zommersteinhof: (Default)
 Храм на Замарстинові, або як до Львова капуцини повернулися
Джерело: photo-lviv.in.ua

Цьогоріч минає 25 років із дня відновлення богослужінь у Церкві св.Йосафата. Розкішного храму, розташованого у північній частині Львова, на території колишнього села Замарстинів. І хоча побудований він не так давно, проте має свою цікаву історію.


І, найперше, пов’язана вона із подіями XVI ст., на початку якого, в Італії, від потужного католицького монашого ордену францисканців відгалужується нова спільнота прибічників особливо убогого життя. Через свій особливий стиль чернечої одежі згромадження отримує в народі прізвисько «капуцини», яке прижившись, невдовзі стає їхнім офіційним найменуванням.
 

Церква св. Йосафата у Львові, 2015 рік 
Читати далі... )

zommersteinhof: (Default)
 Недавно в інтернет-виданнях з’явились дві статті про львівські таблички з буквою "Т", в яких стверджувалось, що ці таблички означають місця оздоровчих прогулянок, т. зв. теренкури.
 
Досить важко в це повірити, тому що складно зрозуміти, чому ці таблички в парках і на деяких вулицях (Козельницька, Героїв Майдану) прикріплено до брутальних залізничних рейок.



  

Крім рейок у Львові можна знайти такі ж таблички на стінах будинків. І тут знову виникає сумнів, чи можна було визначити теренкури на шумних вулицях, по яких ще й гуркотіли трамваї (Бандери, Словацького, пр. Свободи та інші).

    
Таблички на Оперному театрі, школі № 55 і Головпошті

А кафе-галерея "Штука" не заморочувались і розташували таку табличку над входом до вбиральні!  



На форумі explorer.lviv.ua/ один з учасників написав, що ці рельси - це "геодезичні марки, для прив"язки карти до місцевості - має визначені координати які записані у спеціальному каталозі. Рельса якщо копнути впаяна у бетонний куб, щоб важко було зломати. Літерою Т позначено для зручності наведення теоделіта або нівеліра - саме на перехрестя палочок Т".
Хоча форумчани йому не повірили, а, може, якраз таки саме він мав рацію.

Використання обрізків залізничних рейок не тільки використовується у геодезії, а й має для цього усі законні підстави.
Польський закон
 Prawo geodezyjne i kartograficzne передбачає використання обрізків рейок в якості геодезичних знаків:
"Ґрунтовий однорівневий знак - це геодезичний знак з тривалого матеріалу (з бетону, граніту або штучного матеріалу, постіно встановлений на ґрунті (труба, рейка, металева скринька, бетонний або гранітний стовпз бетонною підошвою).
"Znak gruntowy jednopoziomowy - znak geodezyjny z trwałego materiału (z betonu, granitu lub tworzywa sztucznego, stabilizowany na stałe w gruncie (rura, szyna, skrzynka metalowa, słup betonowy lub granitowy ze stopą betonową)". 

Радянські закони і інструкції для геодезистів теж передбачали використання рейок. Такими ж вони залишились в сучасній Росії і, треба розуміти, в Україні.

  
Ґрунтовий геодезичний знак - рейка

Существуют так называемые пункты местных геодезических сетей, которые ещё называют опорно-межевыми сетями (ОМС). Они создаются в населённых пунктах и используются при определении границ земельных участков и разбивочных работах при строительстве, то есть при определении места, где именно нужно строить дом или прокладывать дорогу. Такие пункты не имеют геодезических вышек. При строительстве крупных объектов или застройке больших площадок часто создают временные реперы и пункты на период выполнения работ, что позволяет ускорить и упростить весь процесс. Часто это временные сооружения, например, забитая в землю металлическая труба или рельса, верх которой служит отметкой, поэтому после завершения строительства они прекращают своё существование.

Реперы, закрепляющие высотное положение точек на строительной площадке а — забетонированный рельс; б — вкопанный столб; в — забитая стальная труба; г — заделанная в стену марка; д — откраска; е — стальная плашка, приваренная к складной детали; 1 — стальной костыль; 2 — песок; 3 — гвоздь, забитый в деревянную пробку; 4 — цоколь стены; 5— карандашная риска; 6 — обрезок уголка, приваренный к закладной детали.

В інтернеті знайшлось тільки дві світлини рейок в якості геодезичного знаку.
 
  
Мітка опорно-межевої сітки (територія поблизу московського зоопарку) і рейка з хресто-подібним значком на торці

Розташування табличок на терені міста:
- парк ім. Ів.Франко (8 рейок з табличками)
- парк Стрийський (3 рейки без табличок, 1 рейка з табличкою)
- пр. Свободи, 28, Оперний театр (табличка на стіні)
- вул. Героїв Майдану і Бой-Желенського (6 рейок з табличками)
- вул. Козельницька (не перевірено)
- вул. Стуса, 57 (табличка на стіні)
- вул. Словацького, 1, Укрпошта (табличка на стіні)
- вул. Котлярська, 8, Кафе "Штука" (табличка в інтер’єрі)
- вул. Городоцька, 36, Театр ім. Л.Українки (табличка на стіні)
- вул. Бандери 91, школа №55

Незрозумілими однак лишаються питання: 
- якщо це тимчасові геодезичні знаки, то чому їх не ліквідували;
- що ж такого планували в парку ім. Б.Хмельницького, що в ньому (за підрахунками зацікавлених львів’ян) нараховується аж вісім рейок з табличками;
- в які роки встановлено ці таблички;
- чи зустрічаються такі таблички іще десь, крім Львова;
- що означає буква "Т" і чи взагали це буква?

Корисні посилання (з яких також взято деякі світлини):
1. Загадка львівських теренкурів
2. Цілюща енергетика Львова 
zommersteinhof: (Default)
    14 липня 1894 року у тоді ще австрійському Львові відбувся перший в історії міста футбольний матч, про який поляки з гордістю почали казати, що це був перший польський матч, адже змагалися польські команди Кракова і Львова. Зараз вважається, що це був перший матч на території України, а відтак з'явилися спроби назвати його першим УКРАЇНСЬКИМ матчем. От тільки є одне "але": в обох командах не було українців, оскільки товариства "Сокіл" - і польське, і українське - створювались з метою поширення не тільки фізкультури, але й пробудження національної свідомості кожного окремо взятого народу.

Хоча для міфотворців це не стало перешкодою!

 

В часи Польщі на вул. Стрийській поруч було три стадіони: українського «Сокола-Батько» (на понижчій карті 1931 року його позначено під №1), польського клубу «Czarni» (на карті - №3) та польського клубу "Погонь".
Той вікопомний матч «Краків-Львів» 1894 року був зіграний на стадіоні, який знаходився на території Стрийського парку і межував з Виставою Крайовою. 

Після 1906 року на стадіоні було влаштовано Тор циклістів для тренування велосипедистів львівського Клубу Циклістів та Мотористів. 

У 1910-1911 рр. товариство "Сокіл-Батько" викупило цю територію у Стрийському парку, з метою розташування власного стадіону.

 

"Український город" розміром 190х120 м коштував товариству «Сокіл» 133 855 австрійських крон. До складу комплексу входили футбольне поле (160х70 м), три тенісні корти, легкоатлетичні доріжки та велосипедний трек (повна довжина кола складала 400 м.). Вхід на стадіон був з боку вул. Козельницької.


Парадокси почались у 2001 році, коли на місці 
стадіону польського клубу "Czarni" поставили пам'ятник українському «Соколу» (на карті - №2). Коли ж виникла ідея поставити до 110-ї річниці пам'ятник історичному футбольному матчу, то вибір пав на Стрийський парк (на карті - №4). Місце було обрано дуже вдале, але досить віддалене від історичного.

 

 

 У цей же час "Федерація футболу України за матеріалами, наданими львівськими істориками спорту, постановила вважати гру, яка відбулася 14 липня 1894 року у Львові, першим документально зафіксованим футбольним матчем на территорії України." (Uk.wikipedia.org/wiki/)".

На офсайті Львівської міської ради "
14 липня 1894 року тут відбулася визначний подія в історії українського футболу - перший футбольний матч між командами товариства "Сокіл" зі Львова і Кракова." (city-adm.lviv.ua/history-of-lviv/). Треба віддати належне, що місце стадіону вказано вірно, але матч відбувся між представниками Польського Товариства "Сокіл", а тому він не може вважатись за "подію в історії українського футболу"). 

 

Не забарились і дописувачі до Вікіпедії: "У 2004 році, з нагоди 110-річчя першого футбольного матчу, на його честь було відкрито пам'ятник, розташований на місці проведення матчу. (Uk.wikipedia.org/wiki/Галицька Крайова виставка).

 

А ось і горезвісні пам'ятники:






На першому пам’ятнику написано: "У 1911-1939 роках тут був спортивний майдан "Український Город" громадсько-політичного і гімнастично-пожежного товариства "Сокіл-Батько". Але досить подивитися на любу довоєнну карту міста, щоб переконатися, що до 1939 року тут був польський стадіон, а український був північніше, в межах сучасного Стрийського парку.


- На другому пам’ятнику написано: "Львів батьківщина українського футболу", "На цьому місці 14 липня 1894 року львівський "Сокіл" перемігши футбольну команду Кракова започаткував літопис українського футболу" і що пам’ятник споруджений нібито "з нагоди 110-річчя першого в футбольного матчу Україні, на місці колишнього стадіону, де він відбувся". Але насправді пам’ятник, увінчаний соколом, стоїть на місці, де у 1894 році красувався павільйон "Вистави Крайової".

 

Ось так було створено міф, який з часом стане "історичною правдою"...



Корисні посилання:
Історичний «постріл» у футбольній метушні. Володимир Гінда 

- www.lvivcenter.org/  Plan sytuacyjny Powszechnej Wystawy Krajowej
www.lviv.center.org/ Стадіон Українського "Сокола"

- www.lvivcenter.org/ Район Стрийського парку – стадіон товариства «Сокіл-Батько»

- www.lvivcenter.org/  ІI-й сокільський з'їзд на стадіоні в Стрийському парку.

- Кадри з історії «Кадри». Сzęść 1
-
Кадри з історії «Кадри». Сzęść 2


 


zommersteinhof: (Default)
Під час пожежі у Віденському "Ringtheater" 8 грудня 1881 року загинуло більш як 400 осіб. Ця трагедія виявила погану організацію швидкої першої допомоги при нещасних випадках.

У січні 1882 року австрійський військовий лікар і психіатр, організатор санітарних поїздів 
Яромир Мунди представив імператору Францу-Йосифу I проект створення Товариства добровольців-рятувальників. У квітні того ж року при фінансовій підтримці уряду та за підтримки своїх друзів графа Ганса Вільчека, графа Едуарда Лямезан-Салінс і хірурга Теодора Більрота Яромир Мунди створює "Віденське добровільне товариство порятунку" (Wiener Freiwillige Rettungsgesellschaft). А вже у травні 1883 року у Відні з’являється перша в Австро-Угорській імперії Рятувальна станція швидкої допомоги (при рятувальному товаристві).


Варто додати, що граф Едуарда Лямезан-Салінс (нар. у Львові) під час пожежі у Віденському театрі першим увірвався в охоплену вогнем будівлю і організував порятунок поранених і винесенняння загиблих. 


Наступні Рятувальні станції повстали у Празі (13.09.1890 р.), Брно (24.03.1891 р.), Кракові (5.06.1891 р.), Тріесті (16.06.1891 р.), Львові (20.03.1893 р.), Інсбруку (21.07.1893 р.), Abbazianer (10.01.1894 р.), Будапешті (9.05.1896 р.).

Дещо пізніше з’явились Добровольні рятувальні організації в містах Амстердам, Баден, Бельсько, Будейовіце, Бухарест, Чернівці, Франкфурт, Гельсінкі, Йоганнесбург, Київ, Клагенфурт, Копенгаген, Корнойбург, Любляна, Лінц, Одеса, Ліберець (Reichenberg), Зальцбург, Санкт-Петербург, Сао Паоло, Тепліце (Teplitz-Schönau), Опава, Варшава (1897), Лодзь (1899), Вільнюс (1902) та ін.
 
Отже на території Королівства Ґаліції і Льодомерії перші Рятувальні станції з’явились у Кракові і у Львові.

Ініціатором створення рятувальної станції у Львові був член ради міста д-р Едвард Стройновський, якого підтримав президент міста Едмунд Мохнацький. Для отримання професійної консультації до Львова був запрошений засновник Віденської Рятувальної станції барон Яромир Мунди. Саме він подарував львів’янам перші елементи обладнання. Новий заклад спочатку був розміщений у Ратуші, а з 1901 року в спеціально для цієї мети побудованому будинку Пожежної Охорони на збігу вул. Підвальної і площі Стрілецької.

  

В кінці 1920-х років місто закупило чотири спеціалізовані автомобілі, які надалі називались каретками, оскільки до цього швидка допомога використовувала карети, запряжені кіньми. На боках автомобілів було написано Львівське Добровільне Рятункове Товариство ("Lwowskie Ochotnicze Towarzystwo Ratunkowe").

P.S. Лікар Едвард Стройновський, член ради міста і засновник першої у Львові Швидкої допомоги був членом Комітету побудови Міського театру. Похований у каплиці Кисельків на Личаківському цвинтарі у Львові.

zommersteinhof: (Default)
  Кожна епоха в історії Львова залишала по собі пам’ятники, які несли в собі ідейне навантаження. А отже, за традицією, яку започаткували єгипетські фараони, вони повинні були бути ще й найбільшими.
У "Львівській газеті" ще у 2004 році порівняли такі пам’ятники:



З монументальних пам’ятників радянського періоду варто назвати потужного Івана Франка перед університетом. Виконаний у соцреалістичному стилі, він раптом виявився вищим від Леніна. Подейкують, що його автори отримали за це чи то догану, чи то тимчасову заборону працювати.

І все ж для візуалізації перемоги влади Рад треба було щось більше. Врешті у 1970 році на вулиці Стрийській з’являється Монумент Слави Радянської армії. Його стела перевищувала усі пам’ятники міста.

За часів незалежної України в центрі проспекту Свободи постала велична композиція, присвячена Тарасові Шевченку і історії України. Не найвищий пам’ятник, але дуже значущий, як символ незалежності України. Та й місце було обрано дуже вдало: Собєський ще за Совітів переїхав до Польщі, Ленін пішов на металобрухт, відтак Шевченко став собі рівно посередині проспекту, між Міцкевичем і Оперним театром.

Але політичні сили Львова хотіли чогось іншого, величнішого. Їхня ідея була реалізована в пам’ятнику Степанові Бандері, хоча, о диво, він виявився не вищим за радянський Монумент Слави. Висота стел обох монументів - рівненько по 30 метрів!

Натомість, якщо порівняти львівські пам’ятники трьом найбільш значним поетам - Шевченкові, Міцкевичу і Пушкіну, то ситуація стає комічною. Пам’ятник Міцкевичу має 21 метр висоти, Шевченкові - 14 метрів. Не шукаймо тут якогось приниження Кобзаря, просто Міцкевич є символом іншої епохи, інших стилів та публічних уподобань. Натомість, на тлі цих пам’ятників Пушкіну якось не повезло. Я маю на увазі бюст на вул.Короленка (бюст в Оперному театрі не входить в гру). Недолугий пам’ятник стирчить на розі вічно облупленої стіни і нікого особливо не цікавить. Думаю, що багато львів’ян навіть не знають про його існування, бо до появи мініатюрних батярчиків скульптура великого російського поета Пушкіна була чи не найменшим пам’ятником Львова!

zommersteinhof: (Default)
 Зі статті "Skok na grób" з www.polityka.pl можна зробити висновок, що могила Францішка Стефчика на Личаківському кладовищі у Львові стала ще одним предметом ворожнечі між Асоціацією кооперативних банків Польщі і так званими SKOK-ами.
Автор статті розповідає, що кооперативні банки Польщі в складчину відремонтували пам’ятник на могилі свого покровителя Ф, Стефчика. При цьому організація SKOK не прийняла в цьому жодною участі. З часом пам’ятник поповнився ювілейними табличками від кооперативних банків Польщі. Керівництво SKOK-ів теж почало приїжджати на могилу, особливо після зміни бренду "SKOK" на "Kasa Stefczyka" (Каса Стефчика).



Можна припустити, що їм не сподобались таблички від конкурентів і вони звернулись до влади міста Львова і дирекції Личаківського кладовища з вимогою демонтувати таблички, які "спотворили" пам’ятник. "Могила - це не рекламний стовп", - аргументувало свою ініціативу керівництво SKOK-ів. В результаті таблички було демонтовано.

Ця історія з табличками викликає неприємні почуття. Опінія про SKOK-и в Польщі не найкраща, але тут, здається, вони мали рацію.
Не знаю, в якому стані був пам’ятник у 1990-х роках. Якщо ж напис - посвята від дітей - історичний, то встановлення таблички Кооперативного банку в Бродниці прямо на напис - це банальне варварство (фото 1-2). 

В статті 
"Skok na grób" представлено світлину ніби-то з 1999 року (фото 5), на якій теж видно, що на пам’ятнику нижче напису "SURSUМ СORDA!немає ані нижньої таблички, ані напису від дітей! Тільки внизу помітно невелику бронзову табличку від KZBS (Крайової асоціації кооперативних банків). Так само пам’ятник виглядає на світлині 2005 року з Вікіпедії  і на фрагменті світлини з 2011 року (фото 3).

.

Фото 1-2                                                            Фото 3

Тепер, здається, цих табличок 
немає взагалі! Принаймні так було після їх демонтажу у 2011 році, а на фото 2013 року (фото 4) ще можна помітити сліди від кріплення таблиці і не відреставрований напис від дітей.


Фото 4
Читати далі )
zommersteinhof: (Default)
Ludwik Grzymała Jabłonowski
"ZŁOTE CZASY I WYWCZASY"

"Późniejszy arcybiskup ormiański, Stefanowicz, gdy był kanonikiem, już wtedy siedmdziesiątletni starzec (żyl 105 lat) popadał chwilami w szały fanatyczne. Spowiednik wszystkich pań wielkiego świata, rozgorączkowywał je do śmieszności i dziwnemi okładał pokuty; tej zabraniał chodzić na teatr, tamtej chodzić na wieczory, jeszcze innej przyjmować wizyty, a niejedną obwlókł w włosiennicę lub zakonną kutę.

W wielkim poście zamieniał Lwów w pokutną celę, wesołe buduary obwlekały się kirem, z którego wyglądały trupie głowy, wytrzeszczające straszliwe zęby, pałały gromnice, a kobiety z rozpuszczonemi włosami, w szarych worach, obsypane popiołem, leżały krzyżem, zalewając się łzami, gotowe białe ciałka oddać pod hiszpańską pokutę (ulubioną zabawę Katarzyny Medycejskiej) byle uratować duszyczki. W końcu przebrało to wszystko miarę, na rozkaz ks. Samuela panie i myć i czesać się przestały, bladły, więdły i histeryczne miewały napady, więc ze strony bezbożnych mężczyzn czynna nastąpiła reakcja, niebogie kryć się z swemi szaleństwami musiały, ale chodziły z zapuchniętemi oczyma, cierpliwie znosząc srogie prześladowanie mężów, którym się małego paluszka nawet dotknąć nie pozwoliły, a gdyby Siemiradzki był wtedy odsłonił pochodnie Nerona, kto wie, czy która nie byłaby gromnicą podpaliła sama swojej sukni (oczywiście w przytomności męża), by żyjącą zapalać pochodnią.

Koniec tych histeryj był niespodziany a smutny. Pewna pani, chcąc swobodnie wypłakać łzy Magdaleny, kazała w Mikołajowie, w oberży urządzić pokutną celę, w której się z jakimś duchownym zamknęła na dłuższe rekolekcje. Na nieszczęście Ascherot czy Lucyfer, bo któż inny? szepnął o tem generałowi Wartensleben, ten gbur, roszczący sobie dziwne prawa do pani, wpadł niespodzianie, znieważył święte schronienie i zbyt po huzarsku zakończywszy rekolekcje, wyniósł rozpaczającą pokutnicę z katakomb, usłał na sankach i jednym galopem cudnej wilczatej, moskiewskiej czwórki odwiózł do Lwowa.

Podanie ludowe milczy jakim sposobem duchowny ojciec dostał się do domu. Takie bezbożne wystąpienie mniej lub więcej uprawnionych Dioklecjanów, złamało opór pań. Zimną wodą obmyły zapłakane oczęta, w ubieralniach zawoniał znowu Cooll-Crem i kolońska woda, szatany się uśmiechnęły i znowu wszystko iść zaczęło dawnym grzesznym torem. Sam ks. Stefanowicz był bogobojnym, spokojnym pastelem, a potem świątobliwym biskupem."


Zdjęcia z www.wiki.ormianie.pl/index.php/Samuel_Cyryl_Stefanowicz
zommersteinhof: (Default)
Дві світлини одного й того ж місця: 2012 і 2017 рік.
Тепер це вже вулиця Пилипа Орлика...

 

zommersteinhof: (Default)
Сумну історію басейну можна прочитати тут: Львів, якого не повернеш. Басейн на Замарстинові. Однак в останні роки здається з’явився шанс відродження басейну, хоча не такого і не зовсім на тому ж місці.
Про інвестиційний проект спортивного комплексу з басейном, готелем і торговими площами можна прочитати тут: zaxid.net/news/showNews.do

А я зробив колаж, який усе це демонструє:


Автор колажа: Zommersteinhof

Фрагмент старої мапи взято з http://www.lvivcenter.org/uk/
Сучасний план
взято з http://city-adm.lviv.ua/

zommersteinhof: (Default)
 Де знаходиться географічний центр Львова?

З допомогою GoogleEarth визначаємо крайні пункти міста (без врахування селищ Брюховичі, Рудно і міста Винники):

Пн   Ш  49°53'51.76"С      Пд   Ш  49°46'5.68"С
        Д   24° 1'19.71"В               Д   24° 1'51.18"В
 
Сх   Ш  49°50'30.33"С      Зах  Ш  49°53'2.76"С
        Д   24° 7'9.02"В                 Д   23°54'23.24"В

Завдяки ним будуємо навколо Львова прямокутник з діагоналями.

  

В результаті отримуємо перехрестя, яке потрапляє на будинок з координатами 49°49'59.5"N   24°00'45.6"E, який знаходиться у внутрішньому подвір’ї будинків, обмежених вулицями Глибока, Новий Світ і Генерала Чупринки.


 
Звичайно, це приблизне місце, оскільки дуже складно визначити північну межу міста, щодо якої дані картографів не співпадають.

Якщо ж врахувати те, що Брюховичі, Рудно і Винники належать до Львова, то центр міста зміщується (перехрестя жовтих діагоналей).

 

Його координати будуть: 
49°50'55.5"N  24°00'31.2"E, а відтак можна ствердити, що самим центральним будинком Львова є дім за адресою вул.Золота, 24. 

 


zommersteinhof: (Default)
Тут я вирішив позбирати різні "крупинки" інформації про "сплячу красуню" Личаківського цвинтаря.



 1. П. Христина Харчук: "за документами цвинтаря - Регіна, † 1885 р. (за церковними книгами парафії св. Андрія - Юзефіна, † 1886 р.) та її 7-річний син Вітольд, † 1890 р.: "Księgi cmentarne notują, że w tym grobowcu spoczywa Regina Markowska, nieżyjąca od 1885 r. Według metryki kościoła św. Andrzeja i źródeł prasowych została tu pochowana Józefina (Józefa) z Teimerów Markowska, żona adiunkta sądowego, która zmarła na gruźlicę 5 lutego 1886 r. W jej grobie pogrzebano też w lutym 1890 r., co potwierdzają również księgi cmentarne, jej 7-letniego synka".

2. Книга похоронів, парафія св. Андрія, 1886 р. Акт № 22. Померла 5 лютого, похована 7 лютого. Адреса: Сакраменток 4. Josephina Markowski nata (дівоче) Taimer. Лишився вдовець Людвік, адьюнкт суду (останній рядок складно прочитати). Жінка, католичка. Років 24. Причина смерті: туберкулоз.



3. Книга похоронів, парафія св. Андрія, 1890 р., Акт № 151. Witold Markowski, син Людвіка та Юзефи Таймер (Theimer), помер 3/2, похований 5/2, адреса Баторего 26; католик, мужчина, 7 років. Причина смерті: менінгіт



4. 
zommersteinhof: (Default)

   Фото 1. Пам’ятник Марковській (cudaswiata.pl/). Фото 2. Сучасний стан ( fotoforum.gazeta.pl)

   Джерело текстуhttp://relicfinder.info/forum/viewtopic.php?f=9&t=2332&start=100

   Каждый, кто хоть раз посетил Лычаков, не мог без трепета пройти возле знаменитого надгробия Катажины Марковской, которое львовяне любовно прозвали "Спящей Красавицей". Сколько я не "лопатил" инет, как на наших, так и польских сайтах, к сожалению, почти никакой информации об этой личности не нашел. Пришлось мне собрать все когда-то найденные разрозненные  данные и попробовать написать биографию этой актрисы, несколько приукрашенную и, естественно, с толикой вымысла. Поэтому точнее это эссе определить как легенду.

Итак, начнем.


   Скульптура Ангела Боли, стоящая у ее изголовья была повреждена во время бури упавшим на нее деревом в 1958 г. Местные совет, городские власти посчитали не целесообразным восстановление скульптуры на польской могиле, поэтому остатки ее были разобраны и сегодня надгробие экспонируется в таком виде без Ангела. 

Читати далі... )
zommersteinhof: (Default)
 
В інтернеті можна знайти два списки "Почесні громадяни міста Львова".
Один у Вікіпедії (і саме його бачить більшість користувачів інтернету), другий - на офсайті ЛМР.
Напевно, у Вікіпедії автор посту з’єднав довоєнний і сучасний списки.
Перший список виглядає досить цікаво!
Крім того цікавим є те, що з пропонованих у Вікіпедії іншомовних версій - німецькомовна версія повторює цей подвійний варіант, а польськомовна подає сучасний список (тобто відповідно даних від ЛМР)!




Відзнака "Почесне громадянство. Місто Львів", вручена Владиславу Лозинському у 1907 році

Дивись списки... )
zommersteinhof: (Default)
 У Львові нараховується вісім римо-католицьких парафій.
П’ять парафій мають власні костели, парафія Марії Магдалени використовує Органний зал (колишній костел), парафія Матері Божої Громничої використовують храм почергово з греко-католиками, парафія св. Йоана Павла ІІ має каплицю в будинку Українського Католицького Університету.


zommersteinhof: (Default)
 Na imeniny Marszalka Jozefa Piłsudskiego wszystkie rozgłośnie w kraju nadawały specjalny program. Juliusz Petry, który był dyrektorem lwowskiej rozgłośni, a po wojnie stworzył i kierował rozgłośnią wrocławską, zaproponował, aby Szczepko i Tońko na swój sposób uczcili ten dzień.

Szczepko i Tońko, przygotowujący swe dialogi tylko przy współpracy Tola, wpadli na kapitalny pomysł. Otóż po jakimś wstępie, w którym Tońko jak zwykle opowiadał o swoich kłopotach, a chodziło o to, że sztandar Obrońców Lwowa zawsze niósł jakiś Walerku, a nie na przykład on, poskarżył się „kuledzy”, że pojedzie do Warszawy szukać sprawiedliwości u „Dziadka”. Szczepko naturalnie powiedział „ty dumuwaty pomidur” i zaczął tłumaczyć Tońkowi: „Ta ty wisz jaki Marszałek jest zapracowany? Ty wisz, on ma takie syrdeczni wielgi biurku, a na nim pelnu telefonów. Jak si dowi z gazety, ży któryś minister coś źle zrobił, tu zara du niegu dzwoni i gu szturcuji.. .”.
Tońko zmartwiony, że Marszałek taki przepracowany, radzi się Szczepka: „Jakby on do nas przyjechał, to by sobi odpoczuł... Ciotka Baridziuchowa usmaży kiszki, taki skwirczący ze skwareczkami i z popękaną skórką. Poszliby my z nim do cyrku. Zaprośmy go du siebi...”

Obawiano się nawet, czy ten program „Wesołej Lwowskiej Fali nie jest zbyt wesoły, że mogą być nieprzyjemności. Nic podobnego! Przeciwnie! Adiutant Marszalka przysłał telegram, w którym w imieniu Józefa Piłsudskiego dziękuje za zaproszenie i zapewnia, że przy okazji Marszałek zagości u ciotki Bandziuchowej. Ten telegram był potem ozdobą studia, z którego nadawano audycje „Wesołej Lwowskiej Fali”. 
                                                                                     (Z książki S. Machowskiego "Bernardyński mijam plac")

Po śmierci marszałka Piłsudskiego zespołu nie ominęły jednak represje. Po jednej z audycji, w której naśmiewano się z wizyty holenderskiej księżniczki w Zakopanem, "Wesoła Fala" została zamknięta. Wróciła za jakiś czas pod inną nazwą "Ta joj".

 
zommersteinhof: (Default)
 Покращення соціального простору по-замарстинівськи.
Цю стежку віддавна і вперто протоптують люди і так само вперто - два рази на рік - перекопують комунальники. Нарешті ЛКП вдалося до радикальник дій і створило щось, що, на їх думку, є клумбою. Тепер народ вперто топче стежку попри цей "альпінарій"!!!


Фото 1. Зроблено 17 травня 2016 року

ЛКП вирішило не здаватись!
Відтак битва з мешканцями продовжується. Оскільки люди почали чемно обходити новостворену клюмбу (фото 2), то на їх шляху з’явились нові перешкоди (фото 3). Сподіваюсь, що це не остання серія цієї битви!

  
Фото 2 і 3. Зроблені 30.05.2016 року
...
zommersteinhof: (Default)
На світлині - група жінок і чоловіків, м Львів, біля 1900 року.
Першою зліва сидить Северина Скалковска, потім - Доміцеля, дружина Кароля Клімовича; третьою зліва сидить Марія Ройтт (Maria Reutt); другою праворуч - Зофія Ройтт (Zofia Reutt), художниця.


Fot. E.Trzemeski, Lwów. Світлина з сайту www.lwow.com.pl

Львівський рід Клімовичів розпочав Теодор Клімович (1794-1874), який прибув до Львова з Лопатина коло Бродів. Його сини Антоній і Ян пізніше розславили львівський рід 
Клімовичів, як відомих садівників. Квіткова фірма, заснована ними у 1870 році, проіснувала до 1939 року.

Кароль Клімович 
(1848-1889) був відомим купцем колоніальних товарів і вина.
Його дружина Доміцеля з Юстианів (1848-1909) була знаною і шанованою львів’янкою. Мешкали на вул. Яблоновських, 6. Будучи діловою жінкою, під час хвороби чоловіка займалась його магазином, збільшила маєток родини, будуючи у Львові три кам’яниці. У 1894 р.була однією з чотирьох жінок серед 322 членів Товариства Розвитку і Покращення м. Львова (Towarzystwa dla rozwoju i upiększenia miasta Lwowa).
Їх син 
Кароль Станіслав (1875-1959) одружився з Севериною Скалковскою, дочкою Тадеуша Скалковського, січневого повстанця, адвоката, посла Галицького Сейму. Вони мешкали у власному будинку з садом при вул. Кульпарківській, 108. У грудні 1946 року Кароль Станіслав виїхав до міста Битом.


На світлині - будинок на вул. Кульпарківській, 108

Джерело: www.lwow.com.pl/rocznik/leopolis

Для перевірки:
- можливо, що 
Марія Ройтт (Maria Reutt) - це вільнюська і львівська письменниця і журналістка
- audiovis.nac.gov.pl/obraz/36012/h:193/
-
www.ipsb.nina.gov.pl/index.php/a/maria-jadwiga-reutt
...
zommersteinhof: (Default)
Аерофотознимки Львова часів Австро-Угорщини і Польщі тепер є суттєвим джерелом інформації про місто. Водночас, буває просто цікаво розглядати будинки, вулиці і парки міста, порівнюючи старий і сучасний Львів.



Читати далі... )

zommersteinhof: (Default)

Погром 1941 року - це не перший погром євреїв у Львові у ХХ столітті. Перший був після перемоги поляків у битві за Львів 1918 році.

Тоді загинуло 73 особи єврейської народності (згідно висновку варшавської комісії загинуло більш як 150 євреїв), поранено 372 особи, пограбовано 3729 єврейських помешкань, спалено понад 50 будинків і дві синагоги на вул. Божничій і Вугольній. В результаті розслідування покарано 44 особи польської національності (отримали 10-18 місяців тюрми), а трьох учасників погрому присуджено до кари смерті.
 

zommersteinhof: (Default)
Львів'яни вже звикли, що на розі вулиць Вірменської і Краківської зник дитячий майданчик і декілька років усе було обгороджене високим парканом.

 На початку ХХ ст. тут стояли стояли чотири будинки: №№ 6, 8.10 і 12.

 

Читати далі... )


Profile

zommersteinhof: (Default)
zommersteinhof

April 2017

S M T W T F S
      1
234 5 67 8
910111213 1415
161718192021 22
232425 26272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 23rd, 2017 11:53 am
Powered by Dreamwidth Studios