була завершена.

Найдавніше фото притулку на Заросляку

Чи справді так проходив маршрут фотографічного каравану під проводом Леопольда Вайгеля, я, звісно, не маю впевненості, але найімовірніше він не спускався із Заросляка до Ворохти, бо, як я вже казав, із долини Пруту немає фотографій у виставкових альбомах. Ймовірно, вони повернулися до Жаб'є, де Дуткевич зробив декілька фото. Одне із них, підписане у Покутському альбомі як «Вид на село Жаб’є з господарем Чорногірського відділу ТТ», представляє перший притулок, заснований у Жаб’є-Слупейці відділом Чорногірським відділом ТТ в орендованому будинку К. Барановського і прозваний Чорногірською Господою, котру так описав незамінний Туркавський у «Спогадах Чорногорі»:

«Розташування цього будинку пречудове, бо побудований на скелястому березі Черемошу, що протікає біля підніжжя господи, ніби спеціально для туристів, які прагнуть краси. Ця одноповерхова мурована будівля була щось давно відреставрована. Передня частина господи, звернена на схід, дає можливість побачити з прекрасної галереї віддалений краєвид; тут видно особливу картину у всій долині, яка є основою і центром усього Жабйого."

На цьому фото можна побачити лише будинок Барановського з Чорногірською корчмою та галереєю, про яку згадує Туркавський, але й резиденцію керівника Скарбовської Фондації, розташовану на іншій бік дороги, тобто будинок Яна Ґреґоровича. На передній плані – характерний міст у Жаб’є-Слупейці, багато разів пізніше перебудований і так само часто фотографований. Не видно, натомість, Чорногірського Дворка, який будують лише через дванадцять років, не побачиш, а на той час на місці Господи вже стоятиме будівля Податкового Уряду.

Вид на село Жаб'є з господинею Чорногірського відділу ТТ

Друге фото неправильно підписане як "Вид з Жабйого на Чорногору" з господинею Чорногірського товариства". В дійсності ж він представляє власне той вишуканий вид з галереї Господи.

Жаб’є. Вид на Чорногору. Джерело: Österreichische Nationalbibliothek

На третьому фото також є міст у Слупейці і ще на той час скромна забудова центру села, яку видно з протилежного берегу Черемоша. На ньому немає характерного жаб'ївського хреста, що стояв біля спуску до мосту. Можливо, його там іще не було.

Жаб’є-Верховина. Міст через Черемош в Жаб'є-Слупейці. Джерело: Österreichische Nationalbibliothek

Принаймні на двох фото зображена церква в Жаб’є-Слупейці. Одне знаходиться в цісарському альбомі в австрійській бібліотеці, оригінал іншого невідомий, лише погана репродукція у 32 зошиті Ілюстрованого путівника по цісарсько-королівських австрійських залізницях авторства Адольфа Інлендера. На обох зображена церква у своїх первісних, благородних пропорціях, перед наступними етапами розбудови, що мали на меті видовження та розширення нави.

Церква в Жаб’є-Слупейці. Джерело: Österreichische Nationalbibliothek

У Жабйому Дуткевич також зробив кілька портретних фотографій на тлі нашвидкуруч і досить недбало приготовленої декорації. Серед них на особливу увагу заслуговує фотографія жаб'ївського війта та його дружини. Війтом тоді був Іван Попівчук, прозваний Дмитреєм. Він виконував цю функцію двічі - вперше на зламі 1970-80-х років, і вдруге з 1890 року. Хоч і неписьменний, він був одним із найбагатших господарів у Жабйому та надзвичайно спритною людиною. Саме з ним Чорногірський відділ ТТ підписав контракт на будівництво притулку в Ґаджині, на полонині, що була його власністю. У 1888 році Попівчук брав участь у паломництві до Риму, а на зворотному шляху відвідав у гуцульському вбранні віденський парламент, де тодішній прем’єр-міністр граф Едвард фон Тааффе почастував його сніданком – про що розписувала тогочасна преса.

Війт Жабйого Іван Попівчук і його дружина

На виставці в Коломиї Дуткевич показав інші світлини з Гуцульщини. Чи були вони виготовлені одночасно з тим, що вище, чи раніше, невідомо. Серед цих світлин варто згадати два чудових кадри клаузи на Перкалабі, пізніше названої іменем кронпринца Рудольфа (Kronprinz-Rudolf-Klause), збудованої в 1879 році та визнаної найкрасивішою в Карпатах. Як бачимо, Дуткевич сфотографував її під час будівництва альтанки, розташованої нагорі дамби, яка захищала лебідки, що збільшили шлюзи. Це могло статися вже в 1880 році, тим паче, що серед чотирьох панів, які видно на передній плані, першим праворуч, найімовірніше, був Леопольд Вайгель.

Клауза імені кронпринца Рудольфа

Установивши камеру нагорі клаузи, фотограф зробив ще один знімок, цього разу у долину Перкалабу, тут вузьку і оточену скелями. На мій погляд, це один із найкращих пейзажів Юліуша Дуткевича.

Вид на долину річки Перкалаб згори клаузи імені кронпринца Рудольфа

Ймовірно тоді ж Дуткевич сфотографував лісничівку біля устя Сарати до Білого Черемошу, а над нею скелю Чорного Ділу. У долині Білого Черемошу відвідав також Яблоницю, а також лісничівку у Гриняві та водоспад Грамітний неподалік. Він зробив кілька фотографій у Криворівні, Ясенові та Устєрках. У Ясенові увічнив садибу, краєвид з хребта на Писаний камінь і муровану каплицю при впадінні Чорної Річки до Чорного Черемошу, яку недавно фундував гуцул Бабій з Красноїлля, нібито зі знайденого скарбу опришків. Більшість фотографій він зробив в Устєріках. В обох альбомах їх по п’ять, в тому числі одна з найпопулярніших, підписана як «Сплав дерева по Черемошу». Та сама фотографія знаходиться у збірці Національного музею в Кракові, оздоблена формулою: "Накладом і старанням Комітету Етнографічної Виставки в Коломиї - фотографував Юліуш Дуткевич", не має жодного підпису. На ній зображено чотирьох елегантних панів у капелюхах, які пливуть на дарабі, керованій гуцулами, прикрашеній ялиночками та оснащеній лавочкою.

Сплав по Черемошу

Таку подорож описав один із учасників виправи Чорногірського відділу ТТ у липні 1879 р. [20]:

«У Жабйому ми залишилися ночувати в нашому притулку; Там ми замовили інші сплави і веліли обладнати їх лавками для сидіння і поручнями для підпирання спинами, вирушили о десятій ранку до Кутів. Сплав, на якому сидів секретар товариства М. доповідачем, то кілька разів осідав на підводних каміннях, а то знову був близький до розбиття..."

Фотографії були зроблені на рік пізніше описаної вище подорожі, але ситуація була дуже схожа.

На жаль, обмежений обсяг статті не дозволяє допускати всі роботи Дуткевича з коломийської виставки, тому згадуються лише світлини з Косова та околиці, Пістині, Кутів з Горою Овідіуша та Сокільською Скелею. Підсумуємо цей фрагмент словами Йозефа Бонковського, який у грудні 1881 року написав [21]:

«Коломийський фотограф пан Дуткевич зробив кілька десятків знімків річки Черемош і самої Чорногорі. Ці фотографії здебільшого вдалі, а краєвиди вдало зафіксовані, і як для мене, так і для кожного, хто хоче цю сторону відвідати, вони надовго залишаються красивими та приємними пам'ятками.»

Це напевно культура, що Дуткевич продав свої фотографії і що вони знайшлися покупцям.

Фактично до кінця 1880-х років друк фотографій у книгах і журналах був можливий лише у вигляді літографічних або ксилографічних репродукцій. Це змінилося лише після того, як розповсюдилася техніка світлодруку. Через ці перші фотографії Дуткевича з'являються у пресі у вигляді ксилографій, вигравірованих на основі малюнків, зроблених із фотографій.

Звіт з чорногірської подорожі Теодора Чуленського, опублікований у варшавському «Tygodnik Ilustrowany» від 11 грудня 1880 р., супроводжували два ксилографічні вироби: «Гуцулі в Жабйому, за картиною Ярошинського» (с. 381) і «Скелі Сокільські на Черемоші» (с. 384). Якщо перша, найбільш ймовірна, базувалася на фотографічній репродукції картини Ярошинського, зробленої Дуткевичем, то на основі чого базувалася друга, я не знав. Проте я припускав, що це теж могло бути фото Дуткевича. Виявилося, що я мав рацію. Основою для цієї ксилографії стала світлина з цісарського альбому зі збірки Австрійської національної бібліотеки з підписом польською мовою: «Гора Мунчел в Пожориті - повіт Кімполунґ на Буковині» (Góra Munczeł w Pozoricie — powiat Kimpolung na Bukowinie).Де Рим, де Крим, де Сокільська скеля над Черемошем,

Оригінальне фото «Гора Мунчел в Пожориті» (Румунія) у цісарському альбомі та зроблене на основі його ксилографії «Сокільські скелі» (Україна) у «Tygodnik Ilustrowany»

Тепер важко з'ясувати, чому саме ця картина стала основою для виконання зображень, а потім і ксилографії для "Tygodnik Ilustrowany". Між двома об'єктами є певна схожість. Винуватцем помилки була авторська стаття, яка, ймовірно, надав редакцію разом із текстом ілюстративного матеріалу, зокрема фотографію, додану в закладку Дуткевича, або можливо зроблену на її основі рисунок. У кожному разі це була, мабуть, перша репродукція світлини Дуткевича в пресі. Про нього при такій оказії ніхто навіть словом не згадав.

В іншому варшавському журналі, а саме в "Kłosy" № 831 від 2 червня 1881 р. Марцелій Туркавський опублікував першу частину своєї статті «Спогад про Покутську етнографічну виставку в Коломиї». Редакція проілюструвала її повносторінковою ксилографією, зробленою Станіславом Антошевичем «згідно поданих ескізів», як уже в підписі. Немає жодного сумніву, що принаймні три з чотирьох елементів цієї композиції: виставковий павільйон, пара гуцулів і ринок у Коломиї є перемальованими світлинами Дуткевича. Четвертий елемент, шляхта з Березова Верхнього, мабуть, так само, хоча я не зміг ідентифікувати це фото.Тут доречно вдарити себе в груди, бо в «Плаї» № 35 ми опублікували репродукцію цього випуску, підписавши її як «афіша до коломийської виставки», що, звісно, неправда, бо створено її майже через рік після виставки і не в Коломиї ,

Наскільки знаком і було розміщено демонстрацію фотографій гуцулів, зроблених Дуткевичем, на виставці в Коломиї, нехай розміщення інформації про це в статті «Гуцули» в «Географічному словнику Королівства Польського та інших країн слов'янських», у ІІІ томі, який побачив світ у 1882 р. (с. 203).

Здається, на значній частині портретних світлин, зроблених у майстерні Дуткевича, були зображені не справжні гуцули, а статисти, одягнені в їхні костюми, часто укомплектовані випадковими елементами. У «Плаї» № 35 ми відтворили на кольоровій вклейці вісім фотографій Дуткевича з колекції варшавського Етнографічного музею, підписавши все як «гуцульські». Сьогодні ми знаємо, що в критичній ситуації це була помилкова кваліфікація. Виправдовуємося лише тим, що переконання в їхній «гуцульськості» було досить розширеним уже в ті часи, коли Дуткевич продавав їх у своєму коломийському закладі, і утримуватися досі, хоча сам фотограф клеїв альбумінові відбитки на фірмових картонках, але їх не підписав. Прикладом може бути відоме фото, на якому зображено двох селян, які сидять на драбинястому возі, запряженому волами, яке в цісарському альбомі підписане як «Селяни з Рожнова». Проте Рожнів, розташований на північному сході від Косова, вже не є Гуцульщиною.

Селяни з Рожнова

Тож тим ціші портрети, в автентичності яких немає сумнівів, бо ми знаємо, кого вони представляють. Таким є один із найцінніших світлин, зроблених у коломийському ательє, який прикрашає обкладинку цього номера «Плаю». На ній зображені відомий гуцульський різьбяр із Яворова Юра Шкрібляк (1823–1885) та його дочка Катерина (1860–1938). Ця зроблена в ательє фотографія була використана в виданні до статті Туркавського в журналі «Kłosy», про яку я вже згадував, але вона також була основою для малюнка, включеного до першої «Гуцульщини» Вододиміра Шухевича, виданого в 1902 р. (стор. 367). Зрештою, Дуткевич зробив також портрет самого Шкрібляка.

Гуцульський різьбяр із Яворова Юра Шкрібляк з дочкою Катериною

може видатися, що фотографування в ті часи не було надто прибутковою діяльністю, а потім після коломийської виставки на звороті фотографій Дуткевича, наприклад під назвою «Група гуцулок із Микуличина» (ніни в колекції Національного музею в Кракові). ) , з виставковою медаллю та коломийським гербом, наш фотограф рекламує свою фірму як «Фотографічний заклад та ліцензована торгівля зображеннями».

Протест розголос, який спричинив Дуткевичу коломийську виставку та надісланий цісаревий альбом, приніс йому нове, престижне замовлення. Влітку 1883 року його попросили сфотографувати візит румунського короля Карла I до його маєтка Броштені, розташованого в долині Золотої Бистриці, прямо на кордоні з Буковиною. Дуткевич при виконанні замовлення і восени того ж року підготував розкішний альбом під назвою «Броштені», що складається з 44 фотографій, розміщених на 22 картках. Його можна знайти в Національній цифровій бібліотеці Румунії [22].

Відбитки на альбомному папері у форматі "четвірки" наклеєні на чорний картон усередині підвійної золотої рамки. Внизу або злива стилізований напис: «Ю. Дуткевич фотограф». Внизу, під рамкою, підпис румунською та французькою мовами. Сам візит королівського подружжя зображений лише на кількох фотографіях, решта показують навколишні краєвиди з обох берегів Бистриці, тобто як з гір Рарау-Джималау, так і з Бистрицьких гір.

Церква монастиря Рарау з альбому «Броштені»

Ще того ж року на реверсі фотографій Дуткевича з’явилося зображення румунської золотої медалі за заслуги 1-го ступеня «Serviciu Credinciosu» (За вірну службу), а «Gazeta Narodowa» №. 205 від 8 вересня 1883 р. повідомила, що фотографу Юліушу Дуткевичу в Коломиї дозволено носити румунський орден заслуги.

Через рік наступило замовлення від короля Сербії, і в результаті реверсу фотографій Дуткевича прикрасила нову медаль за заслуги І класу, цей раз сербська: «За заслуги перед королівським домом», і знову преса повідомила, що фотографу Юліушу Дуткевичу з Коломиї дозволили носити сербську золоту медаль. .

Реверси фотографій Юліуша Дуткевича до 1880 року

Світлини Дуткевича мандували Польщею різними шляхами і по-різному використовувалися. У журналі «Wędrowiec» № 2 від 10 січня та № 3 від 17 січня 1884 р. було опубліковано статтю «Копальні в Бориславі», ілюстроване, між іншими, кількома малюнками за фотографіями Дуткевича. Серед них є фото двох гуцулів і єврея на коні, відомого як «Єврей із Жабйого», а підписане: «Типи з околиці Борислава».

Що ж, Дуткевичу подобалося обслуговування високих дворів, закінчених вже у 1885 році „Gazeta Narodowa” № 127 в анонсі під назвою «Видатний громадянин» інформувала: «Зі Станиславова відвідують, що місцевий фотограф пан Юліуш Дуткевич подарував ... цукерці та спадкоємцю престолу кожному окремо». по одному примірнику альбому в багатій палітурці з видами Коломиї та Покуття.

У той час Дуткевич також став членом Татранського товариства. «Пам'ятники Т. Т.» 1885–87 рр. його серед ряду згадують членів Чорногірського відділу.

Австрійський музей прикладного мистецтва має колекцію зі 106 фотографій Дуткевича та розміщує їхні цифрові версії на сайті. Österreichs Portal zu Kunst, Kultur und Bildungeine [23]. Вони описуються як пожертва 1887 року, без вказівки дарувальника. Більшість цієї колекції – це фотографії, наклеєні на чорний картон і оточені золотою рамкою із закругленими кутами, подібні до фотографій з альбому «Броштені», деякі з яких зрештою також належать до колекції. В основному це світлини, які були представлені на коломийській виставці, із зображенням народних типів (з ательє та пленеру), краєвидів Покуття, в тому числі Чорногорі. Є також дві репродукції картини: «Повернення гуцулів з Чорногорі до Жабйого» Юзефа Ярошинського та «Гуцульський кінний ескорт під час приїзду Найяснішого Пана до Коломиї 15 вересня 1880 року» Тадеуша Рибковського. Але є також світлини,

Нафтова свердловина "Зіґмунт" у Слободі Рунґурськійб прикрашена з оказії візиту кронпринца Рудольфа

Усі фотографії з колекції МАК датовані 1877–87 рр., навіть ті, що зроблені в 1880 р., про які ми точно знаємо, коли вони були зроблені. В описах є явні помилки, як-от віднесення Слободи Рунгурської чи Криворівні до Буковини. Фотографії не становлять єдиного набору, наприклад, репродукція картини Ярошинського описана (згідно зі відомостями MAK) німецькою та французькою мовами, а репродукція картини Рибковського польською. В обох випадках імена художників пропущено. Загалом складається враження, що на старших фотографіях, відомих із попередніх альбомів, є описи німецькою та французькою мовами, а на новіших – польською та французькою. Розміри картонів у всій колекції ідентичні (приблизно 28,5 х 36 см), але розміри відбитків значно відрізняються. Крім того, є ряд світлин з Чернівців, яких немає в жодному з альбомів (з підписами німецькою та французькою), а також фото, які раніше не з'являлися, з Гуцульщини, м. ін. з долини Пруту - з Ямни (водоспад Каплівець), Дорі та Делятина, з Криворівні, Гриняви, Яблониці та Усть Путили.

Хочеться, що ця колекція була створена самим Дуткевичем з якоюсь певною метою - вона складається з уже наявних фотографій і раніше надрукованих картонів. Можливо, щоби подарувати її кронпринцу Рудольфу після його візиту до Коломиї, Печеніжина та Слободи Рунгурської?

Як і багато сучасних фотографів, Дуткевич продавав свої роботи у вигляді поодиноких фотографій, а також напевно у вигляді альбомів. І хоча портрети продавалися краще за пейзажі, про що свідчить значно більша кількість збережених портретних світлин серед робіт коломийського фотографа, то, наприклад, види Пруту з околиць Ямної, наклеєні на ошатні картони із зображенням цісарської медалі «pro Litteris et Artibus» або прикрашені букетами польових квітів, теж збереглись там і сям, м. ін. у Національному музеї в Кракові. Не настільки популярні, як поштові картки, які з'явилися лише через десятиліття, вони грали роль сувенірів.

Вид з Ямни. Світлина на продаж

У 1887 році Юліуш Дуткевич брав участь у Національній виставці, організованій у Кракові, і , як виявилось, з великим успіхом. Краківський часопис «Czas» від 17 вересня повідомляв, що «Ю. Дуткевич, фотограф із Коломиї, за численні світлини народних образів із справжнім художнім чуттям» був нагороджений урядовою срібною медаллю.

Про діяльність Дуткевича на межі 1980-1990-х років ми знаємо дуже мало.

Як цікавинку можна навести той факт, що Мені Мюріел Дові у своїй книзі «Дівчина в Карпатах» [25], яка є цікавою розповіддю про кількаденне перебування на Гуцульщині у 1890 р., включила кілька гравюр, зроблених її сестрою і подругою, як вона пише, за власними ескізами. Отож, безсумнівно, основою для п’яти з них стали світлини Юліуша Дуткевича. Чи купила їх Дові, коли була в Коломиї, безпосередньо в ательє, чи просто десь перемалювала, мабуть, цього ми вже напевно ніколи не дізнаємося.

Ескізи з книжки Мені Мюріел Дові «Дівчина в Карпатах» і їхні першовзірці авторства Дуткевича

Дуткевич, безумовно, продовжував фотографувати не лише в ательє, а й на пленері. У згаданій колекції Австрійської національної бібліотеки зберігаються фотографії Дуткевича, зроблені в пізніший період, в т.ч. серія фотографій з околиці Дрогобича, зокрема краєвиди нафтової копальні у Східниці, скель в Уричі та Бубнищі, а також фотографії з Пасічної та з долини Пруту, включно з тунелем і мостом залізничної станції в Яремчі, на залізничній колії, відкритий у 1894 р. Є також ціла серія фотографій із Жабйого, зроблених після 1892 р., тому що на одному із них зображений Чорногірський Дворок, власне цього року введений в експлуатацію. Серед них знайдено чудових знімків кінних гуцулів.

Кінні гуцули з Жабйого

З нагоди ювілею, який святкував цісар Франц Йозеф у 1898 році, Юліуш Дуткевич вирішив ще подарувати монарху своєї світлини, зібрані в альбомі «Околиці Карпат і типи». У Музеї історії фотографій зберігається чорно-біла колодійна фотографія ромського водовоза з Косова, яка сидить із люлькою на своєму возі. На його реверсі – трохи пошкодженому – можемо прочитати наступний текст:

«Заклад фотографічний [Ю]л. Дуткевича в Коломиї був [у]шанований від його ц.к. Ап. Величності Фран[циска] Юзефа золоту медаль за мистецтво та майстерність, [від короля] румунського золоту медаль з короною І класу, [від] короля сербського золотою медаллю з короною 1-го класу, від князя Болгарії хрестом заслуги.

[У] минулому (1898) році він отримав від Його Цісарської Апостольської Величності Цісаря і Короля Франциска Йозефа І з нагоди 50-ліття [50-річчя його правління] найвищу подяку [за під]арування Альбом околиць Карпат і типів. 1899 рік.»

Світлина з ром-водовозом із Косова та іі реверс (Музей історії фотографій)

Музей дав фотографію так, як було написано на аверсі, але насправді вона була зроблена у 1880 р. або раніше, потім вона вже була в цісарському альбомі.

Але цього разу Дуткевич не отримав від цісаря жодної медалі, а лише «найвищу подяку». Можливо тому, що фотографія через двадцять років після виставки в Коломиї стала чимось дуже буденним, щоб не сказати банальним. Проте фотографії Дуткевича, зібрані в "Альбомі Карпат і типів", найімовірніше через багато років потрапили також до колекції Австрійської національної бібліотеки. Однак вони описані не зовсім точно, як ті, що були в першому цісарському альбомі, тому це важко встановити напевно. У каталозі вони записані під номерами Pk 1047 як «Види і наряди з Галичини» (131 фотографія в різьбленій дерев’яній шкатулці, викладеній світло-голубим шовком) і Pk 4224 як «Різні фотографії з Буковини» (в альбомі 189 світлин). Усі вони наклеєні на картон і мають підписи німецькою мовою. Є серед них фотографії, відомі з попередніх альбомів, а також ті, що з'являються вперше. Світло-жовті картони прикрашені стилізованими рамками - пейзажами у вигляді бамбукових прутиків, портрети у формі геометричного візерунка.

Звичайно, з розвитком видавничих технологій фотографії Дуткевича почали з'являтися в різних видавництвах. Хоча вже в січні 1881 р. Загальні збори Чорногірського відділу планують подарувати Відділенню Татранського Товариства «альбом видів Чорногорі, зроблених п. Дуткевичем», але лише в 1895 р. дві його фотографії: «а гора над Черемошем» (з 1880 р.) та «Печера Довбуша в Бубнищі» включені до 7-ї серії геліогравюри Татранського товариства, виконаної в закладі Р. Паулюссена у Відні, серед краєвидів зі Східних Карпат разом із фотографіями Е. Тшемеського та Е. Рембецького, зробленими після 1892 року.

Кілька фотографій Юліуша Дуткевича використав Раймунд Фрідріх Кайндль, щоб проілюструвати свою книгу «Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази», видану у Відні у 1894 р. У вступі він отримав: «Знімки костюмів, за кілька, зроблені відомим фотографом Ю. Дуткевичем у Коломиї, який отримав багато нагород за свою працю, особливо в галузі етнографії». Щоправда, у підписі до фото Юрія Драгірука він помилився ще більше як на десять років у даті його смерті.

Про наявність світлин Юліуша Дуткевича в 32-му випуску "Іованого путівника по цісарсько-королівських австрійських державних залізницях" Адольфа Інлендера, виданому у Відні близько 1895 року, я вже згадував. І в польській, і в німецькій версіях були, між іншими, світлини з Микуличини, Коломиї, Жаб'є, Устєрік та Слободи Рунгурської. У «Путівнику по Галичині», виданому «Przegląd Zdrojowy» (третє зимове та літнє видання) у 1906 та 1907 роках, на першій сторінці є фото Юліуша Дуткевича з плотом на Черемоші та підписане: «Черемош в Устєріках «Дараби» (сплав)» . Всередині є ще інші світлини коломийського фотографа: «Міст на Пруті біля Яремче» та «В'їзд до Микуличини». На стор. 17 є фото з підписом «Долина Пруту між Татаровим і Ворохтою», на якому в дійсності представлено вид з Перкалабської клаузи.

Пізніше фотографії Дуткевича теж зробили до різних публікацій. Наприклад, в «Ілюстрованому путівнику по Галичині» Мечислава Орловича їх два: на стор. 40 — зроблене в ательє "Гуцулки", а на стор. 208 - "Єврей з Чорногори", останній з анотацією: "з колекції Дідушицьких у Львові", обидві, на жаль, без зазначення імені автора. Натомість у 1928 році Адам Фішер у своїй книзі «Русини. Нарис етнографії Русі» розмістив три фотографії Юліуша. Дуткевича, підписані прізвищем фотографа.

Однак по-справжньому популярними світлини Дуткевича зробили не видавництва та не цісарські альбоми, а поштові картки, які, як відомо, з'явилися і стрімко поширилися в середині останнього десятиліття ХІХ ст., але... відповідно анонімні, тому що жодної з тисяч фотографій Дуткевича, скопійованих на поштівках, не була підписана його іменем. Його твори знайшли свій шлях до найбільших тогочасних видавців поштівок, починаючи від дуже відомої празької фірми Lederer & Popper, через чернівецьких видавців Леона Кеніга та Е. Шиллера (останній видавав портрети гуцулів Дуткевича вже у 1898 р.), станиславівсько-віденських Д. та Е. Шраєра, краківського Салону польських художників Генріка Фріста, аж до коломийського видавництва Якова Оренштайна. Вони видавалися аж до Першої світової війни, а то й довше, як чорно-білі, а також як розмальовані вручну поштові картки.

Сам Дуткевич листівок не видавав, що виглядає чудовим, якщо взяти до уваги той факт, що свого часу він займався друкарством. Ми не знаємо точної дати смерті Юліуша Дуткевича, тому не знаємо, чи фотографії потрапили до видавців поштівок після його смерті, чи їх продали його спадкоємці, чи сам ними поділився. Справа в тому, що в багатьох випадках, відтворених на поштівках, вони почали жити своїм життям і представляти щось зовсім інше, ніж раніше. Чи вони прийшли до видавництв без підпису чи з неправильними описами, я не знаю, але прикладів такого роду метаморфоз можна привести дуже багато. Тут я наведу кілька таких, на які особливо легко потрапляють колекціонери поштівок.

Альбом "Броштені" містить фотографії мальовничої ущелини Барнарі в Бистрицьких горах румунської Буковини. На одному з них зображений водоспад, на іншій дорозі, що прокладена по дну ущелини. Обидві є також в колекції МАК. У збірці Polona.pl у колекції Васильковського можна побачити поштівку, видану Е. Шраєром у Відні після 1905 р. підписану «Дора, водоспад Кам'янки», яка відтворює цей водоспад в ущелині Барнарі з фігурами селян, вклеєними на передньому плані. Натомість, на поштівці, виданий Яковом Оренштайном до 1905 року, дорога в ущелині Барнарі підписана як Ворохта.

Ущелина Барнарі в різних ролях

На інших поштових картках, виданих Оренштейном, скелі в Бубнищі з успіхом віддають себе за «Писаний камінь» у Чорногорі, а скелі в Уричі добре виглядають як Камінь Довбуша в Яремче.

«Скелі Довбуша в Бубнищі» і «Скелі в Уричі» : злива – оригінали Дуткевича, справа – поштівки Оренштайна. Джерело оригіналів: Österreichische Nationalbibliothek..

Особливо багато листівок із фотографіями Дуткевича видав Яків Оренштайн, який з 1902 р. керував видавництвом у Коломиї. Можливо, саме він отримав негативи Дуткевича, адже на його поштівках є раніше невідомі кадри відомих фотографій. Можливо, на його листівках також є невідомі фотографії Дуткевича, і ми ніколи не дізнаємося, що він був їхнім автором.

* * *

На завершення загадка. Отож одночасно з нашим героєм, тобто з 1860-х років, діяв ще один фотограф з таким самим ім'ям - Мелетій Дуткевич ( Melecjusz Dutkiewicz ), який міг би бути ровесником Юліуша. Ми багато знаємо про Мелетію. Він народився 1836 року в Солукові, селі між Болеховим і Долиною, приблизно за 20 км від Станиславова. Його батько Микола Дуткевич був греко-католицьким священиком. Мелетій закінчив василіянську гімназію в Бучачі, а потім навчався у Вищій технічній школі у Відні. Близько 1858 року він вступив до знаменитого фотографічного закладу Людвіґа Анґерера у Відні, де незабаром став асистентом. Спеціалізувався, зокрема, на широкоформатних фотографіях і в маловідомій техніці випалювання фотографій на порцеляні. Він був одним із перших фотографів Татр. У 1866 році Мелетій відкрив власне ательє у Варшаві у спільці з Фердинандом Клохом. Помер у 1897 р. Чи можливо щоб одночасно двоє Дуткевичів – Юліуш і Мелетій – займалися в той час дуже елітарним мистецтвом фотографії і щоб їх ніщо не поєднувало? Особливо дивно, що їхні життєві дороги дивним чином переплелися в околицях Станиславова. На жаль, це питання залишається без відповіді.

Я хотів би щиро подякувати пані Патріс М. Дабровський за її допомогу в отриманні доступу до детальної інформації про Покутський альбом в бібліотеці Університету Торонто.

Джерела і примітки:

Якуб Головацький (Jakiw Hołowaćkyj, 1814–1888) — український національний діяч, дослідник галицького фольклору, професор Львівського університету на кафедрі російської літератури та мови, один із москвофільства. У 1868 році він оселився у Вільнюсі і прийняв православ'я.
К. Кебузінський: „Полонені: про усну історію. Фотографія і суд над Юрою Драгіруком» . Ужгород - Пряшів - Нью-Йорк 2015.
Фотографії в колекції Центрального архіву історичних документів (AGAD), http://pther.info/fotoagad/fotoagad.html (14 недатованих фотографій Юліуша Дуткевича з долини Дністра та Пасічної біля Надвірної).
Gazeta Narodowa 1873, nr 279
Вільний час і хобі у давньому Станиславові
індекси. Pismo Uniwersytetu Opolskiego 2008, nr 5–6, maj–czerwiec, s. 63
Юліан Ванг (1844–1910) — інженер, піонер польської промисловості, власник газового заводу у Станиславові та лакової фабрики у Львові. Вже у студентські він у 1863 році заснував фотографічне ательє.
Dawna lwowska fotografia 1839–1939, Wydawnictwo "Centrum Europe", Львів 2004
Станиславівські фотоательє та фотографії
М. Драгирук (Бордюк) – залишився останнім ватажком опришків. Був засуджених і прилюдно страчених 1878 року в Коломиї. Після руху цих карпатських опришків залишилося в своєму числі. [додав Zommersteinhof]
Gazeta Narodowa 1878, nr 273 .
M. Turkawski: Wystawa etnograficzna Pokucie w Kołomyi, Kraków 1880.
L. Wajgiel: „Pogląd na rzeźbę Czarnohory”, Pamiętnik TT, 1885, t. 10.
Czas 1881, nr 20.
Gazeta Narodowa 1881, nr 123.
Österreichische Nationalbibliothek / Dutkiewicz, а також додатково: pinterest./dutkiewicz-fotograf
L. Wajgiel, „Pogląd na rzeźbę Czarnohory”, s. 66.
J. Bąkowski: „Notatki z wycieczki na Czarnohorę”, Wędrowiec 1882, nr 10 z 25 lutego, s. 153.
Князь Леон Сапєга гербу Ліс з Красічина - депутат польського сейму у 1882–89 рр., член ТТ. Князь Владислав Сапєга - поміщик, громадський діяч, депутат польського парламенту та Державної ради у Відні. Авґуст Адам Замойський - граф, власник маєтків Рожанки, чоловік Рози Марії уродженої Замойської.
T. Czuleński: „Wycieczka na Czarną-Horę”, Tygodnik Ilustrowany 1880, nr 259 z 11 grudnia 1880, s. 399.
J. Bąkowski: „Notatki z wycieczki na Czarnohorę”, Wędrowiec 1882, nr 14 z 25 marca, s. 214.
Цифрова національна бібліотека Румунії
Österreichs Portal zu Kunst, Kultur und Bildungeine
Більше про цей візит у статті L. Rymarowicz: „Arcyksiąże Rudolf w Karpatach”, Płaj nr 51, s. 145–153.
Мені Мюріел Дові «Дівчина в Карпатах» (англ.)
«Турист-педагог Марцелій Туркавський подав спогади про три подорожі на Коломийські гори» , «Tydzień Polski» 1881, № 38, стор. 301–302.