zommersteinhof: (Default)
   Перечитуючи матеріали про "Карпатську війну", як складову частину Першої світової війни, я звернув увагу на одне фото. Коли я вперше побачив цю світлину, то не дуже повірив у кількість загиблих солдат - 30 000. А треба відмітити, що це могила саме російських солдат, бо саме вони два місяці вперто і відчайдушно тримали вершину Дзвенів.
   В європейських джерелах ця вершина має назву Zwinin, Ми мало знаємо про неї, бо на ній не було січовиків (а отже це не цікавить наших істориків), крім того на ній росіяни зазнали страшної поразки (а отже, це не цікавило російських і радянських істориків).
Але битві за оволодіння Дзвенівим і с. Козьова віддає належне багатотомна англійська історія Великої війни: «6 лютого 1915 року тут почалася одна із самих відчайдушних битв тієї компанії, між австро-німецькою армією фон Лізінгена і центральними військами Брусилова…». Є теж солідна стаття на німецькій і французькій мовах "Битва за Дзвенів" ("Erstürmung des Zwinin").



   Сьогодні я зустрів статтю російського історика Василія Каширіна  "Взятие горы Маковка".
Попри цілеспрямовано антиукраїнський характер публікації, головна мета якої було приниження ролі січових стрільців у Великій Війні, а також зневажнення значення битви за гору Маківка в перебігу Карпатської війни і загалом Першої світової війни, треба віддати належне ретельному аналізу російських джерел зі сторони пана В. Каширіна.

Але мова не про січовиків, чи антиукраїнський характер статті. Я звернув увагу на те, як історик оперує цифрами при підрахунку втрат російського війська в частині, де аналізуються бої за Маківку.



"Потери русских войск за все три штурма Маковки могут быть подсчитаны лишь приблизительно. В ходе первого штурма 16(29) апреля Овручский полк потерял убитыми, ранеными и пропавшими без вести 572 человека. Во время преодоления заграждений 17(30) апреля Овручцы потеряли примерно 250 человек, а при взятии Маковки и борьбе за ее удержание 18 апреля (1 мая) - больше 400 человек."

 

Беремо калькулятор: 572 + 250 + 400 = 1232 осіб.

Далі автор статті додає:

"Три четверти своего состава потерял и приданный 4-й батальон Каспийского полка."

 Дуже легко можна знайти, що згідно штату російської армії з 1833 року лінійний батальйон нараховува 920 солдат, 20 унтер-офіцерів і 4 офіцерів (у звичайному полковому піхотному батальйоні за тої ж чисельності солдат нараховувалось 96 унтер-офіцерів і 16 офіцерів)", тобто ще приблизно 1000 вояків. А отже, три чверті складу батальйону - це ще приблизно 750 осіб.

Знову беремо калькулятор: 1232 + 750 = 1932 особи.

Тобто, можна оцінити втрати росіян у приблизно 2000 осіб, але пан В. Каширін підсумовує трохи інакше:

"Таким образом, потери русских войск во втором штурме
могут быть выражены округленным числом в 1 тысячу человек."


Отак росіяни рахують свої втрати! Чудовий спосіб зменшити заслуги ворога!

Але теж треба розуміти, що якщо тільки в боях за Маківку (яку автор статті з усіх сил старається показати незначним епізодом карпатських боїв) загинуло близько 2 000 росіян, то за два місяці битви за Дзвенів цілком могло загинути 30 000 російських солдат.

Ось така математика...


На цій фотографії зображений „Totenwald“ (Мертвий ліс) неподалік села Кисилин біля Луцька (Волинська область) після невдалого нападу на російські позиції німецької та австрійської армії. Напевно, так само виглядали схили гір в околицях сіл Козьова, Головецько, Тухлі у квітні-травні 1915 року. От тільки в Карпатах трупи позбирали тільки після повного розтанення снігів...



zommersteinhof: (Default)

Оригінал статті взято звідси: mykolaiv.info

У всіх дослідженнях з історії Першої світової війни особливо виділяються описи найбільш нарпужених боїв Галич-Львівської битви кінця серпня – початку вересня 1914 р., в якій вирішувалася доля всієї Галіційської кампанії. Серед цих описів незмінно присутні епізоди, пов’язані з фортецею Миколаїв. Залишки цієї фортеці, яка мала 23 польові укріплення та 8 батарей і гарнізон якої налічував 10 тисяч, ще добре збережені років сорок тому, сьогодні практично зруйновані кар’єрами, будівництвом та іншими видами діяльності, так що вже деякі археологи приймають їх за печерні храми дохристиянського періоду. Скоро не залишиться зовсім нічого, що нагадувало би про ці події, як не залишилося нічого від казарм січових стрільців. А між тим фортеця Миколаїв була останнім словом фортифікації початку ХХ ст. При її будівництві були застосовані останні досягнення інженерної та артилерійської техніки. Сьогодні ці укріплення цікавлять хіба що окремих ентузіастів в Росії та Австрії. В Миколаєві, з відходом покоління, яке приймало участь в її будівництві і пам’ятало події 1914 р., про фортецю не згадує ніхто.
Для чого будувалася фортеця саме тут? Як вона виглядала? Чи виконала своє завдання у війні? Чим збагатила військове мистецтво? І, зрештою, чи вартує зберегти її залишки і використати у розвитку туристичного бізнесу, враховуючи сприятливу інфраструктуру і зацікавленість цією пам’яткою в Росії та Австрії?

Читати далі... )
 
zommersteinhof: (Default)

Чомусь усі схильні повірити в те, що миколаївські печери збудували у VIII-IX століттях, а австрійці їх просто адаптували. І нікого не дивує, що, збудовані 1000 років тому, ці печери повністю відповідають фортифікаційним нормам ХІХ-ХХ століть.

Є досить цікава стаття історика Леонтія Войтовича "Загадки фортеці Миколаїв", в якій автор описує і загально-політичну ситуацію напередодні Першої світової війни, і причини будівництва миколаївського плацдарму, і перебіг подій під час війни. Приведу уривок з цієї статті:
"Залишки цієї фортеці, яка мала 23 польові укріплення та 8 батарей, ще добре збережені років сорок тому, сьогодні практично зруйновані кар’єрами, будівництвом та іншими видами діяльності, так що вже деякі археологи приймають їх за печерні храми дохристиянського періоду."

Австрійське військове командування, чудово розуміючи стратегічне значення переправ через р. Дністер, задовго до вибуху Першої світової війни приступило до інженерної підготовки даного району для відбиття ворожого нападу зі сходу.


У Австрійському державному архіві (Österreichisches Staatsarchiv) є плани і схеми по облаштуванню лінії оборони Перемишль - Заліщики на випадок війни з Росією. Особливе місце в ній приділялось опорним пунктам в Сивка, Марлінів (біля Галича) і Розвадів, де вже у 1850-х роках почались роботи по створенню плацдармів для забезпечення оборони переправи військ через Дністер. Пізніше інші фортифікатори проголосували за створення оборонних пунктів в Ярославі і Галичі.

У 1855 році в межах сучасного міста Миколаєва розпочалося планування плацдарму (фр. Tête de pont, нім. Brückenkopf)
– фортифікаційного комплексу, який мав складатись з низки наземних і підземних, довготривалих бетонованих і дерево-земляних оборонних споруд.

 


---

zommersteinhof: (Default)

На початку  Першої світової війни на російсько-австрійському фронті ініціатива належала російській стороні.  До середини вересня 1914 року росіяни зайняли майже всю Східну Галичину. Це викликало велетенську хвилю біженців. Вже у вересні 1914 року до Відня прибуло 60-70 тисяч біженців з Галичини і Буковини. У 1915 році їх число збільшилося до 450 000 осіб.


Фото 1: Група українських біженців відпочиває на узбіччі дороги

У цій ситуації Австрійське міністерство війни вирішило організувати для цих людей табори.



zommersteinhof: (Default)

THE WORLD WAR I GMÜND REFUGEE CAMP AND ITS POSTAL FACILITIES

by Ingert Kuzych, Roman Dubyniak, and Peter Cybaniak

The early weeks of World War I did not at all go according to how the Austrians had planned. Glowing hopes for a speedy victory by Austrian troops over their nemesis of Serbia were dashed when Russia, Serbia’s ally, mobilized more quickly and attacked both the Austro-Hungarian Empire and its ally Germany, making substantial initial gains. Large portions of the Austrian crownlands of Galicia and Bukovina were occupied in the fall of 1914 and even though many of the territories were cleared of the Russians by the summer of 1915, some remained under occupation throughout the conflict.

By the end of September 1914, less than two months after the outbreak of the war, between 60,000 and 70,000 refugees had arrived in Vienna from the Russian-occupied eastern front. By 1915, the Austrian Ministry for the Interior estimated that the number of refugees who were eligible for state support had reached 600,000, of whom 450,000 came from Galicia and Bukovina on the eastern front and 150,000 came from the southwestern front on the Italian border. Transported by train to refugee camps in the German-speaking hinterlands, the Austrian War Ministry sought to group refugees according to nationality for ease and speed of repatriation, and to prevent their assimilation into the surrounding communities.

One of the largest camps was in the town of Gmünd, Lower Austria (Niederösterriech), some 120 km (75 miles) northwest of Vienna, very close to the Austrian-Bohemian border (Figure 1). Following World War I the new Austrian-Czechoslovak border ran through the town of Gmьnd. A section north of the River Lainsitz went to Czechoslovakia and was renamed České Velenice. The southern, main part of the town, however, remained with Austria

The crownlands of Galicia and Bukovina were heavily populated by Ukrainians and it was in the Ukrainian-inhabited lands that some of the fiercest early fighting of the conflict took place. At the outbreak of the war, 43 percent of the inhabitants of the crownlands were Ukrainian. Many Austrians still referred to these people as Ruthenians, but by the war years the description Ukrainian(s) was becoming more widely used.

In September of 1914, Gmünd was designated as the site of a refugee camp for Ruthenian (Ukrainian) evacuees from the eastern Austrian crownlands, and a barracks camp (Barackenlager) was hastily constructed south of the town. Gmünd was a major railway center, which made the locale an ideal site for such a camp. Building materials could be quickly ferried in to construct such a camp and subsequently, all manner of supplies to keep the camp functioning could be brought in at regular intervalsAround 30,000 Ukrainians were housed in this locale, while another 10,000 Ukrainians were interned in Wolfsberg and St. Andra, Carinthia (Kärnten). Examples of camps for other nationalities from Galicia and Bukovina included those for Poles in Leibnitz, Styria (Steiermark; for 30,000 internees) and Chotzen, Bohemia (for 20,000); some 20,000 Jews were housed in Nikolsburg, Pohrlitz, and Gaya in Moravia, and another 3,000 Jews in Bruck an der Leitha, Lower Austria


Figure 1. The town of Gmünd as it appeared before the war.

Ukrainian refugees underwent all sorts of hardships in seeking to flee from the ravages and misery of the war; we have been able to obtain several postcards showing their plight. The hardest part for many was getting from their relatively isolated villages to towns or cities where they could sometimes board trains to take them safety. However, families with livestock were often not able to obtain conveyance and had to make the journey of hundreds of kilometers on foot. Figures 2 and 3 depict some of the more fortunate refugees who were able to harness animals to wagons to make their escape. Figure 4 shows a refugee family’s earthen shelter thrown together in some woods (somewhat reminiscent of the sod houses constructed on the American prairie during the 19th century). Figure 5 illustrates refugees arriving at the Gmünd camp with some of their livestock.


Figure 2. Galician refugees walking and riding to safety.

 

Читати далі... )
  1.  

Profile

zommersteinhof: (Default)
zommersteinhof

April 2017

S M T W T F S
      1
234 5 67 8
910111213 1415
161718192021 22
232425 26272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 26th, 2017 01:59 pm
Powered by Dreamwidth Studios