zommersteinhof: (Default)
    14 липня 1894 року у тоді ще австрійському Львові відбувся перший в історії міста футбольний матч, про який поляки з гордістю почали казати, що це був перший польський матч, адже змагалися польські команди Кракова і Львова. Зараз вважається, що це був перший матч на території України, а відтак з'явилися спроби назвати його першим УКРАЇНСЬКИМ матчем. От тільки є одне "але": в обох командах не було українців, оскільки товариства "Сокіл" - і польське, і українське - створювались з метою поширення не тільки фізкультури, але й пробудження національної свідомості кожного окремо взятого народу.

Хоча для міфотворців це не стало перешкодою!

 

В часи Польщі на вул. Стрийській поруч було три стадіони: українського «Сокола-Батько» (на понижчій карті 1931 року його позначено під №1), польського клубу «Czarni» (на карті - №3) та польського клубу "Погонь".
Той вікопомний матч «Краків-Львів» 1894 року був зіграний на стадіоні, який знаходився на території Стрийського парку і межував з Виставою Крайовою. 

Після 1906 року на стадіоні було влаштовано Тор циклістів для тренування велосипедистів львівського Клубу Циклістів та Мотористів. 

У 1910-1911 рр. товариство "Сокіл-Батько" викупило цю територію у Стрийському парку, з метою розташування власного стадіону.

 

"Український город" розміром 190х120 м коштував товариству «Сокіл» 133 855 австрійських крон. До складу комплексу входили футбольне поле (160х70 м), три тенісні корти, легкоатлетичні доріжки та велосипедний трек (повна довжина кола складала 400 м.). Вхід на стадіон був з боку вул. Козельницької.


Парадокси почались у 2001 році, коли на місці 
стадіону польського клубу "Czarni" поставили пам'ятник українському «Соколу» (на карті - №2). Коли ж виникла ідея поставити до 110-ї річниці пам'ятник історичному футбольному матчу, то вибір пав на Стрийський парк (на карті - №4). Місце було обрано дуже вдале, але досить віддалене від історичного.

 

 

 У цей же час "Федерація футболу України за матеріалами, наданими львівськими істориками спорту, постановила вважати гру, яка відбулася 14 липня 1894 року у Львові, першим документально зафіксованим футбольним матчем на территорії України." (Uk.wikipedia.org/wiki/)".

На офсайті Львівської міської ради "
14 липня 1894 року тут відбулася визначний подія в історії українського футболу - перший футбольний матч між командами товариства "Сокіл" зі Львова і Кракова." (city-adm.lviv.ua/history-of-lviv/). Треба віддати належне, що місце стадіону вказано вірно, але матч відбувся між представниками Польського Товариства "Сокіл", а тому він не може вважатись за "подію в історії українського футболу"). 

 

Не забарились і дописувачі до Вікіпедії: "У 2004 році, з нагоди 110-річчя першого футбольного матчу, на його честь було відкрито пам'ятник, розташований на місці проведення матчу. (Uk.wikipedia.org/wiki/Галицька Крайова виставка).

 

А ось і горезвісні пам'ятники:






На першому пам’ятнику написано: "У 1911-1939 роках тут був спортивний майдан "Український Город" громадсько-політичного і гімнастично-пожежного товариства "Сокіл-Батько". Але досить подивитися на любу довоєнну карту міста, щоб переконатися, що до 1939 року тут був польський стадіон, а український був північніше, в межах сучасного Стрийського парку.


- На другому пам’ятнику написано: "Львів батьківщина українського футболу", "На цьому місці 14 липня 1894 року львівський "Сокіл" перемігши футбольну команду Кракова започаткував літопис українського футболу" і що пам’ятник споруджений нібито "з нагоди 110-річчя першого в футбольного матчу Україні, на місці колишнього стадіону, де він відбувся". Але насправді пам’ятник, увінчаний соколом, стоїть на місці, де у 1894 році красувався павільйон "Вистави Крайової".

 

Ось так було створено міф, який з часом стане "історичною правдою"...



Корисні посилання:
Історичний «постріл» у футбольній метушні. Володимир Гінда 

- www.lvivcenter.org/  Plan sytuacyjny Powszechnej Wystawy Krajowej
www.lviv.center.org/ Стадіон Українського "Сокола"

- www.lvivcenter.org/ Район Стрийського парку – стадіон товариства «Сокіл-Батько»

- www.lvivcenter.org/  ІI-й сокільський з'їзд на стадіоні в Стрийському парку.

- Кадри з історії «Кадри». Сzęść 1
-
Кадри з історії «Кадри». Сzęść 2


 


zommersteinhof: (Default)
Це, мабуть найнеймовірніше фото з 1940-х років:
дружня розмова українського і польського партизана!

Виявляється, коли у 1945 році служби безпеки СРСР і Польщі (НКВД і UBN) розв'язали терор на звільнених від німців землях, в середовищах українських і польських підпільників (УПА і WiN) знайшлись люди, які зрозуміли, що протистояти червоному терору можна тільки разом.
Напевно, це було важким рішенням, адже по обидві сторони були бійці, в яких загинули цілі родини під час кривавого протистояння УПА і АК. Але це вдалось!


На другому фото - перемовини між представниками польського та українського підпільних рухів, 21.05.1945 р. в с. Руда Ружанецька.

Були досягнуті певні результати: до весни 1947 року було оголошено перемир'я на певних територіях. Були навіть спроби проведення спільних акцій: напад на станцію у Вербковицях (6.04.1946 р.) і на місто Грубешів 28.05.1946 р.) та ряд інших операцій.

В інтернеті є декілька цікавих досліджень цих подій.
Передусім варто прочитати статтю

- В. В'ятрович "Історія з грифом "Секретно": Колишні вороги. Грубешівська операція 1946 року"

Більше інформації можна знайти в наступних джерелах:

- І. Парнікоза "ГРУБЕШІВСЬКА АТАКА 1946 р. чи руйнування двобічного стереотипу"
- Krzysztof Jóźwiak "Razem na czerwonych"
- ЛІТОПИС - Форум дослідів історії УПА
- ŻOŁNIERZE WYKLĘCI. Zapomniani Bohaterowie: Por. Henryk Lewczuk "Młot"

Шкода, що це порозуміння, перемир'я і союз стались так пізно...
Шкода теж, що цю історію польсько-українських відносин від нас приховали на ціле пів-століття...


zommersteinhof: (Default)
 Орієнтаційні таблички або
як народжуються львівські міфи


    Черговий приклад, як через незнання або банальне невігластво
створюється неправдива інформація, котра потім гуляє по мережі і
і морочить голову львів'янам і гостям міста.
Зразок міфотворення - стаття в газеті "Історична правда"
"Комунальний квест або Чому у Львові на будинках наліплено літери Z та H"




Мова йде про інформаційні (правильніше - орієнтаційні) таблички, які то там, то сям можна помітити на стінах львівських кам'яниць. Найгрубіша помилка стосується букви "Z" - про неї пишуть, ніби то вона означає "Зв'язок". Очевидно, ніхто навіть не задумався, з якої букви починається слово "зв'язок" по-польски або по-австрійськи, хоча всім зрозуміло, що таблички довоєнні.
  Саме тому хочу здеміфологізувати цю псевдо-історичну правду:


"S" означає "Spust" - кран для спускання води з системи;
"H" означає "Hydrant" - пожежний гідрант (треба додати, що у нас уже з'явились таблички "ПГ");
"Z" означає "Zasuwа" - задвижка для перекриття потоку води.

  Число внизу означає відстань від стіни, а зліва або справа від букви - відстань вліво або вправо відповідно від самої таблички. Відмірявши ці дві відстані, працівники  "Водоканалтресту" легко - навіть взимку під снігом - знаходять лючок, під яким ховається водяна запорна арматура.  Саме тому ці таблички називають орієнтаційними.

В статті пишуть, ніби то "бувало, що всю вулицю вкривало сміття або товстий шар багнюки". Це іще одна неправда, бо таблички почали інсталювати з кінця ХІХ століття, а на той час у Львові усі дороги були покриті не багнюкою, а бруківкою!

Не треба шукати слово "зв'язок" в польскому або австрійському словниках, достатньо подивитись на сучасні польскі стандарти таких табличок і стане зрозумілим, що усе львівські таблички стосуються водяних інсталяцій, а не телефонії:




zommersteinhof: (Default)
22 жовтня 2013 року було заплановано урочисте відкриття пам'ятника Ф.Ю.Кульчицькому.
Ще не відкрили пам'ятник, а зацікавлення його постаттю зросло.

Прийнято вважати, що Франц-Юрій Кульчицький був дрібним шляхтичем з Кульчиць біля Самбора, і те, що він відкрив у Відні на теперішній вулиці Kolschitzkygasse (себто вулиці Кульчицького) першу кав'ярню "Hof zur Blauen Flasche" ("Дім під синьою фляшкою").
Але, виявляється, серби вважають, що кав'ярня називалась “Kod zrna zelenog pasulja” - "З зерна зеленої квасолі".
Крім того, знаючи про польську і українську версію походження Кульчицького, серби все ж вважають його своїм земляком з міста  Сомбора, яке в 1640 році було під турецьким пануванням (звідси знання турецької мови).



Читати далі... )
За таким принципом можна пояснити кожний топонім, походження кожного прізвища, а кожен безродний герой перетворюється в романтичного лицаря. Приблизно в такий спосіб стала українкою знаменита Роксоляна, дружина турецького султана. Так само безапеляційно можна було висмоктати з пальця, що Кульчицький був з наших країв, тим більше що у нас біля Самбора є село Кульчиці, а біля сербського Сомбора жодних Кульчиць нема!

В статті про село Кульчиці , в якому давно вже поставлено пам'ятник Кульчицькому (фото справа), написано:
"Польські історики називають Кульчицького поляком, австрійці та угорці вважали його сербом. Насправді ж він був покатоличеним шляхтичем із Самбірщини, а отже — українцем, про що свідчив і сам герой Відня у власній книжці про свої пригоди, яка вийшла друком 1684 р. у Відні та Зальцбурзі."

Автор цього вбивчого аргументу - "Покатоличений шляхтич, а отже - українець" - кандидат історичних наук Тарас Чухліб (повністю його дослідження в жанрі "фентезі" можна прочитати тут).

А непокатоличений шляхтич, наприклад, Богдан Хмельницький або Адам Кисіль, тоді хто?



Як цікавинку треба знати, що в Японії теж є пам'ятник Korushitsuki (по-японськи: コルシツキー), герою, який врятував Відень і став прекурсором віденських кав'ярень. Встановлений він у "UCC Музей кави" в місті Кобе (wikimapia.org/)

 

Але якщо вже примиритись з існуванням трьох-чотирьох версій і дозволити
сербам розповідати свою версію - про сомборчанина Франьо Колчича,
вірменам - про константинопольця Ованеса Аствацатура,
полякам - про дрібного шляхтича з-під Самбора Єжи Франтішка Кульчицкєго,
а нам - про Юрка Франца Кульчицького, славного українського дипломата(!!!), козака, земляка гетьмана Сагайдачного,
то загалом це нікому не буде заважати. Навіть дещо забавно!


От тільки залишається відкритим питання -
як же називалась перша кав'ярня-каварня-кафана, відкрита Кульчицьким у Відні -
"Дім під синьою фляшкою" чи "З зерна зеленої квасолі"?
zommersteinhof: (Default)
У Львові є дуже багато "родзинок" і "перлинок", якими ми, львів'яни, стараємось похвастатись і підкреслити, що таке може бути тільки у Львові.
Це називається міфологізацією, але нічого поганого в цьому немає!



Насправді, міфів Львова - скільки завгодно:
- місто збудовано на семи холмах;
- Оперний театр стоїть на ріці Полтві;
- наш трамвай - четвертий у світі;
- готель "Жорж" - найстарший в Європі і т.д.

В цей раз мова піде про унікальне (бо ніби є тільки у Львові) зображення Ісуса Христа в капелюсі.
Є такий горельєф на каплиці Кампіанів при Латинській катедрі.
Сцена, представлена на ньому, це - "Христос-садівник являється Марії Магдалині".

Читати далі... )
zommersteinhof: (Default)

Олег Вус: Правда і міфи.

Австрійський тет-де-пон біля Миколаєва.

Джерело: Вус Олег Правда і Міфи

:АВСТРІЙСЬКИЙ ТЕТ-ДЕ-ПОН в ОКОЛИЦЯХ МИКОЛАЄВА-ДНІСТРОВСЬКОГО. ПРАВДА і МІФИ

Наприкінці літа 1914 року у мальовничих околицях маленького українського міста Миколаєва-Дністровського розгорнулася одна з найвідоміших битв І-ої Світової війни – Галич-Львівська наступальна операція російської 8-ої армії під командуванням генерала від кавалерії О.Брусилова (1853–1926) проти 2-ої австрійської армії генерала від кавалерії Е.Бем-Ермолі [1]. На Миколаїв-Дністровському напрямку росіянам протистояв австрійський 12-ий корпус під командуванням фельдмаршал-лейтенанта Г.Ф.К. фон Кевешгаза, а конкретніше 34 піхотна дивізія.

Австрійське військове командування, чудово розуміючи стратегічне значення переправ через р. Дністер, задовго до війни приступило до інженерної підготовки даного району для відбиття ворожого нападу. За наказом австрійського Генерального штабу, у 1910 році в межах сучасного міста Миколаєва розпочалося будівництво так званого тет-де-пона – двоешелонного передмостового укріплення, основу якого складала низка наземних і підземних, довготривалих бетонованих і дерево-земляних, оборонних споруд, а саме постів передових артилерійських спостерігачів, командно-спостережних та командно-дальномірних пунктів, ескарпів, люнетів, заглиблених орудійних двориків для 8-ми гаубичних батарей, кулеметних позицій, піхотних траншей ("шанців") та загороджень з колючого дроту.

Місцеві жителі стали свідками того як австрійські військові інженери, намагаючись вберегти свої війська від втрат,почали максимально використовувати таку особливість місцевого ландшафту як виходи пісковикових скель на земну поверхню. У зручних місцях в скелях австрійці вирубали численні підземні тоннелі-потерни, з’єднані між собою проходами. Одні з цих потерн служили за склади боєприпасів, речового майна та продовольства, призначення інших було дещо цікавішим. На тиловому скаті гори Тарандова (між автозаправкою та с. Тростянець) було вирубано в пісковику 7 підземних потерн (тоннелів), довжиною до 50 м, висотою до 2,5 м, шириною до 3 м, та розчищено прямокутний в плані орудійний дворик 25 х 50 м, оточений невисоким валом. За задумом австрійців, у разі, якщо противник відкривав нищівний вогонь по їхнім закритим позиціям, артилеристи в ту ж мить закочували гаубиці в потерни і чекали там до кінця артнальоту.

Обставини склалися так, що фортеця Миколаїв-Дністровський ніколи не досягла того рівня оборонної потуги, який закладався в неї генеральним планом. За версією професора ЛНУ імені І. Франка доктора історичних наук Л. Войтовича, внаслідок блискучої роботи зовнішньої розвідки Російської імперії, військовий аташе у Відні полковник М. Марченко (1866–1932), підкупивши начальника австрійської контррозвідки полковника Альфреда Редля, вилучив плани мобілізаційного розгортання військ Австро-Угорщини на випадок війни, і в тому числі плани будівництва фортеці Миколаїв-Дністровський та інших придністровських тет-де-понів – у Галичі та Самборі [2]. Після цього будівництво капітальних фортифікаційних споруд у Миколаєві було обмежено лише підземними сховищами, основними залишилися все-таки наземні земляні укріплення, яких нараховувалося більше 20.

Після того як у вересні 1914 року відгриміли запеклі бої російської 48-ої піхотної дивізії генерал-майора Л. Корнілова (1870–1917) проти 34-ої дивізії австрійців, над миколаївськими укріпленнями запанувала тиша. Військове майно, не знищене під час бойових дій , розтягли по своїх сараях місцеві жителі, а на пологих схилах Тарандової на століття залишилися зяяти чорні отвори «печер», які поступово перетворилися на місце вибірки піску та притон для місцевих пияків. Аж раптом у 90-х роках ХХ століття у галицьких ЗМІ з’явилися перші замітки про «доісторичні пам’ятки», «стародавні гроти і печери» тощо в околицях Миколаєва-Дністровського. З часом ці відомості обросли фантастичними вигадками і подробицями, що не мають жодного стосунку до реальної історії миколаївських потерн.

Нещодавно автор особисто став свідком того як складаються новітні легенди, а точніше байки. Наприкінці травня 2009 року біля австрійських потерн на горі Тарандовій поважний сивочолий чоловік розповідав приїжджим туристам зі Львова про «язичників-семибожників», про поганське капище, що нібито існувало перед потернами, та, найцікавіше, про призначення цих тоннелів. Мовляв, у кожному з них стояло по одному ідолу, якому і вклонялися міфічні місцеві погани. Шановні краяни! Це – неправда! Хоча первісні люди мешкали в околицях Миколаїва-Дністровського задовго до Нової ери, походження «печер» з ними аж ніяк не пов’язане. І археологічні пам’ятки Стільского та Ілова так само ніяк не пов’язані з миколаївськими укріпленнями. Час створення тоннелів на Тарандовій – 1910–1913 роки. Це особливо стає зрозумілим після відвідин так званого миколаївського «ДОТу» – австрійського командно-дальномірного пункту (КДП) на в'їзді до Миколаїва від с. Тростянець. З його амбразур австрійський командир міг візуально контролювати дефіле (гірський прохід) біля г. Малявка, Миколаїв та мости через Дністер, та найголовніше, керувати вогнем розташованої на тиловому скаті Тарандової гаубичної батареї. Уламки шрапнельних стаканів австрійських гаубиць були неодноразово знайдені автором на полях між с.с. Демня і Лубяни, тобто, саме там, звідки наступали російські війська.

Від подій І-ої Світової війни минуло майже століття. Пам’ятки військово-інженерного мистецтва Австро-Угорщини стоять нікому не потрібні, їх поступово засипає пісок та закидають пляшками любителі випити чарку на «природі». Нікому не спадає на думку провести тут археологічні розкопки і хоча б частково розчистити оборонні споруди. А жаль, тому що, як слушно зауважив професор Л. Войтович, залишки Миколаїв-Дністровського тет-де-пону могли б стати цікавим об’єктом військово-історичного туризму Львівщини, загадки якого лежать під ногами, чекаючи на майбутніх дослідників-ентузіастів.


P.S. У червні 2009 р. на стендах у коридорах Львівськового національного університету імені Івана Франка з'явилися плакати, що закликають студентів взяти участь у подорожі до "білих хорватів". Це дуже добре, але на плакатах чомусь присутні фотографії австрійських гаубичних потерн ХХ ст. на Тарандовій. Чи потрібні тут зайві коментарі?


Додатково можна почитати уривки зі статті
Войтович Л. Загадки фортеці Миколаїв

zommersteinhof: (Default)
Ostatnia tajemnica Jaremy

Któż z nas nie zna dziś legendy księcia Jaremy. Rozsławił go przecież H. Sienkiewicz w "Ogniem i Mieczem". Wycieczki zwiedzające kryptę Oleśnickich na Św. Krzyżu oglądają przeszkloną trumnę, w której według legendy spoczywa sławny pogromca Kozaków.
Artyści piszą o nim wiersze i śpiewają pieśni. Nie mamy tu jednak zamiaru oceniać kniazia jako polityka i wojskowego. Nie chcemy też pisać jego biografii. Chcemy opowiedzieć historię pewnego badania, przeprowadzonego 10 września 1980 roku  na Św. Krzyżu. Badania, którego przedmiotem były domniemane zwłoki Jeremiego Michała Wiśniowieckiego - wojewody ruskiego, starosty kaniowskiego, przasnyskiego i przemyskiego.
Wiśniowieccy opowiadali, że ród ich wywodzi się od brata Jagiełly - Dymitra, zwanego "Korybutem".

Czytać dalej... )

    Zawieziono głowę do Zakładu Radiologii Wojewódzkiego szpitala w Kielcach (wywołując tam niemałe poruszenie ;) i zrobiono radiogramy. Na ich podstawie ustalono wiek zmarłego na przekraczający 50-55 lat. Nie zachował się do naszych czasów portret Wiśniowieckiego mogący uchodzić za "pewny". Tak więc metoda superprojekcji odpadała.
Zbadano także próbki ciała metodą chronometrii radiowęglowej, aby ocenić czas w którym mężczyzna zmarł. Instytut Fizyki Politechniki Śląskiej w Gliwicach oszacował pierwszą z dwóch dostarczonych próbek na 275 lat (plus/minus 90) lat, drugą na 305 (plus/minus 80 lat). Tak więc mężczyzna ten faktycznie żył w czasach Wiśniowieckiego.
Na zwłokach poszukiwano przede wszystkim śladów po sekcji jakiej poddano księcia. Po dokładnym zbadaniu było jasne - o żadnych śladach po sekcji mowy być nie może. Nie było śladów po cięciu, a wszystkie narządy wewnętrzne zachowały układ anatomiczny.


Tak wiec
po pierwsze:
mężczyzna był za stary aby mógł uchodzić za kniazia (który zmarł w wieku 39 lat),
po drugie:
nigdy nie przeprowadzono na nim sekcji. Nie mógł więc to być Jarema.
po trzecie:
nie wykryto także żadnych śladów arsenu.

Jednak legenda przetrwała...




Źródło - kryminalistyka
zommersteinhof: (Default)
Львовский Олимп
Попытка рассмотрения дома на углу Лычаковская-Винниченко оказалась для меня сложным орешком. Богов Олимпа во Львове, конечно же, стоит называть согласно римской мифологии, но сегодняшний город оказался в сфере греческой (читай, византийской либо греко-католической сферы религиозного влияния). Отсюда - жуткая путаница!
Древняя мифология тоже не стояла на месте, постоянно меняясь, дополняясь новыми богами, присваивая им функции, которые до этого принадлежали иным божествам.
  Поэтому, занырнув в эти дебри, я тут же решил, что нужно быть минимум - фанатом, максимум - учёным червём, чтобы ориентироваться хотя бы в любовницах Зевса.
 
Скульптуры на аттиках здания описаны в "Галицкой браме" № 7-12 (115-120) в статье Ю.Бирюльова "Братья Витверы - мастера львовского классицизма". На центральном аттике - статуи Меркурия и Геи (Теллы). Меркурий узнаваем по шлёму с крылышками. Насчёт Геи прийдётся просто поверить автору, ибо кроме женской одежды у ней нет никакого характерного атрибута.



На боковом аттике две маленькие фигурки - Аполлон и Фортуна. Насчёт последней даже Бирюльов не уверен, поэтому добавляет "или Деметра".
На композиции из трёх скульптур представлены Марс, Афина и вечная спутница бога войны - Беллона. Обе женщины изображены в воинских шлёмах, но у Афины, кроме того, есть т.н. "эгида" - запонка с головой Медузы Горгоны. Беллона же держит щит з инициалами "JP" - хозяина дома Юзефа Пиллера (Józef Piller).



Над первым этажом - ряд барельефов, на которых представлены 14 олимпийских богов, не названных поимённо в статье. Вот с некоторыми-то из них -  наибольшая морока. Пришлось сосредоточиться на атрибутах, свойственных определённым богам, хотя и это не дало стопроцентной уверенности.



Read more... )

Это моя личная - дилетантская - попытка разобраться в этой теме. И, мне кажется, что со временем эту запись придётся либо удалить, либо переделать. Но кто-то должен сделать этот первый шаг!
zommersteinhof: (Default)
Легкомысленные заметки
Тема барельефов, но некогда собраться с мыслями...

zommersteinhof: (Default)
Если не бордель, то что же?

Очень трудно определить выбор богов, которых люди
заказывали себе для оформления фасадов домов.

В прошлый раз я раскритиковал миф о борделе в доме на ул. Фёдорова, 6. Но ответа насчёт кода, заключённого в выборе тех или иных дохристианских героев, так и не нашёл.
Через некоторое время я встретил повторение Леды, Геракла, Венеры и Прометея на улицах Котляревского, 9, Опильского, 7, и Лобачевского, 12. На ул. Заводской, 26 на фасаде поместились только Леда и Венера. В отличие от барельефов на Фёдорова, эти - штамповка, та как похожи друг на друга, как две капли воды (незначительное отличие головы одного из Гераклов - это скорее всего, результат неудачного ремонта).
Для "пущей вящести" я сделал коллаж, сравнив барельефы на Фёдорова, штамповки и артистические изображения:



В нижнем ряду Венера изображена сголубем, так как это один из её символов (второй символ - это, пожалуй, нагота). В интернете удалось найти почти идентичный барельеф



Барельефы оказались для меня загадкой. Если это символы борделя, тогда Венера символизирует женскую любовь, Геракл - сильного мужчину, Леда - о ужас! - зоофилизм, но в их ряд никак не вписывается Прометей. Если же это обычные дома, то чем объяснить выбор Леды, которая вот-вот совокупится с лебедем?
Древнегреческая мифология представляет собой жуткую путаницу, поэтому легче искать ответ не в ней, а в архитектуре эпохи классицизма.

И всё же стоит взглянуть, кто эта четвёрка, в чём их отличие и какие ассоциации с ними связаны (следующий пост)
zommersteinhof: (Default)

или Древнегреческие мифы круче


Очередным львовским мифом является повторяемая из уст в
уста версия о доме напротив костёла Доминиканов, в котором
якобы был бордель, и именно поэтому на одном из барельефов
                             этого дома изображён Онаний, играющий своими гениталиями.


 

Read more... )

Продолжение следует

Profile

zommersteinhof: (Default)
zommersteinhof

April 2017

S M T W T F S
      1
234 5 67 8
910111213 1415
161718192021 22
232425 26272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 23rd, 2017 12:01 pm
Powered by Dreamwidth Studios