zommersteinhof: (Default)
Fragment z książki F. Jaworskiego
"Lwów stary i wczorajszy: szkice i opowiadania"


Pod wiedeńskim jednak błyszczącym pokostem dzisiejszych kawiarń znikły bez śladu dawne lwowskie typowe tego rodzaju przybytki. Ostatni zamknięty został w grudniu r. 1902.

Była to najstarsza we Lwowie kawiarnia J. Dobrowolskiego, zwana popularnie "Piekiełkiem", Tradycyjna to była dziura, dzień i noc otwarta, a zawsze gwarem i szumem rozwydrzonych gości
rozkołysana, zawsze pełna ruchu i typowych scen kawiarnianych, w które nocne życie wielkiego miasta tak bardzo obfituje.

Za jednem oknem starego typu, okolonem szyldowym napisem »Kawiarnia Dobrowolskiegoc, rozsiadły się dwa niewielkie pokoje, o starożytnem sklepieniu, a zawsze okopcone i dymem przesiąkłe.

Pierwsza sala, długa niby wydęta kiszka, stanowiła czytelnię, a przechodząc wąską szyją i po kilku schodkach w salę bufetową, nadawała całej kawiarni, wrażenie korytarza, którego głowę stanowił bufet najeżony butelkami, a ogon szeleścił czarnemi płachtami dzienników i jaskrawą ilustracją pierwszej stronicy pism humorystycznych. Wśród błękitnych warstw dymu, drgających promieńmi lamp i odbiciem ścian lakierowanych szumiało tu przez pół wieku życie gwarne i krzykliwe, bez granic niby i miary, szerokie, jak rozbawiona ludzka natura, a jednak... puste i głupie, że śmiech z takiego życia i z takich rozpasanych szałów, których szary ranek i twarda rzeczywistość jedyną nagrodą, zamglony wzrok pijanicy jedynem wspomieniem.
Czytaj dalej... )
zommersteinhof: (Default)
Така назва, бо спочатку хотілось обмежитись тільки порівняннями альпінаріїв у Ботанічних садах Львова і Познаня. Але обмежитись не вийшло...

Мене давно мучає питання, що роблять під час навчання студенти кафедри ландшафтної архітектури, садово-паркового господарства та урбоекології Львівського Національного лісотехнічного університету?
Те, чим вони займаються після закінчення вишу, зрозуміло - тільки одні Брюховичі можуть забезпечити роботою десяток випускників.

Але чому студенти не роблять якихось дипломних робіт, та не так, щоби на папері, а в реальності, прикрашаючи наше місто?
Чому у нас немає ЖОДНОГО газону... боже, яке нелюдське слово... чи не краще звучить - травник?...
Але й травників у нас немає. На моїй вулиці третина газону - це незнищальний хрін, третина - веселі кульбаби, решта - чорт зна що, але трави там дуже мало, тому не буду вживати щодо нього слова "травник".
Натомість наші комунальні служби чомусь впевнені, що уся зелень на газоні - це трава, яку треба раз-два до року покосити і все!

Читати далі... )
...

zommersteinhof: (Default)
Станіслав Вінценз бував у Львові. Перше перебування було дуже коротким - лишень один семестр в університеті Львова. Незабаром він переїхав до Відня, де вивчав славістику, санскрит і філософію. Також цікавився психіатрією, навіть відвідував лекції Зигмунда Фрейда. Напередодні Першої світової війни Вінценз захистив докторську дисертацію.

Під час Першої світової війни служив в австрійській армії, воював, між іншим, на італійському фронті в 1915 році.
Завдяки впливу сім'ї, а також через проблеми зі здоров'ям Вінценз був звільнений з дійсної військової служби в цісарсько-королівській армії і призначений до кадрової служби.

Через це Вінценз знову опинився у Львові - служив в якості ад'ютанта штаб-квартири Будинку Інвалідів. Проте, в обороні міста участі не брав, як і не воював у польсько-українськїй війні. Чувся поляком, однак його зв'язки з українцями відвернули його від братовбивчої боротьби за Львів.

У 1919 році він переїхав до Варшави, де зголосився добровольцем до Польського Війська, пізніше брав участь у польсько-більшовицькій війні.
Читати далі... )
zommersteinhof: (Default)
Stanisław Vincenz bywał we Lwowie. Pierwszy pobyt był bardzo krótki - jeden semestr na Uniwersytecie Lwowskim. Niebawem przeniósł się do Wiednia, gdzie studiował slawistykę, sanskryt i filozofię. Interesował się także psychiatrią. Miał okazję uczestniczyć nawet w wykładach samego Sigmunda Freuda. W przededniu I wojny światowej złożył pracę doktorską.

W czasie I wojny światowej służył w piechocie armii austriackiej, walczył między innymi na froncie włoskim w 1915 roku.
Dzięki wpływom rodziny, a także z powodu kłopotów zdrowotnych, został zwolniony z czynnej służby wojskowej w cesarsko-królewskiej armii austriackiej. Mimo to został powołany i przydzielony do służby kadrowej.

I przez to znowu trafił do Lwowa - pełnił obowiązki adiutanta Komendy Domu Inwalidów we Lwowie. Jednak w obronie miasta udziału nie brał, jak również i później w polsko-ukraińskiej wojnie domowej. Czuł się Polakiem, ale jego związki z Ukraińcami, powstrzymywały go od bratobójczych walk.

W 1919 roku wyjechał do Warszawy, gdzie jako ochotnik zgłosił się do Wojska Polskiego, a następnie wziął udział w wojnie polsko-bolszewickiej.
Czytaj dalej... )
zommersteinhof: (Default)
 International Republican Institute (за підтримки Уряду Канади) провів опитування у січні-лютому 2016 р.
Опитано 17-19 тис. респондентів у 22-х обласних центрах України + Сіверсько-Донецьк і Маріуполь.
www.iri.org/sites/default/files/wysiwyg/municipal_poll_2016_-_public_release.pdf

Висновки дуже цікаві, подекуди, на жаль, неоптимістичні.
Але один з графіків для львів'ян приємний!

Чи пишаєтеся ви своїм містом?

Читати далі... )

zommersteinhof: (Default)
Шишка Олександр
Констанція – дружина чи мачуха Лева?

Галицька брама. 2001. № 9-10 (81-82). С.17.

Навесні цього року польський часопис “Semper Fidelis" в числах 1-3 надрукував статтю Петра Стефаняка “Констанція з ролу Арпадів, галицька княжна, забута домініканка зі Львова”, в якій знову повернувся до давньої суперечки про питання: чиєю дружиною була княгиня - Лева чи Данила?

Автор стоїть на однозначній позиції - дружиною Данила і, відповідно, мачухою Лева. Як видно із опису життя та справ Констанції, автор користується публікацією американської черниці Jean М. Dorcy “St. Dominic's Family”. Washington. 1980.

Бажаючи обгрунтувати свою тезу, автор статті в шостому розділі наводить аналіз розбіжностей в літературних джерелах щодо шлюбу Констанції. Наведемо тут загальний зміст цього розділу в українському перекладі:

Опис життя Констанції з Арпадів був би неповним, якби оминути відомості, які часто собі протирічать, подані істориками.

Першим і одночасно ключовим розходженням с питання чоловіка Констанції. В "Житті св. Кінги" подано Констанція видана за руського князя Лева… Так само твердить Прушч: "була дружиною Лева, князя руського". Таку саму інформацію повторюють Нирушевич і Ярошевич. Версію цих авторів дублюють енциклопедії, головним чином у XIX cm. Ця невірна думка увійшла до історичної літератури.


Рисунок взято з "Zbiór pism różnych autorór, 1835, z. 1"

Інші історики вважають інакше Мєховіта твердить в третьому томі "Історії Польщі " під роком 1287. що "Констанція спадкоємиця руського короля Данила". Це ж повторює Садок Баронч. Мартин Кромер твердить: "Констанція жінка руського короля Данила". Так само Піранський вважає, що "благословенна Констанція, сестра св. Кінги, вдова по Данилові королю Гиличини. 3 сучасних істориків сестри J.M. Dorcy О. Р також вважає, що чоловіком Констанції був Данило.
Окрім того існує найголовніший доказ у виді пізньої копії диплому Лева, який про Констанцію говорить "наша любима мати".

Отже, звідки походять протилежні погляди? Вважаю, що певну роль міг відіграти вік як Данила, так і його сина Лева. Перший на момент одруження з Констанцією досягав п’ятидесяти. а другий мав неповних двадцять років. Це могло історикам помилково навіяти думку, що угорська королівна вийшла за молодшого, оскільки лише закінчила п'ятнадцять років життя. Додатковим аргументом на те, що Констанція вийшла заміж за Данила, який помер у 1266 р., є загальноприйняте твердження про її вдівство. Вжито щодо Констанції визначення однозначного – вдова. Якби вона була дружиною Лева, не могла ані стати вдовою, ані ще за життя Лева перебувати в Старому Сончі і стати черницею - вступити до регулярної домініканської спільноти терціярок. оскільки Лев помер лише в 1301 р.

Другим протиріччям, яке вносить певні сумніви, є встановлення дати смерті. Прушч, а за ним Баронч визначають смерть Констанції на 9 квітня 1276 р. Проте Dorcy датує час смерті 1288 роком.

Рік 1276 здасться передчасним. Існують докази, подані у "Житті св. Кінги", а також Мєховітою і Кромером, що Констанція жила ще у 1287 р. під час татарської навали на Польщу. Від Баронча дізнаємося про заснування нею спільноти терціярок домініканських після відступу татарів за її повторної появи у Львові. Рік 1288 здається більш відповідним. Що ж до дня - 9 квітня - то ця дата за доступними джерелами видається більш відповідною, хоча вона обмежувала би період перебування Констанції у львівській спільноті терціярок до одного місяця".

Аналізуючи зміст статті, слід відзначити, що автор досить недбало поводиться з посиланнями на джерела. Поруч з хронікерами XV-XVII ст. приводяться праці таких популяризаторів, як С. Кунасевич, С. Василевський та інших. Праці Піравського в оригіналі не збереглися і опубліковано лише їх пізнішу реконструйовану копію, також грамоти князя Лева викликають сумніви шодо їх автентичності.

Окрім того автор твердить, що поховання Констанції у львівському домініканському костелі Божого Тіла було місцем численного паломництва. Культ Констанції поступово заникає лише після 1740 року, коли померли дві останні сестри-терціярки.

Оскільки наведені в статті факти протирічать прийнятим в українській історіографії поглядам, а автор, як це характерно і для інших публікацій, що появляються у вроцлавському часописі “Semper Fidelis", повністю ігнорує доробок українських істориків, як давніх, так і сучасних, запрошуємо спеціалістів з історії середньовічного Львова до дискусії над цією проблемою.
zommersteinhof: (Default)
Одним з забутих пам'ятників минулої епохи у Львові є пам'ятник Возз'єднанню народів Західної України з УРСР.
Встановлений у 1979 році до 40-річчя "Золотого Вересня", він був виконаний у вигляді арки, яка за задумом проектантів символізувала єдність усього українського народу.

Але не про таке - примусове - возз'єднання мріяли львів'яни, а тому досить швидко придумали пам'ятнику дуже влучну назву - гільйотина.

 

Чи то комуністам не сподобалась ця алюзія, де цифри "1939" асоціювалися з ножем гільйотини, чи може для того, щоби не підкреслювати цю досить протиречиву дату, через якийсь час символи було змінено: дату - на назву "Львів", а серп і молот - на радянський герб міста. Біля монумента у 1971 році було встановлено лева з польського Цвинтаря Орлят, в результаті чого символіка дещо змінилась: тепер гільйотина стала водночас і попередженням для міста Лева, і нагадуванням польським громадянам про 1939-й рік.



Однак львів'яни надалі називали пам'ятник гільйотиною, не виявляли до нього якоїсь особливої пошани. А як тільки трапилась нагода, за розпорядженням мера Куйбіди, у 1999 році монумент було знесено. Тепер приблизно на цьому місці збудовано авто-заправочну станцію.
Натомість лев "помандрував" по Львову, але ніде не простояв надто довго. Нарешті у 2015 році він разом зі своїм сотоваришем повернувся туди, де й стояв "від народження" - на Цвинтар Орлят.

zommersteinhof: (Default)


Концтабори для полонених та інтернованих з’явилися у системі ГУЛАГу в кінці війни на звільненій від гітлерівських окупантів території. Полонені цих таборів розбирали руїни, працювали на будівництві підприємств, доріг та на інших господарських роботах. Сітка таких таборів була і в Галичині. Через антисанітарію, голод, виснаження, хвороби смертність у них була висока. Тому при кожному таборі були закладені спецкладовища. При великих таборах діяли численні філії, померлих у них переважно ховали на місці – від 4 могил до кількох десятків.

Читати далі... )




zommersteinhof: (Default)
Wiadomości sportowe » Lwów » Piłka nożna
galsports.com/news

20 listopada 2015 roku w hali sportowej Lwowskiego Instytutu Bankowości Narodowego Banku Ukrainy młodzi piłkarze Lwowa, Mariupola i Krosna uczcili pamięć urodzonego we Lwowie Kazimierza Górskiego, który był najlepszym trenerem w dziejach polskiej piłki nożnej. "Białe Orły" pod jego kierownictwem brali złoto olimpijskie (1972) i srebro (1976) oraz srebrne medale mistrzostw świata (1974) za trzecie miejsce...

Przed zawodami, z krótkimi przemówieniami wystąpili:

- Janusz Jesionek, prezes fundacji imienia Kazimierza Górskiego,
- Marian Orlikowski, Konsul RP we Lwowie,
- Dariusz Górski, syn pana Kazimierza,
- Edward Brzostowski - wybitna postać polskiej piłki nożnej, były prezes PZPN-in i były prezydent Igloopola,
- Oksana Malik - dyrektor Liceum Sztuki we Lwowie,
- Iwan Jaremko - lwowski dziennikarz sportowy,
- Kobryn Bohdan - prezes Stowarzyszenia Piłki Nożnej we Lwowie
    i inni wybitni goście.

Przed meczem goście otrzymali pamiątkowe monety z wizerunkiem metropolity Andreja Szeptyckiego i inne nagrody.

Liceum Sztuki we Lwowie, gdzie studiował Górski, otrzymał pamiątkową tablicę, która będzie ustawiona na fasadzie budynku.

Wprawdzie temat szkolnych i gimnazjalnych lat Kazia Górskiego wymaga ciężkiej pracy i dokładnych badań, ponieważ nawet polscy eksperci, którzy napisali książki i monografie o tym człowieku, nie są jednomyślni wobec tego, gdzie studiował Kazio, a w archiwach Lwowa brakuje takich dokumentów.

W meczach młodzi chłopcy z Krosna byli najlepszi i zabrali dodomu główną nagrodę turnieju. Drużynie "Sokół" (Lwów) gra się nie udała. Co więcej, ich wyprzedzili nawet gości z  Mariupola.

zommersteinhof: (Default)
Недавно у Фейсбуці захисники архітектури Львова
вжили аргумент "Уявляєте, якби у Луврі таке зробили!"
Очевидно, вони або не подумали, що кажуть,
або не були в Луврі, тому що французи
у Луврі ТАКЕ ЗРОБИЛИ, що в голові не міститься!
Я маю на увазі знамениту Pyramide du Louvre.

Відтак, я зробив у фотошопі версію "львівського Лувру".
Цікаво, що б сказали львів'яни на таке архітектурне піратство?



Уривок з Вікіпедії:

"У 1985-1989 роках (на території Лувра - Z) за проектом знаменитого архітектора Йо Мінг Пея було побудовано піраміду, що повністю складається з скляних сегментів...
Спочатку проект скляної піраміди був оцінений у пресі доволі критично, проте з часом піраміда стала сприйматися як невід'ємний елемент імператорського палацу, надавши ансамблю нотку сучасності."
zommersteinhof: (Default)
 Орієнтаційні таблички або
як народжуються львівські міфи


    Черговий приклад, як через незнання або банальне невігластво
створюється неправдива інформація, котра потім гуляє по мережі і
і морочить голову львів'янам і гостям міста.
Зразок міфотворення - стаття в газеті "Історична правда"
"Комунальний квест або Чому у Львові на будинках наліплено літери Z та H"




Мова йде про інформаційні (правильніше - орієнтаційні) таблички, які то там, то сям можна помітити на стінах львівських кам'яниць. Найгрубіша помилка стосується букви "Z" - про неї пишуть, ніби то вона означає "Зв'язок". Очевидно, ніхто навіть не задумався, з якої букви починається слово "зв'язок" по-польски або по-австрійськи, хоча всім зрозуміло, що таблички довоєнні.
  Саме тому хочу здеміфологізувати цю псевдо-історичну правду:


"S" означає "Spust" - кран для спускання води з системи;
"H" означає "Hydrant" - пожежний гідрант (треба додати, що у нас уже з'явились таблички "ПГ");
"Z" означає "Zasuwа" - задвижка для перекриття потоку води.

  Число внизу означає відстань від стіни, а зліва або справа від букви - відстань вліво або вправо відповідно від самої таблички. Відмірявши ці дві відстані, працівники  "Водоканалтресту" легко - навіть взимку під снігом - знаходять лючок, під яким ховається водяна запорна арматура.  Саме тому ці таблички називають орієнтаційними.

В статті пишуть, ніби то "бувало, що всю вулицю вкривало сміття або товстий шар багнюки". Це іще одна неправда, бо таблички почали інсталювати з кінця ХІХ століття, а на той час у Львові усі дороги були покриті не багнюкою, а бруківкою!

Не треба шукати слово "зв'язок" в польскому або австрійському словниках, достатньо подивитись на сучасні польскі стандарти таких табличок і стане зрозумілим, що усе львівські таблички стосуються водяних інсталяцій, а не телефонії:




zommersteinhof: (Default)
1. Передумови зародження "Плаю"

В той час як туризм на території УРСР все більше підпорядковувався адміністративно-командній системі управління сталінських часів, на західних українських землях у складі Польщі, Чехословаччини та Румунії спостерігалися аналогічні за змістом, але відмінні за формою процеси. На цих землях туризм залишався справою передової громадськості. Характерним стало створення регіональних краєзнавчих осередків, що значно пожвавило туристсько-екскурсійний рух.

Ініціатива щодо організації туристичної діяльності на території Західної України належала провідним українським діячам того часу.
20 — 30-ті роки характерні спробою вироблення комплексного підходу до організації туризму і краєзнавства в Галичині. Восени 1921 р. тут почав працювати «Кружок любителів Львова». Спочатку його члени організували екскурсії, або так звані походи по Львову, згодом маршрути мандрівок пролягли через околиці міста.

У 20-х pp. XX ст., зі зростанням чисельності аматорів пізнавального мандрівництва, перед його організаторами постала потреба об'єднати зусилля окремих туристів у єдиній організації. Газета «Діло» так писала про тогочасне становище галицького мандрівництва: «Туристичний рух має в нас багато прихильників, але відчутним є брак організації». Слід зауважити, що, хоча інтерес до власної історії в широких колах галицької громадськості існував завжди, туризм середини 20-х pp. мав більш розважальний і спортивний, аніж краєзнавчо-пізнавальний характер. Обмеженою була і територія проведення екскурсійного мандрівництва. Природничі мандрівки скеровувались майже завжди в гори, і то чи не виключно долиною Пруту та вздовж хребта Чорногори. Практично поза увагою залишились такі цікаві з історичного погляду місцевості, як Звенигород, Теребовля, Жовква, Олесько, давні замки та монастирі, Бескиди і Горгани. Майже не практикувалися локальні прогулянки до околиць найближчих сіл і містечок.

Відсутність організації краєзнавчо-туристської діяльності негативно впливала на рівень проведення екскурсій. Мандрівки організовувалися стихійно, часто без відповідної попередньої наукової підготовки. Давався взнаки брак спеціально розроблених маршрутів. «Прогулянки ідуть зчаста без ніякого приготування, мандрівники не знають, на що звертати їм увагу, не можуть замітити різних важних пам'ятників природи чи минувшини»,— писав про неорганізований туризм І. Крип'якевич.

Вирішити всі ці проблеми можна було лише спільними зусиллями аматорів галицької старовини. Таким об'єднанням стало краєзнавчо-туристське товариство «Плай», засноване у жовтні 1924 р. у Львові.
Його фундаторами були відомі краєзнавці й історики І. Крип'якевич, Б. Януш, Є. Пеленський та Ю. Полянський. Першим головою товариства було обрано авторитетного адвоката і громадського діяча В. Старосольського. Діяльність засновників товариства була відчутно полегшена тим, що всі вони вже мали досвід спільної роботи. У 1921 — 1923 pp. організатори «Плаю» співпрацювали у рамках «Кружка любителів Львова».

У середині листопада статут «Плаю» затвердили воєводські власті, після чого розпочалася організаційна робота. Насамперед головний відділ товариства сформував лекційну комісію, а також комісію для підготовки екскурсій. Як свідчить лист голови «Плаю» В. Старосоль-ського до М. Кордуби, вже 23 листопада 1924 р. відбулося перше засідання екскурсійної комісії. На ньому були розглянуті плани організації прогулянок по Львову та його околицях.Читати далі... )
zommersteinhof: (Default)

У 1894 році у південно-західній частині Загальної краєвої виставки була збудована дерев'яна трикупольна церква в традиційному гуцульському стилі. Церкву спорудив тесля Лесь Кобчук з Яворова з допомогою шести гуцулів-теслярів.

 Церква розташовувалась в центрі етнографічного відділу, ліворуч алеї, що провадить від вул. Стрийської. Побачити її розташування можна на Ситуаційному плані Загальної Крайової Вистави 1894 року на сайті www.lvivcenter.org/uk/umd/map. На плані церкву позначено під номером 75.

Ось декілька фото з сторінки сайту lvivcenter, де можна передивитись світлини різних виставок Львова, серед яких зустрічаються знимки Етнографічного відділу Вистави Крайової.

Вистава Крайова Церква Параскеви 

Вистава Крайова Церква Параскеви  Вистава Крайова Церква Параскеви

Читати далі... )

 

zommersteinhof: (Default)
Jan Brzoza, Moje przygody literackie
(Katowice, 1967), s. 98-99



Zjawiłem się o umówionej nocnej godzinie. Pisarz [Aleksy Tołstoj] był już w pidżamie i czekał z butelczyną znakomitego kaukaskiego wina. Chciałem się tylu rzeczy dowiedzieć. Byłem jeszcze młodym pisarzem. Czterdziestka i osiem lat pracy pisarskiej, to było nic. Więc pytałem i pytałem. /.../

Przede wszystkim o Piotra. Według moich wiadomości monarcha ten nie był takim, jak go opisał Tołstoj. Pisarz zgodził się ze mną, ale zaraz wyjaśnił, że stworzył go takim, jakim chciał go widzieć naród radziecki. – "Z postaci historycznych – mówił – trzeba wyciągnąć to, co w nich najprawdziwsze i najistotniejsze, a tym samym potrzebne dla ludzkości."

Wino i dyskusja rozgrzały nas obu. Rozmowy literackie są tak pasjonujące. Wychowałem się wszak na rozmowach literackich choćby u Ostapa Ortwina. Toteż przegadaliśmy chyba całą noc. Pytał o moje plany literackie. Odpowiedziałem, że /.../ chciałbym napisać powieść historyczną, ale jakoś inaczej, o ludziach prostych, nie o hrabiach i biskupach. Uderzył mnie po ramieniu pocieszając, że na pewno taką powieść napiszę. – "Najważniejsze jest, .czy pisarz ma wewnętrzne przekonanie do swojego dzieła – mówił – a wtedy potwierdzą to czytelnicy."


Aleksy Tołstoj

Apoteozą takiego punktu widzenia stało się podpisanie przez A.Tołstoja raportu Komisji Burdenki wobec mordu w Katyniu!

Sprawa Katynia. 75. rocznica dramatu narodowego:
"Armia Czerwona zajęła Smoleńsk w końcu września 1943 roku. Do Katynia natychmiast wyjechała grupa pracowników operacyjnych i śledczych z centralnego aparatu NKWD i zaczęto przygotowywać dowody, obciążające Niemców.
Prace mające udowodnić że zbrodni tej dokonali Niemcy prowadzone były pod kierunkiem Wsiewołoda Mierkułowa, tego samego, który organizował mord w 1940 roku. Ukoronowaniem tych prac był raport Komisji Burdenki. Raport podpisali nie tylko członkowie Komitetu Centralnego, ale również prawosławny Archirej oraz pisarz arystokratycznego pochodzenia Aleksy Tołstoj."

zommersteinhof: (Default)
На сайті  texty.org.ua/d/streets2015/  представлено інтерактивну карту Львова, на якій червоним кольором позначено ніби-то радянські назви вулиць Львова. Всього виділено 17 вулиць.
Але серед них чотири вулиці мають назви дорадянських часів!

Залишу без уваги вул. С.Корольова - українського радянського вченого у галузі ракетобудування та космонавтики, який з 1939 по 1945 працюва конструктором-в'язнем в ГУЛАЗІ. Хоча при такому підході до радянських варто зарахувати вулиці Чехова, Мечнікова, Івана Франко, Б.Хмельницького, І.Богуна тощо.
Не буду теж критикувати зарахування невинних назв (напр. Молодіжна, Космічна, Космонавтів) до комуністичних.

Але задля справедливості представлю фрагменти старих карт Львова, на яких позначено червоним кольором вулиці, назви яких не змінились з польських або й австрійських часів (хіба були перекладені з польської на українську мову)

Вул. Кооперативна є на Плані Львова Горбая 1931 року, тільки назва була польська - "Spółdzielcza", що в перекладі на українську мову ї буде "Кооперативна".



Вул. Народна (Ludowa) є на тому ж плані Горбая 1931 року



Вул. Ветеранів (Weteranów) теж дуже стара.
Ніби справжній ветеран міста, вона є на карті Львова 1892 року!



Вул. Робітничу (Robotnicza) можна знайти на Плані Великого Львова 1937 року




zommersteinhof: (Default)
Перше перемир'я закінчилось 3 листопада. Стратегічне значення для обох сторін мав Головний двірець разом зі складами військової амуніції. 4 листопада січовики розпочали атаку, яка виявилась невдалою не стільки через опір польської сторони, скільки через незвичайну ситуацію, яка панувала на вокзалі.
Увесь двірець був заповнений демобілізованими солдатами, звільненими з таборів військовополоненими, голодними і змученими, які не розуміли, за що і для чого навколо них почався бій. Наступило неймовірне замішання. Крім того, було знайдено вагони з коньяком і горілкою.
Польський підпоручник Тадеуш Ніттман написав у своїх спогадах: "люди почали мені попросту розпливатись в руках" (ludzie zaczęli mi się po prostu rozpływać w rękach).
В цій ситуації Ніттман вирішив оголосити перемир'я. "Привели мене до якогось офіцера, - пише далі Ніттман.  - Прийняв мене гостинно, горілкою і ковбасою". Українець погодився на перемир'я, щоби не вести стрілянину серед беззбройного і здезорієнтованого натовпу.
Після цього, в загальному хаосі, польські і українські офіцери разом спробували навести порядок.
Поки вони цим займались, прийшов іще один польський загін, котрий, не знаючи про укладене перемир'я, зайняв Головний двірець.

Джерела:
M.Kozłowski "Między Sanem a Zbruczem", str. 146, 172
Tadeusz Michał Nittman, WALKI O LWÓW.



Головний Двірець у 1928 році. Помітно відбудову після знищень часів І св. війни і Польсько-української війни 1918-19 р.р.

zommersteinhof: (Default)
Найважчі бої за Львів точилися на околицях Львова.
Третього листопада українці здобули, зайняту напередодні поляками, радіо-телеграфічну станцію в Козільниках. Там оборонялось,  витримавши три потужних атаки січовиків, 15 добровольців під командуванням улана Людвіка Копця.
Позиції були взяті, коли в живих залишилось три оборонці, котрі вистріляли останні набої.
 Українці поховали загиблих з військовими почестями, а героїчного командувача відпустили після того, як він дав слово честі більше не приймати участі в боях.
(M.Kozłowski "Między Sanem a Zbruczem", str. 146)



На жаль, Людвік Копець (псевдонім "Віктор") не дотримав слова. Після звільнення перенісся в район Рясної і продовжив свою військову справу. Пізніше, під час бойового випаду на Кульпарків, знову потрапив до неволі і був розстріляний.
Після закінчення війни, його було ексгумовано і перепоховано в катакомбах на Цвинтарі Орлят.
Про нього більше - в книзі S.Nicieja, Cmentarz Obrońców Lwowa, Wrocław - Warszawa - Kraków 1990, s. 286

zommersteinhof: (Default)
Під час останнього триденного перемир'я польський сержант Лєх з оборони вулиці Бема прийшов до зайнятих українцями казарм Фердинанда з акордеоном і горілкою. Забава тривала цілу ніч. Біля казарм на Городоцькій було розпалено вогнища, при котрих грілися разом поляки і українці, щохвилини піднімаючи тости. Як пише Роза Бейлі (Rosa Bailly, A City Fight for Freedom. The Rising of Lwów in 1918-1919, London, 1956), один з офіцерів заснув і вранці - тут же перед початком бойових дій - поляки занесли сплячого до його бойової позиції.
(M.Kozłowski "Między Sanem a Zbruczem", str.172)



zommersteinhof: (Default)
На одній зі стін на вул.Замарстинівській споконвіку була брудна масляна пляма.
Зрештою одного разу хтось додав пару штрихів і розмита пляма отримала чіткі контури у вигляді щура.
Через декілька років малюнок зник, але пляма лишилась...


щур

З часом усе ж таки щось з тою стіною зробили і пляма зникла.
Але, як кажуть, святе місце порожнім не буває.
Сьогодні я побачив группу молодих людей, які почали малювати на цій самій стіні графіті.
Через два дні усе було готово!

 



Виявляється, що це галерея, яку створила арт-студія Kickit. Фінансування  у розмірі 5 тис. грн було отримано після перемоги на Хакатоні соціальних інновацій, який проводив Інститут міста в рамках Майстерні міста.
Інформацію про це розміщено на сайті "Майстерня міста"
zommersteinhof: (Default)
Вчора увечері через Львів перейшлася величезна буря. Місто було залите навіть на вододілі. Зливова каналізація не давала з тим ради. В інтернеті повно фотографій, от тільки шкода, що так і не зустрілась світлина вулиці Сахарова, бо там потоп відбувається під час любої порядної зливи, тож вчора там мусив бути вселенський потоп.
Переглядаючи в Гугл тему "Сахарова потоп", надибав на фото 2011 року.



А потім друзі підкинули два історичних фото, які доводять, що це перехрестя мало би вже звикнути до таких катаклізмів!



А при оказії згадався текст з львівського альманаху "Новий вік" (Wiek Nowy):

12.05.1920 року
Величезний став глибиною більш як 1 метр, а шириною щонайменше 20 квадратних метрів "оздоблює" від часу настання дощової пори  гостинець при вулиці Коперника тут же обік міської електровні, займаючи увесь його простір. Перехожі, котрі повертаються пізно увечері додому, по причині пануючої єгипетської темряви на простій дорозі впадають до того ставу і мусять приймати примусову купель в брудній і смердячій нечистотами гноївці. І це все діється на одній з найбільших вулиць Львова, котра раніше славилася чистотою! ("Вік Новий" - 5691, стор.10).

12.V.1920 rok.
Olbrzymi staw glebokosci przeszlo 1 metra a szerokosci co najmniej 20 metrow kwadr. „zdobi” od czasu nastania deszczowej pory gosciniec ulicy Kopernika tuz obok elektrowni miejskiej, zajmujac cala jego przestrzen. Przechodnie, ktorzy wracaja poznym wieczorem do domow, z powodu panujacych ciemnosci egipskich w prostej drodze wpadaja do tego stawu i uzywac musza przymusowej kapieli w  brudnej i  zionacej nieczystosciami gnojowce. I  to wszystko dzieje sie na jednej z najwiekszych ulic Lwowa, ktora dawniej chlubila sie czystoscia! („Wiek Nowy” - 5691, s.10).

Profile

zommersteinhof: (Default)
zommersteinhof

April 2017

S M T W T F S
      1
234 5 67 8
910111213 1415
161718192021 22
232425 26272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 20th, 2017 06:24 pm
Powered by Dreamwidth Studios