zommersteinhof: (Default)
В церкві села Красів знаходиться дуже незвичне дерев’яне розп’яття.
На жаль, його дуже складно сфотографувати (особливо мобілкою) через те, що круцифікс знаходиться між двома вікнами і світло дуже перешкоджає не тільки зазнимкувати, але і роздивитись це розп’яття.



.

Ось що пише Василь Лаба у своїй розвідці "Літопис парафії Красів":

"Нерозгаданим на сьогоднішній день є походження великого дерев’яного хреста з розп’ятим Христом (різьба по дереву)... 
Як згадує Катерина Дідух, родом з Бродок, цей хрест привезли посеред ночі в 1950-их роках в Бродки до місцевого господаря Чичкевича Михайла троє красів’ян: В.Палій, В.Кісців та М.Гуменецький, щоб заховати його до кращих часів. Кажуть, що хрест спочатку хотіли встановити в красівській церкві, але проти цього категорично висловився о.Тричецький, мотивуючи це тим, що хрест католицький.
Хрест заховали на стриху хати. Коли господар перекривав хату, виникло питання: як зняти його при потребі. І хрест переховали знову ж таки на стриху старезної сусідньої хати, де він пролежав багато років. Певного часу хрест потайки, відвезли до Красова і помістили в церкві. Хто і коли саме це зробив?.. Є різні судження... За словами С.Романіва, саме вони разом з М.Гуменецьким і перевозили цей хрест, і заносили його до церкви. Церква на той час була то закрита...
В якому році це було?.. Він, на жаль, вже не пам'ятає. Правда в інтернет-публкації "Євхористійне чудо в Красові", є думка о.Когута. що цой хрест привіз з Італії мешканець села Іван Каута, який брав участь у І світовій війні. Сумнівно, щоб бідний вояк з полону двигав додому такий великий хрест. Тим більше, що такий самий хрест з розп'яттям знаходиться в церкві села Довге коло Моршина.
Думаю, що такі хрести вироблялися в нас. Каута міг купити і пожертвувати до церкви цой хрест, а коли православна ієрархія стала приводити галицькі церкви до потрібного вигляду, то хрест (і не лише його!) котрийсь зі священиків мусив з церкви прибрати, щоб самому не бути прибраним з парафіі".
 
zommersteinhof: (Default)
 

Пістинь. Переправа для мерців

Карпатські цікавинки

     Церква "рідкісної художньої краси" в с. Пістинь, як більшість карпатських церков, обита блискучою бляхою і оточена старим цвинтарем. До речі, найстаршу дату на цвинтарному хресті я знайшов "1744", хоча не зрозумів, вказано дату смерті чи народження.
     Церква вважається за найстаршу на Гуцульщині, позаяк на таблиці подається 1600-й рік збудування.

    Цікаво, що святиня відділена від села досить глибоким яром ріки Пістиньки, подекуди з прямовисними скельними стінами. Внизу потік намиває пісочок і приїжджі полюбляють це мальовниче місце для відпочинку і купання.
    Через яр збудовано довгу висячу кладку. З обох берегів - від села і від церкви - до кладки провадять широкі і зручні сходи.

 

     Але під час похоронів перенести труну з померлим по вузькій кладці практично неможливо. Саме тому селяни збудували висячу переправу для перевезення труни з одного берега на інший.
Уявляєте сцену: гарна погода, на пляжі купаються люди, верещать діти, хтось попиває пивко,... і раптом над ними пропливає чорна труна, а по кладці йде похоронна процесія...


 

zommersteinhof: (Default)
 Сьогодні натрапив на статтю Прибєги Л.В. "Лемківська школа традиційного храмового будівництва". Думав, що нарешті зрозумію, чому деякі закарпатські церкви називають бойківськими. А усе виявилось дуже складно і заплутано!

Автор статті у своєму дослідженні настільки плавно переходить від поняття "бойківська церква" до надання їм рис лемківської школи (приклад - церква в Ужоку), а відтак до "лемківських церков свалявської групи", що важко зрозуміти, яка ж названих ним церков є бойківською, а яка лемківською. Як приклади називаються церкви в Сваляві і в Пирогово.

..
Церкви в Ужоку, Сваляві і в Пирогово

Далі, мов корали з розірваного намиста, сипляться терміни "храми лемківської школи", "пам'ятка лемківського храмового будівництва" і раптом ми опиняємось у селі Середнє Водяне і Колодне. Виявляється в давньому комітаті Марамарош храми лемківської школи!!!  Русинські теслі Румунії напевно навіть не думали, що їхня типово мармароська церква насправді є видозміною лемківської архітектури... Але, згідно Прибєги Л.В., саме вони стали творцями взірця для "церков хустської групи" (наприклад церква в с.Сокирниця).

  
Церкви у селах Середнє Водяне і Колодне і Сокирниця

Раптом автор переносить нас у Міжгірський район, де "в поєднанні з традиціями бойківської школи храмового будівництва склався дещо відмінний тип лемківських церков". Згадується Святодухівська церква в Колочаві, а також церкви в селах Ізки і Пилипець, як "храми лемківської школи, що відносяться до міжгірської групи".

..
Церкви в селах Колочава, Ізки і Пилипець

Майже насамкінець автор остаточно добиває виразом "отже, як в ужоцькій, так і в міжгірській групі храмів лемківської школи відчутний відголосок традицій бойківської школи".

Цей смертельний висновок був як ніж у серце моїх знань! 
Тепер я знаю, що я нічого не знаю!
 
- Світлини взято з інтернету
zommersteinhof: (Default)
Фраґа — село Рогатинського району Івано-Франківської області.
З 1948 по 1993 рік село називалось Ягодівка.

Така незвичайна назва села, згідно однієї версії, походить від гальського "фраги", що має означати "багато риби", згідно іншої - від лат. fraga - суниця (може, саме тому за часів СРСР село було перейменовано в Ягодівку).
Я не розумію, навіщо пояснювати походження слова саме з латинської мови, чому не з молдавської? Тоді можна було б приплести ще легенду про фразьке вино з суниць!   Але залишимо це питання мудрагелям від "ненаукової науки" ономастики. До речі, слово "питання" по-німецьки буде "frage", а отже можна придумати легенду про татарів, які задавали селянам frage (питання) про дорогу на Львів. Чому по-німецьки? Ну, наприклад, тому, що Львів тоді називався Лембергом...

Історія села

Перша письмова згадка про Фраґу відноситься до 1460 року.
Згідно архівних даних до 1541 р. вона вважалась містечком.

У XVI ст. Фраґа була в складі маєтків з центром в сусідньому місті Підкамені, що з XVII ст. належали до Яблоновських, а на початку ХІХ ст. перейшли до Баворовських.


zommersteinhof: (Default)
Підка́мінь — село Рогатинського району Івано-Франківської області.

Вперше у письмових джерелах село Підкамінь згадується 30 травня 1440 року (Akta grodzkie i ziemskie).
Власником села тоді став князь Михайло Іванович Гольшанський, який отримав такий подарунок від своєї дружини Марії.

У кінці XV ст. місцеві маєтки належали до львівського хорунжого Фридерика Гербурта (помер у 1519 р.). Гербурт збудував на на горбі на північно-східному краю села замок і заснував містечко, яке отримало магдебурзьке право від короля Сигізмунда І Старого. Про це є запис у "Географічному словнику Королівства Польського": король "Сигізмунд І привілеєм 1515 року дозволяє: щоби Фридерік Гербурт при замку своєму, Підкаменче званому, котрий свіжо з муру і цегли поставив, заснував місто, яке має подібно називатись. Мешканців король обдарює німецьким правом, відміняючи тим самим права і звичаї польські і руські; встановлює торг у четвер, а ярмарки на Зелені Свята і свято Воздвиження Святого Хреста.
Читати далі... )

Profile

zommersteinhof: (Default)
zommersteinhof

July 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 18th, 2017 01:17 am
Powered by Dreamwidth Studios