zommersteinhof: (Default)
  Кожна епоха в історії Львова залишала по собі пам’ятники, які несли в собі ідейне навантаження. А отже, за традицією, яку започаткували єгипетські фараони, вони повинні були бути ще й найбільшими.
У "Львівській газеті" ще у 2004 році порівняли такі пам’ятники:



З монументальних пам’ятників радянського періоду варто назвати потужного Івана Франка перед університетом. Виконаний у соцреалістичному стилі, він раптом виявився вищим від Леніна. Подейкують, що його автори отримали за це чи то догану, чи то тимчасову заборону працювати.

І все ж для візуалізації перемоги влади Рад треба було щось більше. Врешті у 1970 році на вулиці Стрийській з’являється Монумент Слави Радянської армії. Його стела перевищувала усі пам’ятники міста.

За часів незалежної України в центрі проспекту Свободи постала велична композиція, присвячена Тарасові Шевченку і історії України. Не найвищий пам’ятник, але дуже значущий, як символ незалежності України. Та й місце було обрано дуже вдало: Собєський ще за Совітів переїхав до Польщі, Ленін пішов на металобрухт, відтак Шевченко став собі рівно посередині проспекту, між Міцкевичем і Оперним театром.

Але політичні сили Львова хотіли чогось іншого, величнішого. Їхня ідея була реалізована в пам’ятнику Степанові Бандері, хоча, о диво, він виявився не вищим за радянський Монумент Слави. Висота стел обох монументів - рівненько по 30 метрів!

Натомість, якщо порівняти львівські пам’ятники трьом найбільш значним поетам - Шевченкові, Міцкевичу і Пушкіну, то ситуація стає комічною. Пам’ятник Міцкевичу має 21 метр висоти, Шевченкові - 14 метрів. Не шукаймо тут якогось приниження Кобзаря, просто Міцкевич є символом іншої епохи, інших стилів та публічних уподобань. Натомість, на тлі цих пам’ятників Пушкіну якось не повезло. Я маю на увазі бюст на вул.Короленка (бюст в Оперному театрі не входить в гру). Недолугий пам’ятник стирчить на розі вічно облупленої стіни і нікого особливо не цікавить. Думаю, що багато львів’ян навіть не знають про його існування, бо до появи мініатюрних батярчиків скульптура великого російського поета Пушкіна була чи не найменшим пам’ятником Львова!

zommersteinhof: (Default)

   Фото 1. Пам’ятник Марковській (cudaswiata.pl/). Фото 2. Сучасний стан ( fotoforum.gazeta.pl)

   Джерело текстуhttp://relicfinder.info/forum/viewtopic.php?f=9&t=2332&start=100

   Каждый, кто хоть раз посетил Лычаков, не мог без трепета пройти возле знаменитого надгробия Катажины Марковской, которое львовяне любовно прозвали "Спящей Красавицей". Сколько я не "лопатил" инет, как на наших, так и польских сайтах, к сожалению, почти никакой информации об этой личности не нашел. Пришлось мне собрать все когда-то найденные разрозненные  данные и попробовать написать биографию этой актрисы, несколько приукрашенную и, естественно, с толикой вымысла. Поэтому точнее это эссе определить как легенду.

Итак, начнем.


   Скульптура Ангела Боли, стоящая у ее изголовья была повреждена во время бури упавшим на нее деревом в 1958 г. Местные совет, городские власти посчитали не целесообразным восстановление скульптуры на польской могиле, поэтому остатки ее были разобраны и сегодня надгробие экспонируется в таком виде без Ангела. 

Читати далі... )
zommersteinhof: (Default)
Одним з забутих пам'ятників минулої епохи у Львові є пам'ятник Возз'єднанню народів Західної України з УРСР.
Встановлений у 1979 році до 40-річчя "Золотого Вересня", він був виконаний у вигляді арки, яка за задумом проектантів символізувала єдність усього українського народу.

Але не про таке - примусове - возз'єднання мріяли львів'яни, а тому досить швидко придумали пам'ятнику дуже влучну назву - гільйотина.

 

Чи то комуністам не сподобалась ця алюзія, де цифри "1939" асоціювалися з ножем гільйотини, чи може для того, щоби не підкреслювати цю досить протиречиву дату, через якийсь час символи було змінено: дату - на назву "Львів", а серп і молот - на радянський герб міста. Біля монумента у 1971 році було встановлено лева з польського Цвинтаря Орлят, в результаті чого символіка дещо змінилась: тепер гільйотина стала водночас і попередженням для міста Лева, і нагадуванням польським громадянам про 1939-й рік.



Однак львів'яни надалі називали пам'ятник гільйотиною, не виявляли до нього якоїсь особливої пошани. А як тільки трапилась нагода, за розпорядженням мера Куйбіди, у 1999 році монумент було знесено. Тепер приблизно на цьому місці збудовано авто-заправочну станцію.
Натомість лев "помандрував" по Львову, але ніде не простояв надто довго. Нарешті у 2015 році він разом зі своїм сотоваришем повернувся туди, де й стояв "від народження" - на Цвинтар Орлят.

zommersteinhof: (Default)
Про пам'ятник Міцкевичу у Станіславові від ідеї його встановлення до сучасності можна прочитати в  stanislawow.net/historia/pomnik:

Читати статтю повністю... )

Зверну увагу на те, що в статті сказано про укриття пам'ятника під час німецької окупації десь під землею. Ось, що пише про це невтомний дослідник Івано-Франківська (раніше Станіславова) пан Тадеуш Ольшанський в статті "Losy pomnika Adama Mickiewicza w Stanisławowie" на сторінці Kurier_Galicyjski_6-2007:

"Kiedy za Niemców codziennie tędy przechodziłem, nie był to już ten sam plac, co przed wybuchem wojny. Na wysokim cokole nie było już pięknego pomnika Adama Mickiewicza. Sowieci nie zrobili mu wprawdzie krzywdy i nasz wieszcz spokojnie przetrzymał czas radzieckiej władzy, ale, kiedy latem 1941 roku miasto z rąk Węgrów przejęli Niemcy i pojawiło się gestapo, odlana w brązie postać naszego poety tajemniczo zniknęła. I, na szczęście, nie zniszczyli jej okupanci, lecz ukryli Polacy. W ciągu jednej nocy pomnik zdemontowano, zdjęto z cokołu, wywieziono za miasto i zakopano w ziemi! Po latach dopiero okazało się, że pomnik uratował pan Kazimierz Tatar. Do dziś nie mam pojęcia, jak tego dokonał, bo odlany z brązu posąg miał prawie 3 metry wysokości i ważył dobre kilka ton. Po wojnie odkopano pomnik, postawiono nieco bliżej teatru, aczkolwiek na niższym postumencie i plac nadal nosi nazwę Mickiewicza, za co Ukraińcom chwała."

 
Але версії Т. Ольшанського про те, що пам'ятник було закопано в землю десь поза містом, суперечить кінохроніка 1944 року про вступ радянських військ в Івано-Франківськ!


Після перегляду фільму у мене виникло запитання: чому, попри історію про укриття пам'ятника в часи німецької окупації під землею, у 1944 році він знаходиться на складі металобрухту "Старе залізо. Сировина"?

Від того часу я ніде більше не знаходив жодної інформації про долю пам'ятника під час німецької окупації міста Станіслава. Щоправда, зсилаючись на Т. Ольшанського, пан Л. Стомма пише: "Казимир Татара, працівник гарбарні, котрий викрав і врятував викинутий німцями на металобрухт багатотонний пам'ятник Міцкевичу" (читати тут).

Щоправда, є іще одна книжка Т.Ольшанського, якої я поки що не читав - "Станіславів однак живе". Ось що пишуть про неї в анотації:

"Tu dopełniona zostaje, między innymi, opowieść o zdjęciu po kryjomu z cokołu i ukryciu - zakopaniu - kilkutonowego pomnika Mickiewicza, a stało się to w czasie wkraczania do miasta żołnierzy niemieckich. Autor musiał czekać sześćdziesiąt lat na rozwikłanie zagadki, jak taka operacja, dokonana przez niepozornego Kazimierza Tatarę, była możliwa."

 Продовженням теми про пам'ятник Міцкевичу в Івано-Франківську став лист від друзів з Польщі, які вислали мені фото сторінок з книжки T.Olszański "Jak pan Tatara uratował Mickiewicza"

Фото сторінок клікабельні



Але все одно не дуже зрозумілим лишається, чому пам'ятник вирішили викопати з землі або в останні дні німецької окупації, або в перші ж дні приходу радянських військ. Червона Армія увійшла в Станіслав 27.06.1944, а фільм зроблено 28.06.1944.

Ось кадри з цього фільму (фото клікабельні):



Нещодавно в інтернеті я наштовхнувся на статтю на сайті franyk.com/fullnews/197345, де автор А. Сторощук пробує проаналізувати версію з "металобрухтом" і навіть вказує, де саме перебігає шов від післявоєнного зварювання частин пам'ятника:



Тому я вважаю питання порятунку пам'ятника А.Міцкевичу відкритим.
Скоріш за все розповідь Казімежа Татара про закопування скульптури є... гммм... перебільшенням.

zommersteinhof: (Default)
В угорському місті Надьканижа (Nagykanizsa) на площі Єлізавети стоїть пам'ятник солдатам 20 піхотного полку, які загинули у Першій світовїй війні. Автор пам'ятника - скульптор Гибль Юзеф (Hybl József). Памятник складається з бронзових постатей двох солдатів, які йдуть у бій на багнети. На передній стороні постументу пам'ятника написано вираз "Зі співом пішов битись у бій" (“Dalolva mentek csatáról csatára”). 
На двох бічних сторонах цоколя перераховано місця битв,
серед яких можна побачити знайомі нам Заліщики, Угнів і Раву-Руську, Ярослав, Люблін та інші.

 

 

Урочисте відкриття пам'ятника відбулось 1 червня 1930 року в присутності ерцгерцога Йосипа. За соціалістичної Угорщини у 1965 році пам'ятник було перенесено на площу Сечені, а потім у міський парк, але у 1993 році він повернувся на своє місце.

Окремо треба зауважити, що скульптор Гибль Юзеф (Hybl József) залишив іще декілька безумовно геніальних пам'ятників. Два з них стоять у Ки́шпешті (Kispest, район Будапешту):

 

Більше світлин цих двох пам'ятників можна побачити на відповідних сторінках сайту www.budapest-foto.hu:
- пам'ятник Жертвам Першої світової війни - Hybl Jozsef - Kispest Templom ter
- пам'ятник Лайошеві Кошуту - Hybl Jozsef - Kossuth Lajos -_Kispest

zommersteinhof: (Default)
А непогано б виглядало!
Славний козак Кривонос, може українець, може шотландець (за Крип'якевичем),
водночас - єгомосць королівських військ полковник (згідно власних підписів)!
Єдиний вояк, що збезчестив наш - ніким до нього не здобутий - Високий Замок!
Але наскільки велика його слава, настільки пам'ятник - недолуго-недороблений...

zommersteinhof: (Default)
Piccy.info - Free Image Hosting
В книзі С.Ніцєї "Цвинтар Личаківський у Львові" написано, що цей "пам'ятник, напевно найкрасивіший, сплячої молодої жінки поставлено на гробівці Людвика Марковського, судового адьюнкта та його дружини Катерини". В інтернет-статтях вже не згадують Людвика Марковського, а тільки "сплячу красуню", яку найчастіше називають Регіною (у Вікіпедії - Юзефою). Цікаве,хоча й не надто достовірне, ессе про Марковську можна почитати тут.


Але ніде ні слова про пана Кароля Лайбшанґ де Шартенбурґ (Karol Leibschang de Schartenburg), про якого написано на одній зі сторін постументу (місце, обведене червоним), а дещо нижче - "Prosi o pozdrowienie anielskie":


Piccy.info - Free Image Hosting

На збільшеному фрагменті цього фото можна прочитати, що пан Кароль помер у 1922 році. Розшифрувати решту, здається, вже неможливо...

Читати далі... )

Час покаже, може в нових виданнях про Личаківський цвинтар не тільки вкажуть правильне ім'я Катерини-Регіни-Юзефи, але теж і згадають про родину Лайбшанґів з Шартенбурґа...

Додатково про Марковську:
Реґіна Юзефина Марковська
Міфи Львова. Легенда про "сплячу красуню" Катажину Марковську

Profile

zommersteinhof: (Default)
zommersteinhof

July 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 18th, 2017 01:21 am
Powered by Dreamwidth Studios